ПИТАННЯ: Ми беремо активну участь у житті парафії, регулярно сповідаємося і причащаємося. Але ми не згодні з вченням Церкви про контрацепцію і не застосовуємо його в нашому подружньому житті. Наш шлюб не закритий для життя – у нас двоє дітей. З подивом ми дізналися, що контрацепція – смертний гріх. Як таке можливо? Як можна прирівнювати подружню контрацепцію до вбивства, злодійства, брехні чи інших тяжких гріхів? Якщо людина живе чесно і порядно, як можна її засуджувати за контрацепцію? Тим більше, що опитування перед Синодом про сім'ю показали, що більшість католиків не дотримуються цієї доктрини. Хіба подружжя не має права самостійно вирішувати, як їм регулювати своє інтимне життя?
ВІДПОВІДЬ: Моральна норма не змінюється від того, що її не дотримується більшість. Моральний вигляд більшості не є критерієм автентичності доктрини. Більшість людей, у тому числі католиків, порушує й інші моральні приписи. Наприклад, це стосується третьої заповіді – про День Господній, коли зобовязано відвідувати Святу Літургію. Але це не означає, що третя заповідь перестала бути актуальною.
Ось що говорить про моральні критерії соборна конституція Gaudium et spes: «У своїй поведінці християнському подружжю слід усвідомлювати, що поступати вони повинні не по власній сваволі, але завжди керуватися совістю, що підлягає узгодженню з Божественним законом, і проявляти послух по відношенню до вчительства Церкви, яке автентично тлумачить цей закон у світлі Євангелія». (50).
Другий Ватиканський собор пропонує таке тлумачення Божественного закону відносно контрацепції: «Коли мова йде про поєднання подружньої любові з відповідальним дітонародженням, моральний характер поведінки залежить не тільки від щирого наміру і від оцінки мотивів: він має визначатися об'єктивними критеріями, почерпнутими з природи особистості та її вчинків – критеріями, які в контексті справжньої любові зберігають справжній сенс взаємовіддачі подружжя і людського дітонародження. А це можливо лише тоді, коли щиросердно дотримується чеснота подружньої цнотливості. При плануванні дітонародження чадам Церкви, що спираються на ці принципи, не дозволено йти тими шляхами, які відкидає Учительство Церкви, що пояснює Божественний закон»(51).
Таким чином, автор нашого питання прямує «шляхами, які відкидає Учительство Церкви, що пояснює Божественний закон», і це, звичайно, – не причина, щоб скасовувати цей закон. Крім того, в такому стані причастя Святих Тайн стає блюзнірським, оскільки подружжя замовчують один з найтяжчих гріхів у Таїнстві Сповіді.
Контрацепція суперечить повній подружнійї віддачі себе один одному. Як неодноразово повторював святий Іван Павло II, контрацепція порушує цілісність взаємного дару.
Зрозуміло, контрацепцію, яка є тяжким (смертним) гріхом, не можна прирівнювати до вбивства. Існують різні ступені тяжкості смертних гріхів. Але, як у цивільному правосудді у в'язницю потрапляють і за вбивство, і за злодійство, які між собою різняться по тяжкості і по вигляду і терміну покарання, так і в християнській моральності гріхи різняться між собою за тяжкістію. І вбивство, і пропущення недільної Літургії без причини – смертні гріхи, що позбавляють благодаті, – хоча вони абсолютно непорівнянні за тяжкістю
«Порядність», на яку посилається автор запитання, може цілком співіснувати в людині з гріхом. Католик, який не відвідує недільну Літургію або користується контрацепцією, може бути цілком добропорядною людиною і активним парафіянином. Критерій гріха відноситься до надприродного порядку, і цей критерій – любов, яка виражається в співзвуччі нашої волі волі Божій. Господа любить той, хто виконує Його заповіді: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене», – говорить Господь (Ів 14,21). Той, хто не дотримується Його заповідей, якою би порядною людиною він не був, не може говорити, що любить Господа: «Хто говорить:" Пізнав я Його", але заповідей Його не дотримується, той неправдомовець, і немає в нім правди» (1 Ів 2,4).
Святий Тома Аквінський нагадує, що «смертним є гріх, який віднімає життя духу, породжене любов'ю – чеснотою, в силу якої Бог живе в нас. Тому до смертних відноситься той гріх, який сам по собі, тобто за своєю природою, несумісний з любов'ю». («Сума теології», II).
Хотілося б особливо звернути увагу на аргуиент – «наш шлюб не закритий для життя, у нас двоє дітей».
В енцикліці Humanae vitae Павло VI з цього приводу уточнює: «Для оправдання подружніх актів, вмисне позбавлених плідності, не можна, як аргументи приводити принцип: що потрібно обирати зло, яке виглядає меншим; що ці акти є одним цілим з минулими чи майбутніми актами, які залишаються відкритими до плідності і тому мають спільне з цими, відкритими до плідності актами, добро… Помиляються, отже, ті, хто думає, що подружній акт, зумисне позбавлений плідності, а тому у собі неприйнятний, можливо оправдати плідними актами усього подружнього життя.»(14).
Справа в тому, що шлях нашого освячення і нашої дружби з Господом здійснюється не епізодично, а крок за кроком, в кожному нашому виборі, в кожній дії. Особливо це стосується таких значимих дій, як подружній акт, де людина повністю віддає себе іншому, відкриваючись для зародження нового життя. Так само, як недостатньо відвідувати Літургію на Різдво та Великдень, щоб виконати заповідь про День Господній, подружжю недостатньо зачати дитину, щоб стверджувати про реалізацію свого християнського шлюбу. Адже штучно безплідні подружні акти не тільки закриті для дітонародження, але й перешкоджають повній взаємній віддачі. Всецілісний взаємний дар може відбуватися тільки в тому випадку, якщо цей дар включає і відкритість до зародження нового життя, плоду любові без застережень. У кожному разі, штучні перешкоди дітородній функції є втручанням в задум Творця про сексуальну сферу і людську любов.
Процитуємо тут Керівництво для сповідників, видане Папською радою з душпастирства про сім'ї в 1997 році: «Церква завжди навчала того, що контрацепція, тобто навмисне безпліддя кожного окремого подружнього акту, є істотним злом. Це вчення слід вважати остаточним і незмінним. Контрацепція являє собою серйозне порушення подружньої цнотливості і суперечить благу передачі життя (прокреативного аспекту шлюбу) і взаємному дару подружжя (об'єднуючого аспекту шлюбу). Вона ранить справжню любов і заперечує верховну роль Бога в передачі людського життя »(2.4).
Таким чином, учительство Церкви про контрацепцію не підлягає перегляду.
Це учительство припускає відповідальний підхід до дітонародження, що включає природні методи планування сім'ї, про які ми розповідали не один раз в наших передачах.
Завершимо наші міркування ще одним фрагментом з енцикліки Humanae vitae: «Наше слово особливим чином звернене до наших синів [і дочок], особливо до тих, кого Бог покликав до служіння Йому в подружжі. Бо Церква, коли передає непорушні заповіді Божественного закону, проголошує спасіння і відкриває шляхи благодаті через Таїнства, завдяки чому людина стає новим творінням, яке в любові і в справжній свободі відповідає найвищому промислу свого Творця і Спасителя, відповідає і відчуває на собі також благе ярмо Христа. Отже, смиренно підкоряючись Його гласу, подружжя-християни повинні пам'ятати, що їх покликання до християнського життя, що виникає з Хрещення, глибше розкривається і затверджується Таїнством Шлюбу. Бо цим Таїнством вони зміцнюються і присвячуються, щоб вірно виконувати своє служіння, удосконалювати своє покликання до кінця і давати християнське свідчення, належним для них чином, перед усім світом. Бо цей дар Господь їм довірив, щоб вони являли людям святість і разом з тим приємність цього закону, згідно з яким їх взаємна любов тісно з'єднувалася б з їх сприянням любові Бога, Творця людського життя.
Жодним чином ми не бажаємо тут замовчувати труднощі, – пише Папа Павло VI, – іноді серйозні, що зустрічаються на життєвому шляху подружжя-християн: бо їм, як і кожному з нас, визначені тісні врата і вузький шлях, що ведуть до життя. Однак надією на це життя, як якимось найяскравішим світлом, весь їхній шлях освітлюється, якщо вони приймають тверде рішення "тверезо, праведно і благочестиво жити в цім віці", ясно усвідомлюючи, що "минає образ світу цього".
Тому подружжя нехай охоче візьмуть уготовані їм труди, із зміцнюючою вірою і надією, яка не засоромить: бо "любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам"; нарешті, старанною молитвою нехай просять вони Божої допомоги, і особливо нехай черпають благодать і любов з вічного джерела Євхаристії. Якщо ж на їхній совісті ще залишаються гріхи, подружжя не повинні падати духом, але вперто і зі смиренням вдаватися до милосердя Божого, яке рясно уділяється в Таїнстві Покаяння»(25).
