Подружжя – це унікальна спільнота, яка відмінна від будь-яких інших партнерських відносин між чоловіком і жінкою, з якою пов’язані глибокі людські почуття, великі надії та тривалі очікування, що сьогодні доволі часто зазнають невдачі. Передчасний розпад багатьох подружж обумовлений, на мою думку, ставленням до сімейних відносин, і самого інституту шлюбу як до взаємовигідного контракту, а не як до спільноти цілого життя, позначеної печаттю завіту.
Шлюб – це вдалий приклад людського договору, іншими словами завіту, який згідно християнського розуміння допомагає нам зрозуміти стосунки, які Бог з власної ініціативи бажає розвивати з кожною людиною. Бог пропонує нам Новий завіт у Христі, завіт а не контракт, говорячи мовою біблійних текстів.
Контракт – це юридично зобов’язуюча угода між двома сторонами, або ділова угода, яка обумовлює: що слід робити, які послуги надавати в обмін на оплату або інші послуги. Контракт обумовлює, якщо одна сторона не дотримується умов угоди, то інша має право розірвати угоду і вимагати для себе відшкодування.
У щоденному житті люди, за звичай, взаємодіють, співпрацюють між собою за допомогою угод. Контракт – це важлива складова розвитку економіки. Контракт ґрунтується на принципі: «ти зробиш щось для мене, а я в обмін – щось для тебе». У економічній сфері актуальними є контракти, які передбачають виконання взятих на себе зобов’язань, якщо ж одна з сторін не виконує їх, тоді інша має право також не виконувати своєї частини угоди. А у сфері людських стосунків: коли хтось не виконує даних ним обіцянок, то інша особа може вважати, що вона також не зобов’язана виконувати дані нею зустрічні обіцянки.
Однак християнське подружжя, яке за аналогією об’являє наші стосунки з Богом через Христа – це також завіт, на зразок Нового завіту між Христом і Церквою. Коли супруги ставляться до свого сімейного життя як до двохстороннього контракту, тоді кожен веде власний підрахунок того, що йому чи їй заборгував мій партнер, і якщо партнер надав більше послуг чи краще виконав власні обов’язки, то інший зобов’язаний зробити щось більшого у відповідь.
Коли подружжя зводиться лише до чітко врегульованих стосунків, на зразок бізнес угоди, (сьогодні, на жаль, такі сімейні стосунки доволі поширені) тоді комунікація супругів – це справа, передовсім, відплати згідно власних підрахунків за отримані послуги і блага.
Коли ж сімейні відносини супругів будуються на принципах взаємної поваги, людської гідності, любові, засадах християнської віри, тобто на зразок стосунків Бога з кожною людиною, тоді кожен з подружжя не вестиме власних підрахунків: що отримав і що взамін віддав, – навпаки служитиме іншому, не сподіваючись на щось взамін.
Можемо стверджувати, що християнські подружжя ґрунтуються на дотриманні даних обіцянок щодо довіри, любові, щедрості, жертовності. Коли хтось з них помиляється, не виконує вповні своєї частини обов’язків, тоді інший не спішить з осудом, висуванням претензій (як це буває з контрактом), а намагається зрозуміти іншого, вибачити, шукати порозуміння і спілкування. У процесі навчання сімейному життю важливо засвоїти вірне уявлення про пережитий досвід Божої любові, з власного життя і з сторінок Біблії, щоб правильно будувати тривалі стосунки з іншими. Нам відомо, що Бог не веде підрахунку боргів та добрих діл кожного віруючого, і не дарує свою милість згідно рахунків. Бог – це, передусім, люблячий Батько, який дає шанс людині вирости, навчитись правильній поведінці, який обдаровує щедро своїми благами, не сподіваючись належної відплати. Логіка Божої поведінки стосовно людини пояснюється такими поняттями, як: благодать (благий, незаслужений дар), завіт (вірність Бога даним Ним обіцянкам спасти людину, навіть долаючи її спротив), любов, батьківство/материнство, служіння.
Згідно біблійного розуміння, завіт – це, передусім, вірність даним обіцянкам задля добра кожної з сторін. Так, завіт – це не обмін дібр і послуг, але спільність життя, тісне спілкування, яке ґрунтується на святій обіцянці вірності та непохитній довірі.
Подружній завіт – це, в першу чергу, зобов’язання, яке обумовлене довірою та християнськими переконаннями, яке було проголошене в рамках християнської церемонії шлюбу. І в другу чергу, це легальна угода, зареєстрована у державних органах.
Для християнина життя з Богом згідно Нового завіту – означає обмін життям: Ісус дарує кожному дар нового життя взамін на особисту присвяту свого життя Господу, щоб Ісус жив своїм воскреслим новим життям у людині. Про це говорить апостол Павло: «я – розп'ятий з Христом… живу вже не я, а живе Христос у мені» (Галатів 2:20). Тому подібно як християнське спасіння не є контрактом, лише обміном послуг і добрих діл, так і християнський шлюб – не є договором, який укладають з розрахунку отримати певний набір послуг, за умови дотримання певних умов.
Це великий Божий задум, аби християнське подружжя об’являло світу сенс християнської віри, що спасіння – це безкорисливий, незаслужений Божий дар, дарований кожному тому, що Бог є добрий Отець, який любить авансом кожного, щоб у такий спосіб мотивувати людину до духовної зрілості. Мотивом завжди є любов та вірність. Саме таким є задум і стосовно подружжя, щоб супруги любили одне одного безумовно, зберігали вірність непохитно, служили одне одному щедро і жертовно, аби у той спосіб допомагали кожному осягнути людську зрілість і щастя розділеного з іншими життя.
Адаптований переклад статті: A Covenant…Not a Contract! By Greg Albrecht. Plain Truth magazine, May 2017
Переклад: Ігор Леньо Інститут родини і подружнього життя
