Коли людина замислюється про вибір між шлюбом та «життям на віру» (спільне проживання чоловіка і жінки, які не одружились), то це є знаком того, що вони не розуміють ані суті любові, ані суті подружжя. Той, хто правдиво любить, мріє про одруження і хоче якнайміцнішого зв’язку, а не шукає способу бути «вільно зв’язаним», аби легко «розв’язатися».
Той, хто любить не боїться взяти відповідальність за люблену людину, а не шукає можливість уникнути цієї відповідальності. Той, хто розуміє суть і красу подружжя, не хоче ницості «вільного» співжиття… Відповідь на питання, чому подружжя мало б залишатися єдиною прийнятною формою людського співжиття – дуже проста: тому що подружжя є єдиною прийнятною формою сімейного життя… Бог установив подружжя як благословенні нерозривні узи союзу чоловіка і жінки. Про це навчає і Святе Письмо. Ні нешлюбне статеве життя, ні одностатеві стосунки жодним чином не знаходять підтримки в Писанні.
Якщо ж відповідати на це питанння людям, котрі не є віруючими або не вважають Святе Письмо за авторитетне джерело, то тут опорою стає природний закон. Нешлюбне статеве життя є виявом боязні взяти на себе відповідальність, тоді як відповідальність властива людині по природі, оскільки людська особа обдарована свободою. Свобода ж без відповідальності немислима. Таким чином «життя на віру» невластиве людині, яка автентично живе за своєю людською природою…
Марія Ярема, викладач Школа біоетики УКУ/School of Bioethics of UCU, уривок з інтерв’ю у католицькому часописі «Пізнай Правду», №2 (111)/2016.
