Апостольське повчання Папи Франциска “Аmoris laetitia”, яке було проголошене 8 квітня 2016 року, викликало хвилю обговорень та різних коментарів – від радісного схвалення до розчарування та критики. Для вироблення власної думки про нововиданий документ вартує самому прочитати текст. Він довгий і вдумливе прочитання цього документу може зайняти трохи часу. Текст настільки багатий за змістом з духовно-моральними і душпастирськими аспектами, що вистачило б на цілий рік, якщо денно заглиблюватись у один з його параграфів. Та варто цей час посвятити, щоб не просто прочитати нову енцикліку і бути поінформованим, про що в ній мова, а справді вникнути в суть даного папського послання. Власне до вдумливого прочитання нас заохочував Понтифік (№7. Тут і надалі в тексті в дужках подається параграф документу, на який я посилаюсь). В ній ми справді знайдемо і глибоке богослов’я подружжя, основане на біблійних текстах, і багатостороннє обговорення стану сучасної сім’ї, і спроби з’ясування причин, що спричинюють різні проблеми та кризи у подружжі, і ставлення до осіб з гомосексуальною схильністю, і підвалини духовності подружжя. Оскільки в інтернет-мережі вже можна було прочитати загальні оглядові коментарі про зміст енцикліки, тому тут не про це.
Мене особисто вже на самому початку приємно здивувала назва документу: «Радість любові». Чому така назва? – подумала я. Впродовж двох синодів, на яких єпископи разом з папою роздумували над ситуацією подружжя та сім’ї, виринуло стільки різних проблем, привезених з різних закутків світу. Оскільки документ є своєрідним підсумком цих двох синодів, то ми зустрінемо в ньому і обговорення цих проблем, і спроби віднайдення їх причин. І все ж, документ названо не інакше, як «Радість любові». Яке ж послання самого папи і цілої Церкви криється за цим? Спробуймо відкрити разом, чому маємо радіти, коли у світі є стільки сімей, що потерпають від різних криз та бід, і чому папа нам це хоче пригадати?
Перш за все, ми маємо побачити реальну картину: так, у кожному куточку світу є багато проблемних ситуацій, розлучень, покинутих дітей, несакраментальних подруж. Але в той сам час – підкреслює папа – ми як члени Церкви маємо радіти з того, що є так багато сімей, які живуть любов’ю, реалізуючи своє покликання, і розвиваються, не дивлячись на те, що кожен переживає свою слабкість (№ 57). Є багато сімей, які є вірні Євангельському вченню і реалізують своє покликання, засвідчуючи красу нерозривного та вірного подружжя (№ 86). У таких подружжях є пошанована гідність особи як чоловіка так і жінки. І це також джерело радості для нас, що в наш час ми свідомі рівної гідності чоловіка та жінки, які творять подружжя, що долаємо різні форми дискримінації і що в багатьох сім’ях розвивається взаємодія й співпраця. Не без дії Святого Духа маємо більш виразне визнання гідності жінки та її прав (№ 54).
Причиною радості для цілої Церкви є те, що і в наш час є подружжя, що переживають радість від взаємного дару і це доповнюється радістю появи на світ їхньої дитини (№ 88). Є також радість з великодушного самодарування, дару без міри, жертовного самовіддання, радість зі служіння (№ 94). В родині людина вчиться переживати радість разом з іншими, адже в сім’ї можна бути щасливими лише разом. Долаючи свій егоїзм і зосередженість на власних потребах, людина також може пережити глибоку духовну радість (№ 110). І тепер є подружжя та сім’ї, які мають радість зі взаємної довіри і прийняття, яка сприяє тому, що кожен може бути сам собою, яка сприяє щирості і прозорості відносин (№ 115).
Зауважмо, «радість» і «любов» є позитивними поняттями для кожної людини. Радість асоціюється з задоволенням, щастям, приємним духовним пережиттям. Любов асоціюється з особливими стосунками, душевним теплом, прийняттям, прощенням… У всіх вище згаданих параграфах папа Франциск хоче загострити нашу чутливість до різних аспектів радості, яка народжується на рівні міжособистісних відносин любові в подружжі та сім’ї. Ці відносини є великим благом для людини. Св. Тома Аквінський називав радість духовним щастям, яке ми переживаємо тоді, коли нам доступне, пізнане нами, благо (Summa Teologiae, I-II, q. 31, a. 3). А ми вже пізнали, що людина щаслива, коли живе в любові, коли любить і є любленою, коли має вдале і міцне подружжя, коли виростає у повній сім’ї тощо. Та це духовне щастя ще більше зростає тоді, коли людина відкриває Бога, його любов та його чудовий задум стосовно подружжя.
Тому папа Франциск нам пригадує і цю біблійну перспективу створення людини Богом та її покликання до любові, яке реалізується у подружньому союзі чоловіка та жінки (№8-13). У людській здатності любити і дарувати життя є особлива подібність до Творця (№11). Далі папа запрошує нас радіти з того, що ми отримали чудовий зразок гармонійного родинного життя на прикладі Пресвятої родини. Папа заохочує заглиблюватись в історію життя Ісуса Христа, яке в більшій мірі проходило в сімейних обставинах за звичною працею в Назареті. Ця таємниця Божого Рождества та таємниця Назарету має «запах сім’ї» (№ 65). Власне до споглядання цієї таємниці ми всі заохочені, щоб так поглибити нашу надію і радість.
Більше того, радість любові має своє джерело в таїнственному обдаруванні через Христа. Чоловік і жінка приймають таїнство подружжя, яке є дарунком для їхнього взаємного освячення та спасіння. Через цей сакраментальний знак вони стають дійсним образом відносин Христа і Церкви (№ 72). Це глибока духовна радість, що Христос присутній в подружньому союзі, що дає сили чоловікові та жінці кожного дня брати свій хрест, підноситися після падінь, взаємно вибачати одне одному (№73).
Радість часто асоціюється нам з чимось спонтанним, що виникає як реакція на щось: на зустріч з коханою особою, на подарунок, на здобутий успіх тощо. Проте Папа Франциск хоче нам пригадати про радість як чесноту: «В подружжі треба турбуватися про радість любові. Зосередженість на насолоді звужує людину лише до однієї сфери і не дозволяє віднаходити інші види задоволення. Натомість радість поширює здатність насолоджуватися і дозволяє засмакувати у різноманітті, також на тих етапах життя, коли насолода згасає. Саме тому Св. Тома сказав, що «радість» (laetitia) вживається у відношенні до величини серця. Подружня радість, яку можна переживати навіть у стражданні, означає прийняття, що подружжя є необхідним поєднанням радості і труду, напруг і відпочинку, страждань і свободи, задоволення і пошуків, клопотів і насолоди, завжди на шляху приязні, яка спонукає подружжя турбуватися одне про одного, засвідчуючи одне одному взаємну поміч та служіння» (№126).
Ці слова заохочують подружжя плекати радість як чесноту. Чеснота – це постійна схильність волі до добра. Її випрацьовують через повторення певних дій. Коли людина має чесноти, то вона обирає добро, незалежно від обставин, які складаються. Тоді навіть страждання не буде перешкодою для радості. Більше того, радість відновлюється у стражданні, як писав папа. Подружжя, після переходу через складні миті спільного життя, можуть ствердити, що варто було вистояти, що вони чогось навчилися, якесь благо здобули, і можуть краще цінувати те, що мають. «Небагато є таких глибоких і святкових людських радостей, як тоді, коли двоє людей, які люблять одне одного, разом могли здобути те, що вимагало від них багато спільних зусиль» (№130). У цих словах є щось з пасхального виміру: щось з радості воскресіння, яка зазвичай йде слідом за пережиттям болю та страждання.
Якраз цими днями ми святкуємо Пасху. Христос – найбільше втілення Божої любові до людства – віддав своє життя заради нас на хресті. Страждав, помер і воскрес. Можливо, це є добра нагода поглянути в світлі Христового Вокресіння на всі наші подружні чи сімейні проблеми? Можливо, є добра нагода розпочати плекати чесноту радості, якщо хтось цього дотепер не робив? Але без сумніву, це добра нагода для нас збагнути саме цей аспект християнської радості, про який пригадує папа Франциск в новому документі. Це радість любові, яка проходить через долину зречень, страждань, смерті (для себе, свого егоїзму), але осягає свого апогею у безкорисливій самовіддачі і житті для другої особи. Часто це неможливе без особистого навернення, щирої сповіді, прийняття прощення від Бога, а відтак прощення іншим їхніх провин, вірності Божим заповідям, відповідальності. Справжня радість і духовне щастя можливе лише за умови вірного втілення заповіді любові. Оскільки ми є створені до любові, знаємо, що немає більшої радості, ніж та, яка випливає з ділення. Найбільша радість життя народжується тоді, коли можна принести радість іншим! Така радість є наслідком любові, яка турбується про благо іншої особи і це добро приносить свої плоди (№129). Чи помічали Ви, що радість має здатність передаватись? Буває, що одна посмішка або добре слово може підняти настрій і осяяти душевним теплом весь день. Таким чином папа Франциск хоче, щоб у подружжі та сім’ях ми переживали радість, яка випливає не лише з обдарування, а й радість зі здатності обдаровувати.
«Розширення величини серця» – це завдання на ціле життя. Якщо не знаємо, з чого почати, то почнімо з найпростішого: зустрічаймо один одного зі щирою посмішкою, будьмо вдячні за всі прояви добра від другої особи, які є присутні в наших сім’ях, цінуймо одне одного за те, ким є, віддаймо кожному, що йому належне, будьмо вірними даним обіцянкам, добре виконуймо свої обов’язки, будьмо правдомовними і відповідальними…. Результат такого підходу до життя нас самих здивує і то в дуже короткому часі.
На завершення цих роздумів хочу провести певну, можливо дещо простеньку, паралель. Отож, реакція на появу нового папського апостольського повчання «Радість любові» – це як проходження добре відомого психологічного тесту, який полягав на спонтанному визначенні, що перше нам кидається у вічі, коли ми бачимо склянку на половину наповнену водою: вона «на половину повна» чи «на половину порожня»? Я відкрила у цьому документі повноту радості, до якої ми запрошені. Мені здалося, що і в його назві й у змісті можна віднайти запрошення відкрити та захопитися Божим задумом стосовно подружжя. Якщо ми реалізуватимемо його відповідно до міри отриманої благодаті, додавши добру волю та приклавши всі наші зусилля, то ситуація подруж та сімей у світі радикально зміниться. Ця назва – це немов своєрідний «ключ», який папа пропонує нам, щоб відкривати «проблемні двері». Такий ключ не є вигаданий, немов дешева втіха, для стражденних, він взятий з серця християнства, є суттю Христової Доброї Вісті і, вірю, буде дуже ефективний.
Галина Кришталь, доктор морального богослов'я