«Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих 20, 12). Ці слова зі Святого Письма привносять у стосунки між батьками та дітьми єдність і порозуміння.
Людина — творіння рук Божих, і з моменту народження схильна жити у сім’ї. У сім’ї, де її оточують турботою та любов’ю. Ставлення дітей до своїх батьків закладається в дитинстві.
Багатьом знайома ситуація, коли дитина (ще зовсім маленька і, як нам здається, не повною мірою усвідомлюючи свої дії) починає кричати, плакати, навіть падати на підлогу, коли їй щось забороняють або не хочуть щось купити. Та найгірше, коли дитина скандалить у громадському місці. Якою є реакція більшості батьків у такій ситуації? Спочатку мама намагається Михасика заспокоїти; якщо це не допомагає, вона обіцяє йому щось. Але це спрацьовує один-два рази, а згодом — коли Михасик зауважує, що це тільки пусті слова — він і на це не звертає уваги. Мама, звісно ж, із переконанням, що люди можуть подумати: «Не мати — тиран», поступається йому. Але саме цього Михасик і прагнув!
Давайте спробуємо подивитися на цю ситуацію з іншого боку —з боку дитини. Саме такими діями батьки виробляють в дитині вже з малих років «рефлекс» поведінки в ситуації, коли їй не хочуть поступитися. Малюк спершу спокійно висловлює своє прохання, але мама не звертає на це уваги. Потім він намагається умовити її, але й це не спрацьовує. І раптом він згадує: «Коли я хотів Лунтика у магазині іграшок і голосно заплакав, то мама мені його купила…» Варто задуматися: хто ким керує у сім’ї? Або хто кого виховує?
У ранньому віці дуже важливо, щоб дитина вчилася чогось досягати, але й тут батьки повинні ставити дитині певні границі цінностей та поведінки. Інакше в малюка закладається система управління своїми батьками, яка в підлітковому віці перетворюється на повне розірвання зв’язків у родині. Важливо, щоб дитина знала і розуміла: батьки — це авторитет для неї.
Але існує й небезпека зловживання авторитетом, що має два прояви: жорстокість і надмірна сентиментальність.
Авторитет не означає, що я тепер покажу синові чи дочці, «хто в домі хазяїн», або що я повинен усувати найменшу перешкоду на шляху мого «чада». У жодному разі! Бути авторитетом для дитини означає виховувати у ній усвідомлення, що через мене вона слідує волі Бога. То не я встановлюю норми і порядки в нашій сім’ї. Це Небесний Отець, перед яким я низько схиляю голову і волю якого я прагну виконати у моєму особистому житті і в житті моєї родини. Це не просто особисте усвідомлення відповідальності за виховання дитини; це мета, якої ми як сім’я, і кожен зі батьків у своїй неповторній індивідуальності, прагнемо. Я — батько або мати — повинен глибоко усвідомлювати те, що дитина в нашій сім'ї — дар Божий, і я несу велику відповідальність перед Ним за те, якою моя дитина є зараз, і за те, «що з неї буде» у майбутньому.
Батько виховує у дитині мужність; мати вчить її терпіння і здібності у чомусь собі відмовляти. Під мужністю слід розуміти не просто уміння без страху лазити по деревах або перестрибувати через канаву. Мужність починається у якнайбільш повсякденних ситуаціях: мужність попросити вибачення чи сказати правду, навіть усвідомлюючи, що мене потім покарають. Терпіння і здатність відмовити собі у чомусь — це насамперед уміння жити в соціальному середовищі: у сім’ї, в дитячому садочку, в школі; вміння з повагою ставитися до тих, хто поруч, і при цьому не втратити своєї ідентичності.
Батьки пишаються, коли їм кажуть, що очі у їхнього сина — ну як у тата; а усмішка доні — зовсім як у мами. Але (якщо ви цього ще не помітили) зверніть увагу: ваші діти схожі на вас не тільки зовні. Вони розмовляють, реагують, спілкуються з іншими і навіть проявляють свою волю, як ви. Ви — яскравий приклад для своєї дитини. Як поводитеся ви, так поводитимуться і ваші діти. Не думайте, що дитина ще занадто мала і не помічає, або не може повною мірою усвідомити вашу реакцію чи вашу поведінку у стосунках з іншими.
Мета кожного з нас — жити життям справжнього християнина. І якщо я, ставши батьком чи матір’ю, поводжусь як християнин навіть у найпотаємнішому «закутку» мого буття, тоді мої діти зможуть без зайвих зусиль побачити у мені посередника Небесного Отця.
Сестра М. Софія Спіцина ISSM, Gaudete.ru
Переклад: Олена Довгальова, СREDO
