Головною темою «богослов’я тіла» Івана Павла ІІ є питання виняткової гідності й особливого значення людського тіла, включно з «людською статевістю». Папа у своїх тематичних повчаннях на теми гідності та значення подружжя розкриває значення тілесності та статевості людини у ключі християнського розуміння звершеного Христом відкуплення людського тіла.
Християнство пропонує цілісне бачення людини, як єдності духовної душі та фізичної тілесності. Іван Павло ІІ вперше запропонував християнське обгрунтування тісного зв’язку між тілесністю, статевістю і людською особою.
Так, тіло в індивідуальний спосіб виявляє конкретну людську особу. Особа особливим чином посідає власне тіло. А людська статевість – чоловічість і жіночість – являє, на думку Івана Павла ІІ, «подружнє значення», тобто особливе призначення людського тіла виражати подружню любов і спілкування.
Людське тіло виконує завдання: бути особливим «знаком», який являє внутрішній світ особи, її «я». Саме християнське поняття «знаку» як ланки, що поєднує дійсність матеріального і духовного світу, було взяте з богослов’я про святі тайни Церкви, як про матеріальні знаки, які передають невидиму Божу благодать, і відіграють роль засобів спілкування людини з Богом.
Статева відмінність глибоко закорінена у природі людини, інтегрована у особове «я» людини. На думку Івана Павла ІІ, чоловічість і жіночість – це «завдання», яке людина повинна відкрити як фактичну даність, прийняти як «Божий дар» й гідно реалізовувати впродовж життя.
Постає питання: Наскільки глибоко статевість проникає у природу людини, чи заторкує вона духовну душу людини, чи наділяє її ознаками чоловічої чи жіночої статі?
На мою думку, Папа дає розлогу відповідь і на це запитання. По-перше, наголошуючи на глибокому психічному зв’язку між особою (особовим я) та тілесністю, що відображається у людській свідомості та мисленні, у процесах осмислення усього, що пов’язане з функціонуванням тілесності й статевості. По-друге, роздумуючи про значення тілесності задля налагодження міжособового спілкування.
По-третє, осмислюючи таїнство воскресіння людини, як відправної точки для роздумів над значенням людської тілесності. Папа часто звертається до текстів Біблії у пошуках відповіді на поставлені ним запитання. Про воскресіння говорить, аналізуючи євангельські уривки від Матвія 22:25-30, Марка 12:18-27, Луки 20:27-38, де знаходимо відповідь Ісуса на каверзне запитання садукеїв і фарисеїв: «Учителю, Мойсей мовив: Коли хто вмре бездітним, то нехай брат його одружиться з його жінкою і відродить потомство брата свого. Було в нас сім братів. І перший, одружившись, умер, не мавши потомства, і зоставив свою жінку братові своєму. Так само і другий і третій аж до сьомого. Нарешті, після всіх померла й жінка. Отож, у воскресінні котрому з сімох буде вона за жінку? Всі бо її мали». Ісус каже: «У воскресінні не женяться і не виходять заміж, а є як ангели на небі. Ті ж, що будуть достойні осягнути того віку й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж; бо й вмерти вже не можуть, тому що до ангелів подібні, вони – сини Божі, бувши синами воскресіння» (Лука 20).
На перший погляд, зі слів Ісуса випливає, що людська статевість втрачає своє значення після воскресіння, бо шлюб і народження дітей, плекання подружньої єдності у шлюбі стосуються лише теперішнього земного життя. З цього приводу Іван Павло ІІ каже: «Воскресіння, згідно слів Христа переданих Синоптиками, є не лише відновленням тілесності, а наново започаткуванням людського життя у його цілісності, як союзу тіла і душі, а також цілковито новим станом самого людського життя.
Знайдемо підтвердження на користь нового стану людського тіла у Христовому воскресінні (див. Рим. 6:5-11)» (66:3). І ще: «Слова «не братимуть собі ані дружини, ані чоловіка» підтверджують, що людські тіла будуть повернуті до життя й оновлені у воскресінні, і водночас що буде збережений їх особливий чоловічий та жіночий характер. Саме значення буття у тілі чоловіком і жінкою по-новому буде об’явлене та зрозуміле у «іншому світі», ніж як це було «від початку», або – потім у його цілісному, земному вимірі.
Слова з книги Буття: «бо полишить чоловік своїх батька і матір, і поєднається з своєю жінкою, і двоє будуть одним тілом» (2:24) – від самого початку визначають стан і відношення чоловічості та жіночості, що поширюються і на тіла, які слід назвати «шлюбними», «плідними» і «репродуктивними»; оскільки вони пов’язані з благословенням плідності, проголошеним Богом у момент створення людини «чоловіком і жінкою» (Бут. 1:27)» (66:4).
Іван Павло ІІ застерігає від «одухотвореного» розуміння воскресіння, коли його дійсність зводять виключно до змін духовної душі людини. Ось кілька думок з цього приводу: «Очевидно, що тут не йдеться про перетворення людської природи у ангельську, яка є виключно духовною природою. Контекст євангельського уривку (від Луки 20:27-40) чітко каже, що у «іншому світі» людина збереже власну психосоматичну (тобто, тілесну) природу. Якщо б було інакше, то недоцільно говорити про воскресіння. Воскресіння – це відновлення людської тілесності до реального (природного) життя, яке лиш тимчасово було підпорядковане смерті» (66:5).
Християнська антропологія, згідно Папи, розкриває реалістичне розуміння людини, і є «антропологією воскресіння». Таїнство воскресіння якраз є тим ключем, який відкриває нам двері до розуміння Божого задуму щодо людської природи, і підтверджує християнську правду, що чоловічість і жіночість – це безсмертні характеристики людини, незмінні природні способи існування людської природи.
«Тіло не є лиш тимчасово поєднане з душею, але творить разом з душею єдність та цілісність людської особи» (66:5). Іван Павло ІІ називає земну людину, яка живе сьогодні, «історичною» людиною, а нову людину, яка житиме після воскресіння, – «есхатологічною» людиною. «Історична» людина переживає внутрішнє «протистояння» сил душі та тіла, що позначене досвідом гріховності. Тоді як «есхатологічна» людина характеризуватиметься досконалою єдністю, гармонією душі й тілі, статевості й бажань нової людини, оскільки зникне протистояння між тим що духовне, і тим що тілесне, між бажаннями тіла й прагненнями душі. Зникне хтивість, бажання використати свою тілесність у неналежний спосіб чи задля сповнення егоїстичних бажань.
«Одухотворення» воскреслої людини означатиме, зі слів Івана Павла ІІ, що дух не лише «заволодіє тілом», але й «цілковито проникне у тіло», так що «сили людського духа просякнуть усю діяльність тіла» (67:1,2). У воскресінні відбудеться «обожнення» людської природи (67:3).
«Насправді, правда про воскресіння виразно стверджує, що есхатологічна (остаточна) досконалість і щастя людини не є виключно станом душі, як відокремленої від тіла, а навпаки – остаточно і досконало «інтегрованим» станом людини, що постав завдяки союзу душі й тіла, який визначає і забезпечує ту досконалу цілісність» (66:6).
Воскресла людина – це оновлена тілесна людина, яка зберегла свою чоловічість або жіночість, яка пам’ятає досвід попереднього земного життя, і житиме тілесно-духовним життям у новому світі. Тіло воскреслої людини являтиме нове, «дівственне» значення буття чоловіком і жінкою (67:4). Завдяки воскресінню усе, що є тілесне у людині, буде гармонійно й досконало поєднане з тим, що є духовне. Тому, згідно Івана Павла ІІ, воскресіння стане «одкровенням людського тіла», об’явленням нового призначення тілесності. Воно по-новому розкриватиме «подружнє» значення тіла, а саме: що людина завдяки своїй тілесності й статевості по-новому реалізуватиме свій образ Божий в міжособовому спілкуванні з Богом і людьми (69:3-4).
Воскреслий Христос – це прототип нової «небесної людини», який продовжує бути «земною людиною»: довершеною, одухотвореною, нетлінною, безсмертною. Воскреслий Христос першим реалізував Божий задум, згідно якого людина покликана до повноти життя і спілкування з іншими (71:3). Тілесність Воскреслого Христа (а наша буде також) є просякнута діяльністю Божого Святого Духа настільки, що тіло виявляє характеристики буття Духа: долає перешкоди і відстані, появляється і зникає з вигляду, тощо (72:6).
Папа Іван Павло ІІ підкреслює, що наше «відкуплення – це фактично «нове творіння», коли усе творіння може виражати своїм життям повноту справедливості, рівності, святості. Це також коли згідно плану Божого людина може виражати повноту того, що означає бути чоловіком і жінкою, бути сотвореними «на образ Божий»» (99:7).
Людське тіло, згідно Івана Павла ІІ, призначене нести своєю мовою «пророче послання», тобто звіщати правду про Бога, про сотворення і відкуплення, про покликання людини до сопричастя життя у любові з іншими, про природу любові, про таїнство шлюбу, про необмежені можливості спілкування з Богом та іншими сотворіннями. Сьогодні завдяки тілу «історична» людина об’являє правду про шлюб як моногамну, нерозривну, особову спільноту, яка реалізує своє покликання до батьківства через взаємну любов і плідність, через належне користування своєю статевістю.
Подруги, згідно Івана Павла ІІ, вже сьогодні можуть переживати моменти райського життя Едемського саду, і смакувати наперед небесне «есхатологічне» життя завдяки плеканню подружнього спілкування у любові, тобто буття «одним тілом» (пор.104:3,4).
Переклад окремих цитат зроблений автором з англійського видання John Paul II, Man andWoman He Created Them. A Theology of the Body. Translation by M.Waldstein. Pauline Books, Boston, 2006.
Автор: Ігор Леньо Інститут родини і подружнього життя
