Євхаристія і подружжя

Євхаристія, якщо подружжя її властиво розуміє – принаймні один з них – навчає і дає сили для того, щоб перемагати себе і жити для другого. Адже Євхаристія у своїй натурі являється таїнством віддавання себе за інших, і в консеквенції таїнством єднання і прощення. Подружжя, як і всі члени родини, потребує утримування і живлення цього роду постав. Це потрібно мати завжди на увазі – це означає щоденно переживати готовність служити другому, тому що тільки в такий спосіб ми торкаємось правдивого виміру життя і в цей спосіб воно виражається – і тоді, коли все добре, і тоді коли виникають труднощі.

Особливо важливо живитись Євхаристією тоді, коли виникають ситуації кризи, напруги або протиріч. Багато справ можна розв’язати тільки прощенням: що практично означає стратити себе для другого, видати себе за другого. В цьому нам допомагає Євхаристія. Це особливо виражається в конкретних ситуаціях, коли друга людина виявляється важкою, несправедливою, або навіть ворожою. Ще навіть більше, в певних обставинах, з різною частотою, будуть виникати важкі ситуації, які по-людськи неможливо пережити. Перша реакція на це втеча.

Власне тоді для християнської сім’ї єдиною опорою, єдиною поживою залишається Євхаристія, яка допоможе витримати, пережити не тільки з відреченням, але із сенсом всі кризи. Власне тоді потрібна Євхаристія, щоб тому, що видається безсенсовне надати властивого сенсу. Те, що в цей момент має відбутися в подружжі, можливе тільки завдяки Євхаристії, завдяки її духові. Тим самим Євхаристія і випливаюча з неї сила запобігають зміцненню і збільшенню (з причини браку розв’язання) повсталих проблем. Пережиття подружжям єднання і єдності завдяки зверненню погляду на вірність Бога в союзі це виконання його таїнства; того таїнства, яке прийняли в день вінчання, але яке переживають і реалізують кожного дня. Єдність, яка виникає між ними, це прикликання сили самого Бога і давання місця для Його присутності. Це можна прирівняти до прикликання консекраційної присутності Бога, тому що це згода на освячення (консекрація), або також посвячення, а отже втрата чогось з себе, щоб сталося з ними і в них те, що Боже. В цьому ми можемо побачити один із суттєвих пунктів подружньої літургії (у значенні літургії життя) з Євхаристією. Завдяки силі випливаючій з Євхаристії кожний член подружжя отримує здібність переживати свою втрату для другого, через другого (часом без очікуваної взаємності), до складання свого життя в жертві – щоденному переживанні плідної, завдяки даванню себе, єдності і сопричасті – здійснення всього, що народжується в Союзі з Богом в силі Таїнства Подружжя. У такий спосіб подружжя виконує своє священицьке завдання, спочатку у своїй сім’ї, а також у своєму середовищі.

Важливий момент цієї літургії життя, публічної служби подружжя для Бога і для людей, становлять моменти їх буття разом перед Богом. Мова йде про те, щоб подивитись на себе і спільно обговорити конкретні моменти життя, особливо важкі, кризові, пов’язані з невдачами, які становлять нагоду для прощення і зрозуміння їх у віднесенні до сакраментальної літургії – особливо таїнства Євхаристії і Поєднання. Спокійний і спільний погляд на ці моменти і ситуації щоденного життя в світлі і в духові Євхаристії вимагає прийняти зусилля, переламати себе, переламати власну гординю. Наслідки цього ведуть до зросту покори, які виражаються з однієї сторони в певній дистанції до самого себе, а з другої – в покорі перед другим. Це процес формування себе відносно прийнятої в Євхаристії поживи.

Завдяки Євхаристії народжується і активізується сила приймати другого – чоловіка або дружину чи інших членів родини – його інших ніж очікувалось обов’язках, поведінці і т.п. Це може стосуватись навіть дрібних справ, які часом видаються нам неважливі. Можна в собі побачити навіть недовіру до таких дрібних моментів і не звертати на них увагу, очікуючи більших, які зовнішньо являються більш ефективними. Це не відбувається без причини злого духа. Він нас спокушає, блокує, щоб знаки і жести, які впроваджують в таємницю не мали місця. Євхаристія, яка є простим знаком великої Таємниці, вчить нас використовувати видимо малі жести, щоб виконувати великі речі (пор. Лк 1,49).

В цьому контексті дуже важливе віднесення правди пов’язаної з переживанням Євхаристії до дітей в сім’ї. Впровадження дітей в дух Євхаристії і в життя Євхаристією, це не тільки приготування до прийняття першого святого Причастія. Введення дитини в Євхаристію, це не тільки проблема прийняття Господа Ісуса дитиною, але впровадеження її в духа Євхаристії. Якщо батьки – з допомогою катехези, але передусім батьки – навчать дітей користатись Євхаристією, жити Євхаристією, то перекажуть їм дар нового життя, дадуть їм новий вимір життя – засіб, яким живлячись серед труднощів, безсумнівів перед якими потрібно буде стати, непіддадуться збентеженю, хаосові, дезорієнтації, депресії. Властиве приготування до Євхаристії, це впровадження на дорогу зрілого, самостійного, християнського життя. Мова йде про те, щоб молодий християнин який ступає на дорогу зросту і дозрівання вмів поживлювати своє життя Євхаристією і вмів – з погляду на цю поживу – розрізняти інші покарми, з яких у своєму житті користується і буде користуватись. Мова йде про те, щоб почав достерігати, розрізняти і розуміти залежність в житті від іншої поживи і від Євхаристії.

Ввести в Євхаристію, в її значення і сенс, означає навчити зрілого християнського життя, навчити примати такий Дар, який поєднується з віддаванням себе (Тіло своє віддаю за вас). Для властивого переживання цього Дару потрібна свідома згода відрікатися і жертвувати себе у власному житті, щоб цей Дар мав якнайбільше простору для дії в житті християнина, який його приймає. Це прийняття Дару, який дає здібність складати жертву з себе з погляду на другого – і то не як давання благодатей другому, але переживання благодатей які надходять для мене, тому що власне тоді прийнятий Дар стає активною дійсністю, в житті приймаючого. Такий Дух Євхаристії.

У завданні батьків переказувати віру своїм дітям, у властивому впровадженні в Євхаристію знаходиться ключ життя. Це відноситься цілого життя, всіх його етапів. Зосереджується як у лупі і об’являє, особливо під час Першого Святого Причастя, який переживається як урочистий момент в житті дитини і в сім’ї. Переживання Першого Причастя в сім’ї має багато аспектів. Об’являється це в безпосередньому і загальному приготуванні, а також у самій урочистості. Сьогодні, дуже часто Перше святе Причастя стає великим сімейним святом з дуже великим зовнішнім виміром. Добре що так є. Але не завжди Перше Святе Причастя і товаришуючі їй урочистості стають тим самим моментом в житті сім’ї, який впроваджує дітей в дух Євхаристії і в життя Євхаристією.

Нерідко дух, який проникає сімейні приготування (залишаємо в стороні аспект самого катехетичного приготування), має не багато спільного з духом Євхаристії, з таємницею дозрівання до віддавання себе за інших. Часто просто пробиває і виходить на перший план протилежний дух: дух демонстрування і конкуренції, дух здобуття або осягнення чогось… Звичайно це особливо видно у віднесені до зовнішньої сторони приготувань і переживання самого свята, але також має відбиток в духовній сфері. Тим часом впровадження в прийняття Євхаристії, це впровадження в інший новий стиль життя, деколи протилежний тому, що відбувається при нагоді Першого Святого Причастя. Не маю на думці якихось надуживань, які деколи мають місце, мова йде про самого духа і орієнтацію усього, що відбувається при цій нагоді, і в що дитина стає ніби втиснута внаслідок незрілої поведінки дорослих, фальшивих амбіцій і т.п.

Роль батьків тут дуже важлива і делікатна. Спочатку вони самі повинні вчитись віддавати своїх дітей з погляду на правду, що вже не тільки вони, але й хтось інший з цього часу буде їх поживлювати, і в наслідок цього їхні діти, можуть вже мати своє, інакше від їхнього життя. Звичайно не на принципі протиставлення (принаймні так у випадку християнських батьків), але через відкривання дитиною власної тотожності у стосунку до Бога, Його планів і покликання. Поскільки вже хтось інший їх поживлює, то вже хтось інший теж має на них право. Батьки товаришують дітям в цей спосіб і в тому духові, щоб діти були також Христові, який їх поживлює. Навчають дітей входити в таємницю віддавання себе в міру і відповідно до прийнятої поживи і навчаються також самі віддавати їх Христові.

Проникнена духом Євхаристії християнська родина, стане правдивою духовною Церквою, яка не тільки звершує своє життя для себе, але багата відкриваючись на справи і особи ззовні. Сьогодні це дуже важливо, що з погляду на властиво зрозумілий євангелізаційний аспект – не в значення приготування євангелізаційної акції або її проведення (звичайно цього теж не можна виключати). Мова йде про таке виховання, щоб життя дитини відкрите на другого, на його потреби мало характер свідоцтва, що її сім’я, це місце давання життя і ділення з іншими усього, що потрібне для життя, а не тільки заспокоєння своїх життєвих потреб. Добре спільне приготування і переживання Євхаристії батьками і дітьми, забезпечить дітей таким духовним складом і життєвими поставами. Така родина є домашньою Церквою, таїнством спасіння для інших (див. ККЦ, нр. 1655-1658 а також ККЦ, нр. 2225-2226).