Питання батьківської любові до дітей та стосунків «батьки-діти» є одвічними. Добре, коли у родині ці стосунки ґрунтуються на взаємній любові, повазі та розумінні. Та буває навпаки. А що про це каже Церква та Євангеліє?
Над цими питаннями застановлялися студенти та викладачі УКУ під час доповіді доктора морального богослов’я Ірини Сташків на тему «Батьки – діти: Новий Завіт, Церква і сучасні психологічні дослідження Джона Боулбі» в стінах університету.
Пані Ірина присвятила цій темі своє дослідження та докторську дисертацію. Науковець прагнула донести до богословської еліти важливість поглибленого вивчення студентами біблійних, богословських та антропологічних аспектів людського життя. На її переконання, «фундаментальним вектором людського життя є прийняття в любові дітей та опіка над ними».
На основі Євангелія і вчення Церкви Ірина Сташків намагалася дати відповіді на питання: «Яким повинен бути моральний орієнтир батьківського ставлення до дітей?». Основними джерелами, якими вона користувалася, було Святе Письмо, документи Церкви та цитати англійського психіатра та психоаналітика Джона Боулбі. Як висновок – правильне вихованя та опіка над дітьми повинна базуватися на любові.
Як зазначила доповідачка, психологічні дисципліни доводять необхідність «доглядати дитину з чуйністю, ніжністю і любов’ю». Чим менша дитина, тим більше вона потребує любові та ласки. Проте дитина потребує не лише фізичного догляду, але й духовної опіки. Доведено, брак батьківської любові призводить до побудови неглибоких родинних, а це згодом переростає у соціальні, психологічні та психічні, проблеми.
«Діти природно є любленими своїми батьками. Я переконана, що цей закон — неписаний, а вроджений, який ми маємо всередині. Це дійсність батьківської інстинктивної поведінки», — вважає Ірина Сташків. Зокрема, у Божій заповіді любові до ближнього виявляється й Господня воля, щоб діти були любленими батьками. Адже заповідь наказує усіх любити, навіть ворогів. Тож, тяжкою є моральна відповідальність за її невиконання у ставленні до власних дітей.
Взірець Господнього батьківства також об’явлений в особі Христа; цей приклад носить моральний припис любові. Крім цього, в Посланні до Ефесян міститься заборона батькам дратувати дітей, бо ж наслідки цього непередбачені і несприятливі для їх розвитку: «А батьки, – не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесянам 6:4).
Доктрина Церква вчить, що, коли дитина народжується, то її батьки повинні прийняти з любов’ю, як Божий дар. Вони повинні виховувати дітей з акцентом на привілейовані стосунки з Отцем Небесним, а не розглядати їх, як свою власність.
Доповідачка також наголосила, що необхідною є праця у напрямку розвитку нової культури життя, в якій не буде місця неприйнятю чи важкого занедбання життя дітей.
Не залишилося осторонь й питання дітей-жебраків: «Чиї це діти? У світі несправедливим є страждання бродячих дітей, дітей, які від раннього віку повинні працювати. Яка причина цього? Досі існує прірва між дітьми із повноцінних сімей і знедоленими дітьми».
На думку Ірини Сташків, проблемою недбалого ставлення батьків до дітей є й сучасні виклики – питання розлучення, вільних сексуальних стосунків, заробітчанство, міграція батьків. Науковець переконана, що кожна дитина має право на любов та виховання обох батьків —батька й матері.
«Ключові моральні й антропологічні принципи батьківства полягають в тому, що батьки – співпрацівники Бога у переданні життя. Тут ми повинні слідкувати навчанню святого Папи Івана Павла II, який вважав, що повага дітей до батьків — симетрична до обов’язку батьків поважати дітей», — завершила Ірина Сташків.
Джерело: CREDO
