Прагнення батьківської любові глибоко вписане у кожну людину, також і дорослу. Однак особливо її потребують діти й молодь у час дозрівання. Дитина шукає не тільки теплої та сердечної любові матері, але й відкритої, доброзичливої любові тата, яка дає безпеку. Ось принципові умови, «заповіді» зрілого буття татом.
І. Шукай Бога як Отця
Отцівство — це творення життя, на подобу самого Творця. Народжуючи нове життя, чоловік і жінка виконують Божий заклик: будьте плідні і множтеся, щоб вам заселити землю (пор. Бут 1, 28). Таким способом люди беруть участь у творчій моці самого Бога. Народжене життя належить не їм, а Богові. Тільки пізнання Бога як Отця, який предвічною любов’ю любить свого Сина, може бути найглибшим фундаментом людської батьківської любові. Тому відкривання отцівського образу Бога стає для чоловіка найміцнішим фундаментом, на якому він може збудувати свідоме і зріле покликання до буття батьком.
ІІ. Ставай добрим сином, аби міг бути добрим батьком
Для молодого чоловіка шляхом для опанування батьківства є переживання синівства. Немає іншого шляху. Чимало чоловіків занапащують шанси на зріле отцівство тільки тому, що, керуючись чоловічою гордістю, не бажають смиренно прийняти поставу слухняності й синівства щодо власних батьків, особливо ж щодо тата. Позиція любові смиренної, повної прощення, необхідна особливо тоді, коли батьківська позиція ранить. Треба спершу навчитися бути милосердним, вірним і покірним сином, аби потім могти стати милосердним, вірним і покірним татом. Партнерство дорослого сина зі своїм батьком і матір’ю має поєднуватися зі смиренням і глибокою повагою: слухай батька, який тебе зродив, і не гордую своєю старенькою матір’ю! Нехай радіють батько твій і мати, твоя родителька нехай буде щаслива (див. Прип 23, 22.25).
ІІІ. Полиш батька і матір, як велить Біблія
Тому чоловік покине батька свого і матір свою, і поєднається з жінкою своєю так, що стають вони одним тілом (пор. Бут 2, 24). І справді, фізичне та емоційне полишення батьків становить обов’язкову умову доброго подружжя і батьківства. Однак це полишення відбувається не тільки через «відділення» від батьків, а й через внутрішнє примирення з ними. Вихід із батьківського дому без справжнього внутрішнього примирення з мамою і татом призводить до того, що це стає більше втечею, аніж «чоловічим рішенням». Для повної автономності щодо батьків обов’язковою є свобода щодо них. Багато чоловіків насправді не вміють внутрішньо «полишити батька і матір», оскільки не вміють (часто просто тому, що не хочуть) простити їх і примиритися з ними. Свобода щодо батьків дає те, що чоловік може, з одного боку, користуватися повнотою дарів, від них отриманих, а з другого — поступово звільнятися від тих обумовлень, які визначали його виховання.
IV. Забезпеч дітям любов і безпеку в повній сім’ї
Дитина потребує не тільки індивідуальної любові тата й мами, але також взаємної любові обох батьків. Через неї дитина «пізнає», що таке людська любов, сім’я, подружжя; у повній сім’ї вона набуває досвіду підтримки і відчуття безпеки. Дуже важливим завданням батька стає, таким чином, збудувати насамперед любляче подружжя, а потім — повну і люблячу сім’ю, в якій від самого початку панував би клімат згоди, батьківської любові, відчуття безпеки і взаємної турботи. Без взаємної подружньої та сімейної любові батьківська любов завжди залишатиметься неповною, обмеженою і буде ранити.
V. Довіряй своїм дітям
Віра батька у сина чи доньку — це опора істинного батьківства. Тато, «який має віру у свого сина, попри події, що можуть їх розділити, ба навіть порізнити, надалі заслуговує зватися татом» (Марсель Легут). Однак батько може довіряти своїй дитині лиш тоді, коли (бодайже трохи) довіряє собі. Він не може зобов’язати дитину до довіри: він повинен довіру заслужити. Говорячи образно, він має «видобути» з дитини довіру. Довіра — це обмінний дар: дитина спонтанно довіряє батькові, коли відчуває себе любленою і пізнає його довіру до себе. Довіра може бути збудована на взаємній любові й турботі. Сини-підлітки не очікують, що їхні татусі будуть непомильні в усьому. Вони очікують насамперед довіри і віри: віри в їхні прагнення, можливості й добрі наміри.
VI. Збудуй свій авторитет у дітей
Бути батьком — це віддати себе у розпорядження сім’ї та дітей, служити їм і бути за них відповідальним. Тільки відповідальний батько навчить відповідальності власних дітей. Авторитет батька — не привілей, а служіння. Чоловік не стає батьком, аби йому служили, але щоб він сам служив і ділився з дітьми своїм життям (пор. Мт 20, 28). Позицією відповідальності, жертовності, турботи і служіння батько будує свій авторитет.
Чоловік, який закладає сім’ю, повинен усвідомлювати доконечність потреби збудувати свій авторитет. Дитина потребує цього авторитету й має на нього право. Не маючи авторитету в очах дітей, батько не може надати їм відчуття безпеки, опори, і не зуміє навчити їх мудрості життя. Дитина не довіриться батькові, його порадам і повчанням, якщо він не буде для неї авторитетом.
VII. Люби дітей безкорисливо
Батько й мати дають своїм дітям життя не для того, щоб могти «щось» дістати взамін, а щоби продовжити у своїх дітях тривання любові й життя. Дати життя дитині — це поділитися тією любов’ю, яку отримали раніше і якою взаємно одне одного обдарували через подружнє кохання. У Божому замірі дитина має народжуватись як плід взаємної любові своїх батьків і безкорисливої любові до «нової істоти», яку вони дадуть у світ. Безкорислива любов батька стає відображенням безкорисливої любові Бога Отця. Завдяки безкорисливій любові батько стає для дитини дороговказом до Бога. Якщо татусі люблять своїх дітей за їхні досягнення у навчанні, за їхні здібності чи якісь інші особливі риси, тоді вони обмежують свою любов.
VIII. Навчи дітей радості змагання й боротьби
Особливе завдання батька щодо дітей — це ввести їх у «мистецтво боротьби» в найкращому сенсі цього поняття. Любов, із якої народжується радість життя, не раз вимагає сильної внутрішньої боротьби та подолання зовнішніх труднощів і перешкод. Насамперед це буде внутрішня боротьба зі своєю слабкістю: непостійністю волі, схильністю знеохочуватися, тенденцією до втечі. Це також буде так звана «зовнішня» боротьба за місце під сонцем: зусилля для здобуття фахового рівня, спротив несправедливій поведінці інших, подолання нечесної конкуренції. Ця боротьба становить «боротьбу за своє». Це старання за гідне і чесне життя своє і своїх найближчих. Батько має захищати своїх дітей. Особливе його завдання — навчити сина радості боротьби з власною слабкістю і правильного співіснування з ровесниками. Син повинен уміти не тільки вигравати, але й програвати. Уміння прийняти поразку не раз більше свідчить про силу молодої людини, аніж її перемоги над ровесниками.
IX. Створюй клімат свободи у стосунках із дітьми
Справжня зустріч батька з дитиною може відбутися тільки у кліматі повної свободи. Завдяки клімату довіри і свободи дитина спонтанно уособлюється з цінностями, які представляє батько, і приймає їх за свої. Свобода і довіра поміж батьком і дитиною впливає на поступове перетворення зв’язку, будованого на залежності, у зв’язок взаємного партнерства, братерства і дружби. Батько не є паном своєї дитини. Також і тоді, коли вона повністю від нього залежить, батько виконує щодо дитини виключно службову роль. Оскільки дитина не становить його власності, то він не може повністю розпоряджатися її свободою. «Батьківську владу» він може виконувати тільки виходячи зі свободи дитини.
Якщо прагнення, потреби й відчуття дитини до уваги не беруться, вона це сприймає як зловживання батьківським авторитетом. Позиція жертви і відданості — не та, яку можливо збудувати під примусом. Не можна «звеліти» дитині всупереч її волі — також і коли вона ще мала — любити, довіряти, бути щирою, чесною і жертовною. Це цінності, які народжуються в серці дитини і на які вона сама поступово зважується.
X. Жертвуй дітям трохи свого часу щодня
Один із найважливіших дарів, які батько може пожертвувати своїм дітям, це присвятити їм щодня трохи часу. Батьківство від моменту приходу дитини на світ вимагає часу. Його неможливо замінити нічим, і нічим не вдасться компенсувати. Брак зв’язку, викликаний браком часу в батька, негативно відбивається на емоційному, інтелектуальному і духовному розвиткові дитини. Особливо болісно цей брак відчувають сини. Інтенсивність професійного життя татусів робить так, що присвячування уваги дітям стає однією з найважчих тем батьківства. Багатьом завантаженим татусям бракує часу для дітей. Однак часу, присвяченого дитині, неможливо нагромадити і потім подарувати одномоментно. Батьківство вимагає систематичного, щоденного жертвування дитині бодай трохи уваги.
І хоч багато чоловіків не дають нині ради з виконанням батьківської ролі, то вони, однак, не втратили глибокого прагнення мати і виховувати дітей. Батьківство предстає нині як служіння дітям. Тому зараз потрібно говорити не так про батьківську роль чи функцію, що відтворюється з покоління у покоління, як радше про місію і покликання, які — як ніколи раніше — вимагають особистої залученості, волі боротися з собою, чоловічої творчості та глибокого зв’язку з Богом як Отцем.
Юзеф Августин SJ, deon.pl
CREDO
