Автор: Ірина Мацькова
Що таке подружня любов, чому ваш чоловік (дружина) є найбільшим подарунком у вашому житті, в чому полягає подружня єдність та як створити міцну християнську сім’ю? Про це ділились свідченнями подружжя Людмила та Станіслав Ґрігелі, Роман та Наталя Прокопів, Наталя та Петро Дідули в рамках міжнародної конференції «Голос християнського подружжя до сучасного суспільства», яку організував Інститут родини та подружнього життя 26 квітня в Українському Католицькому Університеті.
Що є основою подружжя
Людмила Ґрігель: Те, що ми так довго разом – це видимий знак благодаті, яку дає Господь кожному в Таїнстві подружжя. Однак без любові, однієї лише благодаті було б недостатньо. Любов є складною, але чим довше ви живете любов’ю, тим витривалішою стає вона. Ті, хто говорять про кризу любові та подружжя у сучасному світі, часто заперечують саму сутність подружжя та любові.
Коли я говорю про силу благодаті Таїнства подружжя, то пригадую своє навчання у Кракові. Нашим духівником у Колегіумі Святої Анни був єпископ Ян Петрашко. Майже сорок років він навчав нас та наступні покоління розумінню любові між двома людьми. Кожен з вас, в першу чергу належить Богові, своєму Творцеві. І перед тим, як ви поведе іншу особу до вівтаря, попросіть Бога, щоб він вам цю особу подарував. А потім, коли зустрінетесь з Богом, то будьте свідомі того, що Він обов’язково запитає вас «що ж ти з робив з тим моїм творінням?
Подружжя – це спільнота двох осіб з Ісусом Христом, який йде поруч з ними, так само як він йшов з двома учнями до Емаусу. І навіть якщо його неможливо розпізнати, або Він нічого не говорить – Він завжди присутній у товаристві чоловіка та жінки, які йому довірились. І це є основою для багатьох подругів, яких ми знаємо, і основою нашого подружжя».
З ким пристанеш, тим і станеш…
Станіслав Ґрігель: Є така польська приказка «з ким пристанеш, тим і станеш». Якщо людина закохається в коня, то стане конем, якщо ж закохається в гроші, то стане грошима, а як полюбить Бога, то буде з Ним. Тільки Бог є святим, і тому я неспроможний говорити про святість, бо це таємниця, яка проявляється у справах, поведінці, але її неможливо звести лише до цього. Святим є Буття, Бог є Буттям, а про Нього важко говорити – Ним треба жити.
.png)
Нас захоплює прекрасне буття іншої особи, що називається любов’ю або свободою. Власне, я думаю, що це і є святість – любов та свобода, які виявляються в красі іншої особи. Коли я зустрічаюсь і живу з красою, то почуваю себе несміливо по відношенню до тієї краси. Краса ж моєї дружини оберігає її любов і свободу, одночасно оберігаючи і мою. І в розумінні та баченні краси іншої особи, яка дарована мені Богом, криється секрет щастя кожного подружжя.
Нас провадить Бог
Роман Прокопів: Сказати, що ми відкрили для себе формулу подружнього життя одразу, було б перебільшенням. Разом з дружиною ми крок за кроком шукали красу подружнього життя. На певному етапі ми відкрили для себе істину того, що вертикальний вимір у стосунках між чоловіком і дружиною є дуже важливим.
Так Бог провадив нас у житті, познайомив з людьми, які показали нам, як віднайти скраби подружнього життя. На початку ми не задумувались над тим, що наше пізнання може перерости в щось більше. Та згодом ми долучились до Руху християнських сімей і поступово почали згуртовувати навколо себе сім’ї. Найважливішим для нас є наші відносини та стосунки з Богом, а тому намагаємось розвивати їх та ділитися своїм досвідом з іншими.
Про накращий подарунок у моєму житті
Наталя Прокопів: Найбільшим відкриттям для мене після одруження стало те, що я з моїм чоловіком – це єдиний організм. Я не розуміла цього значення. Як так, адже іноді я не хочу бути одним цілим з цією особою. Пізніше я почала роздумувати над тим, як Бог дав нам це Таїнство? Я пригадала вірш зі Святого Письма, коли Павло пише до Тимофія: «Вправляйся в благочесті». І те слово «вправляйся» – стало для мене точкою відліку. Коли ми займаємось спортом і хочемо гарно виглядати, ми йдемо в зал і тренуємось, однак результат ми бачимо не одразу. І я зрозуміла, що та єдність у подружжі – це і є той процес «тренування». У Таїнстві подружжя Бог наділяє нас єдністю і моє завдання, як особи, кожного дня вправлятися в цій єдності. І коли я бачу речі, які нас роз’єднують, я маю працювати над тим, щоб відновлювати зв’язок, який нам дарував Бог.
Насправді, це складно дивитися на свого чоловіка (дружину), як на найбільший подарунок у житті. Варто кожного дня так само вправлятись у тому, не звертаюючи увагу на усі його (її) недоліки, бачити в ньому (ній) лише найкраще, що заклав Бог. І це велика місія для кожного подружжя будувати свій шлюб, так як Бог задумав – це завдання до якого мене кличе Бог.
Про місію шлюбу та виховання дітей
Наталя Дідула: Звісно, що має бути присутня довіра до Бога та середовище любові. Важко кожного дня не бачити поганих рис у своєму чоловікові, дітях. Однак, діти повинні виховуватись в любові, не дивлячись на усі важкі моменти, які є у вашому житті – у любові все можна перебороти.
Коли у людей народжуються діти, я не знаю, чи вони задумуються, як правильно їх виховувати. Діти виховуються та зростають в сім’ї, а батьки є тим прикладом, який вони щодня наслідуватимуть. На виховання наших дітей дуже вплинуло і середовище в якому навчався та працює мій чоловік. Постійні сімейні реколекції від УКУ, Вертеп, прощі, навчання…
Петро Дідула: Мені здається, що здатність та вміння «чекати» – це те, що характеризує християнську сім’ю. Бо в подружжі поєднуються різні люди, різні особистості. Те, якою є наша сім’я – це заслуга дружини, бо вона неймовірна у своєму служінні та вмінні чекати. Вона служить всюди, навіть коли спить. Своїм прикладом Наталя щодня допомагає мені зрозуміти, що я теж мушу йти щось робити –служити. Отже, вміння дочекатись, що твій партнер «наздожене» тебе, без злості, штурхана, скандалів і є тим пусковим механізмом сім’ї.
Сприйняття одне одного в потенціалі, тобто без трактування яким ти є зараз, але яким можеш стати і до якого ти доростаєш – це те, що на мій погляд у нас з Наталкою. Це поцінування людини, особистості в сім’ї, яке постійно зростає та розвивається, впливає і на наших дітей.
Як створити міцний християнський шлюб у сучасному світі?
Роман Прокопів: Часто на лекціях чи передподружніх науках, які ми провадимо разом з дружиною, нас запитують про те, скільки часу потрібно, щоб створити щасливу сім’ю. Так от час вам не допоможе, а допоможе кількість і якість того часу, який ви проведете разом. Не спілкуйтесь лише один з одним, проводьте час разом у товаристві інших людей, підіть у гори, поїдьте за покупками… Той час, який ви проведете разом, розкаже вам багато про людину. І якщо для вас важливий християнський шлюб, то запитайте один одного про те, наскільки любите Бога.
Християнський шлюб не передбачає досконалу людину поруч, а ту, чиї переваги та недоліки ви знаєте і готові їх приймати. Шлюб варто розглядати не в контексті – що це дасть вам особисто, а що ви зможете дати у шлюбі іншій людині, як ви зможете зробити її щасливішою.
Наталя Прокопів: Я знаю, що людина в першу чергу звертає увагу на зовнішність, на відношення один до одного, але варто задуматись і над тим, чи ця людина любить Бога. Чи Бог для неї є на першому місці, а ви на другому. Чому так? Тому що подружнє життя це довгий шлях, де на вас чекає безліч випробувань.
Якщо людина покладається тільки на іншу людину, то в цих випробуваннях обов’язково буде падати. А якщо людина покладається в першу чергу на Бога, то Він дасть сили вийти з цих випробувань. Бог дасть сили пробачати, тому що ви будете помилятися, Бог дасть сили любити, тому що тієї особистої любові не завжди буде достатньо. І Бог дасть сили бути милосердними один до одного, тому що у шлюбі ми часто можемо бути немилосердними. Саме тому, для тих, хто хоче одружитися, важливо побачити особисті стосунки іншої людини з Богом.
Сімейні практики та традиції
Людмила Ґрігель: На мою думку, ніщо так не єднає подругів, як спільна молитва, спільні наміри. Бо в молитві немає проблем, не важливо чи хтось любить солоне чи солодке – у молитві найважливішим є Бог. Ще велику роль у нашому подружжі відіграєте те, що ми зі Станіславом працюємо над спільними темами в Церкві. Тому робота нас теж об’єднує.
Наталя Дідула: Коли діти були маленькими, ми практикували спільні читання дитячої Біблії у сімейному колі. Після вечірньої молитви, чоловік пропонував дітям кожного дня читати різні уривки, які ми потім обговорювали. Це дало змогу дітям зрозуміти, що їхню думку цінують. І це була, немов маленька Церква, яка постійно існувала.
Петро Дідула: Діти виростають і ти розумієш, що стає все тяжче зібрати їх на спільну молитву. Коли це не вдається, то ми молимось лише з дружиною. В нас є одна особливість – я в 11 вечора, уже фізично вигораю, а жінка навпаки – ще сповнена ентузіазму. І це чекання, коли вона долучиться до молитви, є важливим моментом, який допомагає зрозуміти, що спільна молитва є важливою для нас.
Роман Прокопів: У нашій сім’ї є багато різних традицій. Одна з яких, виникла після народження першої дитини – раз на три місяці ми виїжджали за місто, щоб провести цей час разом із сім’єю, забути про усі проблеми. Друга – це наше спільне служіння, оскільки це чудовий час, навіть коли ти готуєшся до лекції чи подорожуєш в інше місто.
Наталя Прокопів: Так склалось, що наша машина дуже часто є нашою молитовною кімнатою. Бо коли ми кудись вирушаємо, то завжди молимося. І діти вже настільки до цього звикли, що коли сідають в машину, щоб їхати до школи, вони розпочинають молитву, і це прекрасно. Ще одна традиція, яку ми перейняли від наших знайомих – ходити на побачення. Те спілкування подругів, яке відбувається вдома – поверхневе, а на побаченні ви можете глибше поспілкуватись, дізнатись про потреби, які є не лише на побутовому рівні.
Роман Прокопів: Цей звичай рятує наші стосунки. Бо побачення – це щось романтичне. Звісно, іноді ці побачення виглядають напружено, в обговоренні важких тем, але це дозволяє спільно приймати важливі рішення для своєї сім’ї.
Довідка:
Людмила та Станіслав Ґрігелі разом уже 49 років, їхнім приятилем був Св. Іван Павло II. Наразі подруги продовжують поширювати вчення Кароля Войтили щодо подружжя та сім’ї.
Наталя та Петро Дідули скоро святкуватимуть тридцяту річницю свого подружнього життя, виховали п’ятьох талановитих дітей.
Наталя та Роман Прокопів разом уже 14 років, координатори "Руху християнських сімей" у Львові, виховують трьох донечок.
