Десятигодинні відвідини Неаполя Папа Франциск закінчив зустріччю із молоддю, яка відбулася на морській набережній, де зібралося щонайменше 100 тисяч неаполітанців. Серед учасників зустрічі була також українська громада південноіталійського регіону Кампанії. Згідно з бажанням Святішого Отця, зустріч відбулася у формі діалогу, під час якого свої запитання поставили представники молоді, 94-річна жінка та подружня пара.
Коментуючи повчання Святішого Отця про те, що «апостол повинен докладати зусилля для того, щоб бути ввічливою, спокійною, сповненою ентузіазмом та радісною особою, яка сіє радість всюди, де перебуває», у контексті того, що «часто дуже важко поєднувати християнські цінності, які носимо в собі, із жахіттями, труднощами і зіпсуттям, що нас оточують в щоденному житті», молодь запитувала Папу «як серед цих проявів “мовчання Бога” пророщувати паростки радості і зерна надії»?
Відповідаючи, Папа звернув увагу на те, що «наш Бог є Богом слів, жестів та тиші». Найбільшим же мовчання Бога було під час хресної жертви, коли сам Божий Син почувався покинутий Отцем. «Але пізніше, – зауважив Святіший Отець, сталося Боже чудо, слово та величний жест, якими було Воскресіння». Отож, «Боже мовчання» неможливо пояснити, якщо не мати перед очима розп’яття. «Такою є правда. Я не можу обманювати тебе, кажучи: Віруй і все буде гаразд, будеш щасливий, все тобі вдаватиметься, матимеш достаток… Ні. Наш Бог іноді мовчить. Слід пам’ятати: Він – Бог слів, жестів та мовчанки. І всі ці три речі слід поєднати у своєму житті. Вибач, але іншого “рецепту” я не маю», – сказав Наступник святого Петра.
«Як нам усім ще більше жити Церквою, яка була би родиною поколінь, не відкидаючи похилих віком та допомагаючи їм почуватися живою частиною громади?» – запитувала 94-річна Ерміна, склавши подяку Богові «за дар довгого життя», а Папі – за те, «що не втрачає жодної нагоди стати на його захист» та поділилася свідченням про труднощі, які переживала й про допомогу молодих волонтерів, які розвіяли її побоювання опинитися у геріатричній структурі замість залишатися у рідній домівці.
Коментуючи її звернення, Святіший Отець вказав на «ключове слово нашої культури», яким є «викидати». «Наше суспільство, – сказав він, – все, що не можна використати, викидає. Якщо діти не приносять користі, то навіщо їх мати. Краще не мати їх. Існує потреба любові, але можна обійтися котиком чи песиком… Викидаються також і похилі віком, яких залишають самотніми». За словами Папи, існує не лише активна евтаназія, коли роблять смертельну ін’єкцію, але також – прихована, яка полягає у тому, що похилі віком не забезпечуються необхідними ліками чи опікою.
Як зауважив далі Наступник святого Петра, найкращими ліками для довголіття є близькість, дружба та ніжність. «Всі ми потребуємо любові, а з бігом років – ще більше», – сказав він, закликавши дітей, які мають похилих віком батьків зробити іспит сумління щодо виконання четвертої Божої заповіді. «Самотність – найгірша отрута для похилих віком… Любов – найкращі ліки для нас, похилих віком», – підсумував Святіший Отець.
У світлі заклику Папи «свідчити красу сім’ї», як «упривілейованого місця для зустрічі безкорисливості любові», подружня пара запитувала його про те, як можливо давати таке свідчення у суспільстві, в якому родина змушена оборонятися, та як поєднувати нашу надмірну секуляризованість із духовністю.
Відповідаючи, Святіший Отець зазначив, що сім’я переживає кризу. Молодь віддає перевагу співжиттю без зобов’язань, і лише коли з’явиться дитина, починають думати про одруження. До самого шлюбу ставляться, як до чого зовнішнього, переймаючись лише гарною церемонією і зручним рестораном… «Але існує також ідеологічна колонізація сім’ї, речі, стилі і пропозиції, які існують в Європі та приходять також з-за океану, як теж помилка людського розуму, якою є гендерна теорія, яка спричиняє чимало замішання… І сім’я зазнає постійних нападів», – додав він.
Наступник святого Петра зауважив, що не має «готового рецепту», як протистояти цим «ідеологічним котонізаціям», цій культурі, яка зневажає сім’ю. Важливим є приготування до подружжя, але мова йде не лише про курс перед шлюбом. Воно повинно розпочинатися ще в батьківському домі, включає період заручин, які «втратили сакральний сенс пошани», і сьогодні заручини майже стали синонімом дошлюбного співжиття, в той час, як повинні бути періодом «дозрівання до подружжя».
Непростим викликом, відзначив далі Папа, є спільне життя, де можуть виникати сварки. У цьому контексті важливо не закінчувати день не помирившись. Слід також пам’ятати, що слово «я» не є правильним у подружжі, але – «ми», а також молитися, оскільки в житті існують «важкі випробування».
Підсумовуючи, Святіший Отець попросив неаполітанців молитися за нього, закликав молитися за молодь, юнаків і дівчат заохотив не втрачати надії, а похилих віком – нести у світ мудрість життя. MCI
