У четверту неділю після Пасхи згадуємо про зцілення Ісусом розслабленого, який 38 років лежав біля овечої купелі очікуючи чуда Божого. Нездужав він довго і не мав нікого із друзів хто б йому допоміг увійти в купіль коли порушиться вода. Далі в Євангелії читаємо, що чудесна зустріч з Ісусом радикально змінила подальшу долю цього чоловіка. Ісус став тим другом, що допоміг цьому нужденному чоловікові. Допоміг краще ніж він очікував. Бог завжди дає більше і краще, аніж може просити людина, тому що Він є Бог.
Якщо розглянути внутрішню структуру цього зцілення, то побачимо, що оздоровленню тіла передує прощення провин (гріхів). Упадок людини відбувається в такій динаміці: гріхи → хвороби тіла → відчуження, одинокість, внутрішня спустошеність. Відповідно зцілення проходить аналогічну дорогу, від прощення гріхів до здоров’я тіла. Від усунення причин до наслідків. Наскільки важливі ці реалії гріха, недуги, зцілення – бачимо із текстів Святого Письма. У Святому Письмі слово гріх вживається більше 600 разів, слово грішити більше 70 разів, слово недуга приблизно 50-60 разів.
Зцілення це повернення до першооснов, до спілкування з Богом, до здоров’я душі і тіла. Зцілення потребує, як особа так і все суспільство. Сьогодні ми живемо у пост радянському суспільстві. Це суспільство що паралізоване душею і тілом і сильно потребує зцілення. Наслідки попередньої доби атеїзму вийшли на поверхню. Була перервана церковна традиція, не одне покоління виросло без віри. (Знаємо із Божого об’явлення, із Біблії, що без віри не можна спастися) Серед молоді панує релігійне невігластво, що є відкритими дверми для сатани. Затерлися, забулися родинні цінності. Християни занедбують практику молитви і читання Святого Письма в родинах. Сім’ї не живуть приготуванням до життя у вічності. (Знаємо, що яка молитва таке і життя в людини чи родини). Щоб не допустити повного паралічу нашого суспільства нам треба повернутися до Христа єдиного правдивого цілителя душ і тіл. Християнське виховання має стати приорітетом кожної сучасної родини. Від цього напряму залежить як виживання нашого народу тут на землі так і щастя бути з Богом у вічності. Підростаюче покоління ще змалечку має приготовлятися до Небесного життя. Гаслом виховання у родині має бути: «Бог – це мій найбільший скарб». Формувати розуміння, що найважливіше в житті це сповнення волі Божої, а здоров’я і достаток будуть наслідком цього. Молодь повинна виховуватися в розумінні, що час життя це не лише приємності і розваги, а передусім це змагання за небесний вінець, за царство небесне. Слід виховувати розуміння, що величне є не те що блищить в очах світу, а те що є сповнене благодаттю Божою. Шкільна освіта і світські науки мають не протиставляти розум і віру, але розкривати тайну Бога Творця через Його сотворіння, закони природи. Соціальні мережі не можуть замінити автентичного батьківського слова, поради. Надмір інформації потрібної і непотрібної пригнічує людину. Спочатку ми поглинаємо багато інформації, а потім надмір інформації поглинає нашу душу і паралізує нашу волю.
Видається, що ці виклики які стоять перед сучасною людиною, родиною, країною перевищують нашу голову і як гора тяжіють над нами. Проте у світлі Євангелія ми знаємо як «пересувати всяку гору», якщо маєш віру хоча б як зерно гірчичне.
Варто в світлі Христових страждань і славного Воскресіння добачити унікальне запрошення Бога Отця до життя до здоров’я до духовного і фізичного зцілення, до щастя кожного і кожної із нас.
Автор: отець Тарас Костик, голова Комісії родини Стрийської Єпархії.