Подружня плідність як дар та завдання. Природне планування сім’ї. |

Зміст

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ ПЛІДНОСТІ

1.1 Суть методів розпізнавання плідності

1.2 Історія виникнення та розвиток методів розпізнавання плідності

1.3 Види методів розпізнавання плідності згідно з класифікацією ВООЗ

1.3.1 Метод ритму або календарний

1.3.2 Метод спостереження за цервікальним слизом (овуляційний, метод Біллінґса)

1.3.3 Температурний метод

1.3.4 Симпто – термальний метод

РОЗДІЛ ІІ. ВЧЕННЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ПРО МЕТОДИ РОЗПІЗНАВАННЯ ПЛІДНОСТІ

2.1. Методи розпізнавання плідності та стрімке поширення контрацепції

2.2. Методи розпізнавання плідності та помилкове фідеїстичне розуміння віри

2.3 Покликання до відповідального батьківства і материнства у контексті застосування методів розпізнавання плідності

РОЗДІЛ ІІІ. ВАЖЛИВІСТЬ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ ПЛІДНОСТІ У ЖИТТІ ХРИСТИЯНСЬКОГО ПОДРУЖЖЯ

3.1. Подружня плідність у любові

3.2. Відмінність між методами розпізнавання плідності і котрацепцією з точки зору морального богослов’я

3.3. Переваги, міфи та труднощі у сприйнятті методів розпізнаваня плідності

3.3.1 Переваги методів розпізнавання плідності

3.3.2 Міфи про методи розпізнавання плідності та їх спростування

3.3.3 Труднощі у сприйнятті методів розпізнавання плідності

РОЗДІЛ І

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ ПЛІДНОСТІ

Плідність є даром і метою шлюбу, оскільки подружня любов за своєю суттю прагне до дітородження. Тому всякий подружній акт повинен бути відкритим для передачі життя. Це вчення, що постійно наголошується у науці Церкви. Передаючи життя, подружжя долучаються до творчої могутності і батьківства Бога. Подружжя – ніби співробітники Бога Творця, тому вони повинні виконувати цей обов’язок з людською і християнською відповідальність. Планування сім’ї – аспект цієї відповідальності. При наявності обґрунтованих причин подружжя може відкласти час народження своїх дітей, але вони повинні випробувати себе і переконатися, що таке бажання не було продиктоване егоїстичними мотивами, а проявом відповідального батьківства.

1. Суть методів розпізнавання плідності

Покликання людини як особи може реалізуватись тільки в служінні і любові до іншої особи – до Бога і людини. В природі чоловіка і жінки закладена Господом потреба дарування себе в любові і творить з них подружню спільноту, яка є джерелом найбільшої цінності на землі – нового людського життя.

Першу заповідь і перше право, які подружня пара отримала від Творця, були їх плідність і дар передавання життя: «І створив Бог людину на сій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі»» (Бут 1,27-28). Взаємна любов між чоловіком і жінкою є благословенна Богом і стає образом абсолютної і вічної любові, якою Бог любить людину. В свою чергу ця любов вимагає від подружжя вірного розуміння їхнього обов’язку відповідального батьківства, яке включає в себе також розуміння того, яке значення має статевий акт у подружжі.

Методи розпізнавання плідності (МРП) – це методи, які дозволяють кожній подружній парі пізнати свою плідність, навчитися користуватися нею. Ці методи спрямовані на збереження здоров’я жінок, кількості дітей у сім’ї, запобігання незапланованій вагітності, попередження занадто ранніх, пізніх, частих пологів, забезпечення оптимальних інтервалів між пологами, зниження захворюваності, профілактику інфекцій, що передаються статевим шляхом.

Природне Планування Сім’ї (ППС) – це стиль життя, який відповідає природному і моральному закону, що шанує гідність іншої особи і людського життя; його свідомо обирають подруги, відкриті на нове життя, для яких поява дитини завжди залишається радісною подією. Методи Розпізнавання Плідності – це тільки інструмент, який використовується при Природному Плануванні Сім’ї.

Одним із найважливіших рішень подружньої пари є рішення мати дитину, а однією з основних цілей шлюбу є дітородження, тому що маємо прихід на світ нової людської особистості. Добровільна відмова подружжя від народження дитини, суперечить самому призначенню подружнього акту і сім’ї загалом. Проте ми не можемо говорити про «право на дитину», яке б походило із шлюбу, це здатність подругів через взаємне самовіддання в любові давати початок новому життю людини, яка стає плодом їхньої любові. Тому вислів «право на дитину» є невідповідним, бо ніхто не може мати права на іншу особистість, тому що вона не є річчю.

Для віруючих людей акт, який веде до народження дитини, має ще більше значення, оскільки він відкриває можливість співпраці з Богом у творенні нового життя. В основі кожної людської особистості закладено творчий акт Бога – Творця, кожна людина є ціллю творчої Божої любові, жодна людина не виникає випадково. Із цієї фундаментальної правди віри походить те, що в людську статевість вписана здатність до дітородження, це в найглибшому значенні співпраця із творчою Божою силою. Отже, чоловік і жінка не є ні господарям, ні суддями над новим життям, вони покликані бути учасниками творчих Божих задумів, в силу своєї здатності до дітородження.

Методи розпізнавання плідності – це методи, які сприяють зростанню любові та єдності між чоловіком і дружиною, а також між ними і Богом. Ці методи також сприяють особистому розвитку людини. Емоційно зріла особа здатна взяти на себе відповідальність за себе та іншу людину, а також за наслідки їхніх спільних дій. Методи розпізнавання плідності вимагають відповідальності за наслідки статевих стосунків. Зрілу особу характеризує здатність до самопізнання, самоспостереження і самоконтролю, також довіри до себе і свого організму. Методи розпізнавання плідності сприяють вдосконаленню цих рис. Зріла особа здатна панувати над інстинктами та керувати ними. Статеве єднання не вичерпується отриманням задоволення, а є можливість вираження цілої людської особи, інтегральним елементом якої є плідність.

Методи розпізнавання плідності – це здобуття знань про те, що є закладене Творцем в анатомію і фізіологію людини. Ці знання допомагають подружжю свідомо і відповідально ставитися до їхнього обов’язку – батьківства і материнства. Тваринам притаманний чудовий механізм – інстинкт, який забезпечує існування виду. Людину Бог наділив розумом, завдяки якому вона здатна керувати своїми потягами та бажаннями. Науковцями доказано, що людина завдяки своїм знанням має величезні можливості у перетворенні світу, проте хоча, не у кожному випадку вона використовує їх в доброму напрямку. Розвиток науки допомагає краще пізнати самого себе, власний організм, а також всі процеси, які в ньому відбуваються. Методи розпізнавання плідності ґрунтуються на сучасних знаннях з анатомії і фізіології людини, наукових даних про процеси народження дітей. Останні десятиліття принесли значний прогрес у цій сфері. На сьогоднішній день методи розпізнання плідності є точними і їм можна довіряти, адже є доведені точні дані про плідність чоловіка та перебіг циклу плідності жінки.

Через обмеженість знань у молоді про фізіологію репродуктивної системи людського організму, в майбутньому можуть виникнути проблеми у подружньому житті. Безліч подружніх пар живе в постійних переживаннях перед незапланованою вагітністю, що в свою чергу, викликає негативне ставлення до статевого життя взагалі. Інші, ніяк не можуть дочекатися бажаної дитини. Дуже часто це пов’язано з тим, що подруги не знають, коли може відбутися зачаття, які умови для цього потрібні, і які процеси його забезпечують. Щоб застосування МРП було надійним, для цього необхідним є ґрунтовне розуміння природних процесів у тілі, які є пов’язані з плідністю, а також щоденне спостереження за рядом тілесних ознак – показниками здатності до зачаття. Отож, першим кроком до застосування методів розпізнавання плідності є знання про функції тіла чоловіка і жінки.

Зачаття може відбутися тільки за умови близькості у певні дні менструального циклу жінки, так звані плідні дні. Тому не кожна статева близькість веде до вагітності. Запліднення може відбутися тільки за умови зустрічі яйцеклітини і сперматозоїда. Статеві залози чоловіка постійно продукують здатні до запліднення сперматозоїди, тому чоловік завжди потенційно плідний, проте із яйника жінки тільки один раз у менструальному циклі вивільняється яйцеклітина, яка здатна до запліднення. Цю подію називають овуляцією. Жінка є потенційно плідною лише тоді, коли відбулася овуляція. Тривалість життя яйцеклітини становить 24 години. Якщо вона не зустрінеться зі сперматозоїдом протягом цього часу, то загине. Тоді запліднення знову може відбутися аж у наступному менструальному циклі.

Всі МРП полягають у тимчасовій стриманості від статевих відносин у період, коли організм жінки є здатним до запліднення, якщо подружжя планує відкласти зачаття дитини через серйозні причини (медичні, економічні чи інші). Ця стриманість часом може бути нелегкою, вона вимагає певної дисципліни від подругів. Проте такі періоди не впливають негативно на подружжя, якщо їх супроводжують інші форми вияву любові, взаємної підтримки. Періодична стриманість тільки сприяє розвиткові подружніх стосунків, збереженню таємничості подружнього єднання і дозволяє в кожному циклі переживати “медовий місяць”. Стриманість від статевих відносин є найтривалішою під час застосування методу, що передбачає вимірювання базальної температури тіла. Статева близькість є можливою тільки у постовуляторній неплідній фазі. Використовуючи симпто-термальний метод, залежно від того, які спостереження ведуться для визначення фертильної фази (обчислення за календарем, виявлення змін у характері цервікального слизу або в шийці матки, а також чи оцінюється поєднання ознак) період стримування може бути різним.

Методи розпізнавання плідності дозволяють сприймати людину у всій її повноті, а не лише за умови, що вона є неплідною. Вони виражають повне прийняття другої особи, яка є потенційно плідною і не відділяють статеве єднання від прокреації. Подружній акт, з одного боку, не дає початку новому життю, а з іншого – залишається відкритим для життя. Відповідальне батьківство – це відкритість на дитину, яка є плодом подружньої любові, а перш за все – Божим даром. Тому, тільки така пошана принципів відповідального батьківства і материнства дозволяє застосовувати природні методи регуляції народжуваності. З допомогою науки вони постійно вдосконалюються створюючи конкретні можливості для прийняття рішення у згоді з моральними цінностями».

Методи розпізнавання плідності не позбавляють подружній акт його повноти і не порушують природного порядку статевого співжиття. Вони виключають будь-яке втручання в діяльність людського організму. МРП допомагають подругам краще пізнати і зрозуміти одне одного. Психологічна і емоційна поведінка жінки пов’язана з гормональними змінами протягом її менструального циклу. Дуже часто вона незрозуміла не лише для чоловіка, але й для самої жінки, яка не знає, що відбувається у ній самій. Методи розпізнавання плідності дають можливість пізнати і зрозуміти перебіг біологічних процесів в її організмі, вони підходять жінкам будь-якого віку.

Програма природного планування сім’ї враховує характерні відмінності для обох статей. Статевості жінки притаманні три чинники. По-перше, на відміну від чоловіків, у жінок задоволення від близькості охоплює все тіло, не лише генітальну сферу. Чутливість жінки до подразників зростає у міру поглиблення особистих взаємин. По-друге, сексуальне збудження відбувається в обох статей по-різному. Чутливість жінки спочатку невисока і починає зростати лише у віці 20 – 23 років, досягає піку близько 40 років і на п’ятому десятку поступово зменшується. Проте у чоловіка пік збудливості припадає на 21 рік, а у віці 40 років починає зменшуватися. Третьою особливістю є статева холодність жінок, за різними даними, відсоток жінок, у яких вона проявляється, становить 50-80%.

Існує думка, що метод природної регуляції зачаття, підходить багатьом жінкам, проте є важкий для чоловіків, через періодичну відмову від близьких стосунків. Таке твердження дуже поверхове і не враховує власний досвід. Завдяки повазі до періодів плідності і неплідності в організмі жінки, чоловік відкриває позитивний вплив реалістичнішого мислення своєї дружини, вчиться відповідальності за зачаття дитини. Подружжя здобуває вміння панувати над чуттєво-емоційною сферою, що в свою чергу розвиває, а також зміцнює внутрішню свободу.

Для того, щоб застосовувати методи розпізнавання плідності подругам не достатньо лише здобути потрібну інформацію. Для вивчення і застосування методів потрібна допомога досвідченого вчителя чи консультанта з МРП, який враховуючи неповторність кожної людини, специфіку кожної подружньої пари введе у мистецтво керування плідністю. Перед вчителем МРП постають високі моральні та інтелектуальні вимоги, йому потрібно постійно вдосконалювати свої знання і бути прикладом для інши.На сьогодні все більше зростає інтерес до природних підходів у всіх сферах життя чи це вирощування овочів, чи вигодовування дітей, чи регулювання народжуваності. Що стосується останнього, то звертаючи увагу на збереження здоров’я, розвитку релігійно-морального життя родини і скріплення сімей методи розпізнавання плідності є найкращим підходом у в1.2

ирішенні даного питання. МРП можуть бути використані в егоїстичних цілях і завдяки своїй ефективності їх можуть застосовувати, що діти перестануть народжуватись. Ці методи не є «природною контрацепцією» і вимагають відповідальної настанови і зрілої свідомості подружжя. Проте рівень егоїзму зазвичай знижується при природних відносинах, так як егоїстичні прояви в поведінці найчастіше є реакцією на страхи. Застосовуючи МРП все менше місця залишається для страхів.

1.2. Історія виникнення та розвиток методів розпізнавання плідності

Протягом віків, вважалося, що наслідком статевого співжиття є зачаття та народження дитини. Отож, коли запевняли, що подружня близькість природньо спрямована на продовження роду, то ніхто не піддавався сумніву. Подружня пара вступаючи в статевий акт приймала такий розвиток подій. Проте, уявлення про «плідні і неплідні» періоди в циклі жінки склалися дуже давно. Вчені доказують, що календарний метод був відомий ще у давньому Єгипті.

В Стародавньому Єгипті використовували досить дивні засоби проти зачаття дитини. Існувало два методи вирішення проблеми плідності. Перед статевим актом в піхву жінки вкладали тампони з колючок акації або суміш фекалій крокодила з медом. Проте деякі гігієнічні рекомендації засвідчують про емпіричні знання з фізіології зачаття. У гімні Аменофіса IV «До Сонця» (XVIII Династія, приблизно 1400 років до Христа) є слова: «Ти створив зачаток у жінці, чоловіка обдарував сім’ям, щоб дав життя синові у лоні матері». Переписи Талмуду, з періоду Єгипетської неволі, рекомендують розпочати співжиття лише з 12 дня циклу, після ритуальної купелі. Це виразно показує період найбільшої плідності. У Талмуді, деякі природні процеси, як-от менструація, нічне сім’явиверження, народження дитини тощо вважали культовою нечистотою і порушенням супроти чистоти. «Ні до якої жінки під час її місячної нечистоти не наближатимешся, щоб відкрити наготу її» (Левіт 18, 19, пор: 12, 1-8). Поділ на «чисте» і «нечисте» в деяких сферах має за основу пошану до життя і страх перед загрозою для життя.

Давньогрецький лікар Гіппократ, ще в IV ст. до Христа дослідив ті зміни, які відбуваються в шийці матки і склад її виділень. У 62-му афоризмі, п’ятого розділу, сказано: «У жінок, у яких шийка матки холодна й товста, запліднення не відбудеться легко. Дуже волога шийка затоплює і нищить сім’я, але й надмірно суха і гаряча нищить сім’я, не постачаючи йому поживи. У жінок, у яких немає таких станів, найчастіше відбувається запліднення». Частина його тверджень не до кінця правильна, проте великим досягненням є саме спостереження цих фізіологічних явищ, про які більшість лікарів нічого не знають, використовуючи дороге медичне обладнання.

У Вавилоні основною богинею була богиня плідності Іштар. Вона була пов’язана з іншими богами, її любов не була постійною. Тому її вважають богинею позашлюбних стосунків. З її культом пов’язане явище сакральної проституції, в тому числі чоловічої. Через саме статеве єднання люди хотіли уподібнитися до божества.

Уявлення про жінку та її роль, змінилися в період, коли починає розвиватися землеробство. Родючість землі ототожнювали із плідністю жінки, її здатністю народжувати дітей. Землю – вважали матір’ю, з якої людина приходить на світ і після смерті до неї повертається. Обробіток землі, засівання зерна, асоціювали із статевим єднанням. Такі твердження привели до того, що жінку й сам статевий акт наділяли священним змістом. Всесвіт і землю вважали за організм, а дію природи порівнювали із плідністю. Це стало основою безлічі міфів античного світу, в яких возвеличували плідність.

Існували твердження, що в спермі чоловіка закладене нове життя і тільки він є плідним, а лоно жінки функціонує, як земля, яка лише дає необхідну поживу. Це було наслідком спостережень у світі рослин і перенесене на життя людини. Розвиток дитини в утробі матері порівнювали із проростанням насінням вкинутого в ґрунт, так як це відбувається у світі природи. Завданням чоловіка вважалося ввести насіння глибоко в землю, тобто в лоно жінки, щоб сім’я поволі проростало. Ця концепція означала те, що чоловік – дає життя, а жінка лише виношує і народжує дитину чоловіка. Таке твердження можна зустріти ще в Африці, воно дозволяє утримувати полігамію, тому що всі жінки розуміли, що у них немає своїх дітей, це діти лише чоловіка. Наслідком, цього вважалося те, що неплідність стосувалася лише жінки. Коли земля неврожайна, її залишають і обробляють іншу. Статевий акт триває стільки, скільки чоловікові потрібно, щоб сім’я потрапило у піхву жінки. Відповідальність чоловіка була дуже великою, абортом вважався викид сімені поза піхву. Такі уявлення існували навіть у XІX столітті.

На початку християнства загальноприйнятою вимогою вважалося, щоб жінка до подружжя була незайманою, це також стосувалося і чоловіка. Вважалося, що в подружжі бажано уникати статевого єднання. Якщо подруги, тільки заради задоволення мали єднання – це означало, що вони чинять легкий гріх. Найкраще було, щоб чоловік і жінка за спільною згодою взагалі відмовляються від статевого акту. Богослужителі, які були одружені мали взагалі стримуватися від статевого співжиття зі своїми жінками, тут уже простежується зародження целібату.

Отці церкви суворо забороняють використовувати протизаплідні засоби на відміну від римлян і греків. Також, не дозволяли вступати в статеві єднання під час вагітності, тому що, це вважалося марнуванням чоловічого сім’я, а також виявом пожадливості.

Уявлення про роль чоловіка і жінки щодо плідності, змінилося лише на початку XIX століття, коли в 1827 році фізіолог Карл Ерст Фон Бер (1792-1876) відкрив існування яйцеклітини – жіночої репродуктивної клітини, а згодом її властивості. В 1877 році науковець Хуліо Фіол дослідив вхід чоловічого насіння до яйцеклітини. Наслідком цих відкриттів, було визнано рівноправну роль чоловіка і жінки, щодо зачаття дитини. Згодом, завдяки розвитку науки почали відходити від тверджень, які формувалися протягом віків. Остаточно завдання чоловіка і жінки щодо зачаття дитини стали рівними лише в XX столітті. Це стало поштовхом для визнання рівноправності жінки у сім’ї і суспільстві. Жінка за своєю сутністю і волею Божою, має права повинна рішення щодо зачаття дитини, також часу статевого співжиття.

В період, коли було прийнято рівноправність ролі чоловіка і жінки в передаванні людського життя не було повною мірою розкрито функціонування жіночого організму. Поспішно стверджували, що жінка так, як і чоловік є постійно плідною і без жодної перерви може народжувати дітей. Організму жінки і його здатності до зачаття були приписані чоловічі якості. Неправильне міркування щодо плідності жінки мало негативний вплив на культуру. Як наслідок, з’явився рух жінок, які хотіли уподібнитися до чоловіків.

Це твердження також внесло багато неспокою в сексуальні відносини подругів. Адже, якщо чоловік і жінка є постійно плідними і хочуть вести активне статеве життя, то вони повинні погодитися на велику кількість дітей. Подружжя, щоб контролювати плідність, що помилково вважалася постійною, або цілком відмовлялися від сексуального життя, або ж використовували контрацепцію – презерватив чи гормональну контрацепцію, найчастіше перерваний статевий акт. Такі способи вирішення даної проблеми своїми коренями сягає XIX століття, коли фізіологія жінки не була ще добре вивченою.

В 30-х роках XX століття японський гінеколог Кюсаку Огіно і австрійський гінеколог Герман Кнаус здійснили перші наукові дослідження, які доказують, що жінка є періодично плідною. Ці відкриття вплинули на формування нового, найсучаснішого бачення сексуального життя. Також важливе значення мали нові відкриття з психології і психоаналізу про значення статевості для розвитку людської особи, а також про небезпеку відкинення із свого життя статевого потягу.

У XXI столітті поняття плідність має сенс лише тоді, коли говоримо про плідність подружжя. Окремо чоловік чи жінка є лише потенційно плідними. Тому, біологічно і логічно це означає, що плідність стосується пари. Не кожне статеве єднання веде до вагітності. Зачаття може відбутися лише у певні дні менструального циклу жінки, а саме у так звані «плідні» дні, коли ймовірність зустрічі жіночої яйцеклітини і чоловічого спрематозоїда є надзвичайно високою.

У чоловіка статеві залози постійно продукують здатні до запліднення сперматозоїди, проте у жінки здатна до запліднення яйцеклітина вивільняється із яйника тільки один раз у менструальному циклі. Цю подію називають овуляцією. Після овуляції яйцеклітина залишається придатною до запліднення лише у період від 12 до 24 годин. До цих 24 годин додається ще й тривалість життя сперматозоїдів у тілі жінки завдяки цервікальному слизу. Якщо протягом цього часу вона не зустрінеться із сперматозоїдом, то загине. Тоді запліднення стає знову можливим аж у наступному менструальному циклі. Отже, не можемо говорити лише про плідність окремо жінки або чоловіка. Плідним є подружжя, яке через єднання в любові творять нове життя у співпраці з Богом.

Жінка вже є свідома того, що її жіночий організм не схожий на чоловічий і не повинен сприймати ані чоловічої концепції сексуального життя, ані чоловічої концепції плідності. У дійсно сучасних жінок з’явилася здорова феміністична свідомість пошани до своєї жіночості, сексуальності і плідності. Таке розуміння стало поштовхом до розвитку нового погляду на відносини між чоловіком і жінкою. Відносини між подругами почали ґрунтуватися на взаємній повазі і партнерстві. Вони намагаються допомагати одне одному без потреби відречення від своєї природи, своєї чоловічості чи жіночості. Розвиток науки призвів до того, що партнерство чоловіка і жінки, засноване на безумовному сприйнятті жіночої плідності, означає узалежнення сексуальних потреб чоловіка від готовності жінки до зачаття дитини. Це дуже велика, навіть революційна переміна свідомості, яку й досі не хочуть прийняти прихильники суспільного ладу XIX століття.

Через низький рівень сексуальної освіченості, більшість людей практично не вміють використати знань про плідність чоловіка і жінки. На основі сучасних знань про плідність опрацьовано практичні методи спостереження, які дозволяють визначити плідні і неплідні днів подружньої пари. У другій половині XX ст. виникло кілька незалежних науково-дослідних інститутів (наприклад, Birmingham Maternity Hospital). Вони на основі найсучасніших медичних досліджень опрацювали наукові методи, які є описані методологічно і перевірені емпірично, що дають змогу розпізнавати окремі фази циклу плідності подружньої пари. Отож, завдяки такому глибокому пізнанню людської природи, можна практикувати нормальне статеве життя, в період, коли не планується зачаття дитини. Багато подружніх пар, які не хочуть жити в грісі, але бажають мати нормальне сексуальне життя, без страху перед незапланованою вагітністю, з радістю застосовують методи, визначаючи плідні і неплідні дні в менструальному циклі.

Утім, коли стає відомо, як можливо на практиці використати досягнення сучасної науки, стає зрозумілим той факт, що застосування контрацепції є вигідним забобоном, який шукає інтелектуальної підтримки збоку вже давно неактуальних знань. В період, коли вважалося, що чоловік і жінка є однаково плідні, подруги, щоб уникнути зачаття дитини старалися заблокувати свою плідність. Проте, на основі сучасних досліджень, коли вже є доведено, що жінка є неплідною в I і III фазах циклу, постає питання, навіщо їй штучно застосовувати неприродній для неї стан неплідності, якщо сама природа позбавляє її плідності на певний проміжок часу. Для чого жінка повинна протягом багатьох років штучно підтримувати цей хворобливий стан, коли вже відомо, що вона плідна всього декілька годин в циклі?

Подружжя, які застосовують методи розпізнавання плідності, володіють засобами, що дозволяють створити дійсно партнерські відносини між чоловіком і жінкою, відносини, які опираються на взаємній повазі, великій пошані до жінки, її тіла і сексуальності, а також і у відкриванні покликання чоловіка бути відповідальним чоловіком і батьком, який умів би панувати над своєю сексуальністю. Дослідження підтверджують, наскільки такий стиль життя зменшує кількість розлучень.

У статевій етиці не можна обмежитися тільки висловленням моральної оцінки для гріхів супроти 6 і 9 заповідей. Потрібно преглянути підхід до питань статі, подивитися на них з позитивного боку. Побороти мислення на взірець «про ці справи краще не говорити». Це не означає, що маємо потурати нечистоті і її наслідкам. Просто треба бачити цю проблематику в повному обсязі. В минулому були тенденції суворо ставитися до всього, що пов’язане зі статтю, від XII до початку XX століття в Католицькій Церкві панувала, хоча менше ніж у протестантів, незгідна з духом Євангелія лжесором’язливість (прудерія). Це допомагає зрозуміти, чому з половини XX століття ситуація радикально змінюється – як реакція на мовчання про «ці справи» або на заборони «у цій сфері».

1.3 Види методів розпізнавання плідності згідно з класифікацією ВООЗ

За поділом Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) серед Методів Розпізнавання Плідності розрізняють:

Метод ритму, «календарика», або Огіно-Кнауса;
Однопоказникові методи:

– овуляційний метод Біллінґса;

– температурний вузький і розширений;

Багатопоказникові, або симпто-термальні методи:

– метод подвійного контролю (бірмінгемської модифікації);

– метод Ретцера (австрійський);

– польський метод (Терези Крамарек);

– метод Ліги Подружжя Подружжю.

Також до природних методів планування сім’ї дехто зараховує метод лактаційної амінореї – це період коли жінка, годуючи грудьми, й справді може бути неплідною. Після народження дитини, упродовж певного часу припиняється циклічна діяльність яйників, а годування грудьми, особливо годування протягом довгого часу, додатково продовжує період настання першої овуляції. Повернення плідності після пологів не супроводжується явно видимими зовнішніми ознаками, тому вміння спостерігати за проявами плідності чи неплідності у цей період дуже допомагає жінці. Проте цей спосіб не є надійним і не зовсім відноситься до природних методів планування сім’ї, оскільки не передбачає розпізнавання плідності і періодичної відмови від співжиття.

1.3.1 Метод ритму або календарний

В 30-ті роки XX століття японець Огіно і австрієць Кнаус запропонували перші науково обґрунтовані методи розпізнавання плідності, незалежно один від одного відкрили явище овуляції і визначили, що вона відбувається за 12 – 16 днів до наступної менструації. Отже, якщо враховувати, що овуляція відбувається приблизно за 14 днів перед місячною кровотечею, то можна передбачити час, коли овуляція відбудеться в наступному циклі. Враховуючи тривалість життя яйцеклітини і сперматозоїдів, щоб встановити початок і кінець плідного періоду, додаємо ще по 4-5 днів до і після прогнозованого дня овуляції. Якщо у жінки нерегулярні цикли, то метод не є успішним (регулярними циклами вважаються ті, які тривають більш-менш однакову кількість днів), а також після пологів і в період клімаксу. Теоретична ефективність календарного методу становить 85%. Це означає, що показник Перля (кількість невдач) для нього є 15. На 100 жінок, які використовують цей метод з метою відкладення зачаття дитини, протягом одного року відбудеться 15 вагітностей.

Однак запропоновані Огіно і Кнаусом правила визначення плідних і неплідних днів не застосовуються через свою ненадійність. Згідно із цим методом, період плідності вираховували на основі тривалості минулих циклів, а саме, використовуючи записи спостережень, що характеризують менструальний цикл за останніх 6-12 місяців. Даний метод не враховує унікальних особливостей організму кожної жінки зокрема, він опирається на статистику. Цей метод використувало ціле покоління жінок, і для тих, хто мав регулярні цикли, він був достатньо надійним. На сьогодні метод Огіно-Кнауса має лише історичне значення, оскільки сучасний ритм життя суттєво впливає на перебіг жіночого циклу і його стабільність є радше винятком, ніж правило.

Через ненадійність календарного методу, у багатьох жінок виникла недовіра до інших природних методів. Досить часто, коли говорять про природні методи планування сім’ї, мають на увазі тільки календарний і невисоку його ефективність невиправдано переносять на інші природні методи. Проте варто пам’ятати, що цей метод найменш успішний серед природніх методів планування плідності. Календарний метод – це прогнозування можливих неплідних днів у місячному циклі, однак інші природні методи допомагають визначати плідність чи неплідність через видимі ознаки або симптоми.

1.3.2 Метод спостереження за цервікальним слизом (овуляційний, метод Біллінґса)

Австралійське подружжя Джон та Евеліна Біллінґс у 50-х роках XX століття дослідили овуляційний метод . У грудні 1964 року в Австралії вперше з’явилася книга доктора-невролога Джона Біллінґса, у якій описується природній метод, щоб завагітніти або відкласти зачаття. Як стверджує сам автор – метод овуляції безпечний, надійний і морально законний. З того часу, знання про цей метод поширилися по всіх континентах, а книга була перекладена багатьма мовами світу.

Метод овуляції передбачає вміння жінки розпізнавати характерні зміни у слизових виділеннях зі статевих шляхів, які вона спостерігає протягом циклу. Жінку вчать визначати початок і кінець можливого періоду зачаття на основі визначення характеристик слизу, який утворюється в шийці матки внаслідок гормональних змін, що відбуваються протягом овуляційного циклу. Можна вважати, що метод Біллінґса найприродніший серед природних методів розпізнавання плідності. Причиною цього є не тільки те, що використовуються неплідні періоди, які сама природа встановлює, а особливо те, що цей метод не потребує абсолютно нічого штучного, щоб визначити ці плідні чи неплідні дні у місячному циклі жінки. Даний метод ґрунтується на простому спостереженні, яке жінка може визначити у своєму організмі природними відчуттями.

Метод овуляції базується на трьох основних принципах:

На існуванні фізіологічного явища, яке залежить від гормональних змін під час менструального циклу, а саме – зміна вологи та слизу, що відбувається у зовнішніх жіночих статевих органах.
На можливості сприйняття цього явища кожною жінкою, не залежно від рівня її освіченості.
На здатності навчання цього методу будь-якою жінкою, яка навчилася у себе розпізнавати плідні та неплідні періоди.

Згідно данних ВООЗ, 97% жінок можуть спостерігати й розпізнавати характеристику слизу вже після трьох циклів спостереження. Овуляційний метод дозволяє прогнозувати овуляцію, яка буде, а не тільки визначити час овуляції, яка вже була. Це є важливо, оскільки цей метод можна використовувати навіть у випадку біологічної нерегулярності циклів.

Теоретична ефективність методу овуляції становить 97-98%, тобто на 100 жінок протягом одного року, можуть відбутися 2-3 вагітності. Практична ефективність – 94%. Метод Біллінґса є більш надійніший для жінок у південній півкулі, оскільки слиз у них виділяється інтенсивніше, однак у наших регіонах його надійність нижча. Тому овуляційний метод Джона Біллінґса, який ґрунтується лише на самоспостереженні за слизом без врахування інших критеріїв і факторів, вважається недостатньо надійни.

1.3.3 Температурний метод

Температурний метод базується на основі щоденного вимірювання базальної температури тіла (БТТ), тобто температури відпочинку, яку вимірюють зранку, не встаючи з ліжка, зразу ж після пробудження щонайменше після трьох годин сну. Вимірювання БТТ виконують з метою визначення овуляції, яка настає найпізніше на другий день високої температури, що пов’язане з дією прогестерону.

Голландець Ван де Вальде вперше визначив взаємозв’язок температури з овуляцією. У 1935 році німецький пастор Вільгельм Гіллебранд коливання температури тіла застосував для визначення неплідних днів циклу. Грунтовні наукові дослідження, щодо зміни температури упродовж менструального циклу жінки запропонував швейцарець Рудольф Фольман у 1940 році. У 50-х роках XX ст. професор Лондонського університету Маршалл встановив залежність базальної температури тіла від овуляції. Німецький гінеколог Гергард Дюрінг у 1954 році розробив порадник з температурного методу для широкого кола користувачів. Існують вузький та розширений температурні методи. Вузький метод визначає лише фазу абсолютної післяовуляційної неплідності, а розширений – враховуючи спостереження за попередніми циклами (метод ритму), додатково визначає і фазу відносної передовуляційної неплідності.

Використовуючи метод вимірювання температури тіла, жінка дізнається, коли може відбутися овуляція. Однією з побічних дій гормону прогестерону є те, що він спричиняє підвищення температури приблизно на 0,4 С. В день виходу яйцеклітини з яєчника починається виділення прогестерону. Під впливом цього гормону в наступному дні температура тіла підвищується і зберігається на такому ж рівні до останнього дня циклу. Коли жінка вагітна, то температура буде триматися на вищому рівні до кінця вагітності. Якщо подружжя планує відкласти зачаття, то на третій день підвищеної температури вони уже можуть мати стате єднання і бути впевненими, що овуляція уже відбулася. Конкретної відповіді на питання, при якій температурі тіла відбувається овуляція немає, тому що ця температура є індивідуальною для кожної жінки. Важливим є саме підвищення температури на 0,2-0,4.

Прослідковується, що протягом одного року на 100 жінок буде 4 вагітності, тобто теоретична ефективність методу – 96%. Якщо подруги використовують для статевої близькості період відносної неплідності, тобто кілька днів під час і після менструації, то цей показник збільшується до 8 вагітностей, а ефективність методу зменшується до 92%. Потрібно враховувати те, що на базальну температуру тіла можуть впливати різні фактори, які не мають жодного відношення до овуляції. Підвищення температури може відбутися через такі чинники: короткий сон (менше ніж 3 години), хвороба, вживання алкоголю, ліків, хвилювання, стресові ситуації, можливі зміни термометра, зміни часу вимірювання температури. Дослідження цих явищ продовжувалося і привело пізніше до появи інших, досконаліших методів.

Овуляційний і температурний методи відносять до однопоказникових, тому що в них ведуться спостереження лише за одним показником плідності. Багатопоказникові методи ґрунтуються на спостереженні більше ніж за однією ознакою плідності, а саме – вимірювання температури тіла, спостереження за слизом, а інколи і за шийкою матки. Одночасно застосовують підрахунки для визначення, як початку, так і кінця плідності.

1.3.4 Симпто-термальний метод

Найефективнішим методом природного планування сім’ї є симпто-термальний метод. Визначення плідних і неплідних днів циклу проводять на основі різних характеристик: вимірювання базальної температури тіла, спостереження за змінами цервікального слизу, зміна позиції і відкриття шийки матки, а також враховують додаткові фізіологічні показники овуляції – чутливість молочних залоз, кров’янисті виділення з піхви (овуляторна кровотеча), ниючий біль внизу живота або його ще називають овуляторний біль, зміна настрою, стан шкіри та інших проявів, які може спостерігати жінка. Таке поєднання спостережень за зміною різних характеристик в організмі жінки користується найбільшою популярністю та високою ефективністю у всьому світі.

Найвідомішими серед симпто-термальних методів є: метод подвійного контролю (бірмінгемської модифікації), метод Ретцера (австрійський), польський метод (Терези Крамарек) та метод Ліги Подружжя Подружжю (американський). Вони відрізняються лише деякими особливостями, правилами, способами записування отриманої інформації зі спостережень.

В 1965 році доктором Йозефом Ретцером з Австрії був зроблений перший опис симпто-термального методу. Цей метод природнього планування сім’ї на сьогоднішній день найбільш поширений, він полягає у спостереженні за температурою і слизом. Метод Ретцера має декілька різновидів, серед яких є бірмінгемська версія, розроблена Інститутом фертильності при Королівській клініці акушерства та гінекології в Англії. Симпто-термальний метод у бірмінгемській видозміні отримав назву багатофакторного. Даний метод базується на трьох основних показниках плідності жінки: базальній температурі тіла, цервікальному слизі і стані шийки матки протягом усього циклу. Слід зазначити, що його ще називають методом подвійного підтвердження, оскільки початок і закінчення плідного періоду підтверджують не менше ніж два показники.

Симпто-термальний метод має дуже високу ефективність на відміну від інших природних і штучних методів, тому що при визначенні плідних і неплідних днів у циклі жінки беруться враховуються декілька факторів. Теоретична ефективність його становить 99,3 – 99,7%, тобто показник Перля (показник невдач) – тільки 0,3 – 0,7 вагітностей на 100 жінок протягом одного року. В період з 1985 по 2007 роки в Німеччині у Гейденбергському університеті, вивчали ефективність симпто-термального методу. У цьому дослідженні, в якому брало участь 900 жінок із вивченням їх 17 638 циклів доведено, що за умов досконалого спостереження за всіма показниками, тобто за відсутності співжиття із використанням презервативу у плідну фазу циклу, метод Перла для симпто-термального методу становив 0,43 вагітності на 100 пар протягом року. Фактично, надійність методу залежить лише від самої подружньої пари. Для християн поняття надійності чи ефективності при застосуванні методів розпізнавання плідності має зовсім інший зміст, ніж коли воно розглядається при використанні штучних засобів контрацепції для запобігання вагітності. Продуктивність методів розпізнавання плідності складається з теоретичної і практичної ефективності. Практична ефективність методу залежить від навчання і застосування методу подружньою паро. Таблиці показують дані, які є результатами міжнародних досліджень з методів розпізнавання плідності. (Див Додаток)

Симпто-термальний метод, та інші природні методи, можуть використовувати подруги, які відкладають вагітність, з певних важливих причин, а також й ті, які планують зачаття дитини. Застосовуючи даний метод не має жодного значення, регулярні чи нерегулярні менструальні цикли у жінки. Симпто-термальний метод дозволяє жінці отримати знання, про її ритм плідності та неплідності, базується на тому, що організм жінки показує ряд симптомів, які пов’язані з її плідним та неплідним періодом. Кожна жінка може сама спостерігати й аналізувати ці симптоми. Розпізнавання ознак плідності та чіткі правила методу дають можливість визначити дні, коли жінка може зачати дитину. Проте таких днів не так уже й багато, приблизно тиждень у кожному циклі.

Симпто-термальний метод можна використовувати також після пологів та в час годування грудьми, після припинення приймання гормональних контрацептивів, у період пременопаузи. В даних випадках цей метод має особливі вимоги, які даються на індивідуальних консультаціях. Щоб пізнати симпто-термальний метод, треба докласти певних зусиль, щоб ознайомитися з ним і набути навичок спостереження. З часом ці зусилля переростуть у звичку. Даний метод допомагає жінці краще пізнати саму себе, тому що її самопочуття і психічний стан часто може бути пов’язаний з певними періодами менструального циклу.

Автори симпто-термальних методів наголошують на важливості індивідуального навчання методів автодіагностики. Вони вважають, що тільки жінка – жінці може найкраще пояснити використання цих методів. забороняється давати літературу на дану тему, тому що жінка повинна особисто навчитись практично визначати свої плідні і неплідні періоди під проводом досвідченого інструктора. Якщо ж жінка сама через читання книги або просто через розмову з подругами починає практикувати один із цих методів, то це вважається неправильним застосуванням методу.

Використання симпто-термального методу дозволяє з більшою точністю спланувати стать майбутньої дитини. Оскільки жіночі статеві клітини (яйцеклітини) є носіями X-хромосоми, а чоловічі статеві клітини (сперматозоїди) можуть бути носіями або X-хромосоми, або Y-хромосоми. Сперматозоїд, що несе X-хромосому, зумовить виникнення ембріона жіночої статі (XX); а сперматозоїд, що несе Y-хромосому, започаткує ембріон чоловічої статі(XY). Отож, генетична стать ембріона визначається при заплідненні і залежить тільки від батька. Якщо статевий акт відбувся за кілька днів до овуляції, є більша ймовірність зачаття дівчинки. Вченими доведено, що сперматозоїди, які містять X-хромосоми, рухаються повільніше, проте вони довше живуть. Але, якщо статеві відносини були в період овуляції, більше шансів для зачаття хлопчика, тому що сперматозоїди, які містять Y-хромосоми, хоча й живуть менше, проте рухаються швидше, досягаючи яйцеклітини раніше, ніж сперматозоїди, що містять X-хромосом.

Отож, методи розпізнавання плідності – це методи, які дозволяють кожній подружній парі пізнати свою плідність, навчитися користуватися нею. Це методи, які сприяють зростанню любові та єдності між подругами, а також між ними і Богом. Застосування методів розпізнавання плідності забезпечує інтеграцію статевої сфери з цілістю психосоматичної сфери людини. Можна стверджувати, що методи розпізнавання плідності сприяють особистому розвитку людини.

РОЗДІЛ ІІ. ВЧЕННЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ПРО МЕТОДИ РОЗПІЗНАВАННЯ ПЛІДНОСТІ

Церква завжди навчала про внутрішнє зло контрацепції, тобто, зло кожного подружнього акту, навмисно позбавленого плідності. Це вчення вважається дефінітивним і незмінним. Контрацепція є вагомим протиріччям подружній чистоті; вона суперечить благу передання життя та взаємному самовіданню подругів; вона завдає пошкодження правдивій любові та заперечує суверенну роль Бога у переданні людського життя.

Бог, створивши людину, передбачив можливість використання циклічного ритму жіночої плідности, щоб не змушувати її вибирати між народженням дітей і цілковитою відмовою від сексуальної близькости, або безпорадно шукати засоби, які ліквідують плідність. Чоловік та дружина можуть, і мають моральне право, використовувати можливості, які їм дає створена Богом тілесність, з метою планування дітей.

Батьківство і материнство має бути відповідальним. Подружня любов вимагає від чоловіка і жінки правильного розуміння їхнього обов’язку відповідального батьківства. При правильному функціонуванні подружнього зв’язку і чоловік і дружина заздалегідь усвідомлюють факт появи дітей і готуються до батьківства. Відповідальне батьківство є завданням, яке повинні виконати вони обоє.

2.1. Методи розпізнавання плідності та стрімке поширення контрацепції

В історії Церкви ніколи так сильно не поставало питання контрацепції, як у XX – XXI столітті. До перших десятиліть XX століття, всі християнські Церкви завжди негативно ставилися до застосування контрацепції. Проте в 1930 році Англіканська Церква видала офіційний документ, в якому говорилося про те, що використання контрацепції дозволяється за умови важливих на те причин в рамках подружжя. Деякі католицькі богослови, в кінці 50-х на початку 60-х років, коли протизаплідні таблетки стали загальнодоступними, почали твердити, що такі таблетки можна вважати правомірним способом контролю за народжуваністю, тому що вони, порівняно з іншими засобами, не порушують цілісності статевого єднання. Це була перша спроба ведення суперечки в рамках Церкви про те, що контрацепцію можна було б вважати морально допустимою. В політичній і соціальній сферах на той час поставало осмислення актуальності демографічної проблеми, почали з’являтися думки про негуманність продовження Церквою сприяння багатодітним сім’ям. До того ж, стає відчутним вплив феміністичного руху, який ставить вимогу надання жінкам повного і рівноправного доступу до працевлаштування і політичної діяльності. Вони переконували, що в минулому наявність дітей була перешкодою, щоб реалізувати дані можливості, а відсутність дітей через застосування контрацепції, збільшує її шанси зробити кар’єру і може бути великою користю для жінки. Через наростаючий тиску Церква наново розглянула своє вчення щодо контрацепції.

Церква засуджує застосування контрацепції не тільки тому, що це веде до поганих наслідків. Вона навчає, що використання протизаплідних засобів вже само по собі є поганим вчинком. Негативними наслідками якого є порушення призначення та природа статевого єднання, що є порушенням гідності людини. На основі досвіду останніх десятиліть, лише підтвердилася мудрість церковного вчення. Зросло осмислення вчення Церкви як на теоретичному так і практичному рівнях. Часто буває так, що Церква ще не розуміє докінця всіх причин, чому вона саме так навчає, аж поки її вченню не буде поставлено виклик. Протягом століть позиція Церкви щодо заборони застосування контрацепції не піддавалася сумнівам. Прагнучи пояснити свою позицію Церква лише поглибила розуміння подружжя і статевих стосунків.

У 1930 році Папа Пій XI проголосив енцикліку Casti Connubi (Непорочне подружжя) у якій зазначалося, що Католицька Церква, котрій сам Бог довірив збереження єдності і моральності, є на краю моральної руїни. Для того щоб зберегти чистоту подружнього єднання, говорить про те, що кожне зловживання в подружжі, через дії людини, де статевий акт, позбавлений своєї природної сили плідності, нищить Божі закони та закони природи, а ті, які це допускають, мають тяжкий смертельний гріх. Папа Пій XI був першим серед пап, який вказував на застосовування природних методів розпізнавання плідності та на необхідності відповідальної реалізації зачаття.

В 1951 році Папа Пій XII у своєму звернені до італійських акушерів, підтвердив цей принцип і відповів на докори, які звучать і сьогодні, що заборона протизаплідних засобів була передусім культурним явищем, характерним для минулих століть, проте тепер Церква має змінити свою думку, бажаючи, щоб її позицію підтримали та прийняли, особливо молоді люди. Так він відповів на ці закиди, що ця заборона залишиться такою ж сильною, як була завжди, тому що це не проста рекомендація, яка стосується людських прав, а вияв законів Божих та законів природи. Папа також зазначає, що подружні статеві стосунки під час неплідних днів є морально дозволеними у тому випадку, якщо є на те важливі причини: медичні, економічні чи соціальні.

Папа Іван XXIII не видав жодних суттєвих постанов щодо даної теми, але прослідковуючи його промови, можна переконатися, що його повчання рівнозначні із повчанням його попередників.

Найбільш напруженим був період правління Папи Павла VI та погляди, які він виклав у енцикліці «Людське життя» («Humanae Vitae»). В липні 1968 року «Humanae Vitae» вийшла у світ і стала сенсацією. Хоч ця енцикліка і знайшла значну підтримку, утім її зустріли з таким протестами, яких не викликав жоден інший офіційний документ. В історії Церкви це був поворотний момент. Ці протести стали головною темою дня. До часу появи «Humanae Vitae» ще ніколи богослови публічно не висловлювали своєї незгоди по жодному із питань. Відкритий протест проти «Humanae Vitae» започаткував нову епоху в історії Церкви. Цей факт можна розглядати як дозрівання того, що вже протягом певного часу вирувало під поверхнею, або ж як прискорювач подій, що згодом відбудуться.

В тому числі, енцикліка звертає увагу на те, що Церква, спонукуючи людей дотримуватися природного закону, який вона постійно пояснює у своєму вченні, говорить про те, що кожене статеве єднання має бути відкрите до зародження нового життя. Статевий акт, поєднуючи подругів між собою, чинить їх одночасно здатними до передання життя, відповідно до тих законів, які є вписані у природу чоловіка і жінки. Подружні стосунки зберігають сенс взаємної та справжньої любові, якщо поважати такі важливі аспекти, як подружнє єднання та продовження роду, основне призначення до якого покликана людина, найвищої відповідальності – батьківства. Якщо подружжя бажає відкласти зачаття дитини і має на те важливі причини, які пов’язані із фізичним чи психічним станом чоловіка чи жінки, або через зовнішні обставини, Церква навчає, що подруги можуть використовувати природні методи і мати єднання лише в неплідний період, в такий спосіб контролюючи вагітність, що не заперечує моральним законам. Церква залишається вірною собі і своєму вченню, з одного боку, дозволяє подружнім парам використання неплідних періодів, проте з іншого – не підтримує та засуджує застосування контрацепції, незважаючи на те, що в її захист знову й знову наводять вагомі та поважні підстави. Утім, тут йдеться про зовсім різні речі, якщо в першому випадку подруги використовують природну можливість, шануючи моральні приписи, тоді як застосування протизаплідних засобів перешкоджає перебігу природного процесу зачаття. Проте, як зазначає енцикліка «Humanae Vitae», лише з використанням природних методів подружня пара відкладаючи зачаття дитини, утримується від статевого акту в плідний період, а в неплідний період мають єднання для засвідчення взаємної любові та збереження подружньої вірності. В такому випадку подруги і справді дають свідчення справжньої любові та глибоких почуттів, що сприяє розвитку їх духовної єдності.

Отож, Церква дозволяє мати нормальне статеве життя, утім вона засуджує ті дії котрі можуть розлад дітородної системи або ж взагалі її знищити. Тому не обов’язково, щоб відбулося зачаття, проте нормальні функції мусять бути збережені. Оскільки, статевий акт базується на любові, і основною його метою є дарування любові, плодом якої є нове життя, цього потрібно досягати спільно.

Великий внесок зробив Папа Іван Павло ІІ для роз’яснення того, що застосування контрацепції є злом. Згідно з його міркувань, саме статеве єднання є проявом повного віддання однієї особи іншій, проте контрацепція дуже послаблює це дарування себе іншій особі. Він також звертає увагу на те, що постійно збільшується дезорієнтація та сумніви щодо вчення Церкви про відповідальне батьківство. Уряд церкви не виголошує правил, яких ми не в силі виконувати. Це останнє речення суперечить масово поширеному поглядові, що, незважаючи на те, що люди могли дуже добре жити без штучної антиконцепції від початків розвитку людства, все ж, починаючи від XX ст., це стало цілком неможливим.

Згодом богослови, а також і миряни почали висловлювати своє незадоволення не лише із поясненням вчення про контрацепцію, але й сперечатися про гомосексуалізм, мастурбацію, перелюб, розлучення і про багато інших питань. Можна зауважити, що протизаплідні засоби призводять до стерилізації й абортів, а в кінці до евтаназії. Традиційна мудрість стверджує, що кількість абортів зменшиться, через збільшення використання протизаплідних засобів, проте факти говорять про інше. Слід зазначити, що використання контрацепції, особливо серед молоді, яка не перебуває в подружніх зв’язках, приводить до збільшення частоти статевих стосунків, як наслідок зростає кількість небажаних вагітностей, що зрештою призводить до зростання кількості абортів.

Раніше суспільство проявляло пренатальне ставлення. На сьогодні, існують зовсім інші погляди – тобто антинатальні, які спричинюють серйозну загрозу, яка постала перед багатьма західними країнами. Майже в усіх цих країнах кількість народжень продовжує зменшуватися. Із року в рік збільшується кількість абортів. У чому медицина є одним із головних чинників, який пропагує цю «культуру смерті».

Приховуючи всю правду про людську статевість, дана проблема ще більше зростає, адже відбувається перехід від протизаплідних засобів до стерилізації та абортів. В минулому метою статевого акту була відкритість до можливого зачаття дитини та її народження, проте тепер через використання контрацепції вона піддається сумніву. Як наслідок, зникає будь-яке логічне пояснення, чому не можна прийняти мастурбацію та гомосексуалізм, як безплідну форму сексуальної активності. В 1900 році гомосексуаліст Ричард Кіркер, головний секретар Руху християнських гомосексуалістів в Англії, заявив, що якщо схвалюється застосування протизаплідних засобів, тоді нічог не заважає прийняти й гомосексуалізм. Оскільки є дозволений «безплідний» секс, як приємність для гетеросексуальних людей, то гомосексуалісти також мають право отримувати задоволення своєю формою сексу.

Безліч сімей на сьогодні маючи статеві стосунки, страждають через те, що не можуть зберегти взаємної любові через відсутність глибокого обміну почуттями, як наслідок все закінчується розлученням. Якщо розглядати, що вчення «Humanae Vitae» може відповідати істині, натомість використання засобів контрацепції дійсно суперечить подружній любові, то можна стверджувати, що подружжя, яке живе за принципами, описанні в енцикліці «Humanae Vitae», буде стабільнішим і міцнішим, аніж те, яке застосовує штучні засоби проти запліднення. Можна навіть сказати, що між зростанням кількості розлучень і практикою запобігання вагітності, яка набуває дедалі більшого поширення, існує тісний причинно-наслідковий зв’язок.

Характерно, що подружжя, котрі все ж таки застосовують протизаплідні засоби, також вимушені стримуватися через різні причини – це може бути хвороба або виїзд одного з них тощо. Інколи буває так, що вони можуть мати статеві стосунки лише раз на місяць, проте все ж таки роблять це із використанням контрацепції, чомусь бояться зачаття дитини, але не бояться гріха. Однак вирішення даної проблеми є дуже просте. Кожна подружня пара, кожна жінка має можливість спостерігати характерні ознаки овуляції. Визначивши при цьому плідні і неплідні дні в циклі.

Сучасне покоління розглядає народження дитини як тягар, а не як дар. Суспільство схильне розглядати плідність як жахливу обставину, від якої варто оберігатися. Дуже часто можна почути розмови про «страх перед вагітністю» або ж «випадкові вагітності». Чому має виникати страх перед вагітністю? Ще можна зрозуміти страх перед бідністю або ядерним знищенням. З таких розмов можна зробити висновок, що завагітніти це теж саме, що б в нашому житті трапилася жахлива подія. Хоча, насправді все є навпаки, адже коли наслідком статевого акту є зачаття дитини, то це означає, що все є в нормі, і з нами нічого злого не трапилося.

В наш час можна спостерігаємо недбале ставлення до статевого єднання. Наше суспільство втрачає розуміння основної мети, для чого ми були створені. Якщо особа не готова до народження дітей, то вона не готова і до статевих стосунків. Поступово забувається те, що статевий акт, любов і народження дітей є нерозривно пов’язані. Дуже часто рішення мати єднання з іншою особою не несе жодного обов’язку. Зачаття дітей розглядають як небажане втручання у статевий акт. Церква протистоїть цим твердженням і наголошує на тому, що статеві стосунки несуть величезну відповідальність, невід’ємною складовою якої є народження дітей, що є тісно пов’язані між собою. Утім, потрібно пам’ятати про те, що плідність є великим добром, що бути плідним чи плідною – це нормальний стан здорової дорослої людини. Контрацепція поводиться із жіночим організмом так, ніби з ним не все гаразд, ніби Бог зробив помилку в тому, як він створив людське тіло, і нам залишається виправити її. Використання протизаплідних засобів несе значний ризик для здоров’я жінки. Тому для чого жінки йдуть на такий ризик, коли доступні природні методи планування сім’ї є безпечними і ефективними одночасно?

2.2. Методи розпізнавання плідности та помилкове фідеїстичне розуміння віри

На сьогодні католицька сексуальна етика протистоїть подвійним звинуваченням. З одного боку, їй закидають відсутність життєвого підходу та надмірне теоретизування вказівок, які неможливо застосувати у реальному житті, а з іншого – висловлювання католицьких богословів про статеве життя з усіма його деталями, стверджуючи, що це занадто допитливий підхід до дійсності, яка не повинна бути темою підручників, які є призначені для широкого кола читачів. Основою такого міркування є помилкове розмежування духовної і світської сфер, яке поєднується з відсутністю богословського розуміння антропології.

Святий Папа Іван Павло II часто акцентував на твердженні II Ватиканського Собору про те, що людину не можна зрозуміти без Ісуса Христа. Саме це переконання спонукає сучасних богословів послідовно будувати богословську антропологію, яка пояснює людські справи у світлі Божої правди, і одночасно бачить місце для Бога у щоденному житті людини. Немає причин для того, щоб відокремлювати тему сексуальності зі сфери богословських роздумів, однак не можна також зводити це зацікавлення лише до визначення меж гріха і того, що є дозволеним. Оскільки світло Божого об’явлення служить не тільки для того, щоб вказувати на гріх людини, воно має показувати шлях до щасливого, яке вона може осягнути, використовуючи можливості свого тіла та духа згідно з Божим задумом.

Подруги повинні розуміти, що їхнім покликанням і одним з основних завдань є передання людського життя та виховування дітей, усвідомлюючи, що так вони співпрацюють з люблячим Богом Творцем, пояснюючи таємницю Його любові. Отож подружжя має виконувати цей обов’язок з відчуттям людської та християнської відповідальності, в пошані до Бога, враховуючи блага один одного і дітей, уже народжених і тих, які ще не народилися, а також спільними зусиллями формувати благополуччя сім’ї, суспільства та Церкви. Християнські подружжя повинні розуміти, що у своїх діях вони не можуть керуватися власними забаганками, а тільки совістю, яка повинна бути зверненою до пізнання Божої правди, в світлі Вчительського Уряду Церкви, який пояснює Божий закон. Цей Божий закон висвітлює сенс любові між подругами, захищає та провадить її до справді людського вдосконалення.

Учительський Уряд Церкви навчає, що у зв’язку із серйозними причинами (медичними, фізичними чи психічними умовами у подружжі, або з огляду на зовнішні фактори) подруги можуть зробити перерву перед наступним зачаттям дитини. Вчення Церкви пояснює, що подружня пара беручи до уваги природну циклічність, яка властива репродуктивним функціям організму, може мати статеве єднання лише у неплідні дні циклу, в такий спосіб регулюючи кількість зачать». Немає конкретно встановленого переліку причин, через які подружжя могли б відкласти вагітність, тому що в такому випадку подруги були б обмеженні в свободі вибору. Таке формулювання дозволяє подружній парі самостійно визначити, які причини, на їхню думку, справді слушні в їхній життєвій ситуації. У навчаннях, які святий папа Іван Павло II проголошував, також йшлося про зловживання природних методів планування вагітності, зокрема там було сказано: «редукувати їх нижче слушного виміру дітонародження».

Щоб не змушувати людину вибирати між народженням дітей і цілковитою відмовою від статевої близькості, або ж безпорадно шукати засоби, які ліквідують плідність – Бог, передбачив можливість використання циклічного ритму жіночої плідності. Якщо у конкретний момент життя подружжя не вбачає добра у зачатті дитини, то має обов’язок вступати у статевий акт під час неплідного періоду. Подруги можуть мають моральне право, використовувати ті можливості, які закладенні у їхню статевість Богом, з метою планування зачаття дітей. Статеву близькість під час неплідного періоду не можна уподібнювати з контрацепцією лише тому, що чоловік і дружина прагне єднання, яке не завершиться зачаттям дитини. Якщо б відсутність прагнення народжувати наступних дітей була морально негативною, то доброю та згідною з Божою волею була б лише та статева близькість, яка відбувалася б під час плідного періоду і завершувалася б народженням дитини.

Що стосується фізичних, економічних, психологічних та соціальних умов подружжя приймає обдумане рішення виховати численну сім’ю, або ж зумовлене вагомими чинниками приймає вибір з повагою до морального закону, тимчасово уникати зачаття дитини.

Вчення Церкви легше буде усвідомити, якщо звернути увагу різницю між рішенням відкласти зачаття дитини, на яке має право кожне подружжя, і способом трактування людського тіла. Подруги, які не готові до народження дитини, не мають права порушувати цілісність людського тіла через знищення плідності чоловіка чи дружини. На противагу цьому, морально добрим є використовувати можливості, які закладені в тілі людини, спостерігаючи за циклом плідності, планувати своє статеве життя.

Вчення Церкви не має нічого спільного із помилковим твердженням подружньої любові, яке полягає у тому, що чоловік і жінка постійно готове народжувати дітей, залежно від їх репродуктивних можливостей. Згідно із такими фідеїстичними принципами, людина, яка повністю довіряє Богові, може кинутися у прірву, і з нею нічого не станеться, бо Бог її все одно врятує. Проте розум підказує, що все може закінчиться смертю. Отже, людина не ризикне стрибнути, але тоді мусить визнати, що їй бракує справжньої віри. Перемагає раціоналізм, проте також і відсутність довіри до Бога. В такому випадку, ідеал цілковитого покладання на Бога реалізувати не вдасться.

Помилка фідеїзму полягає у тому, що повністю покладаючись на Бога, він не шукає підтвердження з боку людського розуму. Тому практичний наслідок такого погляду означає, що не потрібно планувати зачаття дитини, а треба народжувати «як Бог дасть», не звертаючи увагу на те, що говорить розум, коли ми намагаємося розпізнати Божу волю.

Відповідальне батьківство, перш за все означає поглиблене ставлення до об’єктивного морального порядку, який був встановлений Богом і який правильно пояснює совість. Тому відповідальне батьківство і материнство вимагає, щоб чоловік і жінка повністю визнавали свої обов’язки щодо Бога, самих себе, сім’ї, а також суспільства, згідно з правильним порядком цінностей.

Християнин повинен шукати розумних доказів приймаючи кожне рішення, а особливо, коли йдеться про зачаття дитини, це рішення має бути вільним. Бог хоче бути Богом свідомих і вільних людей, які вибирають добро тому, що розуміють його цінність, а не тому, що вимушені його реалізувати. Досить часто вчення Церкви розуміють помилково, ніби вона проголошує ідеологію максимальної плідності, і переконує подружні пари передавати життя без будь-якого планування. Утім звернувшись до висловлювань Учительського Уряду Церкви можна зрозуміти, що це неправда. Чоловік та дружина виконують одне з найважливіших завдань свого покликання, передаючи життя, вони стають співпрацівниками Бога, ось чому зобов’язані бути дуже відповідальними. Приймаючи рішення, щодо зачаття нового життя, вони не можуть піддаватися егоїзму чи легковажності, проте мають керуватися розсудливістю та свідомістю, оцінивши можливості та умови, щоб подбати про добро майбутньої дитини. Тому, коли є причина, на те, щоб відкласти вагітність, то такий вибір є відповідним, а й може необхідним.

Відповідальне обмеження передавання життя є завданням кожної подружньої пари, оскільки вони є плідними в середньому – 30 років. Як наслідок, одна подружня пара могла б мати теоретично 30 дітей, що виходить далеко за межі можливостей виховання. Однак існують окремі поодинокі випадки. У Римі проживає жінка, шлюб якої багато років тому освятив святий Отець Піо, капуцин, висловивши передбачення, що вона матиме понад 23 дитини. І насправді вона стала матір’ю 24 дітей, з яких 19 живуть, а вона сама виглядає як їхня старша сестра.

Виконувати своє завдання передавання життя, подруги повинні згідно з творчим задумом Бога, який закладений у саму природу подружжя і статевих відносин, а також постійно наголошується у вченні Церкви. Чоловік та дружина не можуть діяти виключно за власними бажаннями, ніби вони абсолютно самостійно могли б визначити правильний шлях.

Міркування про те, чи подружжя мусить мати стільки дітей, скільки це можливо з точки зору фізичної природи людини, ніколи не було предметом вчення Церкви. Була і є вимога відповідального батьківства і материнства, яка полягає у тому, щоб народжувати стільки дітей, скільки батьки реально спроможні виховати. Однак засоби, які застосовують подруги для того, щоб контролювати вагітність, повинні бути згідні із моральними принципами. Природний метод планування сім’ї є доволі ефективним і морально добрим, який може допомогти завагітніти в той час, коли подружжя бажає мати дитину, або відкласти вагітність у зв’язку з вагомими причинами. Даний метод дає змогу бути відкритими на волю Творця, ставитися з повагою як до свого тіла, так і до свого подруга.

Систематичне спостереження за процесами власного тіла, є дуже раціональною дією, притаманною людині. Тому що, здобуваючи знання та досвід, людина усвідомлює, що Бог створив її дуже мудро, що Він її любить і дбає про радість статевого життя, не маючи бажання насильно обдаровувати подружжя великою кількістю дітей. Утім, для такого способу життя не достатньо тільки фізіологічних знань, потрібна також відповідна психологічна й духовна зрілість. Духовність подружжя впливає також на їх статевий акт, людина має розуміти, що чинить і якої таємниці торкається. Коли наша віра жива, Господь, який є серед нас, допомагає і ніколи не залишає самих, так живе багато подругів і вони є щасливими в подружжями.

Помилковість полягає не в намірах обмеження плідності, особливо коли воно викликане вагомими причинам. Чоловік і жінка мають право на такий вибір. Проте зло приховується у способі здійснення цього рішення. Якщо подруги планують відкласти вагітність, тоді замість того, щоб нищити плідність і вбивати зачату дитину, повинні спокійно спостерігати і вивчати ритм плідності жінки. Отже Церква підтримує виправдане використання природних методів планування сім’ї та засуджує застосування методів контрацепції, оскільки тільки в природний спосіб подружжя має можливість жити і діяти згідно з Божим планом щодо людської особи. Церковне етичне вчення щодо питання дітородження має на меті ознайомити вірних із світлом Божої правди про таїнство творіння нового життя. Основою кожного природного методу є не просто його ефективність чи біологічна основа, а його зв’язок із християнським баченням, що виражає подружню любов.

Подружжя повинне довіряти Богові, котрий знає все, а також, знає, що подруги не можуть сьогодні виховати 30 дітей. А тому Господь так створив людину, що дав їй повну можливість відповідати за долю дитини. Для того, щоб реалізувати цю відповідальності вистачить зрозуміти Божий план, вписаний в біологічну структуру людини. Оскільки, чоловік у зрілому віці є плідний завжди, то зрозуміло, що для того щоб керувати своєю плідністю, йому потрібно тимчасово утриматись від статевого акту.

Єдиним способом, за допомогою якого чоловік може реалізувати свою відповідальність за долю дитини є утримання від статевих відносин. Проте знаючи певну слабкість чоловіка, Бог дав йому можливість отримувати радість від чоловічої діяльності, спираючись на властивості жіночого організму. Жінку створено такою, що лише вона може стати матір’ю, а отже, зазначена вище і поставлена перед чоловіком вимога тимчасової відмови від сексуального акту насправді не є такою важкою для виконання. Утім, хоча він повинен час від часу на кілька днів обмежувати свою плідність, однак протягом тривалого періоду може мати єднатися зі своєю коханою дружиною, коли вона не може завагітніти.

Пасторальний досвід Церкви стверджує, що природні методи планування сім'ї, зберігаючи чистоту статевого акту у відкритості до нового життя, зміцнюють єдність подружжя. Методи розпізнавання плідності вимагають згоди та зусиль подружньої пари загалом. Таким чином, жінка вчиться відкривати своєму чоловікові найінтимніші моменти своєї статевої сфери, а чоловік вчиться їх розуміти і поважати. Така відкритість і взаємність, яка вимагає стриманості, вміння чекати і спільно досягати мети, скріплює сім’ю, допомагає зміцненню подружньої любові. Народження дитини та її виховання перестає бути справою лише жінки. Досить часто результатом такого досвіду є те, що сім’я дозріває і стає готовою народжувати більше дітей, а то й усиновлювати чужих.

2.3. Покликання до відповідального батьківства і материнства у контексті застосування методів розпізнавання плідності

Одруження породжує особливу відповідальність у чоловіка і жінки спочатку за спільне благо, а згодом – сім’ї. Це спільне благо створює людина, цінність особи і все, що визначає міру її гідності. У новітніх документах, Церква називає батьківство «відповідальним», для підсилення свідомості батьків щодо їхнього покликання передавання життя, яке несе в собі первинну цінність, а також для підкреслення їхньої виховної ролі. Обов’язком батьків є глибока постанова в дусі віри і визначення кількісті дітей у сім’ї і прийняття рішення про конкретні засоби для здійснення цього, враховуючи моральні критерії подружнього життя.

У енцикліці «Humanae vitae» можемо знайти багато постанов стосовно правильного розуміння відповідального батьківства. Тут йдеться про те, що подружня любов вимагає від чоловіка та дружини правильного розуміння їхнього обов’язку відповідального батьківства. Що ж стосується біологічних процесів, то відповідальне батьківство означає знання і враховування пов’язаних з ними функцій. Так, людина спроможна у своїй здатності до передавання життя, відкрити біологічні закони, котрі властиві до людської особи. Враховуючи вроджені людські потяги та емоції відповідальне батьківство означає, що вони повинні бути опанованими розумом і волею. З огляду на фізичні, економічні, психологічні та соціальні умови, відповідальне батьківство повинно практикуватися як тими, хто зважено вирішує мати більше дітей, так і тими, хто з огляду на вагомі фактори, шануючи моральні принципи, вирішує відкласти зачаття дітей протягом певного часу.

У покликані батьківства і материнства є щось величне і неповторне. Тільки людина серед всіх живих істот на землі, була сотворена на Божий образ і подобу. Тому людське батьківство і материнство в особливий спосіб позначенні подібністю до Бога, бо вони відкривають велич і справжню глибину любові. Батьківство і материнство само по собі є особливим підтвердженням любові, яке дозволяє виявляти почуття та їх первинну глибину. Проте це не відбувається само по собі, це перш за все обов’язок покладений на чоловіка та жінки. Пізнати цю величну «новизну» і багатство, які проявляються в батьківстві і материнстві, можна наблизитися не інакше, як «на колінах», тобто у щирій молитві до Господа. Любов між подругами, яка є природно скерована до батьківства і материнства, часто стикається із тркднощами, зазнаючи глибокої кризи і таким чином перебуває під серйозною загрозою. Слід пам’ятати слова апостола Павла: «Я клякаю на коліна перед Отцем, від якого кожна сім’я на небі і на землі названа».

Батьківство і материнство людини вкорінене в біології, в той же час перевищує її. Кожне зачаття та народження нової особи бере свій початковий зразок у батьківстві Бога. Коли в статевому єднанні чоловіка та жінки зароджується нова людина, вона приносить у світ з собою особливий образ та подобу самого Господа. Бог сам і є тим джерелом «образу та подоби», притаманним людським істотам так, як це було визначено при сотворенні. Народження є продовженням сотворення. Батьки повинні усвідомити своє покликання, як велику честь і відповідальність, адже вони беруть участь у співпраці з Господом, у творенні нової людської істоти. Християнська сім’я народжуючи і виховуючи дітей відтворює діло сотворення Бога. Співпрацюючи з Богом у творенні нового життя – це робити свій внесок у передання того образу і подоби, який закладений у кожній людині.

Зрілий чоловічий організм утворює велику кількість репродуктивних клітин, що його функція з точки зору біології є очевидною, він є носієм життя. Тому потенційно чоловік є батьком багато більшою мірою, ніж жінка – матір’ю. Вступаючи в статевий акт, він передає життя, отож може завжди стати батьком. Раннє батьківство – це відповідальність за дитину, яка може бути зачатою. Тому основним завданням батьківства є те, що відповідальність повинна випереджати зачаття. Роздумуючи над майбутнім, можна передбачити наслідки своєї діяльності. Умовою прийняття правильності рішення є його зрілість. Статева близькість чоловіка і дружини має бути не просто поєднанням тіл, а єдністю особистостей.

Відповідальне батьківство, перш за все, пов’язане з об’єктивним моральним порядком, який походить від Бога, та поясненням якого є належно сформована совість. Завдання відповідального батьківства потребує від подругів, щоб вони визнали свої обов’язки перед Богом, самими собою, своєю сім’єю та суспільством, зберігаючи при цьому належний порядок цінностей. Важливим у творенні правильної батьківської позиції є те, щоб дитина з моменту зачаття була сприйнята батьком, люблена та очікувана з радістю. Батьківство вивільняє в чоловіка почуття, яких ніхто не проявив би, не маючи потомства. У нього зростає відповідальність за дружину та малюка, любов і турбота. Розуміючи, що вони щасливі, що почувають себе в безпеці, підносить у чоловіка почуття власної гідності. Міцні стосунки між батьком і дитиною необхідні для формування свідомості нової людини та її правильного розвитку.

Відповідальність батьківства і материнства стосується тієї миті, коли чоловік і жінка, з’єднавшись «як одне тіло», можуть стати батьками. Ця мить має особливу цінність для міжособистісного зв’язку. Водночас вона дарує можливість батьківства. Це хвилина, коли обоє можуть стати батьками – батьком і матір’ю, даючи життя новій людській істоті. Два аспекти подружнього єднання – об’єднання і відтворення – не можуть бути штучно розділеними без порушення глибокої правди самого подружнього акту.

Подружжя вчиться розуміти, що таке відповідальність батьківства й материнства на власному досвіді, а також на досвіді інших подружніх пар, які живуть у схожих умовах, що робить їх відкритішими для досліджень. Можна сказати, що учені вчаться у подружжя, аби потім компетентно пояснювати їм про відповідальність батьківства та його втілення в життя.

Людина є тим єдиним на землі створінням, яке Бог хотів для нього самого, і що ця сама людина не може знайти себе повністю інакше, ніж через безкорисливий дар самої себе. Бо вона сотворена на образ і подобу самого Бога та спасенна Єдинородним Божим Сином, який задля нашого спасіння сам став людиною.

Мить особливої відповідальності з огляду на можливе батьківство, зумовлене подружнім актом. Саме у ту мить подружжя може стати батьком і матір’ю, даючи початок новому людському існуванню, що розвивається в лоні жінки. Це вона першою усвідомлює, що стала матір’ю; завдяки цьому чоловік, з яким її єднало «одне тіло», усвідомлює, що став батьком. За це потенційне, а згодом реальне батьківство й материнство відповідають обоє. Чоловік не може не визначити чи не прийняти того, до чого сам також спричинився. Не може ховатися за висловами «не знаю», «я не хотів», «це ти хотіла». Подружня єдність у кожному разі вимагає відповідальності обох. Це потенційна відповідальність, яка здійснюється за конкретних обставин. Це особливо стосується чоловіків, тому що вони, як творці батьківства, біологічно віддалені від нього. Цей процес у своїй повноті здійснюється в жінці. Але чи чоловік може залишатися байдужим? За нове, породжене ними життя, чоловік та жінка відповідають спільно перед собою та перед іншими людьми.

Під час поєднання чоловік і жінка одночасно відповідальні за дар, якими вони обдаровані через Святу Тайну Подружжя. Логіка абсолютного дару самого себе для іншої людини потенційно відкриває їх для батьківства. Таким чином подружжя повинно ще повніше реалізуватися як сім’я. Звичайно, метою взаємного дару чоловіка та жінки є не тільки народження дітей, а також взаємна спільність любові та життя.

Відповідальність за людське життя ототожнюється із відповідальністю за сексуальну активність. Проте останню часто трактують як механізм фізіологічної «розрядки» і вона втрачає свій об’єктивний вимір. Така сексуальна активність не є свідомою. Загострюючи увагу на приємних відчуттях і розслаблюючись, мужчина не відчуває своєї батьківської сили. У нього не виникають батьківські почуття, а лише почуття звершеного акту, котрий, зрештою, до батьківства не прирівнюється і, навіть багаторазовий, батьківством бути не може. Відсутність спеціальних відчуттів затінює цю найглибшу істину дійсності, і легко її не зауважити.

На початку батьківство суб’єктивно є настільки легке, що не мобілізує жодних сил чоловіка – він може просто не зауважити своєї нової ролі. Радість батьківства зводиться до радості сексуального переживання і саме так усвідомлюється. Мужчина дуже легко погоджується на статевий акт, зовсім не приймаючи до уваги можливість батьківства. Таке легко прийняте рішення продиктоване прагненням пережити приємні хвилини, можливо, навіть пожаданням. Чоловік сприймає тіло жінки не як тіло майбутньої матері, а як джерело власної насолоди. Таке упредметнення жіночого тіла настільки поширене, що потрібно докласти зусиль, щоб примусити мужчину думати інакше. У світлі Божої правди тіло – це храм Святого Духа, проте для чоловіка тіло жінки є джерелом радості і задоволення. Саме тому мужчина так легко зважується на стосунок, котрий є джерелом життя.

Дитина вперше ставить перед батьком вимоги – ще не народившись, обмежує його свободу: наскільки батько вільний у прийнятті рішення про статеве зближення на початку, настільки його можливості обмежуються із зростанням дитини. Тепер стає зрозуміло, у чому полягає тягар батьківства: таке легке, радісне і приємне на початку, тепер воно перетворюється у «працю», до виконання якої треба бути готовим. Сприйняття дитини – це водночас відмова від свободи сексуальних дій. Іншого зрілого розуміння батьківства нема. Людське кохання полегшує прийняття такого рішення, а вірність його реалізує. Кохання дає змогу прийняти свій плід, а вірність допомагає перенести необхідність сексуального стримання. Тому там, де нема кохання і вірності, не буде і належного сприйняття батьківства.

Подруги, сповняючи завдання передавання життя, не мають права діяти свавільно, так, неначе визначення морально допустимих шляхів залежало би від їхнього власного довільного розсуду. Вони, радше, зобов’язані зорієнтовувати свою поведінку на Божий план творення, котрий, з одного боку, виражається в суті подружжя та його актів, а з іншого боку, його проголошує незмінне вчення Церкви.

«Відповідальне батьківство та материнство виявляється у природному плануванні сім’ї. Воно полягає втому, що подруги завжди відкриті на Боже покликання передавати життя. Для того щоб відповісти на це покликання, подружжя усвідомлює та пізнає закладені Богом у природу інтимних відносин можливості співучасті в даруванні нового життя. Природне планування пов’язане з пошуком відповідного моменту до зачаття нового життя».

Покликання до батьківства і материнства не заперечує періодичної стриманости й застосування методів регулювання народжуваности, які грунтуються на використанні періодів неплідності жіночого організму. Подружнє співжиття залишається чистим, бо шанує тілесний вимір любові й не позбавляє його природної плідности.

До батьківства необхідно готуватися. Мова йде про виховання правильного розуміння батьківства, а не про приготування тіла. Біологічне приготування до батьківства і материнства здійснюється рівночасно із дозріванням організму. Плідність є ознакою біологічної зрілості. Натомість приготування до справжнього батьківства вимагає залучення свідомості і волі. Свідомість повинна якнайглибше охопити дійсність, таємницю людського буття і призначення людини, а завданням волі, підпорядкованої Творцеві, є реалізація задуманого Ним плану.

Приготування до батьківства полягає в усвідомленні відношення до Творця. Співпраця трьох осіб – Господа Бога і тих двох людей – становить джерело життя. Людська дитина є завжди Божою дитиною. Іншого батьківства не існує, і дуже важливо, щоб люди це усвідомили. Батьки повинні сприймати дитину як Божий дар і завдання, призначене їм Творцем.

Отже, досвід кількох останніх десятиріч показав, що Церква була дуже мудрою в тому, що постійно наново потверджувала своє вчення, бо вже тепер починаємо бачити багато разючих несправедливостей у суспільстві, до яких привела контрацепція. Контрацепція сприяла сексуальній революції, яка в свою чергу привела до великого числа небажаних вагітностей і абортів. Також вона зробила жінок набагато податливішими для експлуатації їх чоловіками. А для того, щоб настало загальне падіння моральності, яке було вже передбачене в Humanae Vitae, необхідно було, щоб контрацепція стала доступною для широкого загалу людей. Саме наш час став часом занепаду моралі, зокрема і в сфері людської статевості.

Церква схвалює виправдане використання природних методів планування сім’ї та засуджує застосування методів контрацепції, тому що тільки в природний спосіб подружня пара має можливість жити і діяти у повній відповідності з Божим творчим планом щодо людської особи.

РОЗДІЛ ІІІ

ВАЖЛИВІСТЬ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ ПЛІДНОСТІ У ЖИТТІ ХРИСТИЯНСЬКОГО ПОДРУЖЖЯ

Найважливішою метою подружнього життя є сопричастя чоловіка і жінки в любові, щоб, перебуваючи в ній, ще більше пізнали Бога, що є Любов, і щоб в Його любові їхня любов була плідною. У народженні і вихованні дітей чоловік і жінка є «співпрацівниками Божої любові», що й визначає відповідальне батьківство подружжя. Особлива відповідальність подружжя проявляється у плануванні народжуваності, яке пов’язане із спроможністю батьків надати дітям гідне виховання, забезпечивши їх належний фізичний та духовний розвиток. Тому буває і так, що чоловік і дружина вирішують тимчасово відкласти народження дітей. Однак таке рішення не має грунтуватися на егоїзмі та споживацьких мотивах: він не повинен взагалі вилучати дітонародження як одне із засадничних благ подружнього життя, тобто не повинен ставати відмовою від батьківства та материнства.

Природне регулювання зачаття суттєво відрізняється від контрацептивних учинків. Бо подружжя залишається відкритим до прийняття нового життя. Цей спосіб регулювання не допускає будь-якого втручання у дітородну сферу чоловіка чи жінки для тимчасового чи тривалого вилучення їхньої здантості до зачаття. Природне планування сім’ї навчає подружжя розуміти і поважати плідність одне одного, знати періоди плідности жіночого організму.

3.1. Подружня плідність у любові

Людина покликана до любові і дарування себе в єдності тіла і духу. Жіночість та чоловічість – це доповнюючі дари, через які статевість людини є складовою частиною конкретної здатності до любові, яку Бог вписав в чоловіка і жінку. Статевість – це основоположна частина особистості, один з її способів буття, прояву, спілкування з іншими, почуття, вираження і пережиття людської любові. Ця здатність до любові як дарування себе втілена, таким чином, у подружньому значенні тіла, що несе в собі відбиток людської жіночості та чоловічості. Людське тіло, зі своєю статевістю, жіночістю і чоловічістю, закладеними у тайні сотворення, є не лише джерелом плідності та дітородження, як у всьому природньому порядку, але включає від самого початку подружню ознаку, тобто здатність виражати любов, в якій людина-особа стає даром і – за допомогою цього дару – звершує саме значення свого буття та існування. Кожна форма любові завжди носитиме в собі цю чоловічу і жіночу ознаку.

Премудрий Творець, творячи людську природу, уклав її так, що вчинив статеве єднання – найповніше самовіддання та найглибшу єдність у любові – плідним, адже любов, яка сповнює закоханих, бажає «перелитися» на ще когось, передатися новій особі – дитині. І на тілесному рівні цьому духовному прагненню любові відповідає фізіологічна плідність статевого єднання чоловіка та жінки, що за своєю суттю невіддільна від подібного духовного прагнення. Будучи образом Божим у любові і найтіснішій єдності, яку Книга Буття називає «одним тілом», відображаючи тим любов і єдність між особами Пресвятої Тройці, чоловік і жінка, народжуючи дітей, є також Його образом у Його творчій активності.

Справжня любов – це рішення і зобов’язання. Любов спонукає мене сказати, зробити, бути тим, чим кохана людина потребує. Щоби любов не вимагала – маємо бути готовими це виконувати. Приймаючи рішення, маємо запитати себе тільки одне: «Який вчинок буде вчинком любові?» Більшість із рішень любові має стосуватися добра особи, яку люблять.

Тільки шлюб дає право на сексуальне співжиття, кохання ж – це право творити добро, бути відданим, згорати заради іншої людини. Справжнє людське кохання прагне довговічності і безсмертя. Кохаючись, молоді люди інтуїтивно відчувають, що це найважливіша справа їх життя. Вони прагнуть бути разом, прагнуть поєднатися і мати дитину – «плід їхньої любові». Справжнє зріле кохання хоче бути плідним і прагне створити родину.

Коли любов відбувається в подружжі, вона включає і перевищує дружбу. Любов між чоловіком і жінкою досягається лише тоді, коли вони повністю віддають себе один одному, кожен, відповідно до своєї чоловічості та жіночості, засновуючи на подружній згоді спільноту, в якій Бог побажав, щоб зачиналося, росло і розвивалося людське життя. Цій подружній любові і лише їй одній належить статеве дарування, яке реалізується у справді людський спосіб тільки тоді, коли є інтегральною частиною любові, якою чоловік і жінка пов’язані між собою аж до смерті. Катехизм Католицької Церкви нагадує: «В подружжі фізична інтимність супругів стає знаком і запорукою духовного сопричастя. Подружні узи між хрещеними особами є освячені таїнством».

Стосовно питання інтимності необхідно наголосити на наступному. Інтимні речі потребують своєрідної прихованості, вони закликають до сором’язливості. Найповнішим втіленням інтимності є статева сфера. Кожен прояв сексуальності є розкриттям чогось інтимного і особистого; ми, фактично, посвячуємо іншого у таємницю нашого існування. Саме тому сфера статевості вимагає сором’язливості в її найбільш властивому розумінні. У зв’язку з тим, що статевий зв’язок наділений такими ознаками, він має здатність стати вираженням подружньої любові і служити остаточному єднанню двох осіб. Він не просто має цю здатність, якраз у цьому і полягає його призначення. Він призначений стати частиною любові між чоловіком і жінкою та служити взаємному самовідданню, до якого прагне подружня любов. У книжці кардинала Кароля Войтили «Любов і відповідальність» є цікава концепція «поглинання сорому коханням». Якщо статевий акт відбувається між людьми, які кохають одне одного, то дівочий сором зникає – він поглинається коханням. Якщо ж це «поглинання сорому» відбувається у законному союзі, освяченому Господом Богом, то їхнє кохання ставатиме щораз повнішим. Тоді сором’язливість дружини є одним з дарів, котрі закохана жінка приносить чоловікові.

Статеві стосунки настільки міцно і глибоко пов’язані з любов’ю і призначені для любові, яку ми називаємо подружньою любов’ю, що кожна спроба трактувати ці два явища відокремлено одне від одного неминуче приводить нас до втрати розуміння справжньої природи статевості. Намагаючись зрозуміти природу сексу відокремлено від його внутрішнього зв’язку з подружньою любов’ю та від специфічного стану «перебування в любові», ми зазнаємо нищівної невдачі. Справжня природа статевих стосунків одразу ж проявляє себе, як тільки хтось закохається в повному та істинному розумінні цього слова. Бажаючи тілесного з’єднання з коханою людиною, ми чітко усвідомлюємо неповторну інтимність цих стосунків. Самим фактом нашого бажання найвищої та найглибшої єдності з коханою людиною у подружньому акті, ми однозначно свідчимо про інтимність і глибину сексуальної сфери. А також ми усвідомлюємо винятковість цього взаємного самовіддання, його зобов’язуючий, нерозривний і безповоротний характер.

У книзі «Любов і відповідальність» Кароль Войтила говорить про інтегральність біологічної і духовної сфер: «Любов завдячує потягу плідністю в біологічному сенсі, проте ця ж любов повинна бути плідною у духовному, моральному та особистісному сенсі».

У подружжі чоловік і жінка покликані до співтворчості з Господом у народженні дітей: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Господь є джерело життя людини, і тому приймаючи дар нового життя, подруги стають причасниками цього Джерела. Ось чому дар плідності є Божим благословенням для подружжя, скріпленням його в любові. Подружжя є іконою Церкви Христової, яка народжує людей до життя вічного. Християни у подружжі покликані переживати дарування себе у належному особистому стосунку до Бога. Таким чином ці стосунки стають виявом їхньої віри і любові до Бога з вірністю і щедрою плідністю, що вирізняють божественну любов. Тільки тоді вони справді відгукуються на любов Бога і виконують його волю, про яку ми дізнаємося через заповіді. Не існує легітимної любові на найвищому рівні, яка не є також любов’ю до Бога. Любити Бога означає позитивно відгукуватись на його заповіді: «Якщо ви Мене любите, – Мої заповіді зберігайте! (Ів 14:15).

Об’являючим знаком справжньої подружньої любові є відкритість до життя. У своїй найглибшій реальності любов, за своєю суттю є даром, а подружня любов, що веде наречених до взаємного «пізнання» не закінчується творенням з них пари, оскільки робить їх спроможними до найбільшого дарування себе, завдяки якому вони стають співпрацівниками Бога, даючи життя новій людській особі. В цей спосіб наречені, віддаючи себе один одному, дають не просто себе, а нову реальність – дитину, живе відображення їх любові, тривалий знак подружньої єдності, а також живий і невід’ємний синтез їхнього батьківства і материнства. З цього спілкування любові і життя подружжя черпає людське і духовне багатство і позитивну атмосферу, щоб дати своїм дітям підтримку до любові і цнотливості. Коли така любов існує в подружжі, дарування себе виражає через тіло доповнення і повноту дару. Подружня любов стає, таким чином, силою, яка збагачує осіб і спонукує їх до росту і, в той самий час, долучається до побудови цивілізації любові. Але коли статевості бракує розуміння смислу і значення дару, тоді бере гору «цивілізація речей, а не осіб», «цивілізація, в якій осіб використовують так само, як речі. У контексті споживацької цивілізації жінка може стати об’єктом для чоловіка, діти – перешкодою для батьків…». Св. Папа Іван Павло II колись сказав, що «тіло завжди підпорядковується або Святому Духові, або духові цього світу». Тіло підвладне духові, проте людина сама вибирає, «якому господарю служити».

Подружня любов чоловіка і жінки виражається у статевому співжитті. Статевим актом подруги єднаються в любові, виявляючи нерозривну єдність подружнього життя. Хочуть того чи ні, здійснюють Божий намір, бо це Він Творець, так, а не інакше, сотворив людину. Проте цей акт повинен називатися не статевим, а радше батьківським, бо статевою є людина в цілому, і цим позначений кожен її вчинок. Все, що робить чоловік, він робить по-чоловічому, а жінка – по–жіночому. Бог створив чоловіка і жінку зовсім різними, хоч і однаково вартісними. Коли двоє відданих одне одному до кінця життя людей поєднуються у любові, Бог є завжди з ними, а подружній акт тоді стає гімном на честь Творця, котрий дарував можливість кохатися і обдаровувати одне одного. Такий акт є священним і може стати плідним, хоч і не завжди. Істинна подружня любов є любов’ю плідною, тому тілесне єднання подругів відкрите до дітородження. Статевий акт має подвійний вимір: єднальний і дітородний. Тільки такий подружній акт є цнотливим і чистим. Втрата хоча б одного з цих вимірів статевого акту викривлює його зміст, руйнує цнотливість і чистоту подружнього життя, а тому є гріхом.

Взаємне віддавання в подружжі стає джерелом нового життя. Воно зароджується як плід любові і є постійним свідком подружнього кохання. Фізична плідність набуває глибокого змісту лише в поєднанні з плідністю емоційною та духовною. Дитина не з’являється принагідно з обіймів любові, немов природа хотіла тут з раціоналізаторських міркувань покрити дві «цілі» однією функцією. Те, що дитина є безпосереднім наслідком акту любові, вказує нам на таємницю: Бог створив світ «з любові» і так само творять батьки за Його образом «з любові». Отож, подружня любов не є любов плюс плідність, а є плідною любов’ю. Народження тіла означає початок дальшого «народження», поступового та багатостороннього народження через весь процес виховання. Дитина може зростати і дорослішати, «рости і міцніти, сповнившись мудрістю» (пор.; Лк.2, 40) лише завдяки свідченню любові своїх батьків. У віковій психології підкреслюється, що порушення емоційного розвитку дитини спричиняють відсутність любові в родині і почуття безпеки.

Моральна оцінка положень, що стосуються регулювання плідності, не залежить лише від щирих прагнень і аналізу мотивів, а мусить урахувати об’єктивні критерії, в основі яких гідність людської особи та її вчинки. Йдеться про гідність чоловіка і жінки та їх інтимного зв’язку. Повага до цієї гідності є ознакою правдивості їхньої подружньої любові.

У народженні і вихованні дітей чоловік і жінка є «співпрацівниками Божої любові», що й визначає відповідальне батьківство подружжя. Особлива відповідальність подружжя проявляється у плануванні народжуваності, яке пов’язане із спроможністю батьків надати дітям гідне виховання, забезпечивши їх належний фізичний та духовний розвиток. Тому буває і так, що чоловік і дружина вирішують тимчасово відкласти народження дітей. Однак таке рішення не має грунтуватися на егоїзмі та споживацьких мотивах: він не повинен взагалі вилучати дітонародження як одне із засадничних благ подружнього життя, тобто не повинен ставати відмовою від батьківства та материнства.

Виховна робота на службі життя – це виховання подруж у відповідальному переданню життя. В душпастирській праці з родинами не слід наполягати на необхідності народжувати дітей. Належить допомогти подружнім парам повернутися до істини їх таїнства. Народження дітей є наслідком поступового визрівання переконання у тому, що нас люблять, подібним чином, як це відбувається у відкритій родині, спільноті любові, яка набуває здатності тепло приймати друзів, сусідів, перехожого-чужинця. Важливо принаймні стати на шлях викорінення егоїзму. Для подружньої пари, яка знаходиться на цьому шляху, народження дітей не буде всього лиш наслідком, адже мова йде про той самий шлях, про який говориться в заповіді Божій плодитися і множитися. Чим більше еротична любов переживає свою істину перетворення в агапічну любов, тим більш очевидна повна відкритість подружжя до життя, відмова від розрахунку, і діти – якщо Бог їх дасть – увійдуть у середовище, вже позначене правдивою любов’ю. У такій перспективі очевидно, що плідності подружньої пари не перешкодить можлива нездатність мати дітей. У правильному розумінні відповідальне співсотворення вимагає, щоб подруги слухали Божий заклик і діяли у вірності Його планові. Це відбувається, коли сім’я щиро відкрита до нового життя і коли одружені зберігають дух служби і відкритості до життя, навіть якщо з вагомих причин та пошани до морального закону вони вирішують, тимчасово або на невизначений час, уникати нового народження. Моральний закон зобов’язує їх у кожному випадку стримувати порив інстинкту та пристрасті, шанувати біологічні закони, які є вписані в їхніх особистостях. Саме ця пошана оправдовує використання природних засобів регуляції плідності на службі відповідального передання життя. Відтак, чим більше кохання, тим пліднішим воно прагне бути. Павло VI казав: «Справжня любов плідна і щедра у своїй плідності».

3.2. Відмінність між методами розпізнавання плідності і котрацепцією з точки зору морального богослов’я

Проблему контрацепції, її біологічних, психічних і моральних наслідків треба розглядати у широкій перспективі культури любові. Відомо, що статеве життя – це чинник, який єднає подружжя й поглиблює подружній зв’язок. Його роль не однакова у різні періоди життя сім’ї. На початку подружнього життя еротична любов дуже інтенсивна, з плином часу вона відходить на другий план, поступаючись почуттю належності, спільноти, дружби й турботи одне про одного. У задоволенні і почутті щастя між подружжям часто вирішальну роль відіграє емоційний і психологічний контакт, а не статеве задоволення. Хоч треба визначити, що радість, яку дає статеве життя, має, без сумніву, величезне єднальне значення і є «барометром» подружньої любові.

Через людську слабкість у подружнє життя можуть закрастися нечистота і гріх. Особливо це видно у ставленні до дітородження, а саме в запереченні цієї мети подружжя через контрацепцію і стерилізацію або знищенні вже зачатого нового життя через аборт. В останні роки стали широко використовуватися штучні методи запобігання вагітності. Однак кожному, хто стикався з проблемою необхідності застереження від небажаної вагітності, добре відомо, яку фізичну і моральну шкоду приносить штучне втручання у функціювання людського організму.

Точнішим терміном для цієї проблематики є, звичайно окреслення штучна антиконцепція, тобто все те, що веде до подружньої безплідности. Зазвичай її досягають або за допомогою зміни природного методу статевих стосунків, або за допомогою тимчасового або перманентного розладу дітородного механізму.

Перед тим як подати моральну оцінку контрацепції, доцільно дещо охарактеризувати суть цього поняття, як медичного явища.

Терміном «контрацептивний засіб» позначається техніка, яка застосовується з метою контролювати зачаття (conceptio) або запобігти (contra) йому, переважно на його початковому етапі, тобто не допустити зустрічі між яйцеклітиною та сперматозоїдом у зовнішній третині фаллопієвої труби. Термін «контролювати» засвідчує зовнішнє втручання з боку чоловіка або жінки в зону власної потенційної плідности. Треба підреслити два аспекти: 1) найважливішим є не вид застосованої «техніки», а бажання запобігти зачаттю; 2) часто так звані «контрацептивні засоби» насправді не запобігають зачаттю, а знищують уже зачате життя, тобто мають ранньоабортивну дію. Відомий прихильник абортів доктор Малькольм Поттс ще в 1973 році заявив: «Коли люди почнуть застосовувати контрацепцію, кількість абортів збільшиться, а не зменшиться».

Контрацептивні механізми діють двома способами. У першому через зміни в статевих зносинах через так звані бар’єрні контрацептиви для того, щоб перешкодити сперматозоїдам увійти в контакт із яйцеклітиною. Це вид контрацепції називають механічною. У другому через фізичну зміну тіла чоловіка або жінки в такий спосіб, щоб статевий акт у плідний період не призвів до зачаття. Це гормональна контрацепція. Але тут йдеться про неточне визначення, оскільки так звані гормональні контрацептиви мають також абортивні властивості.

Окрім так званих контрацептивів, існують й інші методи, що теж подаються як контрацептивні, але насправді діють інакше: вони не перешкоджають жінці завагітніти, а впливають на саму вагітність, коли вона вже почалася, блокуючи її нормальний розвиток, тобто йдеться про так звані абортивні методи. Абортивні методи позначають ще термінами «перехоплення» або «переривання вагітности». Перехоплюваними (інтерцептивними) називають ті абортивні методи, які перехоплюють ембріон, змінюючи фізіологію його транспортування з верхньої частини фаллопієвої труби та закріплення в матці; переривання вагітности (антипрогестинові методи) – це абортивні методи, які спричиняють відшарування плідного яйця, смерть і видалення ембріона, що вже імплантувався в матку.

Важко кількісно оцінити всю сукупність абортивної дії, для прикладу, оральних контацептивів: деякі дослідники дійшли до висновку, що ймовірність абортивності за постійного приймання оральних контрацептивів дорівнює одному аборту, який було б зроблено кожній із 10 жінок, що приймають їх протягом року. Приймання комбінованих оральних контрацептивів може призвести до ускладнень, серед яких: ризик тромбозу глибоких вен, емболія легеневої артерії та церебральний тромбоз; зростання ймовірності серцево-судинних патологій; зростання ризику раку молочної залози та шийки матки.

Крім основної морально-етичної помилки антиконцепції, мусимо розглянути індивідуально кожну з технік і оцінити її моральну вартість стосовно фундаментального подружнього закону любови, справедливости і чистоти.

Щодо методів з використанням захисного бар’єру – в основному маємо на думці презерватив і діяфрагму. Моральний аспект презерватива не стосується його ефективности, а того, що його використання означає. Адже у випадку тих, хто ним користується, йдеться про навмисне відділення себе від подружнього акту й про відкинення можливости започаткувати життя. Презерватив перетворює чоловічий орган на байдужий фалос, так само, як діафрагма змінює дітородний канал на байдужу яму. Це ще очевидніше у випадку нового, жіночого презервативу (фемідом). Його використання суперечить законові подружньої чистоти. Це так, як колись сказав Джордж Бернард Шоу, що їх використання справді треба вважати взаємною мастурбацією.

Щодо гормональних методів. Основні методи гормональної антиконцепції – це оральні протизаплідні засоби, зазвичай у вигляді щоденних, маленьких доз естрогенів і прогестерону, які приймають циклічно. Увесь час існує невпевненість щодо способу дії цих засобів, але можемо бути майже впевнені, що вони впливають на передню ділянку гіпофізу, що міститься в мозку, спричиняючи супресію овуляції. Додатково змінюють стан шийкового слизу, щоби ускладнював проникненню сперматозоїдів. Отже використання гормональних методів із думкою про антиконцепцію є певною формою медичної стерилізації, зазвичай короткотривалої. Стерилізація – це серйозний, моральний вчинок, якщо вдаватися до неї з інших, ніж медичні, причин.

Також засобом контрацептивної дії можна назвати перерваний статевий акт. Як свідчить назва, це акт який припиняється до моменту виходу сперми у статеві шляхи жінки. Дехто не вважає його чимось поганим і зараховує до природних методів планування сім’ї. З медичного погляду цей метод неефективний, оскільки частина сперматозоїдів є в рідині, яка виділяється із сечівника ще до еякуляції. Перерваний статевий акт негативно впливає як на чоловіка, так і на жінку. Наслідками є блокування відпливу крови зі статевих органів, імпотенція і брак зацікавлення статевим співжитям, неврози, руйнація подружнього зв’язку. Перерваний статевий акт є також образою подружньої чистоти. Якщо він уже розпочався, то зазвичай мусить тривати аж до свого природнього закінчення, хіба що хтось мусить перервати його через незаплановану й непередбачувану перешкоду або ж через нездатність закінчити акт, пов’язану з фізіологічною або психічною причиною. У таких випадках переривання не є запланованою дією.

Щодо внутрішньоматкових вкладок. Механізм дії цього методу ще не зовсім зрозумілий, але існує велика ймовірність, що він спричиняє викидень, запобігаючи імплантації зародка. Це дуже ефективні засоби, але дія внутрішньоматкової вкладки, чужої для ендометрії субстанції, може спричинити зараження, а дія пластикових матеріалів або мідних з’єднань може призводити до порушень у період ранньої вагітности. Ще іншою причиною ефективности внутрішньоматкових вкладок є незалежні й незаплановані дії, під час яких чужорідне тіло, яким є вкладка, спричиняє дрібну, внутрішньоматкову інфекцію. Цієї інфекції достатньо для того, щоби заблокувати дітородний канал, і у зв’язку з цим жінку, яка про це нічого не знає, неможливо запліднити, навіть якщо вона не використовує жодних протизаплідних засобів. Ще інша теорія твердить, що вкладка інтерферує з функцією дітородного каналу й не допускає проникнення яйцеклітин або спрематозоїдів; що в результаті збільшує ймовірність позаматкової вагітности. Викидні, навіть якщо йдеться про ранній період вагітности, є серйозними вчинками проти моралі та закону. Варто, однак, додати, що більшість жінок, які використовують внутрішньоматкові вкладки, не усвідомлюють цього факту, а тому їх не треба звинувачувати.

Природне регулювання зачаття суттєво відрізняється від контрацептивних учинків, бо подружжя залишається відкритим до прийняття нового життя. Цей спосіб регулювання не допускає будь-якого втручання у дітородну сферу чоловіка чи жінки для тимчасового чи тривалого вилучення їхньої здантості до зачаття. Природне планування сім’ї навчає подружжя розуміти і поважати плідність одне одного, знати періоди плідности жіночого організму.

Контрацепція – це моральне зло, оскільки, використовуючи контрацептивні засоби або дії з контрацептивною метою, подруги самовільно розмежовують два суттєві аспекти подружнього акту – єднальний і дітородний. Тим самим вони заперечують одне з невід’ємних завдань подружжя. Тому недопустимі будь-які дії, запропоновані як мета або засіб її досягнення, спрямовані перешкодити прокреації як на етапі передбачення подружнього акту, так і його перебігу та розвитку його природних наслідків. Враховуючи це застереження, можна ствердити, що оскільки особа становить цілісність-єдність, то недопустиме таке маніполювання подружнім актом, яке виражає лише психологічно-афективний вимір, оминаючи прокреативний. До речі слово «прокреація» починає виходити з ужитку. ВООЗ застосовує термін «репродукція». Виник совоєрідний термін: «репродуктивне здоров’я». У країнах, що розвиваються, служба репродуктивного здоров’я передусім займається постачанням контрацептивних та абортивних засобів, а також послугами, пов’язаними з абортом. Вважають, що такі «оздоровчі» заходи є суттєвим елементом гуманітарної допомоги.

Коли йдеться про відповідальну прокреацію, найчастіше постає запитання: «Якщо ми ставимо за мету уникнути зачаття, то чи має значення, до чого вдаватися – до методів природного регулювання плідности чи до застосування контрацептивних засобів? І хіба методи природного регулювання плідности не можуть бути використані з метою контрацепції?» Методи природнього регулювання плідности відрізняються від контрацепції не лише технічно, а й тим стилем подружнього життя, якого вимагає їх застосування. У першому випадку подружжя живе, не відвертаючись від власної плідности, налаштовує себе на хвилю природи подружнього акту, у взаємній згоді вирішує, чи мати і коли мати статеві зносини.

Проблема полягає не в тому, що «природні» методи допустимі через те, що грунтуються на «природному» біологічному ритмі, а «штучна» контрацепція не допустима, тому що вносить безлад у біологічну природу. Йдеться не про природу в біологічному сенсі цього слова, а про особову гідність любови, отже про розумну людську природу, яка одночасно є і матерією, і духом. Ми не ангели і саме тому мусимо вирішувати проблеми сексуальної моралі! Та й факт, що людська любов набирає форми статевих стосунків і в цей спосіб структурно пов’язується з прокреацією, не залежить від довільного вибору нашої свободи. Це «дані», закладені в розумну людську природу. Розрив цього структурного зв’язку суперечить не лише «біологічній» природі людини, але і її розумній природі, тобто єдності особи.

Зауважмо, що не має примусу запліднювати так часто, як це можливо, йдеться лише про те, що подружній акт мусить бути нормальним, навіть якщо завагітніти неможливо. Свідомий секс мінус плідність може бути виявом любови, але свідомо вибрана безплідність не є любов’ю і її треба виключити. Секс без любови – це звичайна пристрасть. У планах нашого Творця секс означає любов і плідність. Антиконцепція витісняє одне – плідність, але хотіла б зберегти інше – любов. Вступаючи в статеві стосунки в неплідні дні, подруги засвідчують взаємну любов і водночас не роблять жодної штучної перепони для життя. Вони не порушують об’єктивної правди статевого акту. Статеві стосунки подругів у період неплідности не є гріхом, натомість вчинення сексуального стосунку неплідним є виявом морального безладу.

Отже природна регуляція плідности вимагає, на відміну від контрацепції, участі особи, і ніхто з двох не залежить від рішення другого; ніхто з двох не стає сексуальним об’єктом другого. Саме тут, а не в застосуванні контрацепції, відкривається справжній простір для вибору, для свободи особи. Контрацепція, а ще більшою мірою стерилізація та аборт, не дають свободи: вони роблять жінку рабинею чоловіка, перекладаючи на неї тягар вирішення проблеми «мати чи не мати дитину» і водночас звільняючи від відповідальности чоловіка-партнера. Саме ж подружжя потрапляє в ще більше рабство демографічної політики, яку індустріалізовані країни диктують країнам, що розвиваються.

Допустимим є терапевтичне застосування контрацептивних засобів, коли контрацепція є непрямим наслідком, а сам засіб безпосередньо потрібний для лікування хвороби. Це випадок дії з подвійним наслідком.

Звичайно подружжя може застосувати методи природнього регулювання плідности виключно з контрацептивною метою, але це вже залежатиме не від засобу, яким вони користуватимуться, а від намірів користувачів. І тому навчання природному регулюванню плідности завжди має виходити за межі технічних прийомів. Треба навчати людей не техніки, а стилю подружнього життя, що формується на етичних цінностях.

Використання контрацепції пов’язане з інструменталізацією людської особи, її тіло стає предметом для вдоволення потреб іншої людини. Контрацепція зводить сексуальність до рангу товару, який може і має бути доступним тоді, коли тільки є бажання його використати, до того ж використати без «негативних наслідків». Простежено, що серед подруж, які застосовують контрацепцію, більший відсоток подружніх зрад. Подружня вірність – цінність, яка лежить в основі тривалого подружнього зв’язку. Якщо її бракує, подружжя найчастіше розпадається. Недарма контрацепцію називають «приємним знищенням любови» або «подарунком з країни смерти».

Важливий елемент контрацепції – досягнення постійної сексуальної доступності жінки. Разом з тим відомо, що медицина не може запропонувати досконалих і нешкідливих для здоров’я та самопочуття жінки засобів. Отже, треба прослідкувати проблему контрацепції в контексті партнерства й любові. Такий аналіз подає психолог Ельжбета Суяк: «Саме знепліднення принизливе для особи, до якої його застосовано (навіть якщо вона змирилася з цією проблемою). У подружжі це, як правило, підлегла сторона, а не домінантна. У співжитті такої пари спонтанність є привілеєм домінантної сторони, потреби й імпульси якої диктують ініціативу співжиття. Підлегла сторона рано чи пізно відчуває, що її трактують як предмет. Спонтанність і постійна сексуальна доступність не сприяють ні психосексуальному розвитку людини, ні її сексуальній інтеграції. Вони лише продовжують переживання імпульсів еротизму, що так наполегливо нав’язується тепер засобами масової інформації як потреба, яка категорично вимагає задоволення. У цьому випадку важко говорити про вірність чи відмову від сексуального вираження подружньої любові. Якщо цей спосіб вираження любові сприймають як єдиний, можна зрозуміти розпач скаліченої хірургічним втручанням жінки, яка скаржится, що «тепер вона чоловікові не потрібна» і «їй нема для чого жити». Почуття власної гідності й можливість бути коханою у такої жінки зредуковані до сексуальної придатності. Можливо, так трапилося через блокування розвитку подружньої любові на рівні глибокої незрілості, саме через інструментальне трактування. У цьому я бачу найбільшу загрозу контрацепції».

В енцикліці «Solicitudo rei socialis» («Турбота соціальними справами»), 1987, св. папа Іван Павло II наголошує на потребі поваги до інтегральності ритмів природи та врахуванні їх при програмуванні розвитку, не відмовляючись від них на користь демагогічних концепцій. Прокреація за своєю суттю дуже вразлива до втручання руйнівних чинників, тому повага до закладених у людську природу біологічних закономірностей у програмі підтримки здоров’я є первинною. Жіноче лоно повинно стати екологічною нішею.

Контрацепція не захищає перед болючими наслідками невідповідального сексуального співжиття. Причому більшість контрацептивних засобів шкодить не лише фізичному, а й психічному здоров’ю: з’являється негативне ставлення до сексуального партнера, сприйняття його плідности як ворога, якого потрібно уникати. Це своєю чергою спричиняє почуття кривди, породжує страх перед статевим єднанням. У моральному аспекті – почуття провини – гріха. У дальшій перспективі це веде до розриву стосунків з іншою людиною та оточенням.

Отож контрацепцію слід зарахувати до потужних засобів, які знищують подружню єдність. Церква схвалює виправдане використання природних методів планування сім’ї та засуджує застосування методів контрацепції, як моральне зло, як те, що недостойне людини, тому що нищить її гідність, знищує любов і дуже часто нищить нове життя. На контрацепцію треба дивитися ще з іншого боку: не тільки як на те, що є серйозною загрозою для справжнього щастя на землі, але і серйозною загрозою для вічного щастя. Християни не можуть забувати про цю перспективу. Кожен гріх є такою загрозою, а оскільки застосування контрацепції суперечить моральному порядкові, встановленому Богом, – вона є гріхом. Церква завжди навчала, що статеве життя, так само, як і інші ділянки людського життя, підлягає нормам об’єктивного морального порядку. Цей моральний порядок запланований Богом, підпорядкування йому – виконання Божої волі та гарантія збереження людської гідности.

3.3. Переваги, міфи та труднощі у сприйнятті методів розпізнаваня плідності

Часто переваги методів розпізнаваня плідности, якими насолоджуються подружні пари, не оцінюються належним чином, поки не пролетять роки спільного життя. Деякі молоді подружжя, що вибрали природні методи з релігійних мотивів або через стан здоров’я, інколи заздрять своїм друзям чи рідним, які використовують контрацептиви, вважаючи, що ті мають постійний доступ до вільного сексу без найменшого побоювання невчасно завагітніти. Але це часто виявляється іллюзією. Якщо хтось не відчуває наслідків вживання контрацепції уже, зараз, то вони виявляться згодом, можливо, через декілька років.

3.3.1. Переваги методів розпізнавання плідности

Методи розпізнавання плідності не викликають моральних і етичних застережень і відповідають християнським цінностям подружнього життя. Природні методи підходять людям не залежно від раси та віросповідання. Методи розпізнавння плідности сприяють розвитку релігійно-морального життя родини, приносять спокій сумління і дають можливість безперешкодно приступати до Святих Тайн. Проти цих методів не виступає жодна релігія світу, бо вони не змінюють процесів, що відбуваються в організмі жінки і дозволяють глибше пізнати свій організм та користуватися тим, що в нас закладено Творцем. З точки зору етики та моралі МРП можуть бути прийнятими всіма. Методи Розпізнавання Плідності при глибшому розгляді відповідають вимогам всіх культур та релігій, хоча при поверхневому – деякими відкидаються.

По-перше, МРП діють ефективно у два способи – дає можливість відкласти зачаття і його досягнути. Дозволяє свідомо й відповідально вибрати час зачаття дитини, а також відкласти його з важливих причин через стриманість у плідний період.

По-друге, подружня пара, яка використовує МРП, зазвичай знатиме час зачаття дитини, що допоможе у визначенні терміну пологів, а також дасть змогу вже з перших днів життя малюка виявляти свою любов через турботу і піклування про його здоров’я (уникнення ліків, шкідливих умов тощо) та розпочати діалог з малюком.

По-третє, МРП надає корисну інформацію про здоров’я жінки, допомагає помітити проблеми зі здоров’ям на ранніх стадіях і вчасно звернутися до лікаря.

По-четверте, у жінок, які мають нерегулярні цикли, ситуація змінюється через усвідомлення процесів, що відбуваються в організмі, й таким чином цикли стають більш регулярними.

По-п’яте, дешевий метод – не потребує фінансових витрат: лише особистий термометр і картки для занотовування показників плідності.

По-шосте, ефективний на 99% – за даними калькуттського дослідження, проведеного в 1980-х роках, показник Перла (показник ненадійності) цього методу становить лише 0,2% (2 несподівані вагітності на 1000 пар за рік користування методом).

По-сьоме, не шкодить організму, не вносить нічого штучного, є лише спостереженням, пізнанням природних змін, що в ньому відбуваються. Допомагає зберегти статевий акт природним, адже він здійснюється згідно з природою, – це є найбільша перевага природних методів. Кажуть, що Бог прощає завжди , людина деколи, а природа не прощає ніколи.

По-восьме, методи задіюють обидвох у подружжі – чоловік і жінка на основі знань про плідність спільно приймають рішення щодо зачаття дитини чи його відкладання. Використовуючи метод, вони усвідомлюють спільну відповідальність за планування сім’ї та нове життя. Це, своєю чергою, зміцнює подружній зв’язок. Не дивно, що серед подружжів, які використовують МРП, набагато нижчий відсоток розлучень у порівнянні з тими, що застосовують контрацепцію, чи абортивні засоби.

По-дев’яте, подружжя краще розуміє природні процеси, які відбуваються в людському організмі і вчиться їх шанувати. Разом із цим приходять усвідомлення гідності людського тіла та дару плідності. Чоловік приймає плідність жінки, виявляє згоду брати її до уваги, а це, – своєю чергою, – крок до згоди в сім’ї. Він вчиться шанувати жінку і з повагою ставиться до її тіла.

По-десяте, «помилка» у використанні методу розпізнавання плідности ніколи не закінчиться абортом – подружжя високо цінує людське життя і усвідомлює його святість та недоторканність.

По-одинадцяте, природні подружні стосунки позитивно впливають на обидвох – чоловіка і жінку – лише в такий спосіб між ними виникає найвищий зв’язок взаємного обдарування в любові. Між чоловіком і жінкою відбувається постійний діалог, вони шукають інших способів вираження своїх почуттів, окрім статевих стосунків, між ними виникає почуття ніжності й турботи. Періоди періодичної стриманості не шкодять подружній єдності, а навпаки – сприяють цінуванню подружнього стосунку, роблять його небуденною подією. Переживання цього періоду допомагає чоловікові й жінці зберегти їхні почуття свіжими й романтичними, а саме цього так бракує сучасним подружжям.

3.3.2. Міфи про методи розпізнавання плідності та їх спростування

Серйозними труднощами для акцептації і поширення методів розпізнавання плідности є неправильні уявлення і переконання, які трапляються не лише у популярній пресі, яка безтурботно і безвідповідально обговорює цю проблему, але й також, що набагато гірше, у медичних виданнях. Спробуймо, отже, подати кілька спростувань на найпоширеніші міфи.

Перший міф ─ МРП це природна контрацепція.

На це можемо відповісти, що у природі є не контрацепція, а механізми, які впливають на чисельність популяції живих істот.

Другий міф ─ методи обтяжені вимушеними довгими періодами абстиненції.

Необхідно пам’ятати, що відмова від близьких стосунків у дні циклічної плідности є актом вільного вибору подружжя, яке вирішує відкласти зачаття дитини.

Третій міф ─ що МРП спосіб пригнічення статевости.

Насправді все навпаки: це метод, який сприяє оновленню і свіжості статевих стосунків у подружжі, оскільки полегшує вирівнювання дисгармонії через різні темпераменти чоловіка і дружини та сприяє поглибленню зв’язку. Коливання тривалости циклу не виходять за межі поняття про нормальний цикл. Критерії нормальности циклу такі: настання овуляції (двофазність базальної температури) та повноцінність II фази (за данними температури не менше 9 днів). Цикл зі суттєво видовженою I фазою є нетиповим, але цілком нормальним. Нетиповість не потрібно лікувати, треба навчитися з нею жити.

Четвертий міф ─ про додаткову овуляцію.

Якщо хтось наполягає, що жінка завагітніла «за 3 дні перед місячкою» (йдеться про 25 день циклу) і вважає це доказом додаткової овуляції, то у відповідь можна розповісти про задокументоване зачаття дитини на 63 день циклу. Тільки II фаза – від овуляції до початку місячки – стала і становить 14 днів, натомість I фаза може тривати надзвичайно мінливо. Зародок, з’явившись за 3 дні перед місячкою, не зміг би імплантуватися у слизівці матки, в якій у подібний для цього час закінчувалося б відшарування.

П’ятий міф ─ застосовувати методи природнього плануваня сім’ї можуть тільки здорові жінки.

Це звучить гнітюче, бо хто з нас цілком здоровий? Тут вимога здоров’я обмежена лише плідністю. Поява естрогенозалежного слизу, розвиток його ознак і зникнення водночас з підвищенням базальної температури віддзеркалюють гормональні зміни, які дозволяють визначити початок і кінець циклічного періоду плідности. Спостерігаючи за циклом, жінка може щодня точно знати, плідна вона чи ні.

Щостий міф ─ нерегулярний цикл є перешкодою до застосування методів природного планування сім’ї.

Тут тривалість циклу залежить від швидшої чи пізнішої овуляції. Овуляцію завжди випереджують певні гормональні зміни, які можна розпізнати через прояви, доступні для спостереження.

Сьомий міф ─ годування грудьми не перешкоджає завагітніти.

Коли годування грудьми приписують контрацептивний ефект чи заперечують його, це подібне до збочення. У перші 6 місяців після пологів повне грудне вигодовування створює високий рівень пролактину з природним припиненням циклічних процесів в організмі жінки. У країнах Африки годування дитини протягом трьох років визначає інтервали між подальшими зачаттями, звідси маємо формулювання, що це екологічне вигодовування. В Європейських умовах циклічність відновлюється з часу догодовування дитини іншою їжею. Спостереження за появою слизу допомагає розпізнати відновлення циклічности.

Восьмий міф ─ про відсутність відмінностей між природним плануванням сім’ї і контрацепцією.

Але ж природне планування сім’ї підпорядковане вимогам екології, натомість усі засоби і методи, які позбавляють плідности, суперечать вимогам охорони середовища. Як діє таблетка? Вона подає хибну інформацію у чутливу систему зворотнього зв’язку на осі «гіпоталамус – гіпофіз – яйники – слизівка матки». Це спричинює такі відхилення: а) блокування овуляції, що не завжди успішне, б) зміну властивостей слизу, який стає непридатним для просування сперматозоїдів, в) сповільнення перистальтичних рухів маткових труб, що унеможливлює потрапляння зародка в порожнину матки, якщо відбувається запліднення, г) не розпушується слизівка матки, яка тепер неспроможна прийняти зародок.

3.3.3. Труднощі у сприйнятті методів розпізнавання плідності

Метод природного планування сім’ї неможливо опанувати за один день. Потрібен певний час, щоб ознайомитись з методом. Передумовою надійного застосування методу природного планування сім’ї є, зокрема, певний рівень знань про біологічні закономірності та природні процеси, що відбуваються в організмі мужчини і жінки. З другого боку, необхідно вправлятися у самоспостереженні й оцінці сигналів тіла.

Порівнюючи дві можливості – деструктивні способи нищення плідности і екологічні методи регуляції зачаття – важко зрозуміти причини небажання застосувати ці методи, базованої на розпізнаванні циклічної плідности. Від тотального розчарування рятує висловлювання відія з «Метаморфоз»: «Бачу речі ліпші, випробовую їх, проте йду за гіршими» («Video meliora proboque deteriora sequor»). У випадку природного планування сім’ї спостерігаємо щось більше, ніж слабкість; бачимо тут вперте небажання докласти щонайменше зусиль, щоб піти за голосом розуму.

Природне планування сім’ї в тій чи іншій мірі завжди залишається додатковим навантаженням. Це стосується не лише тих, хто раніше застосовував інший метод планування сім’ї, при якому завжди, коли обидвоє цього хотіли, можна було мати статеву близькість. Застосування природного планування сім’ї ставить перед обома партнерами певні вимоги. Метод не орієнтований на бажання слухачів певного курсу, а радше цілковито підпорядкований об’єктивним біологічним закономірностям.

Як виявилося у результатах репрезентативного опитування щодо ставлення до планування сім’ї у Федеративній Республіці Німеччини у 1985 році, при опитуванні населення, 34 % жінок більшою або меншою мірою не задоволені методом планування сім’ї, яким вони користуються в даний час. Причини цього незадоволення різні. Серед усього іншого сюди можна віднести негативні впливи на відчуття, що їх здійснюють сучасні методи контрацепції, застосування їх залежно від певних обставин і страх перед побічними ефектами.

Причини опору перед вивченням та акцептацією методів розпізнавання плідности, які грунтуються на спостереженні за проявами жіночого циклу і функціонують як вказівка стосовно поведінки подружжя у їх статевих стосунках, найчастіше приховані у трактуванні статевости як нечистої, непристойної, що викликає сором. Це яскраво демонструє типовий вислів: «Не бабратимуся в тому слизі». Усталення у підсвідомості відчуття, що все, що стосується статі, за своєю природою нечисте, паралізує готовність до проведення спостережень, бо це нібито вторгнення у сферу інтимности.

Друга група причин, які викликають небажання цікавитися методами природного планування сім’ї, пов’язана з тиском дезінформації, яку найперше поширює служба охорони здоров’я. Складається враження, що ті, які покликані оберігати здоров’я, стоять на сторожі інтересів різних організацій і концернів, дбаючи про розширення ринку збуту контрацептивів. Ще однією причиною, через яку ці методи не мають достатнього поширення, є те, що вони не дають прибутків ні лікарям, ні лабораторіям, і тому майже ніхто на старається рекламувати їх, а навіть хочуть приховати їх переваги.

Отже можна виділити дві основні причини, через які люди відмежовують себе від застосування екологічних методів: причини, які мають об’єктивний характер, тобто виникають з труднощів проведення спостережень і формулювання висновків; та причини, які виникають з тенденційної дезінформації.

Об’єктивні причини. До цієї групи входять переконання, які виникли у суспільній свідомості внаслідок масової пропаганди контрацептивних засобів та зумовили недовіру до самоспостереження. Така пропаганда особливо настирливо, всупереч компетентним вказівкам ВООЗ, наголошує, що природні методи нібито неефективні. Крім усталених упереджень, інколи виникають труднощі, зумовлені незначним виділенням слизу та невеликою різницею у перебігу температурної кривої у I та II фазах циклу. Труднощі у визначенні стрижня циклу виникають, зокрема, при поступовому підвищенні теператури. Більшого досвіду і уваги потребує також кваліфікована оцінка стану неплідности у циклах з видовженою I фазою, коли найчастіше, за класифікацією Біллінгса, є III модель неплідности. Щоб подолати ці труднощі і опір, треба, інформуючи про метод, наголошувати на простоті і доступності спостережень. Обов’язково слід переконати зацікавлених осіб у необхідності скористатися послугами родинної порадні, де пропагують винятково методи природної регуляції зачаття. Для охолодження запалу стосовно захоплення контрацептивами варто інколи скористатися текстами листівок, які рекламують ці засоби.

Подружжя, котрі опанували метод природного планування сім’ї, наголошують на важливості для них консультацій іншої пари, яка вже застосовує цей метод. Це забезпечує більш індивідуальний підхід до окремих питань, ніж це спроможна дати книга. Крім того, така форма навчання дає можливість початківцям безпосередньо обговорювати труднощі, що виникають, та ставити конкретні запитання. Саме фаза навчання є періодом, в якому той, хто до цього часу застосовував інший метод природного планування сім’ї і ще не може брати на себе відповідальність за вагітність, потребує надійної підтримки.

Упередження, що походять з дезінфомації. У матеріалах, які рекламують контрацептиви, подають, як правило, спеціально оброблену інформацію про природне планування сім’ї. Йдеться про закріплення у свідомості такої схеми: крім штучної контрацепції є природна; ця остання навіть добра для здоров’я, але неефективна. Водночас інформація про цю «природну контрацепцію» здебільшого спрощена, нелаконічна, часто спотворена. У випадках, коли змінність циклу є внутрішньою особливістю жінки, багато лікарів застосовують гормональне лікування. Міф про додаткову овуляцію виріс на грунті ненаукового спрощення, що овуляція відбувається посередині 28-денного циклу. Отже, якщо контакт, коли відбулося зачаття, був на 25 день циклу, то жінка мусила би завагітніти при додатковій овуляції, яка відбулась за 3 дні перед місячкою. Тут бачимо дивовижний контраст між загалом глибокими знаннями лікарів про цикл і повним ігноруванням цих знань в інтерпритації конкретних явищ.

Мала ефективність методів природного планування сім’ї мала би бути вагомим аргументом для позбавлення будь-якого бажання практично користуватися ними. Водночас у рапортах ВООЗ є доступні для всіх статистичні дані, які засвідчують порівняльність ефективности природних методів регуляції зачаття з найефективнішою контрацепцією. Показник неефективности визначають на основі кількости незумисних зачать на 1200 циклів, чи інакше – на 100 жінок протягом року. Нещодавно американці спостерігали (US Dept. of HEW, October 1996) за плідними парами, які не зачали дитини, згідно з прийнятим рішенням, протягом руку, при правильному застосуванні методу. Найефективнішими виявилися три: перев’язка маткових труб, гормональні таблетки та симпто-термальний метод. Для цих методів показник ефективности становив від 99,6 % до 99,8%. Як відомо, окрім повного утримання і кастрації, жоден з методів не дає 100-процентної гарантії від зачаття. Зазвичай ефективність природних методів навіть перевищують штучні методи контрацепції.

Планування сім’ї – це не завдання, яке усі з готовністю виконують, або щось таке, що дається у готовій формі. Багато людей спокійно обійшлись би без цього. Проте конкретна ситуація, у якій опиняються подружжя, вік, медичні передумови і відповідальність за інших, змушують звернутись до якоїсь з форм планування сім’ї.

Свідчення подружніх пар, які впродовж років живуть згідно з планом Сотворителя і які з пропорційно важливих причин легітимно користуються методами, правильно названими «природніми», підтверджують, що подруги у спільній згоді та в повноті самовіддання можуть жити згідно з вимогами чистоти і подружнього життя.

Щоб змінити усвідомлення і здобути якнайширшу акцептацію природного планування сім’ї, найважливіше впевнено і виразно сказати, що боротьба між антиекологічними методами та екологічними природними методами рано чи пізно мусить закінчитися перемогою проекологічної орієнтації.

Отож, Церква схвалює виправдане використання природних методів планування сім’ї та засуджує застосування методів контрацепції, як моральне зло, як те, що недостойне людини, тому що нищить її гідність, знищує любов і дуже часто нищить нове життя.На контрацепцію треба дивитися ще з іншого боку: не тільки як на те, що є серйозною загрозою для справжнього щастя на землі, але і серйозною загрозою для вічного щастя. Християни не можуть забувати про цю перспективу. Кожен гріх є такою загрозою, а оскільки застосування контрацепції суперечить моральному порядкові, встановвленому Богом, – вона є гріхом. Церква завжди навчала, що статеве життя, так само, як і інші ділянки людського життя, підлягає нормам об’єктивного морального порядку. Цей моральний порядок запланований Богом, підпорядкування йому – виконання Божої волі та гарантія збереження людської гідности.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes (Радість і надія) // Другий Ватиканський Собор. Документи, конституції, декрети, декларації. – Львів: Свічадо, 1996. – 760 с.
Джанет Смітт. Humanae Vitae: покоління опісля // Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю від Лева XIII до Івана Павла II, т.1, Львів 2002, 311 с.
Іван Павло II. Енцикліка Veritatis splendor. Про деякі фундаментальні питання морального вчення Церкви. Рим 1993.
Іван Павло ІІ. Лист до сімей (2 лютого 1994) // Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю від Лева XIII до Івана Павла II, т.1, Львів 2002, 311 с.
Іван Павло II Familiaris Consortio (Сімейна спільнота) // Документи Католицької Церкви про шлюб і сім’ю. Вибране. Від Лева XIII до Бенедикта XVI. «Колесо» 2008. – 657 с.
Іван Павло II, Енцикліка Evangelium Vitae. Переклад з польської та німецької. Liberia editrice vaticana. – 159 с.
Катехизм Католицької Церкви. Синод УГКЦ 2002 р. – 772 с.
Катехизм Української Греко-Католицької Церкви: Христос – Наша Пасха. – Львів, 2011. – 336 с. + 64 іл.
Папська рада у справах сім’ї. Правда про людську статевість та її суть // Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю від Лева XIII до Івана Павла II, т.1, Львів 2002, 311 с.
Павло VI. Енцикліка Humanae Vitae (Людське життя) // Документи Католицької Церкви про шлюб і сім’ю. Вибране. Від Лева XIII до Бенедикта XVI. «Колесо» 2008. – 657 с
Пій XI. Енцикліка Casti connubii (Непорочне подружжя) // Документи Католицької Церкви про шлюб і сім’ю. Вибране. Від Лева XIII до Бенедикта XVI. «Колесо» 2008. – 657 с
Пій XII, Звернення до Конгресу Католицького Союзу Італійських Акушерів, 2 жовтня 1951 р.
Послання Папи Івана Павла II – Львів: Літопис, 2001. – 288 с.
Посібник для сповідників про деякі аспекти моральності подружнього життя / Папська рада в справах сім’ї. – Львів: Свічадо, 1997. – 27 с.
Священна Конгрегація Католицького Виховання, «Виховні дороговкази в Людській любові». – Львів: Свічадо, 2006. – 37 с.
Аверінцев С., Рупнік. І.М. Адам та його ребро / Пер. М. Прокопович. – Львів: Свічадо, 1998. – 76 с.
Андреас Ляун. Humanae vitae – орієнтація на християнський стиль життя / Серія «Особа – Гідність – Спільнота», №2. – Львів: Видавництво ЛБА, 2000. – 38 с.
Безпосереднє приготування до святого таїнства подружжя. Передподружня катехиза / Комісія у справах родини Львівської Архиєпархії УГКЦ. – Львів: Духовна вісь, 2004. – 231 с.
Бойко Ігор. Біоетика: Скрипти для студентів, вид. 2-ге, виправлене. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету 2008. 178 с.
Буковинський А. Й. Навчально-методичний посібник для фахівців, які впроваджують програми підготовки до подружнього життя / А. Й. Буковинський, Ф. В. Фомін – К.: Україна, 2014. – 172 с.
Вісник митрополичої комісії у справах сім’ї №2. УГКЦ / Стаття «Відповідальнісь у любові», Петро Гусак. – Львів, 2006, – 63 с.
Галина Кришталь. Етика статевості і подружнього життя: скрипти для студентів. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету 2009, 292 с.
Дан Г.П. Етика для лікарів, медсестер і пацієнтів / пер. Т. Різун. – Львів: Свічадо, 2008. – 200 с.
Дітріх фон Гільдебранд. Статеве вихованя / пер. з англ. Ю. Підлісний. – Львів: видавництво ЛБА, 2000. – 27 с.
Життя у Христі: Моральна катехиза. / упоряд. о. д-р. С. Шевчук. Львів: Видавництво УКУ 2004. – 180 с.
Згречча Е., Спаньйоло А. Дж., П’єро М. Л. та ін. Біоетика / Перкл. з італ. Шовкун В.Й.: Підручник для медичних вищих навчальних закладів. Львів: видавництво ЛОБФ «Медицина і право», 2007. – 672 с.
Ксаверій Кнотц. Секс, якого не знаєте / пер. з пол. О. Мандрики. – Львів: Свічадо, 2014. – 224 с.
Кука Олеся. Вчимося розпізнавати плідність. Природньо і надійно / Кука Олеся, Городенчук Зореслава, Сокальська Ольга; Вид 2-ге, виправлене – Львів: Свічадо, 2011. – 96 с.,
Лукас Лукас Рамон. Біоетика для кожного. – Львів: Свічадо, 2007. – с.176
Мандруючи до зрілости: Виховання для життя в сім’ї, для молоді. За ред. Терези Круль та Марії Рись / Пер. з польськ. З. Городенчук. – Львів: Свічадо, 2006. – 256 с.
Павел Джон. Твоє щастя залежить від тебе: серія «Пізнай себе» / Пер. з англ. О. Фешовець. – Львів: Свічадо, 2006. – 168 с.
Плідність – дар і завдання: Навчальний посібник з методу розпізнавння плідности / Упорядник О. Кука, Львів «Колесо» 2007, 348 с.
Природньо і надійно: Природне планування сім’ї. Посібник користувача / Пер. з нім. Мальт. сл. доп. – Львів: Свічадо, 1999. – 120 с.
Пултавська Ванда. Саме життя: Книга про культуру відповідальності. – К.: «Фенікс», 2010. – 254 с.
Пултавська Ванда. Приготування до подружнього життя / Пер. з польськ. З. Городенчук. – Львів: Свічадо, 2005. – 104 с.
Пуліковський Яцек. Єва відчуває інакше / Пер. з пол. Т. Різун. – Львів: Свічадо, 2011. – 88 с.
Фіялковський Влодзімєж. Дар життя / пер. з польськ. З. Городенчук. – Львів: Свічадо, 2006. – 216 с.
Хартія працівників служби охорони здоров’я. – Львів: Вид-во ЛОБФ «Медицина і право», 2010. – 112 с.
Штучні та природні методи планування сім’ї / пер. з іспанської А. Пеня. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1999. – 72 с.
Юзеф Августин. Сексуальна інтеграція: Путівник для пізнання і формування власної сексуальності / Пер. з пол. З. Городенчук. – Львів: Свічадо, 1999. – 200 с.
Брусиловский А. И. Жизнь до рождения. Москва 1984, 192 с.
Урбаняк А. Методы распознавания плодности / Плодность: познать или уничтожить? Под ред. М. Руцкого. Познань, 1999, с.
Шмак А. Методы распознавания фертильности или когда возможно зачатие / А. Л. Шмак. – Мн.: УП «Изд-во «Про Христо»», 2003. – 64 с.
Ксаверій Кнотц. Плідність подружньої пари [Електронний ресурс]

«Додаток А»

Ефективність симпто – термального методу

Країна	Метод	Рік вивчення	Ефект, %
Індія	Слизовий метод	1991	98
Німеччина	Симпто-термальний	1991	97
Великобританія	Симпто-термальний	1991	97,3
Італія	Симпто-термальний	1986	96,3
Китай	Овуляційний	1990	98,8
Європа (9 країн)	Симпто-термальний	1993	97,5

Ефективність навчання симпто-термального методу (Fairfield Study, 1977)

Країна	Кількість метод	Теоретична ефективність методу, %	Практична ефективність методу, %
Канада	2651	99,55	95,47
Франція	4330	99,45	95,01
Мавританія	3813	99,37	92,76
США	2226	99,46	95,69
Колумбія	1396	97,42	84,53

Ефективність використання симпто-термального методу (Rice, Lanctot, Gracia-Levesa, Канада, 1981)

Країна	Кількість циклів	Ефективність практична %. Особи, які взагалі не бажали зачаття	Ефективність практична %. Особи, які відкладали зачаття на певний час
Канада	3394	98,91	83,91

45. Плідність – дар і завдання: Навчальний посібник з методу розпізнавння плідности / Упорядник О. Кука, Львів «Колесо», 2007. – С. 69–70.

– Режим доступу до тексту: http://shansnazustrich.net/plidnist-podruzhnoji-pari/piznai-svii-organizm-metodi-planuvannja-rodini/zhinka-periodichno-neplidna-vazhlive-vidkrittja-xx-stolittja/.

Наиболее часто задаваемые вопросы о Естественном Планировании Семьи [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту: http://eps-metod.ru/?p=247

Катехизм Української Греко-Католицької Церкви "Христос- НАША ПАСХА" каже:

892

Відповідальне батьківство та материнство виявляється також у природному плануванні сім’ї. Воно полягає в тому, що подруги завжди відкриті на Боже покликання передавати життя. Для того щоб відповісти на це покликання, подружжя усвідомлює та пізнає закладені Богом у природу інтимних відносин можливості співучасті в даруванні нового життя. Природне планування пов’язане з пошуком відповідного моменту до зачаття нового життя.

893

Покликання до батьківства та материнства не заперечує періодичної стриманості й застосування методів регулювання народжуваності, які ґрунтуються на використанні періодів неплідності жіночого організму ^[1]. Подружнє співжиття залишається чистим, бо шанує тілесний вимір любові й не позбавляє його природної плідності.

^[1] Павло VI, Енцикліка Humanae vitae [«Людського життя»], (25 липня 1968), 16.

894

Природне регулювання зачаття суттєво відрізняється від контрацептивних учинків, бо подружжя залишається відкритим до прийняття нового життя. Цей спосіб регулювання не допускає будь-якого втручання у дітородну сферу чоловіка чи жінки для тимчасового чи тривалого вилучення їхньої здатності до зачаття. Природне планування сім’ї навчає подружжя розуміти й поважати плідність одне одного, знати періоди плідності жіночого організму.

895

Відкритість на Божий дар життя та пошук Божої волі дозволяє подружжю з любов’ю прийняти нове життя навіть тоді, коли подружжя «не планувало» народжувати. В такій сім’ї кожна дитина, дарована Богом, буде бажаною і прийнятою в довір’ї до Нього. Природні методи планування сім’ї, зберігаючи чистоту статевого акту в його відкритості до життя, зміцнюють єдність подружжя. Відкритість до прийняття власних дітей робить подружжя спроможним і до усиновлення дітей-сиріт.

о. Орест Демко: Значення методів розпізнавання плідності у житті подружньої пари

Методи розпізнавання плідності, з фізіологічної точки зору, мають діагностичний характер. Вони дозволяють жінці розпізнати плідні й неплідні дні впродовж менструального циклу. Спостерігаючи за певними ознаками та симптомами, які називаємо важливими показниками плідного періоду, жінка самостійно визначає періоди, коли може відбутися зачаття дитини. Така можливість розпізнавати плідні дні менструального циклу є для подружньої пари підставою, щоби влаштувати свої відносини, зокрема статеве співжиття, відповідно до природньої динаміки жіночого організму, шануючи при цьому правду про сутність людської статевості.

Зазвичай про методи розпізнавання плідності (їх ще називаємо методами природнього планування сім'ї) говориться у контексті роздумів про відповідальне батьківство. Тобто тоді, коли постає питання, яким чином подружня пара має регулювати питання народження дітей. Однак, цей контекст не вичерпує повноти сутності природніх методів, адже вони відіграють ще одну дуже важливу роль в житті подружжя, і над цим варто замислитися.

Ці методи називаємо «природніми» не лише тому, що вони беруть до уваги біологічний ритм плідності жінки. Даний термін має ще глибше значення. Він означає, що таке рішення подружньої пари співпадає із природою людини. Адже людина – це нерозривна єдність тіла і душі. Рішення подругів прийняти у своє життя динаміку цих методів є співзвучне із природою подружньої любові, яка кличе їх до цілковитого взаємодарування і готовності прийняти кохану особу у всій повноті, не відкидаючи жодної особливості або властивості, а в даному випадку йдеться про дар плідності. Отож, рішення чоловіка та жінки застосовувати методи природнього планування – це вибір стилю життя, який найкраще потверджує «людську» сутність статевості та дітородження.[1]

Методи розпізнавання плідності дозволяють реалізовувати подружні відносини таким чином, щоб з повагою сприймати іншу особу, ніяк не применшуючи, не спотворюючи і не руйнуючи її природного біологічного виміру. Така постава відкидає будь-які фармакологічні чи механічні маніпуляції, покликані відмінити певні характеристики плідності людини. Використання різних фармацевтичних препаратів та хірургічні втручання є оправданими лише тоді, коли вони утверджують добро цілого організму і людини загалом. Саме природні методи творять передумови для того, щоб трактувати біологічний вимір особи з належною повагою, натомість контрацептивно-абортивний стиль життя криє у собі ризик і шкоду для фізичного здоров’я і психологічного добробуту людини. [2]

Методи розпізнавання плідності не пропонують «техніки» для реалізації статевого акту, натомість запрошують подружню пару прийняти певний стиль життя, базований на зрозумілих і для всіх прийнятних цінностях. [3] Вони пропонують таку динаміку стосунків, яка дозволяє подругам бути завжди відкритими одне на одного та здатними постійно зростати й поглиблювати подружню єдність. Звичайно, для того, щоб увійти в атмосферу природніх методів, необхідні – принаймні в мінімальній мірі – розуміння їх сутності та бажання дотримуватися певних правил. Необхідно також плекати в собі чесноту стриманості, щоб належно переживати періоди, коли потрібно утримуватися від статевих відносин, і при цьому продовжувати особистісне спілкування та зберігати гармонію подружніх стосунків.

Звичайно, така динаміка життя подругів вимагає постійного утвердження і поглиблення згаданих рис і чеснот. Але правдою є і те, що якраз внутрішній зміст методів надає подружжю необхідний ресурс та енергію для такого зросту: природні методи змінюють чоловіка й жінку, їхню ментальність, ставлення одне до одного та дозволяють розкрити багатство й потенціал, який криє у собі Таїнство подружжя. Таким чином те, що на перший погляд видається непідйомним викликом для подружньої пари, насправді є джерелом і основою спільної життєвої дороги та щораз сильнішої і всеохоплюючої єдності. Подружні стосунки стають щораз багатшими. Методи природнього планування сім'ї зміцнюють відносини чоловіка та жінки, оскільки стоять на сторожі Правди про подружню любов. Чоловік та жінка разом навчаються поважати статевість одне одного. [4]

Вивчення і впровадження у подружні стосунки методів розпізнавання плідності утверджує стиль життя, який радикально відрізняється від того, що його пропонує ментальність контрацептивно-абортивна. Методи природного планування сім’ї вчать подружню пару щораз більше цінувати й належно приймати дар плідності та батьківства, поважати одне одного і з трепетом ставитися до людського життя, а разом з тим подружжя вчиться цінувати й приймати любов, яку Господь Бог виявляє до них. Така реалізація статевості не закриває нікого на власних бажаннях і пристрастях, а навпаки відкриває на потреби коханої людини, утверджує бажання правдивого добра іншій людині та відкриває подружню пару на дар нового життя.

На відміну від контрацептивно-абортивного стилю реалізації подружньої любові, природні методи бережуть статеве співжиття від баналізації, упредметнення чи навіть приниження. Методи дарують подружній парі можливість повного задоволення від статевого співжиття без застосування сторонніх засобів і без страху-тривоги за «небажані» наслідки. Така повнота дарування під час неплідного періоду заохочує віднаходити все нові способи висловити свою любов у плідні дні, коли подружжя вирішує утримуватися від статевих відносин. Природні методи надихають подругів до діалогу й до постійних роздумів над тим, яким добром є для них їхнє подружжя і їхня єдність. А часто буває так, що коли подружжя вирішує жити за динамікою природніх методів, у них появляється бажання народити дитину, навіть попри те, що вони багато років приймали контрацептивні препарати або вчинили аборт. [5]

Контрацептивний стиль життя передбачає, що хтось один із подругів – переважно це жінка – має обов’язок дотримуватися певних правил (з усіма відповідними наслідками!), щоби секс був легкодоступним. Натомість природні методи передбачають, що і чоловік, і жінка формують адекватне ставлення до статевих відносин та спільно зростають у пізнанні правдивого значення і сутності людської статевості. Зростає відчуття відповідальності за власне подружжя, особливо це стосується чоловіка, який завдяки своїй дружині та разом із нею розуміє динаміку її менструального циклу. Подружня пара розвиває щирий відкритий діалог, і це провадить їх до усвідомлення того, що статевий акт не є самоціллю, натомість найважливішим є досвід глибокої інтимної єдності чоловіка та дружини через тілесність. [6]

З одного боку, природні методи спричиняють зміну поведінки й ментальності чоловіка та жінки. З іншого боку, необхідно почати міняти стиль життя, щоб зрозуміти й «спробувати» сутність того, який напрямок подружніх відносин пропонують ці методи, а відтак усвідомити їх високу цінність і здатність по-справжньому щораз глибше єднати подругів. Основним покликанням природніх методів планування сім’ї не є контролювати, коли і скільки дітей має народитися в сім'ї, а берегти автентичність подружньої любові та застерегти статеве життя подружньої пари від егоїзму та від рабства інстинктивних імпульсів.

[1] Див.: E. Giacchi, «L’insegnamento dei metodi naturali come pedagogia dell’amore e cultura della vita», in L. Scaraffia (ed.), Custodi e interpreti della vita. Attualità dell’enciclica Humanae vitae, Lateran University Press, Città del Vaticano 2010, 166.

[2] Див.: E. Sgreccia, «Regolazione naturale della fertilità umana: considerazioni etiche», in S. Mancuso, La regolazione naturale della fertilità oggi, P.F.A. Van Look, Vita e Pensiero, Milano 1992, 299.

[3] Див.: E. Giacchi, «L’insegnamento dei metodi naturali come pedagogia dell’amore e cultura della vita», in L. Scaraffia (ed.), Custodi e interpreti della vita. Attualità dell’enciclica Humanae vitae, Lateran University Press, Città del Vaticano 2010, 166.

[4] Див.: G. Buono, P. Pelosi, Bioetica – Religioni – Missioni. La bioetica a servizio delle missioni, Editrice missionaria italiana, Bologna 2007, 266.

[5] Див.: V. Navarretta, «Comportamenti sessuali ed esperienze sull’addestramento all’uso ai metodi di NFP», in S. Mancuso, La regolazione naturale della fertilità oggi, P.F.A. Van Look, Vita e Pensiero, Milano 1992, 308.

[6] Див.: G. Buono, P. Pelosi, Bioetica – Religioni – Missioni. La bioetica a servizio delle missioni, Editrice missionaria italiana, Bologna 2007, 267.

Інститут родини і подружнього життя

Листопад 2024
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
				1	2	3
4	5	6	7	8	9	10
11	12	13	14	15	16	17
18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30