Влада є благословенням в руках святого,
І великою спокусою в руках грішника…
Коли створюється нова сім’я, чоловік і дружина набувають нові сімейні права та обов’язки, беруть відповідальність за спільне сімейне життя. Це зміна способу життя: коли двоє осіб починають жити не лише для себе, але заради добра інших членів сім’ї.
Це спонукає подружжя ставити нові питання: Чи існують наперед визначені сімейні ролі, права й обов’язки чоловіка і жінки? Чи між ними є схожість чи відмінність? У контексті християнського розуміння шлюбу часто виринає питання «першості» й «головування» чоловіка у сім’ї. І тоді є нагода почути різні надумані чи упереджені думки на ту тему. Я ж хочу запропонувати інший підхід до цього явища.
Найперше слід поглянути чи існують слова-відповідники у грецькому тексті Нового Заповіту для українських слів: «голова», «влада», «коритись», яке семантичне значення вони несуть і, як розкривають тему сімейних стосунків чоловіка і жінки.
Слово «голова», яке грецькою звучить як κεφαλῇ (kephalē), вживається 15 разів у тексті Нового Заповіту і має різні семантичні значення.
Це: голова як частина людського тіла (Мат. 5:36, 14:11, Іван 19:2, 20:12, 1 Кор. 11:5, 1 Кор. 12:21, Одкр. 1:14), як авторитет і служіння Ісуса та Бога Отця (1 Кор. 11:3, 1 Кор. 12:21,24-27, Ефес. 4:15, 5:23, Кол. 1:18, 2:10), як авторитет і служіння чоловіка в сім’ї (1 Кор. 11:3, Ефес. 5:23 «чоловік є голова жінки, як Христос – голова Церкви»).
Знавці грецької мови Нового Заповіту пропонують перекладати грецьке слово «kephalē» як «джерело походження, першопричину», або «авторитет», який сповняє певну владу як служіння.
Згідно вчення апостола Павла (наприклад, у ефесянам 5:23) вислів «чоловік є головою жінки» слід розуміти, що чоловік і жінка завдяки подружжю стають одним цілим, стають довершеними людьми, і все завдяки ініціативі чоловіка щодо створення сім’ї.
Апостол Павло казав, що ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка не осягає своєї довершеності у Христі (пор. 1 Кор. 11:11), тобто можливість бути зрілою людиною.
Саме завдяки чоловікові жінка стає матір’ю, а чоловік – батьком, тобто реалізують батьківство на зразок батьківства Отця Небесного. Вважалось, що чоловік дарує «насіння» нового людського життя, а жінка – його приймає і розвиває.
Такі уявлення віддзеркалюють звичаї патріархальної культури та іудейське релігійне мислення, під впливом яких були автори Нового Заповіту. На жаль, дійсність патріархального суспільства була такою, що на жінку дивились крізь призму її чоловіка, звертали увагу на його статус, професію, заслуги. Християни приймають такий стан справ як даність, яку лише треба наповнювати новим змістом, в першу чергу, любов’ю. Отож, у Новому Заповіті бути головою – означає бути біля витоків появи нової дійсності, зокрема сім’ї та батьківства, бути ініціатором чогось, і не несе в собі ідеї панування над іншою особою.
У випадку вживання слова «голова» щодо Христа, це слово може мати також додаткове значення: «першоджерело, початок», тобто близьке значення до іншого грецького слова «archē» (початок) (пор. Колос. 2:10, Ефес. 1:20-24). У посланні до Колосян Павло пише: «Христос є голова (kephalē) Церкви, він є початок усього (archē), першородний з мертвих, так що у всьому він мав першенство у всьому» (1:18).
Взявши це до уваги, можемо навести ще один уривок з першого послання Павла до Коринтян, який підтверджує думку, що слово «kephalē» треба перекладати як «першоджерело, початок»: «Хочу, щоб ви знали, що початок (першоджерело) кожного чоловіка – це Христос, а початок жінки – чоловік, а початок Христа – Бог» (альтернативний переклад, 11:3).
Найкраще зміст поняття «голова» розкрито в посланні апостола Павла до колосян, зокрема у 3:12-21. Апостол називає Ісуса «головою Церкви» і розкриває зміст цього слова через опис діла спасіння, яке звершив Христос.
Бути головою, на прикладі Ісуса, означає виконувати безкорисливо, з любов’ю певні вчинки, щоб допомогти ближнім стати кращими, щасливішими.
Ісус своїм життям, подвигом смерті та воскресіння заслужив від Бога Отця цей статус «голови» Церкви. Для Ісуса бути Головою Церкви – це передусім служіння «примирення» людей з Богом та між собою, «спасіння» від гріха та зла.
У цьому уривку з послання до колосян знаходимо заклик: «Жінки, коріться чоловікам, як воно личить в Господі» (3:18). Цей заклик слід розуміти лише у зв’язку з служінням Христа як зразком для наслідування, передусім для чоловіків. Трохи далі у тексті апостол застерігає проти надуживань: «Хто кривдить, візьме відплату за те, що скривдив, без огляду на особу (чи чоловік чи жінка)». Павло каже, що жінка своєю покорою чоловікові сповняє служіння Христові, а віруючий чоловік з повагою ставиться до жінки, не кривдить її, але дбає про неї, як Христос дбає про Церкву.
У посланні до ефесян можна найкраще побачити, який зміст апостол Павло вкладає у слово «коритися»: «Коріться один одному у Христовім острасі» (5:21).
Апостол закликає чоловіків і жінок коритись одне одному, що мабуть передбачає готовність прислухатись до порад і думок одне одного, зберігати поміж собою стосунки миру і любові, разом служити Господу у Церкві та сімейному колі.
У першому посланні Петра (3:1-7) заклик до жінок «коритись» своєму чоловікові, якщо уважно приглянутись до тексту, означає морально бездоганне життя, повагу, чинення добра. Автор послання далі каже, що чоловіки повинні віддавати жінкам «належну пошану», що чоловіки і жінки повинні «бути однієї думки, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренні; не платити злом за зло, чи лайкою за лайку, а, навпаки, благословляти (добре говорити)» свого подруга. Бачимо, що обоє повинні бути смиренними, тобто готовими вислухати думки і побажання іншого, врахувати інтереси кожного.
Щоб правильно зрозуміти аргументацію апостола Павла про наявність деякої ієрархії у спілкуванні чоловіка і дружини у сім’ї, про що йдеться у першому посланні до Коринтян глава 11, вірші 3-16, необхідно взяти до уваги найближчий контекст, який все ставить на своє місце. Павло говорить найперше про певні зловживання у проведенні християнського богослужіння у Коринтській Церкві і різко переходить до стосунків між чоловіком і дружиною. Відомо, що у цій християнській громаді були зловживання у богослужіннях, зокрема: перевагу надавали говорінню на невідомих мовах, емоційним молитвам, пророкуванням, а не здоровому навчанню і проповідуванню. Мабуть, жінки були більш схильні до емоційних молитов іншими мовами, тому апостол Павло радив, щоб чоловіки напоумляли власних дружин, і так виправили зловживання. Павло розумів, що жінки можуть швидше послухатись власних чоловіків та виправити свою поведінку. Тут чоловік-голова виступає як «авторитет» для своєї дружини.
Чоловік як голова сім’ї, згідно Павла, покликаний показувати приклад турботи про свою дружину, любові та поваги до неї. Апостол пропонує певну модель побудови стосунків між чоловіком і дружиною (Ефес. 5:23), коли чоловік є ініціатором й початковою точкою відліку спілкування у сім’ї, яка виключає підчинене становище жінки щодо чоловіка. «Як чоловік є голова (kephalē) жінки, так і Христос є головою (kephalē) Церкви, Його тіла…» (Ефес. 5:23). Ці слова не говорять про «владу» чоловіка над дружиною, а про обов’язок служіння, турботи про свою дружину, покликаючись на приклад турботи Христа про Церкву. У цьому тексті слово (kephalē) також має значення «джерела», що Христос є джерелом життя Церкви.
Християни запропонували відмінне від тогочасного язичницького розуміння «влади». Влада – це служіння інтересам інших, не домінування, а будування рівноправних стосунків. Грецьке слово (kephalē) також вказує на існування родинних зв’язків, по аналогії, що голова є частиною людського тіла і не може існувати без нього.
Називаючи чоловіка «головою», Павло вказує на близькі, родинні стосунки між чоловіком і жінкою у подружжі. Родинні стосунки – це співпраця, взаємодія, підтримка, а не домінування чи підпорядкування.
У греко-римському світі чоловік як голова роду уособлював владу, яка реалізувалась через домінування і послух. Християнство говорить про владу як служіння, як духовний дар Святого Духа, як здобутий святим життям авторитет, тому влада здійснюється лише у любові.
Опис сотворення жінки з ребра чоловіка у книзі Буття (гл.2) каже, що чоловік був лише черговою ланкою у процесі сотворенням Богом жінки. Це символічний, а не історичний факт, який не дає чоловікові жодних підстав для домінування над жінкою. Бо далі у тексті знаходимо слова доручення від Творця, скероване до обох – чоловіка і жінки, аби вони могли панувати над створеним світом й піклуватись про нього.
Апостол Павло вживає слово «влада» (exousia) стосовно подружжя лиш в одному місці – перше послання до Коринтянам гл. 7 в. 4: «Жінка не має влади над своїм тілом, лише – чоловік; так само й чоловік не має влади над своїм тілом, лише – жінка», – і продовжує: «Не ухиляйтесь одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві, а потім сходьтеся разом, щоб не спокушав вас сатана вашою нестриманістю». Цей уривок показує спосіб мислення Павла, який радить чоловікові та жінці разом приймати й погоджувати рішення, зокрема щодо інтимної близькості. Отже, чоловік і жінка, згідно Павла, розділяють спільну відповідальність за власне сімейне життя.
Отож, у Святому Письмі не знаходимо підтвердження ідеї «верховенства чоловіка» над жінкою, хоча християнська Церква довший час підтримувала цю ідею, тому що йшла на певний компроміс із звичаями патріархальної культури. Християни толерували певні культурні традиції, однак Святе Письмо чітко каже про рівність, взаємодоповнюваність чоловіка і жінки. Христове Євангеліє – це послання про свободу, гідність та рівність усіх людей. Прийшов час, щоб втілити на практиці рівноправність чоловіків і жінок у Християнських Церквах, спільнотах, і позбуватись згаданих проявів патріархальної культури. Сьогодні християни мали б показати власну зрілість, і дозволити жінці брати активну участь у публічному житті Церкви, у способі проведення богослужінь, у організації життя парафіяльної громади.
Автор: Ігор Леньо Інститут родини і подружнього життя
