День св. Валентина так швидко і глибоко увійшов до нашої культури, що для багатьох стає навіть чимось дивним ігнорування Дня всіх закоханих. Але що ми святкуємо в день святого Валентина? Чи це християнське свято?
«Звичайно ж, християнське!, – скаже більшість шанувальників «валентинок», – адже свято пов’язане з ім'ям святого.» Але відсутність церковного елементу і масове язичницьке шоу змушує багато християн засумніватись.
Справа в тім, що християнство в боротьбі з язичеськими культами дуже часто замінювало, популярні серед простого люду язичеські свята на, близькі за сенсом, християнські. Так без особливої культурної ломки відбувалося «хрещення» поганської культури і Сходу, і Заходу. Одним з таких язичницьких свят, які ніяк не удавалося викоренити в християнському середовищі Римської Імперії, було «Люпрекалія». Язичники, які поклонялися силам природи, відзначали оживлення флори і фауни після зимового сну, приносячи жертви богам народження, еротизму і родючості: богині «гарячкової» любові Юноні (Juno Februata) і богові Фавнові Лупреку (Luprecus), заступникові стад. Різко виражений еротичний характер додала святу проблема народжуваності у римлян. За легендою, в 276 році до Р.Х. Рим, заклопотаний проблемою викиднів і смертності дітей, звернувся до оракула, який сповістив, що для підвищення народжуваності необхідний обряд тілесного покарання жінок за допомогою жертовної шкіри. Так фестиваль Люпрекалій перетворився на масові еротичні ігри голих людей, після яких «покарані» жінки швидко вагітніли. Сексуальна розбещеність та еротизм свята робили його особливо популярним.
Рання Церква в особі Папи Геласія I в 494 р., усвідомлюючи морально розкладаючу дію свята, пробувала спочатку заборонити Люпрекалія. Але фестиваль виявився надто живучим. Тоді було вирішено християнізувати свято, запропонувавши, як альтернативу язичеським богам, пам'ять християнського мученика Валентина, що його Церква згадувала цього дня – 14 лютого.
Святий Валентин жив за часів правління імператора Клавдія II, який в ім'я зміцнення військової потужності армії заборонив солдатам одружуватися. Цей єпископ, всупереч указу імператора, продовжував таємно вінчати молоді пари римських легіонерів, за що і був засуджений до страти 14 лютого 269 р. Але в Церковній історії св. Валентин був відомий перш за все як заступник епілептиків. Силі його святості і молитві приписується зцілення психічної недуги сина одного з вельмож, що було поворотною подією для жителів міста Тернії, вплинуло на їх християнський вибір і повну перемогу над язичництвом в цій частині Італії.
Поєднання християнського Дня св. Валентина і язичеських Лупрекалій призвело до появи нового, народно-християнського, свята – Дня всіх закоханих. Не дивлячись на те, що Церкві не вдалося повністю зламати еротичний контекст свята, з’явився шанс наповнити його саме християнським сенсом. І якщо після півтори тисячі років ніхто вже не згадує про язичеських богів, то з християнським вмістом свята проблем не зменшилося.
Що святкують сучасні християни в День св. Валентина? Про що пишуть в тисячах «валентинок»,? Де Христос в цьому, здавалося б, християнському святі? Чому Церква так насторожено відноситься до цього свята? Якщо визнати, що День св. Валентина – це День закоханих, то кожному християнинові в це свято варто було б задуматися над справжнім значенням християнської любові і того, що криється за покликанням кохати і бути коханим.
Ні для кого не секрет, що кожна людина бажає кохати і бути коханою. Нам приємно, коли хтось дарує подарунки, каже слова кохання. Але як зрозуміти такого закоханого, якщо він робить все це лише для того, аби зробити бартерну угоду : «я даю тобі любов у вигляді «валентинки», тепер плати мені коханням, якого я хочу.» Часто буває так, що закохані у висловлені своїх почуттів не припиняють бути егоїстами, бажаючи отримати очікуваний «подарунок», саме очікуваний і ніяк не інший.
На жаль, часто такі «любовні егоїсти» живуть за принципом: «давай, адже я тебе кохаю!» Тут немає ні краплі справжньої любові: жертовної, яка не шукає свого, яка готова перевернути увесь світ заради коханого чи коханої. Тут є «я» – центр всесвіту, яке бажає бути задоволене. Невже тут пасує слово «любов»? Таке «его» вміє дарувати? Від такого «его» хочеться отримувати «валентинки»? Чи не тут приховується масове і безвідповідальне «хочу» при повній відсутності «дарую»?
Справжнє кохання уникає пихатості та голослівності. Справжнє кохання любить, не пам’ятаючи про себе. Справжнє кохання уникає порожніх обіцянок, а доводить свої почуття конкретними вчинками. У справжнього кохання є повна згода між думкою, словом і дією. Чи про таке кохання думають ті, що продають сердечка та амурчики, що влаштовують грандіозні шоу, що закликають влаштувати на цілий світ найдовший показовий поцілунок? Чи можна заробляти гроші, спекулюючи на людському прагненні любові?
У сучасному світі дуже часто люди керуються принципом «всі засоби добрі» для досягнення бажаної цілі. Людина, відкинувши Бога, сама ставить себе на Його місце. Своє змінне «хочу» падке творіння перетворює на ціль, заради якої готове виправдати усі засоби. Людина без Христа не розуміє, що справжнє вміння дарувати себе висловлює людське «хочу» (в його глибинному) кохати і бути коханим. Диявол відсікає «хочу» від «любові», залишаючи тупе прагнення, яке людина відчуває, але не знає як вгамувати. Безбожна сліпота, вмираючої від спраги душі, змушує людину прибігати до найстрашніших засобів заради того, аби хоча б чимось вгамувати це «хочу». Але чи варто людині перетворювати своє життя на пекло, перебираючи незлічиму кількість засобів, ризикуючи цілою Вічністю, залишившись в кінці-кінців обманутою і загубленою? Чому б не звернутися до Того, Хто став Втіленням Любові, – до Ісуса? Чому не в Нього запитати, де відповідь на людське «хочу» і що значить по справжньому «любити»? В житті з Христом нема потреби йти всліпу, перебирати засоби, кидатись із однієї крайності в іншу. Бог відкриває справжній сенс Любові, де кожен хоче дарувати, бере на себе відповідальність за кохання і коханого. Така Любов вела святого Валентина. Любов дала йому сили і відвагу повстати проти сили імператора і проти самої смерті. Тільки у Христі Любов сильніша за страх перед людиною та природою. Хто може дати альтернативу ТАКІЙ Любові?
14 лютого стоїть вибір, що святкувати: язичеське Люпрекалія – день розбещеності чи День СВЯТОГО Валентина – день Христової Любові. І тут не важливі лозунги та обіцянки. Тут важлива згода думки, слова і дії, які будуть свідченням «за» чи «проти» того, чи ми дійсно християни.
о. Андрій Рилко
