Час самоізоляції і карантину, напевно, для багатьох став іспитом. Збулася мрія – «побути з сім’єю, з рідними/близькими», але це виявилося й непростим випробуванням для стосунків. Йдеться про тест на багато речей, без яких повноцінне життя спільноти, навіть такої маленької і особистої, як сім’я, проблематичне.
Про те, чому відсутність цих речей настільки відчутна, – у програмі «Психологічна порадня» говорила психолог Центру психічного здоров’я при Шпиталі Шептицького Єлена Абрамюк.
Сім’я – в ідеалі, це одна із сфер реалізації того, що називають щастям. Потреба в іншій людині – у людській природі. Але потрібно розуміти, що навіть психологічно зрілим і самодостатнім людям далеко не завжди вдається створити те, що справді є сім’єю і домом, де всім добре. Чому так? Чому, ніби все є, а чогось важливого – немає, чи воно зникло?
«Завдання партнерів у сім’ї – робити більш зрілими не лише себе, як людей, а й стосунки, – пояснює Єлена. – Як ми до цього йдемо? Здавалося б, очевидно – спілкуємося, співіснуємо, розділяючи обов’язки й задовольняючи спільні потреби тощо. Але очевидно й те, що сьогодні на перший план виходять індивідуалістські речі – бажання мати кар’єру, бути успішними тощо. З одного боку, це – добре, але з іншого – часто заважає будувати стосунки, у яких є справжня близькість і це відчуття щастя…»
Єлена каже: зрілість і самодостатність кожного в сім’ї не є гарантією сім’ї як спільноти.
«Що таке особистісна зрілість – у контексті сім’ї як дуже тісної спільноти? Це, поряд із вмінням розуміти свої потреби і відчувати своє «я», вміння бачити й іншого – з його потребами і його «я». Здавалося б, це так просто: от, переді мною інша людина, і я бачу її. Але у близьких стосунках важать деталі, нюанси – те, що часто не є висловленим, але хоче бути сприйнятим, зрозумілим… Тому коли сходяться дві зрілі особистості, які не мають бажання будувати стосунки, базуючись саме на цьому розумінні, якщо ці стосунки насправді не є настільки важливими для цих людей, тоді перспективи примарні… Тому зрілі особистості – це добре, але має бути й бажання такого союзу, готовності приймати партнера і будувати стосунки…»
Зрілість і самодостатність людини – не тотожні поняття, каже психолог. У даному випадку, зрілість полягає у бажанні людини бути з кимось іншим, але не зливатися з ним, у бажанні йти поруч – але й задовольняти й свої потреби.
«Якщо є бажання бути разом, то є й бажання, нехай несвідоме, дозрівати разом у цих стосунках. І – готовність приймати певні труднощі і зміни «формату». Наприклад: людям дуже добре у подружжі вдвох, є сумісність на всіх рівнях, але – з’являється дитина, і це – перша криза у розвитку сім’ї. Здавалося б, дитина – це радість і щастя, але це й нові ролі для кожного, новий розподіл обов’язків. І постає питання: чи готові ми змінити старі ролі, пожертвувати якимись досягненнями, чи готові розуміти партнера у цій новій ситуації? Йдеться не лише про зміну ролі жінки, а й чоловіка, який у цей момент ніби опиняється поза «ковчегом», тому що жінка зараз – в іншій діаді, з дитиною…»
Наступна ознака зрілості – розуміння, що інша людина є інакшою, і прийняття її такою, якою вона є. «Це означає дивитися на цю людину з точки зору інакшості і розуміння, що так, вона не така, як я. Ця людина мені подобається, але я бачу і її недоліки. З цією людиною я відчуваю близькість, і вона для мене цінна такою, якою вона є. Мені не потрібно, щоб вона вирішувала мої проблеми замість мене, але з цією людиною я хочу справлятися зі всіма труднощами, які є, хочу переживати всі моменти життя, спільно наповнювати їх радістю, створювати щось нове…»
І про дозрівання стосунків. Так, справжня близькість і взаєморозуміння приходять з роками. Звичайно, на початку ми намагаємося показати все найкраще, що у нас є, – бажання сподобатися іншому є природнім. Вступити у шлюб, будучи не зовсім зрілими особистостями, – теж не біда, якщо маємо розуміння, що казка закінчиться, і далі буде життя, наповнене різними моментами. Ознакою зрілості є те, що беремо відповідальність за наповнення нашого життя гарними моментами, не чекаючи, що це зробить хтось. Що ми готові долати труднощі разом, підтримати партнера, коли це необхідно, й опиратися на себе, коли можна і потрібно впоратися самотужки.
Психолог звертає увагу на явище, яке часто можна зустріти і в особистих стосунках, і загалом у суспільстві, – завчена безпорадність, коли людина звикає, що хтось все вирішує за неї, і очікує цього від іншого. Певною мірою, це паразитична позиція. На рівні суспільства це – патерналізм, який, як бачимо, має дуже серйозні наслідки.
«На рівні стосунків це погано ще й тому, що рано чи пізно партнер-донор виснажується – йдеться не лише про матеріальні речі, а й про емоційні. Є таке поняття, як емоційна виснаженість у шлюбі. Тому наше завдання – по-можливості, справлятися з власними стресами самостійно, відчитуючи при цьому, у якому стані партнер, слідкувати за собою. Навіть коли конфліктуємо, вміти сказати собі всередині – «стоп!» і «що зараз відбувається?» Це – практика-рекомендація, як у такий момент зупинитися і подивитися на ситуацію ззовні…»
І про речі, такі важливі у стосунках, – про відвертість і довіру, можливість бути собою і нічого не вдавати, відкриватися іншому. Це – як відчуття серця: коли з ним гаразд, ми про це навіть не замислюємося, але починаємо відчувати своє серце тоді, коли воно болить, коли не вистачає повітря.
«Американський психолог і один із засновників гуманістичної психології Карл Роджерс каже: у такому ризикованому і відвертому спілкуванні якраз і є цінність близькості. Так, це шлях, на якому ми ризикуємо, але, попри те, дозволяємо собі шукати і знаходити близькість. І вона буде справжньою, коли приходитимемо додому – і нам не потрібно буде вдавати когось, бути не собою. У зовнішньому світі у нас багато соціальних ролей, які потрібно втримувати, – у певній манері висловлювання, поведінки, потрібно носити певну маску. Але якщо не маємо місця, де цю маску можна без побоювання зняти, – не маємо можливості бути собою. Звичайно, це не означає дозволяти собі вдома те, що стримуємо на людях, чи вивалювати на партнера всі свої емоції, переживання і проблеми. З такими речами справді краще піти до кваліфікованого психолога, який побачить ситуацію зі сторони. Партнер не зобов’язаний розуміти всі ці речі, і якщо приймає вас таким, яким ви є, не треба цим зловживати чи, тим більше, користуватися. З іншого боку, важливо могти сказати – «я втомлений/втомлена», «хочу побути на самоті» тощо, і це бажання зустрічає розуміння. Таке право – на самотність, дуже важливе…»
У наш час є велика проблема тиску культури «отримати все швидко». Це – культура суспільства споживання, яке підійшло до кризи. Позиція зрілої людини – у вмінні відрізнити справжні цінності від ілюзії. Те, що справді є цінним, дуже відрізняється від того, що приносить миттєве задоволення і, далі, спустошення.
«Ми перебуваємо у періоді надшвидкого розвитку нашого суспільства, тому хочемо у швидкий спосіб отримати те, до чого інші суспільства доходили віками. Це «швидко» стосується всього – від «швидко поїсти» до побудови особистих і суспільних стосунків та інституцій. Але це бажання є незрілою позицією, ілюзією, яка є руйнівною…».
Див. ВІДЕО ТУТ
