Нижче публікуємо текст свідчення, що його дав о. Мелетій Батіг ЧСВВ про християнський та материнський вчинок Наталії Джули із Золочева (Львівська область) та її передсмертний лист своєму чоловікові. Залишається молитись та регулярно турбувати Постуляційну комісію УГКЦ, щоби справа була нарешті доведена до кінця й Наталію Джулу проголосили блаженною. В матеріалах по можливості збережено пунктуацію і стиль авторів. З етичних міркувань ми не подаємо імен сина і чоловіка Наталії Джули.
Вона так любила своє ненароджене дитя…
В районному містечку Золочів, що на Львівщині, промайнула сумна звістка. Померла молода жіночка на двадцять третьому році свого життя. Можливо це було б не замітно, коли би вона не повторила мужній поступок італійської блаженної Джани Беретти Молля.
Ось короткий життєпис цієї героїні нашого часу. Джула Наталія Володимирівна народилась у м. Золочеві 21 травня 1983 року у практикуючій греко-католицькій родині. Після закінчення середньої школи вчиться у Львівському кооперативному коледжі економіки і права і його закінчує.
У 2000 році захворіла на рак лімфовузлів. За молитвами Золочівської парафії Господь Бог допоміг вийти з цієї важкої хвороби.
В липні 2004 року Наталія вийшла заміж за N., який знав з самого початку про її хворобу і весь час її підтримував морально. Прожили вони у шлюбі один рік. І ось повинен був народитись хлопчик (показ УЗД). Лікарі пропонують її зробити аборт і лікуватись. Наталія категорично відмовилась від лікування, свідома цього, щоб не дати загинути дитині. Часто вона повторювала: «Синочку, я не дам нікому відібрати тобі життя». З своїми проблемами звертається до отців Василіян у Золочеві, які її підтримують молитвами і порадами. Зокрема о. Теодор Пилявський ЧСВВ був духовним опікуном. Наталія щиро молилася, час від часу приступала до святої Сповіді і Причастя.
4 серпня у тяжких болях і в терпіннях її завезли у Львівську обласну лікарню. Обставини її життя погіршувались і лікарі змушені були визвати штучні роди. На восьмому з половиною місяця народився хлопчик, якого назвали Z. Наталія не побачила свого сина і не збулось її основне бажання, бо завжди просила Бога, щоб побачити, хоч на хвилину свого хлопчика.
Наталія померла 6 серпня 2005 року. Хлопчик розвивається нормально, його виховують батько, його мати і Наталії мати. Смерть Наталії переживають батьки і її чоловік N. Кожен день він відвідує могилу своєї доброї дружини, яка переставилась у вічність.
Напевно, така вже Божа воля, щоб показати в наш час жертовність матері заради ненародженої дитини. Адже ж в наш час так багато матерів з власної волі вбивають тих же ненароджених дітей у своєму лоні.
Любов до своєї ненародженої дитини Наталія засвідчила своїм листом, який вона написала перед смертю своєму чоловікові.
Підчас мого перебування в Золочівському монастирі в 1990-93 роках Наталія приймала Перше святе Причастя.
12.10.05 р.
О. Мелетій Батіг ЧСВВ м. Бар
(підпис)
Самому милішому, самому добрішому, дорогій, коханій мені людині, моєму чоловікові!
Сонечко, кожного дня нам Бог посилає свої ласки, свої випробування, я ніколи не звертала на це уваги і тільки тепер, коли переді мною такий вибір, я зрозуміла: Бог — це Милосердя. Скільки разів я зверталася до Нього і завжди отримувала все, що хотіла. Та чомусь я не була вдячна і жила так, як хотіла сама, а не так як просив мене Господь і зараз мушу за все відповідати. Не знаю, чи Бог дасть мені ще один шанс на життя, щоб я змогла доказати, що жити треба не для себе, а для Бога. Господи, я повністю віддаюся у Твої руки. Нехай буде Твоя свята воля. Дозволь мені, Боже, подякувати за мого чоловіка. Так, сонечко, я кожного дня дякую Богу за Тебе, бо Ти моя опора, моя підтримка і моя друга половинка. Я рада, що скоріше піду до Бога (як буде така Його воля), бо без Тебе я не уявляю свого життя.
Ти знаєш, як я мріяла про сім’ю, про нашу дитину і коли мрія була вже так близько, Господь питає нас: «А ви заслужили на це?» Ні, котику, ми не заслужили, ми справді не заслужили бути щасливими, бо ми завжди думали тільки про себе і навіть уявити не могли, що з нами може таке трапитись. Я в любий момент, в любу хвилину можу залишити Тебе і повір мені, я не хочу, щоб цей лист Ти брав близько до душі. Звичайно, було б приємно, якби Ти згадав наші зустрічі від початку до кінця…, але нехай це не буде вічною мукою для Тебе.
Ти молодий і життя триває і повір, таких як я буде ще багато (тільки не знаю, чи хтось зможе так сильно полюбити, бо я люблю Тебе понад усе) і зможуть дати Тобі те, чого не змогла, чи не встигла я і не кажи, що це дурниці — це просто таке життя.
Я молю Бога тільки про одне, якщо Він хоче забрати в мене дитину, то нехай разом з нею забере і мене. А якщо тільки мене, то нехай хоч для Тебе залиши дитину — плід нашої любові. Я так хочу виносити для Тебе нашу дитину, мені вистарчило би хоч раз подивитись на неї. Я знаю, що синочок буде схожий на Тебе. Якщо Бог дозволить її народитися і забере мене до Себе, то не звинувачуй себе і живи для нашого сина, а я на небі буду в Бога просити за ваше здоров’я.
Пильнуй себе і нашу дитину, люби її за нас двох і скажи їй, як я до останньої секунди свого життя буду любити вас, бо ви послані мені Господом Богом. А не дай Бог станеться так і Ти, моє сонечко, перестанеш любити нашого сина, прошу Тебе — дай його моїй мамі щоб вона мала згадку, частинку мене.
Люблю усіх, навіть полюбила ворогів і ви любіть один одного, бо така воля Господня. Не сумуйте, пам’ятайте і простіть.
(Дописано рукою о. Мелетія Батога ЧСВВ: Лист Наталії своєму чоловікові N.) Інститут родини і подружнього життя
