У своєму Апостольському листі «Patris corde – Із серцем Батька», Папа Франциск спогадує 150-річчя проголошення святого Йосифа Обручника покровителем вселенської Церкви. З цієї нагоди від 8 грудня цього року до 8 грудня 2021 відзначатиметься «Рік святого Йосифа».
Улюблений батько, батько в лагідності, слухняності та гостинності; батько працьовитий, з креативною мужністю, завжди в тіні – цими словами Папа Франциск описує у ніжній та зворушливій формі постать святого Йосифа в Апостольському листі Patris corde, опублікованому у вівторок, 8 грудня 2020 р., з нагоди 150-ї річниці проголошення Обручника Діви Марії покровителем вселенської Церкви. Це рішення затвердив блаженний Пій IX декретом Quemadmodum Deus, підписаним 8 грудня 1870 року. Для відзначення цієї річниці Святіший Отець проголосив особливий Рік, присвячений опікунові Ісуса, що триватиме від 8 грудня 2020 р. до 8 грудня 2021 року.
Апостольський лист з’явився в час пандемії Covid-19, яка, як пише Папа, змусила усвідомити цінність простих людей, тих, які, перебуваючи в тіні, щодня проявляють терпеливість і вселяють надію, поширюючи співвідповідальність. Вони подібні до святого Йосифа, «людини, що залишається непоміченою, людини щоденної присутності, розсудливої та прихованої». Однак «його роль в історії спасіння залишається неперевершеною».
Улюблений, ніжний і покірний батько
Святий Йосиф, у дійсності, конкретно виразив своє батьківство, «вчинивши своє життя приношенням себе в любові, відданим на служіння Месії». І завдяки цій своїй ролі об’єднуючого елементу між Старим і Новим Завітом, «він завжди був улюбленим серед християнського люду» (1). У ньому «Христос побачив Божу ніжність», ту, яка «допомагає нам прийняти власну слабкість», оскільки «саме через нашу слабкість і незважаючи на неї» реалізується більшість божественних задумів. Вселенський Архиєрей підкреслює, що «тільки ніжність врятує нас від діл» Лукавого, і приймаючи Боже милосердя, особливо в Таїнстві Примирення, ми можемо пережити «досвід істини й ніжності», бо «Бог не засуджує нас, але приймає, обіймає, підтримує і прощає» (2). Святий Йосиф також є батьком у слухняності Богові: він рятує Марію та Ісуса і навчає свого Сина «сповняти волю Отця». Покликаний Богом служити місії Ісуса, він «співпрацює у великому таїнстві відкуплення і справді є служителем спасіння» (3).
Батько, який приймає волю Божу та ближнього
Святий Йосиф також є «батьком, який вчить приймати»: «він приймає Марію без будь-яких попередніх умов», що, за словами Папи Франциска, є прикладом для наслідування для сьогоднішнього світу, «в якому є очевидним психологічне, словесне та фізичне насильство над жінками». Але Обручник Марії, довіряючи Господеві, приймає також у своєму житті навіть ті події, яких не розуміє, залишаючи осторонь будь-які міркування і знаходячи внутрішній мир.
Духовне життя Йосифа – це «не шлях, який шукає пояснення, а шлях, який приймає», але це не означає, що він «пасивно змирився». Навпаки: його дії – «мужні й сильні», бо, маючи «силу Святого Духа», він «сповнений надії», він знає, як «створити простір для суперечливої, несподіваної, невтішної частини існування». Через святого Йосифа Бог ніби повторює нам: «Не бійтеся!», бо «віра наповнює змістом кожну радісну чи сумну подію» і допомагає нам усвідомити, що «Бог може звеліти квітам прорости серед скель». Мало того: Йосиф «не шукає коротших шляхів», а виходить назустріч дійсності «з розплющеними очима, беручи за це особисту відповідальність». Тому його здатність приймати «спонукає нас приймати інших, всіх без винятку, такими, як вони є», та ставитися з «особливою прихильністю до слабких» (4).
Мужній і креативний батько, приклад любові до Церкви та бідних
В Апостольському листі Patris corde йдеться також про креативну мужність святого Йосифа, яка, передусім, проявляється в труднощах, спонукаючи людину знайти в собі несподівані ресурси. «Тесля з Назарету, – пояснює Папа, – знає, як перетворити проблему на можливість, завжди ставлячи на перше місце довір’я до Провидіння». Він стикається з «конкретними проблемами» своєї сім’ї, як і всі інші сім’ї у світі, особливо сім’ї мігрантів. Тому святого Йосифа можна вважати «особливим покровителем» тих, кого «нещастя і голод» змушують покидати батьківщину через «війни, ненависть, переслідування, злидні». Йосиф, опікун Ісуса та Марії, «не може не бути опікуном Церкви», її материнства та Тіла Христового: кожен потребуючий, бідний, страждаючий, вмираючий, чужинець, в’язень, хворий – це «Дитя», яке Йосиф охороняє і від нього потрібно вчитися «любити Церкву та бідних» (5).
Батько, який навчає цінності, гідності та радості від праці
Йосиф, чесний тесля, який працював «для того, аби забезпечити для сім’ї прожиток», вчить нас «цінності, гідності та радості», що випливає з можливості «їсти хліб, який є плодом власної праці». В цьому контексті Папа Франциск підкреслює важливість праці, зазначаючи, що вона стала «нагальною соціальною проблемою» навіть у країнах з високим рівнем добробуту. Він зазначає, що праця «надає гідності», «стає участю в самій справі спасіння» і «можливістю реалізації» для себе та для своєї сім’ї, яка є «первинним ядром суспільства».
Той, хто працює, співпрацює з Богом, оскільки стає «ніби творцем світу, що нас оточує». Тому Святіший Отець закликає кожного «наново відкрити для себе цінність, важливість і необхідність праці», аби «започаткувати нову нормальність, в якій ніхто не почуватиметься виключеним». Зокрема, звертаючи увагу на збільшення рівня безробіття внаслідок пандемії Covid-19, Папа закликає всіх «переглянути свої пріоритети» та, взявши на себе зобов’язання, сказати: «Жодна молода людина, жоден дорослий, жодна сім’я не повинна залишитися без роботи!» (6).
Батько в тіні заради любові до Марії та Ісуса
Посилаючись на твір польського письменника Яна Добрачинського «Тінь Отця», Наступник святого Петра описує Йосифове батьківство для Ісуса як «тінь на землі Небесного Батька». «Батьками не народжуються, ними стають», – стверджує Папа, додаючи, що «дбаючи про дитину», ми відповідаємо за її життя. На жаль, у сучасному суспільстві «діти часто здаються сиротами», бо батьки не здатні «передати дитині життєвий досвід», не затримуючи її або «володіючи нею», а вчиняючи «здатною вибирати, бути свобідною і залишати батьківський дім».
У цьому сенсі святого Йосифа називають «найцнотливішим», що є «протилежністю до володіння», бо він, власне, знав, як любити, даючи надзвичайну свободу, він знав, як відійти вбік, аби поставити в центрі свого життя не себе самого, а Ісуса та Марію. Його щастя полягало «в даруванні себе»; ніколи не розчарований і завжди довірливий, Йосиф мовчить, не нарікає, а робить «конкретні жести довіри». Тому, за словами Папи, його постать є дуже добрим прикладом для сьогоднішнього світу, який «потребує батьків і відкидає панів», відкидає тих, хто плутає «авторитет з авторитаризмом, служіння з прислужництвом, дискусію з гнобленням, милосердя з поблажливістю, силу із нищенням». Справжній батько – це той, хто «відмовляється від спокуси жити життям своїх дітей» і шанує їхню свободу, оскільки батьківство, прожите в повноті, вчиняє самого батька «непотрібним», коли «дитина стає автономною і сама прямує життєвими стежками». За словами Святішого Отця, батьківство ніколи не означає «володіння», а є «свідченням вищого батьківства», батьківства «Небесного Отця» (7).
Щоденна молитва Папи до святого Йосифа
Апостольський лист Patris corde завершується молитвою до святого Йосифа, а в одній з приміток до документа Святіший Отець розповідає про одну із своїх щоденних звичок: майже щодня протягом «понад сорока років» він проказує молитву до Обручника Марії, «взяту з французького молитвослова Згромадження сестер Ісуса та Марії з ХІХ ст.». Ця молитва, як пояснює Папа, «виражає відданість і довіру» святому Йосифу, але й містить також «певний виклик», оскільки закінчується словами: «Нехай не скажуть, що я даремно до тебе звертався, покажи мені, що твоя доброта настільки велика, як твоя сила».
(Опрацювала Світлана Духович), Vatican News – Ватикан
