Маніпуляція даром плідності: штучне запліднення…

ЗМІСТ

 

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА БЕЗПЛІДДЯ

1.1. Історичний екскурс переживання драми подружнього безпліддя

1.2. Безпліддя – проблема двох статей

1.3. Фактори ризику неплідності

1.4. Причини неплідності

1.5. Профілактика неплідності

 

РОЗДІЛ ІІ. РЕПРОДУКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ

2.1 Історичний розвиток репродуктивних технологій

2.2. Різноманітність та поділ методик

2.2.1. Інтракорпоральні технології

2.2.1.1. Штучна інсемінація

2.2.1.2. Трансфер гамет у маткові труби (GIFT)

2.2.2. Екстракорпоральні технології

2.2.2.1. Запліднення у пробірці і перенесення ембріону (ЗУП і ПЕ)

2.2.2.2. Інтрацитоплазматична ін'єкція сперміїв (ICSI)

2.3. Негативні аспекти застосування допоміжних репродуктивних технологій

 

РОЗДІЛ ІІІ. МОРАЛЬНА ОЦІНКА ЗАСТОСУВАННЯ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

3.1. Моральна оцінка інтракорпорального запліднення

3.1.1. Моральна оцінка штучної інсемінації

3.1.2. Моральна оцінка трансферу гамет у маткові труби

3.2. Моральна оцінка екстракорпорального запліднення

3.2.1. Моральна оцінка запліднення у пробірці і переносу гамет

3.2.2. Моральна оцінка інтрацитоплазматичної ін'єкції

 

РОЗДІЛ ІV. АЛЬТЕРНАТИВНІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

4.1. Технологія Натурального Відтворення Потомства

4.2.Усиновлення

 

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА БЕЗПЛІДДЯ

 

1.1. Історичний екскурс переживання драми подружнього безпліддя

 

Між усіма благословеннями, що їх Бог рясно зливає на подружжя – діти займають перше місце. Сам Творець людського роду, забажавши у своїй доброті послужитися людьми, як своїми помічниками для поширення життя, навчив цього, коли у раю, засновуючи подружжя сказав нашим прабатькам, а через них усім наступним подружжям: – „Будьте плідні, множтеся та наповняйте землю”(Бут. 1.28). Св. Августин дуже гарно виводить цю правду зі слів св.апостола Павла до Тимотея, кажучи: – „Апостол сам свідчить, що подружжя існує задля народження дітей: – „Бажаю – каже – щоб дівчата виходили заміж”. І ніби відповідаючи на питання „чому?”, одразу додає: – „Щоби народжувати дітей та бути матерями сімей”.

Материнство записане у жіночій природі. Оскільки, де б жінка не була, яке б небо не простягнулось над нею – низьке і хмурне, чи високе і ясне, які б вітри не овіювали її обличчя – повні снігу чи ароматів квітів, – вона сповнена світлим і прекрасним, і одночасно тривожним почуттям материнства. Іноді воно поступово проростає у серці майбутньої матері, іноді воно виникає несподівано, але це почуття справжнє і природне, як схід сонця, як цвітіння, як життя і кохання.

Почуття, що окрилює матір особливе. У нім одночасно переплетені і радість і тривога, і самопожертва і самозабуття, і усвідомлення сповненого обов'язку: вона змогла подарувати світові нову Людину.

На превеликий жаль, не завжди подружжю дається таке щастя. Не кожне подружжя чує у своїй домівці сміх рідного немовляти. Минає час, і на зміну радісного очікування скорого народження дитини приходить тривога, починаються численні обстеження і лікування, що іноді затягуються на роки.

Книга Буття описує біблійні подружжя, що десятками років жили у надії отримати дар від Господа – потомство. До небес лунають голосні молитви патріархів Авраама, Ісака та Якова про нащадків, яких Бог їм так довго не посилав. Написано ж, що і Сара, і Ревека, і Рахиль були неплідними.

„Сараї ж Аврамова жінка, не родила йому дітей. А була у неї рабиня єгиптянка, на ім'я Агар. Тож Сараї сказала до Аврама: – „Господь зробив мене безплідною: може я матиму дітей завдяки їй”, та й віддала її Аврамові, своєму чоловікові, за жінку. Ввійшов він до Агарі, й вона зачала. Як же відчула, що зачала, то стала зневажати свою господиню”(Бут. 16. 1-4).

Подібною є і розповідь, як старозавітній патріарх Яків узяв собі за жінок двох сестер – Лію та Рахиль. Він більше любив Рахиль, хоча вона була неплідною; Лію ж, яку він любив менше, Бог благословив плідністю, і вона народжувала йому дітей одного за одним. У (Бут. 30.1) читаємо: – „Як же Рахиль побачила, що не народжує Якову дітей, стала заздрити своїй сестрі і сказала до Якова: – „Дай мені діток, а то вмру”.

Як тоді, так ще й століття тому, жінок, яким ніяк не вдавалося завагітніти, у нашому суспільстві «нагороджували» такими невтішними епітетами, як «Порожня», «зіпсута», «негодяща». Страждаючи від неможливості сповнити одну з найважливіших жіночих місій – материнство, під обстрілом косих поглядів та образливих зауважень, такі жінки відчували себе ізгоями. Діагноз «безплідність» був для жінки майже вироком.

У такому повному гіркоти і болю крику Рахилі за „відібраним” материнством, а з нею і сотень мільйонів жінок, що не відчули у своїй утробі дитячих порухів, висловлена драма безпліддя не однієї подружньої пари, що її вони переживають як виклик долі, втрату, та неможливість повної себе реалізації у житті.

 

1.2. Безпліддя – проблема двох статей

 

Демографічна проблема належить до числа актуальних глобальних проблем сучасного людства і має непересічне соціальне значення для розуміння перспектив поступального розвитку людської цивілізації. Згідно даних ВООЗ, серед країн Європи, Україна займає останнє місце за показником природного приросту населення. Така ситуація зумовлена особливостями репродуктивної поведінки та репродуктивної мотивації населення (діяльність, відносини, психічний стан особи, що спонукає її до потреби в дітях), і залежить від економічного та соціально-психологічного стану населення держави. Формування репродуктивної системи – процес тривалий і складний, оскільки репродуктивне здоров'я – це стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб репродуктивної системи та її порушень (за визначенням ВООЗ). Здоров'я жінки і його невід'ємний компонент – репродуктивне здоров'я – значною мірою визначається умовами її розвитку в утробі матері, в період новонароджуваності, дитинстві та підлітковому віці. А нині, лише за даними офіційної статистики, майже кожна третя дитина з'являється на світ з відхиленнями в стані здоров'я, а 27 із кожної тисячі народжуються з вродженими вадами.

Що ж таке „неплідність”, „безплідність”? Поглиблення знань про фізіологію людської репродукції дало змогу спростувати уявлення про неплідність, як суто жіночу проблему. Причини її можуть бути жіночими й чоловічими, хоча нерідко проблема виникає внаслідок комбінацій різних факторів, а тому неплідність завжди розглядається як проблема подружжя. З 1986 року „безплідним” – за визначенням ВООЗ – вважається шлюб, у якому у жінки не виникає вагітності протягом одного двох років регулярного статевого життя без використання будь-яких протизаплідних засобів, за умови, що подружжя дітородного віку. Безпліддя полягає у тому, що з різних причин, чоловіча і жіноча гамети не можуть злитися.

Неплідність називається „первинною”, якщо жінка, або подружжя, ще не мали вагітності; „вторинною” – якщо одна або більше вагітностей вже були, незалежно від того, чим вони закінчилися – пологами, викиднем, позаматковою вагітністю, абортом. Неплідність відрізняється від ситуації, коли пацієнтка спроможна зачати дитину, але їй не вдається доносити її до того терміну, який би гарантував виживання плоду.

Неплідність може бути абсолютною – коли причини безплідності є такими, що виключається будь-яка можливість вагітності (відсутність певних органів); або відносною, коли причини, що викликали безпліддя можуть бути усунені (запалення, гормональні зміни).

Статистика свідчить, що неплідність трапляється у 15-20% усіх подружніх пар. При цьому у 55-65% випадків неплідною є жінка, у 35-45 % – чоловік, а здебільшого чоловік і жінка одночасно. У світі щороку з'являється близько 10 млн. нових неплідних пар. „У 30% випадків неплідність є чоловічою, у 20-30% випадків жіночою. Решта 40-50% пояснюється поєднанням чоловічих і жіночих причин” – наводить статистику Е.Згречча.

За даними ВООЗ у світі щохвилини: у 380 жінок реєструється вагітність; у 190 вона небажана і незапланована; у 110 мають місце ускладнення вагітності; 40 жінок роблять кримінальний аборт; одна вмирає від ускладнень, пов'язаних з вагітністю та пологами. А також: у 1992р. 8% пар у світі, а це від 50 до 80млн. осіб є безплідними, а у 1995р. з цією проблемою зіткнулися вже 100млн. подружніх пар.

Ось які цифри наводить заступник міністра охорони здоров'я України Мусієнко А.В. на ІІ-гій Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Досягнення та перспективи репродуктивних технологій в лікуванні безпліддя» (2007р.): „В Україні з 7,2 млн. сімей 4,5 мають тільки одну дитину; 2,5 млн. сімей мають дві дитини; 458 тис. сімей мають трьох дітей; на одну жінку в селі припадає 1,3-1,4 дитини; на одну жінку в місті – 0,9 дитини. Чисельність жіночого населення в Україні станом на 2005 рік склала більше 25 млн. У 2005 році зареєстровано близько 36 тис. випадків жіночого і 5296 випадків чоловічого безпліддя”.

Частота неплідних подружніх пар в Україні з кожним роком зростає, негативно впливаючи на генофонд нації. З проблемою безплідності в Україні сьогодні зіштовхується кожна четверта-п'ята пара. Близько 1 млн. подружніх пар, тобто 6,8% сімей України вже страждають від безпліддя. На Інтернет сторінках деяких молодіжних сайтів можна зустріти дещо більшу кількість – майже 1,5 млн. пар. Видатний репродуктолог, „батько” першого українського малюка з пробірки – Федір Дахно констатує ситуацію по Україні: – „80% (40/40) – це чоловічий і жіночий фактори, а з тих 20%, які залишилися, 10% – спільні проблеми, а у 10% ми не можемо встановити причини – тому називаємо це безпліддям нез'ясованої етіології”.

„Найвищий рівень поширеності жіночого безпліддя у 2005 році був зареєстрований в Житомирській (4,8 на 1000 жінок фертильного віку), Чернігівській (4,8), Тернопільській (4,5), Вінницькій (4,1), Дніпропетровській (4,0), Закарпатській (4,0), Полтавській (4,0) областях. Найнижчий рівень поширеності жіночого безпліддя був у Запорізькій (1,1 на 1000 жінок фертильного віку) і Луганській (1,8) областях. Найвищий рівень поширеності чоловічого безпліддя за цей період був зареєстрований у Хмельницькій (2,6 на 1000 чоловіків дітородного віку) і Дніпропетровській (1,4) областях.” – статистика із доповіді Мусієнко А.В.

 

1.3. Фактори ризику неплідності

 

Говорячи про фактори ризику неплідності можемо ствердно сказати, що діапазон питання дуже широкий. Тому у даному пункті ми спершу розглянемо ті фактори, з безпосереднім впливом яких, у процесі свого життя і розвитку зустрічається майже кожна людина – спочатку у підлітковому віці, а згодом й у дорослому. Чому ми наголосили саме на підлітковому віці? Найчастіше, формування патологій репродуктивної системи відбувається саме в цей період. Тому репродуктивне здоров'я дітей підліткового віку заслуговує на особливу увагу і спонукає до розгляду такої важливої медичної проблеми, як стан їхнього здоров'я, а також ряду соціальних, економічних та виховних аспектів, що виникають при ранніх статевих відносинах. І одним із першочергових завдань сучасної медицини є охорона здоров'я дівчат – майбутніх матерів.

Значний вплив на репродуктивне здоров'я цих контингентів населення має їх репродуктивна поведінка. До факторів, що її формують належать: негативний вплив порнографії у багатьох інформаційних полях, в тому числі пропаганда сексуального насильства, значне поширення шкідливих звичок (тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія), страх не знайти або втратити роботу та фінансова залежність від батьків. Доцільність активного впливу на формування здорового способу життя молоді зумовлена значним поширенням ризикової поведінки серед цієї категорії населення.

Так, за даними соціологічного дослідження, проведеного в рамках виконання програми „Репродуктивне та статеве здоров'я підлітків в Україні”, українські діти неоднозначно ставляться до алкоголю. Так, більше половини (62%) дітей у віці 12-14 років і понад 72% дітей і молоді у віці 15-20 років відповіли, що вживають алкоголь. Майже кожен п'ятий підліток почав вживати алкоголь ще у віці до 10 років. Наркотики, за даними цих досліджень, спробували близько 4% дітей вже в 12-14 років, а віком активної „дегустації” наркотиків є 15-17 років. Саме в цей період близько 60% дітей спробували їх дію на собі. Характерно, що до вживання алкоголю, наркотиків та іншого непотребу підлітків призводить цікавість (53,0%-63,0%). Вживання алкоголю та інших речовин, що викликають залежність, є одним із факторів, які зумовлюють цілий ряд серйозних та багатозатратних соціальних проблем, що вразили сучасне суспільство. Насильство, травматизм, жорстоке поводження з членами родини, ВІЛ/СНІД та інші інфекції, що передаються статевим шляхом, вагітність у дівчат-підлітків, автомобільні аварії, депресія, бродяжництво – все це може бути безпосередньо пов'язане з наркологічними захворюваннями. Згідно зі статистичними даними ВООЗ вживання заборонених речовин зростає в усьому світі, а наркоманія та алкоголізм стають дедалі молодшими.

Найбільш поширеними речовинами, які вживає молодь, є алкоголь, маріхуана, героїн та інші опіати, кокаїн, тютюн та амфетаміни. А синтетичні наркотики, такі як екстазі та інші „клубні наркотики” поряд з алкоголем та штучними препаратами, що містяться в госптоварах, становлять особливу небезпеку для підлітків.

Серед факторів, що впливають на стан генеративного здоров'я, суттєве значення має тютюнопаління. Адже у сигаретному димі нараховується близько 2500 хімічних речовин. Точно не відомо, які саме з цих речовин згубно впливають на розвиток патологій. Однак клінічними дослідженнями доведено, що і нікотин, і чадний газ (оксид вуглецю) негативно впливають на основні складові загрози репродукції особи. За даними соціологічних досліджень, проведених за сприянням проекту „Репродуктивне та статеве здоров'я підлітків в Україні”, в нашій країні палить кожний третій підліток 12-14 років і кожний другий підліток старший 15 років. Активно палити, як хлопці, так і дівчата починають до 14 років, а перші спроби паління кожен десятий підліток відмічає ще у віці до 10 років. Загальновизнано, що в підлітковий період, коли активно формується стан репродуктивного здоров'я, тютюнопаління завдає непоправної шкоди. Шкідливий вплив нікотину на статеву систему проявляється у вигляді різних порушень менструального циклу, в тому числі й розвитку дисфункціональних маткових кровотеч. Навіть помірне вживання нікотину (до 10 цигарок на день) спричиняє безпліддя, невиношування, передчасні пологи, народження дитини з малою вагою тощо.

Важливою складовою впливу на стан репродуктивного здоров'я дітей підліткового віку є їх сексуальна активність, наслідком якої є венерична захворюваність. Кожного року з понад 12 млн. зареєстрованих випадків захворювань, що передаються статевим шляхом, 3 мільйони припадають на підлітків. Ризикова поведінка, в тому числі ранні статеві стосунки, спричиняють небажану ранню вагітність. Та в свою чергу заставляє чинити аборт, наслідком якого у багатьох випадках виявляється майбутня неплідність.

Фатальним іноді стає використання контрацептивних засобів. Особливо це стосується використання спіралей та стерилізації.

Стати неплідними ризикують жінки, що надумали позбутись зачатого у їх утробі плоду, шляхом аборту. У низці випадків після аборту відбувається повне зарощування проходу маткових труб. Жіноча яйцеклітина не може зустрітися з чоловічим сім'ям, запліднення не настає, і жінка залишається безплідною.

До факторів ризику відноситься також забруднення навколишнього життєвого середовища, і середовища праці. У цьому ракурсі найбільш хвилюючою є вплив на репродуктивну функцію нації, наслідків Чорнобильської аварії 1986р. Репродуктологи констатують що репродуктивна функція у жінок групи радіаційного ризику зазнає відхилення вже в перші роки після аварії. Доктор медичних наук, провідний науковий співробітник відділення реабілітації репродуктивної функції жінок ІПАГ АМН України – Дубчак А.Є. зазначає, що у структурі гінекологічної захворюваності переважали запальні захворювання внутрішніх статевих органів, порушення менструального циклу, доброякісні пухлини яєчників, захворювання шийки матки, лейоміоми матки, генітальний ендометріоз.

Також слід згадати і про фактор віку. Суспільні зміни призвели до зміщення віку, в якому жінка прагне завагітніти. У більшій мірі це звичайно стосується не України, а країн західного світу. Вагітність тепер припадає на вік у який репродуктивна спроможність жінки зменшується, і це стає однією з причин зростання частоти неплідності. Ця спроможність дуже помітна навіть і при використанні допоміжних репродуктивних технологій. Коли вік жінки до 35 років – 50% успішності запліднення; 35-38р. – 35 %; 39-41р. – 15 % на своїх яйцеклітинах.

На репродуктивне здоров'я частково впливає і надмірна вага.

Отже, перелічуючи фактори ризику неплідності, хочу ще раз наголосити на розвитку їх саме у підлітковому віці, а також на важливості упередженого ставлення до власних шкідливих звичок та легковажного відношення у сфері сексуальної поведінки, які найчастіше за наслідок мають появу безпосередніх причин неплідності.

 

1.4. Причини неплідності

 

Причин жіночої безплідності існує близько 20, чоловічої — близько 30. Тому поставити діагноз заочно неможливо. Щоб виявити причину, необхідно пройти обстеження.

Причини жіночого безпліддя. Коли причиною ненастання вагітності є ті чи інші порушення в організмі жінки, говорять про жіночу безплідність. Розрізняють такі причини жіночої безплідності: ендокринні зміни (ановуляція, недостатність жовтого тіла; механічні (вади розвитку та аномалії розташування матки, деформації маткових труб, часткова або повна непрохідність маткових труб, зрости в ділянці малого тазу); імунологічні зміни (вироблення у цервікальному слизі антиспермальних антитіл); інфекції (піхви та шийки матки); ендометріоз.

Дефекти маткових труб або спайковий процес навколо них як причина ненастання вагітності трапляються у понад 30% випадків жіночої безплідності. Призвести до цього можуть передусім запальні процеси в черевній порожнині, різні операції на органах черевної порожнини, а також позаматкові вагітності та аборти. Збудниками цих захворювань є вагінальні інфекції та інфекції шийки матки, вчасно не продіагностовані й не вилікувані. У нормі зустріч яйцеклітини зі сперматозоїдом має відбуватися в матковій трубі або в черевній порожнині, та якщо їхній зустрічі щось заважає, зачаття, відповідно, стає неможливим.

Причиною безплідності можуть бути також дефекти матки: пороки розвитку, доброякісні пухлини (міоми, фіброми, фіброміоми та поліпи), інші порушення. Часто до безплідності призводить ендометріоз, коли клітини, що вистилають матку зсередини, починають рости в «неналежних» місцях (яєчниках, маткових трубах, піхві та органах малого тазу).

Проблеми з каналом шийки матки – ще одна причина безплідності. У здорових жінок він заповнений слизом, що необхідно для того, аби сперматозоїди змогли легко пройти шийку матки й дістатися яйцеклітини. Якщо слиз надто в'язкий чи його мало, якщо його хімічний склад порушений, сперматозоїди застрягнуть «напівдорозі». Ще один збій в імунній системі жінки — коли в слизі шийки матки з'являються антитіла до сперматозоїдів чоловіка і ці антитіла їх руйнують, або припиняють їх рух.

Виділяють також психогенну неплідність – стреси пригнічують овуляцію (подружні конфлікти, надмірне бажання завагітніти, проблеми на роботі).

Однією з насущних проблем репродуктивної медицини, хоч як це парадоксально, є те, що 90% жінок зовсім не розуміють власної анатомії, не знають, що таке матка, труби, яєчники і як вони функціонують. Тому стають можливими жахливі помилки.

Причинами чоловічої неплідності є або зміни у секреції сперми (секреторна неплідність), або труднощі її виділення (екскреторна неплідність). Секреторні патології включають: вроджені аномалії; ендокринні зміни; зміни внаслідок запальних процесів; судинні зміни; крипторхізм, або розміщення яєчок на рівні паху, де температура тіла – а вона вища, ніж температура всередині калитки – змінює вироблення сперматозоїдів. Тому постійне перегрівання на виробництві, або через носіння тісної білизни, спричинює зменшення кількості повноцінних сперматозоїдів у спермі, що може призвести до неможливості запліднення. Екскреторні патології можуть бути вродженими (агенезія сім'явиносної протоки та сім'яних пухирців) і набутими (внаслідок запалення або травми).

Найчастіше трапляються такі зміни сперматозоїдів: азооспермія – відсутність живих сперматозоїдів, яка може бути спричинена деякими хворобами, або непрохідністю екскреторних шляхів, що характеризується помітним зменшенням кількості сперматозоїдів. Азооспермія іноді виникає внаслідок зменшення рухливості сперматозоїдів (астеноспермія), що часто буває після інфекційних патологій; тератоспермія – коли сперматозоїди змінюються або у структурі своєї голівки, що містить у собі хромосомний набір, або у структурі хвоста, який має фундаментальне значення для рухливості сперматозоїда; олігоспермія – зменшення кількості сперматозоїдів у еякуляті.

Опираючись на вище наведені причини безпліддя бачимо, що незважаючи на малий відсоток невідомих причин, дане питання є достатньо вивчене. Надіємося що, знаючи причини неплідності, будуть знайдені і засоби його лікування.

 

1.5. Профілактика неплідності

 

Наведені серед факторів ризику неплідності тенденції стану соматичного та репродуктивного здоров'я дітей підліткового віку потребують прийняття заходів, як на державному рівні, спрямованих на оновлення і відновлення екосистеми, створення сприятливих умов для їх виховання і навчання, так і на галузевому – перенесення акцентів на профілактику і раннє виявлення захворювань шляхом переорієнтації на пріоритет первинної медико-санітарної допомоги. Загальновизнано, що подолання проблем порушень репродуктивної поведінки можливе лише шляхом включення в роботу з їх профілактики широкої мережі первинної медико-санітарної допомоги – дитячих поліклінік, закладів сімейної медицини.

Ідентичність медико-соціальних проблем дітей старшого віку та підлітків, у тому числі щодо репродуктивного здоров'я, стала підґрунтям для передачі дітей підліткового віку під нагляд дитячих поліклінік в цілому по Україні, починаючи з 2003 р. Адже дитячі поліклініки, орієнтовані на проблеми дитячого населення, є ідеальним місцем для профілактики питань, пов'язаних із вживанням наркотичних речовин, статевого виховання, формування здорового способу життя.

Лікарі повинні добре орієнтуватись у цілях і завданнях з охорони репродуктивного здоров'я. Для дітей підліткового віку це включає ранню діагностику і лікування порушень репродуктивної системи, профілактику ВІЛ інфекції, захворювань, що передаються статевим шляхом, шкідливих звичок, розвиток андрологічної служби, моральне та гігієнічне виховання; формування ціннісних орієнтирів здоров'я, відповідального батьківства. Потрібен комплексний підхід до проблеми освіти підлітків з питань здорового способу життя із залученням засобів масової інформації, школи, сім'ї. Провідне місце у вирішенні цих питань повинна зайняти медична громадськість і в першу чергу фахівці закладів первинної медико-санітарної допомоги.

Беручи до уваги те, що гармонійний розвиток організму дівчини у дитячому та підлітковому віці багато в чому визначає наступне життя її як жінки, як у медичному, так і в соціальному аспектах, медична допомога, в тому числі гінекологічна спеціалізована служба України, організовані таким чином, щоб забезпечити не лише контроль за станом здоров'я дівчат на різних стадіях розвитку жіночого організму ще задовго до настання дітородного віку, а й популяризацію та розв'язання проблем з питань сексуального і репродуктивного здоров'я. В усіх обласних центрах, великих містах та районних центрах організована робота кабінетів дитячої та підліткової гінекології.

В Україні функціонує 7 центрів репродуктивного здоров'я підлітків (Автономна Республіка Крим, Донецька, Одеська, Львівська, Луганська, Запорізька області та м. Київ).

Надання високоспеціалізованої допомоги підліткам здійснюється Центром дитячої та підліткової гінекології УДСЛ „Охматдит”, Інститутом педіатрії, акушерства і гінекології АМН України, відділеннями дитячої та підліткової гінекології Інституту охорони здоров'я дітей і підлітків м. Харкова та Донецького регіонального центру охорони материнства та дитинства.

Медики наголошують, що сьогодні вже практично не залишилося клінічних ситуацій, які не піддаються коригуванню. Варто тільки вчасно звернутися до лікаря, провести комплексне обстеження та призначити відповідне лікування.

 

РОЗДІЛ ІІ. РЕПРОДУКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ

 

Допоміжні репродуктивні технології – це група процедур, спільною рисою яких є маніпулюваня з яйцеклітинами, чи ембріонами, поза організмом, з перенесенням гамет або запліднених яйцеклітин до організму для встановлення вагітності з метою лікування безпліддя.

Згідно з термінологією ВООЗ (2004) визначення ДРТ у широкому значенні звучить наступним чином: Допоміжні репродуктивні технології: лікування і процедури, які включають «in vitro» маніпуляції людських ооцитів і сперми або ембріонів з метою досягнення вагітності. Це включає, але не обмежує «in vitro» («в пробірці») запліднення і трансцервікальний перенос ембріонів, гамет та зигот до фаллопієвих труб, перенос ембріонів в порожнину труб, кріоконсервацію гамет і ембріонів, донацію ембріонів і ооцитів та гестаційне сурогатство .

Коротке, проте змістовне, визначення РТ, подає автор підручника „Біоетика для кожного” Рамон Лукас: – „Під штучним заплідненням розуміємо комплекс технологій, які мають за мету запліднення без природного для людини процесу, тобто поза статевим актом чоловіка і жінки”.

До синонімів РТ, які найчастіше зустрічаються в засобах масової інформації можна віднести: „штучне запліднення”, „нова технологія розмноження”, „техногенне виробництво людей”, „асексуальне розмноження”, „test – tube baby”. Останній термін є чисто журналістським. Він з'явився біля 30-ти років тому і вперше був застосований англійськими журналістами, коли народилася перша дитина з пробірки – Луїза Браун.

 

2.1. Історичний розвиток репродуктивних технологій

 

У основі спроб розробок методів штучного запліднення лежить принцип – для штучного запліднення статеві зносини чоловіка та жінки не є, а ні важливими, а ні обов'язковими. Таким заплідненням, без зносин, у тваринному світі користуються наприклад риби. Тому не дивно, що метод штучного запліднення вперше використовується у ветеринарії.

Перший відомий науці досвід штучного запліднення на собаках був проведений у кінці XVIII ст.(1780р.) аббатом Спаланцані. З 1844 цей метод  використовується для запліднення кобил та корів. Публікація у журналі «Вестник коннозаводства» за 1902 р. засвідчує, що метод штучного запліднення у випадках звуження каналу шийки матки кобил вповні випробуваний і ввійшов у загальну практику.

Серед піонерів-розробників цієї методики у Росії відомий І.І.Іванов. З 1899р. він починає публікувати свої праці про штучне запліднення різних видів тварин. Дослідники саме йому віддають пальмову галузку першості у висуванні ідеї про можливість запліднення у штучному середовищі. Основуючись на численних експериментах над тваринами, він поборює думку про необхідність секреторної діяльності придаткових статевих залоз при акті запліднення.

У кінці ХІХ століття ідеї штучного запліднення починають використовуватися і для „боротьби з жіночим безпліддям”. У 1917 році лікар Ф.Ільїн констатує, що до 1917 р. наука має у своєму розпорядженні 69 описаних і успішних випадків штучного запліднення жінок спермою свого чоловіка.

Широкого суспільного резонансу у Франції зазнала свого часу скандальна дисертація Ж.Жерара (1885р.) – «Вклад в историю искусственного оплодотворения (600 случаев внутрисемейного осеменения)». І це не дивно. У другій половині ХІХ століття інтимне життя подружжя (тобто те, що входить сьогодні до поняття репродуктивної медицини – контрацепція, безпліддя) ще не знаходилось у компетенції медицини. Праця Ж.Жерара була своєрідним викликом громадській думці, оскільки незадовго до цього, в 1883р., в Бордо в суді по аналогічному приводу було прийняте рішення, що «штучне запліднення противиться законам природи».

Не можна не звернути уваги і на наступну обставину. У 1884 р. у Франції приймається закон про розвід, що стає вагомою соціальною основою не лише для продовження дебатів про штучне запліднення, але і соціальним „мотивом” продовження наукових розробок цієї сфери. У 1925 році доктор А.Шорохова у своїй доповіді на VI з'їзді Всесоюзного суспільства гінекологів і акушерів в Ташкенті розглядає штучне запліднення не лише, як метод подолання безпліддя (на її думку причиною якого, найчастіше є саме чоловіки), але як «небажання жінок сходитися з чоловіками», або як «право мати дитину нестатевим шляхом».

Повертаючись до історії екстракорпорального запліднення, відмітимо, що ідея І.І.Іванова про життєздатність сім'я поза організмом, стала основою нової технології штучного запліднення. У 1912 р. доктор Дорерлейн докладає про роботи Іванова в Мюнхенському товаристві акушерів і гінекологів. Довгі роки ця ідея, «харчуючись» технологічними винаходами, соціальними потребами, «гуманістичними» проектами, не виходить з режиму експериментальної діяльності.

У 1944 році було досягнуто перше успішне культивування ооциту людини і екстракорпоральне запліднення, що привело до розвитку двоклітинного ембріону.

У 1978 році в клініці Бон-холл (Кембрідж, Англія) вдалося імплантувати в порожнину матки жінки ембріон, отриманий в пробірці в результаті з'єднання яйцеклітини і сперматозоїда. Через дев'ять місяців народилося перше в світі «пробірне» немовля – Луїза Браун. Вона народилася 25 липня 1978 року у невеличкому англійському містечку. Дівчинку охрестили дитям століття не лише у рідній Англії, а й і у всіх державах світу. Хрещеними батьками першої «дитини з пробірки» стали англійські вчені гінеколог Патрік Стептоу і эмбріолог Роберт Едвардс. Через рік її «братик» з'явився в австралійському Мельбурні. Відтак, практика штучного запліднення активно поширилася у США, Франції, Бельгії, Німеччині. Свої перші наукові праці Роберт Едвардс друкує в 1966 р. Перша спільна, з П.Стептоу, публікація щодо успішного настання вагітності після застосування методик IVF вийшла у всесвітньо відомому журналі «Lancet» у 1976 році, під назвою «Імплантація ембріона людини з послідуючим розвитком позаматкової (трубної) вагітності».

У Лондонському центрі гінекології і штучного запліднення 29 квітня 1982р. вперше в Європі були народжені штучно зачаті близнята. Там же в 1982 році вперше в світі народження в результаті перенесення яйцеклітини і сперми в матку, а в 1987 вперше в Європі народження від донорської яйцеклітини і народження від донорської сперми.

Е.Н.Китаєва (у минулому головний дизайнер російського телеканалу „Культура”) згадує: „У 1961 році Радянський Союз відвідав, як його тоді називали всі газети «папа Карло», італієць Карло Петруччо, якому, як він сам стверджував, майже вдалося виростити людину в штучно створених ним умовах. Не до живого немовляти звичайно, але до досить пізніх стадій, які відповідали декільком тижням внутрішньоутробного розвитку. Поїздка Петруччо по нашій країні проходила з великою помпою. Всім хотілося послухати про чудо ХХ століття. Я пам'ятаю, в Ленінграді сьома аудиторія 1-го медичного інституту перед виступом закордонного гостя була переповнена зацікавленими, а народ все йшов і йшов. Знадобилася допомога кінної міліції, щоб якось забезпечити порядок”.

У Росії дослідження у цій області починають цілеспрямовано розроблятися з 1965 року в групі раннього ембріогенезу, яка в 1973 році переростає в лабораторію експериментальної ембріології. Перше «пробірне» дитя з'являється в Росії в 1986р. в результаті роботи лабораторії клінічної ембріології (кер. — проф. Б.В.Леонов) Наукового центру акушерства, гінекології і принатології Російської Академії Медичних Наук. За даними проф. Б.В.Леонова на 1994 рік, у лабораторії народилось більше 15000 таких дітей. У 1990 році в світі налічується близько 20000 дітей, зачатих «в пробірці». Причому динаміка в цифрах така, що ще в 1982 році їх було всього 74. 2002 рік став роком, коли завдяки штучному заплідненню народилося мільйонне таке немовля.

Щодо українського досвіду, то слід згадати Петрова Григорія Миколайовича, який у 1955 році вперше в СРСР провів ряд експериментальних досліджень в області допоміжної репродукції (запліднення яйцеклітини людини in vitro). Результати цієї роботи відображені в кандидатській дисертації Г.М.Петрова «Процес запліднення поза організмом яйцеклітин деяких ссавців і людини» (Сімферополь, 1959). В 1957 році на основі проведених робіт, вперше в СРСР і в світі, група кримських вчених зробила висновок: «…Дані про запліднення і поділ яйцеклітин в штучних умовах говорять про можливості успішної трансплантації зародків в матку після їх культивування протягом 2-3 днів поза організмом» (Праці Кримського медичного інституту, Сімферополь, 1957). Робота «Біля витоків життя» (саме так називалася стаття в газеті «Кримська правда» від 10.01.62, Сімферополь), де докладно описувалися успіхи молодого вченого, не принесла Петрову визнання.

30 листопада 1984 року в Україні вперше була запліднена яйцеклітина in vitro. Проте, результату – народження малюка «з пробірки», медикам вдалося досягнути лише у 1991 р. Це трапилося у Лабораторії кріобіології системи репродукції людини Інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАН України у           м. Харкові, завдяки видатному українському репродуктологу Федору Дахну.

Перша дитина в світі після інтрацитоплазматичної ін'єкції сперматозоїду (ІЦІС) народилася в 1992 році, перша дитина в Україні після ІЦІС народилася 4 червня 1997 року.

Окрім Харкова піонерами РТ були Київ та Одеса. Сьогодні репродуктивні клініки знаходяться практично у кожному регіоні. Налічується їх більше 20, з яких 7 знаходиться лише у Києві . Репродуктивна клініка є і у Івано-Франківську. З 1997 року у нашому місті функціонує кріобанк.

Щоб поліпшити репродуктивне здоров'я населення, відтак і складну демографічну ситуацію, в Україні діяла програма “Репродуктивне здоров'я 2001-2005”. Потім її продовжили і в 2006 році постановою Кабінету Міністрів України було затверджено державну програму “Репродуктивне здоров'я нації”, яка розрахована до 2015 року. Основні завдання нової програми — це створення умов безпечного материнства, формування репродуктивного здоров'я у дітей та молоді, удосконалення системи планування сім’ї та інші. А один з пунктів програми передбачає державне фінансування допоміжних репродуктивних технологій, тобто штучного запліднення. Взяти у ній участь може жінка, в якої непрохідні маткові труби або взагалі їх видалили. Але при умові, що у чоловіка спермограма в нормі. Жінки з різних регіонів за бюджетні кошти проходять процедуру екстракорпорального, або ж так званого штучного запліднення, у Державних центрах репродуктивного здоров’я в Івано-Франківську та Донецьку.

„На застосування допоміжних репродуктивних технологій за рахунок держави існує певна квота, — зазначає у інтерв'ю з кореспондентами газети „Україна Молода” президент Української асоціації репродуктивної медицини, професор Юзько О.М. — Торік бюджетні кошти виділялись на 617 пацієнток, цьогоріч — на 770, наступного року, сподіваємось, буде більше”.

На ІІ-ій Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Досягнення та перспективи репродуктивних технологій в лікуванні безпліддя», цей же Юзько О.М. зазначає: „Станом на сьогодні (2007р.) в Україні на 2,5 млн. населення припадає одна клініка ДРТ. Звичайно цього недостатньо, бажано, щоб була 1 клініка на 1 млн. населення, тобто, для України оптимальним варіантом є наявність 40-45 клінік”.

 

2.2. Різноманітність та поділ методик

 

Розвиток репродуктивних технологій з метою подолання різних патологічних ситуацій, які спричинюють неплідність, відбувається надзвичайно швидко. У цій ділянці застосовується неймовірна кіькість методів та термінів, що їх важко хоча б якось систематизувати. У багатьох випадках ідеться про різні варіанти того самого методу або про екзотичні назви, які давали їм ті, хто їх запроваджував. Сьогодні існує понад двадцять різних технологій для здійснення штучного запліднення. Їх можна перерахувати, але спочатку мушу зазначити, що у різних авторів ми знайдемо їх більшу,чи меншу кількість, і назви їх у деякій мірі теж будуть відрізнятись. Головно це стосується скорочень назв технологій, які подаються в залежності від мови на якій пишуть автори. Найчастіше абривіатури подаються англійською. Тому серед україномовних джерел частіше зустрічаємо скорочення англійською, і рідше їх переклади українською. Автори «Гінекології» – Грищенко та Щербина, перелічуючи, поділ методик, подають наступну таблицю. (Дивись Додаток: Таблиця №1)

Е. Сгречча та В. Тамбоне, з поміж інших авторів, серед загальнозгадуваних технологій, наводять дещо ширший перелік:

• GIPT – трансфер гамет всередину утроби
• DIFI – пряме внутрішньо фолікулярне запліднення
• III – внутрішньотрубне запліднення
• ICI – запліднення всередині шийки матки
• IPI – внутрішньоутробне запліднення
• LTOT – трансфер яйцеклітини в проксимальну трубу
• PRETT – трансфер ембріону в середину маткової труби
• PROST – внутрітрубний трансфер до формування пронуклеуса
• SUZI –субзональне запліднення яйцеклітини
• TC-GIFT – GIFT через шийку матки
• TIUG – трансфер гамет в порожнину матки
• VITI – внутрітрубне вагінальне запліднення

Більшість спеціалістів, чи дослідників цієї тематики, не перераховують всі можливі технології, а просто поділяють РТ на два види: інтракорпоральні та екстракорпоральні, в залежності від того де відбувається запліднення. Інтракорпорально – у середині організму матері, екстракорпорально – поза межами материнського організму.

Інші ж поділяють РТ на гомологічні та гетерологічні. Про що ж йдеться ? Сьогодні при застосуванні ДРТ використовують, як сім'я чоловіка, так і сім'я донора. Нещодавно стало можливим використання донорських яйцеклітин. Все залежить від походження гамет. Якщо сім'я та яйцеклітина походять від подружжя – запліднення гомологічне; якщо сім'я, або яйцеклітина є від чоловіка або жінки донора – запліднення гетерологічне.

Гомологічність чи гетерологічність можлива , як при інтракорпоральних, так і  при екстракорпоральних заплідненнях. Так само інтракорпоральність чи екстракорпоральність є можливі, як при гомологічному так і при гетерологічному заплідненні.

Репродуктивні технології – складна галузь, що вимагає зусиль команди спеціалістів з відповідною підготовкою та знанням репродуктивної хірургії, ультразвукового дослідження органів тазу, ендокринології заплідненя, ембріології та андрології. Тому для організації такої служби розроблено окремі програми, де під загальним керівництвом куратора кожен стан обслуговують різні члени команди.

З урахуванням складності цих методик, програми відрізняються за багатьма характеристиками кожного з етапів процесу. Не дивно, що значно відрізняється і успішність їх застосування.

 

2.2.1. Інтракорпоральні технології

2.2.1.1. Штучна інсемінація

 

Штучна інсемінація – найпоширеніший метод допоміжної репродукції. Розрізняють ІСЧ – інсемінацію спермою чоловіка, та ІСД – інсемінацію спермою донора.

Щодо ІСЧ, то ця методика полягає у наступному. Після 3-денного статевого стримування, сперму забирають пластиковим шприцом, з'єднаним з спеціальним поліетиленовим катетером, який наповнюють спермою, а його просувають по піхві в шийку матки або в матку. Вводять 0,4 мл. Сперми. На шийку матки накладають ковпачок для утримання сперми. Жінка лежить 30 хв. Процедуру повторюють 3-5 циклів підряд. Крім даної процедури є методики введення яйцеклітини в матку, а потім відбувається статевий акт, але дана методика в Україні не знайшла широкого застосування.

ІСЧ застосовують коли: присутня гіпоспадія сечівника, імпотенція, відсутність еякуляції, олігоспермія зі збереженою нормальною рухливістю сперміїв, вагінізмй аномалії розвитку піхви. Ефективність становить 14-20% на одну спробу. Для ІСЧ може бути використана нативна або кріоконсервована сперма чоловіка.

Другий варіант використання методу ІСЧ – несумісність подружньої пари. У цьому випадку показники сперми нормальні, у жіночому організмі також не виявлені відхилення, але разом з тим відбувається негативна дія слизу шийки в організмі жінки на сперматозоїди. Тому, використовуючи метод внутрішньо-маткової інсемінації (ВМІ), сперматозоїди вводять прямо в порожнину матки. Виходить, вони тим самим подолають „небезпечний” для них етап проходження. Введення сперми у порожнину матки може спричинити інфікування, а також часто супроводжується болючим скороченням матки.

У тому випадку, якщо запліднююча здатність сперми чоловіка, зовсім погана (олігоастеноспермія ІІІ ступеня або азооспермія – відсутність сперміїв у еякуляті), або ж бар'єр несумісності не вдається подолати, удаються до штучного запліднення спермою донора – ІСД. Принцип запліднення аналогічний, як при ІСЧ. У найсприятливіший для зачаття час – за день до розрахованого часу овуляції (на основі спостереження за цервікальним слизом, рівнем гормонів у крові та сечі і за допомогою УЗД), у день овуляції та день після неї, у порожнину матки жінки вводять оброблену сперму. Деколи спробу доводиться повторювати до 2-3 разів протягом циклу. Цю методику використовують також і для самотніх жінок. Дієвість внутрішньо-маткової інсемінації достатньо велика. При заплідненні спермою чоловіка можливість завагітніти 20-40 %, спермою донора – 50-80%.

Вибір донора: Це добровільний учасник, який підписує ряд юридичних документів. Обов'язковими умовами вибору донора повинні бути наступні критерії: вік до 36 років; фізичне та психічне здоров'я; відсутність спадкових хвороб та вад розвитку; у родичів не повинно бути в минулому мертвонароджених, викиднів, чи смерті дітей. До обстеження донора входять: загальне обстеження; група крові, резус; RW, СНІД, хламідії; генетичні обстеження, спадкові обстеження. Також враховують зовнішні ознаки (ріст , колір очей, волосся).

ІСД завжди виконується із використанням кріокорсервованоі сперми у зв'язку з необхідністю ретельного та тривалого обстеження донора, регламентованого європейськими вимогами створення кріобанків. Протягом шести місяців донорський матеріал має зберігатися у карантинному сховищі у замороженому вигляді (до – 196°С), до отримання результатів повторних обстежень донора ( підчас обробки відбувається очищення сперми та селекція сперматозоїдів). Перший на території СНД кріобанк було створено у Харкові у Інституті проблем кріобіології та кріомедицини НАН України під керівництвом академіка В.І.Грищенка.

Газета „Слобідський Край” у статті „Діти на завтра” за 10.02.2009 подає ціни, за репродуктивні послуги. Пункція сперми в Україні на той час коштувала 300 гривень. Донорська яйцеклітина – 2500 гривень. На сьогодні ці цифри значно збільшились.

Штучну інсемінацію можна використовувати при звичайному, фізіологічному менструальному циклі жінки, або на фоні штучного стимулювання овуляції.

 

2.2.1.2. GIFT

 

Ще одним методом інтракорпорального запліднення є GIFT. У цьому випадку проводять перенесення яйцеклітин разом із сперматозоїдами безпосередньо в маткові труби. Принцип цього методу запліднення достатньо простий. Після спостереження за овуляцією та її моніторингу, з дозрілого фолікула спеціальним медичним інструментом (лапроскопом) та за допомогою тоненької голки – піпетки (катетера) витягають яйцеклітину , одночасно беруть  сім'я чоловіка та готують його (капацитують). Гамети переносять катетером через торочки маткової труби у одну маткову трубу або у обидві водночас. Це перенесення виконують таким чином, щоб уникнути запліднення у катетері й забезпечити, щоб воно відбулося всередині фаліппієвої труби. Для цього сім'я у катетері відділяють від яйцеклітини за допомогою повітряної кульки, наповнюючи катетер у такому порядку: сім'я, повітряна кулька, яйцеклітина, повітряна кулька, сім'я. Запліднення відбувається у лоні матері, але гамети певний час перебувають поза організмом людини. Запорукою успіху в цій процедурі є своєчасність проведення, за умови, що жінка має хоча б одну прохідну фаліппієву трубу.

Крім цього удаються ще і до перенесення ембріона (зиготи) в маткову трубу. Цей метод запліднення називається ZIFT (ТЗМТ). Фахівці вважають, що настання вагітності при ZIFT-і на порядок вищий, ніж при проведенні запліднення іншим способом. GIFT і ZIFT виконують або під час лапароскопії, або під ультразвуковим контролем. У першому випадку гамети і зиготи вводять у маткову трубу з боку черевної порожнини, в другому ж – через шийку матки. Лікарі відзначають, що ці види штучного запліднення достатньо ефективні. Позитивний результат наступає в 30-40% випадків.

Серед схожих до GIFT інтракорпоральних технологій є трансфер яйцеклітини у проксимальну трубу – LTOT, і трансфер гамет у порожнину матки – TIUG. LTOT можна розглядати, як допомогу подружньому акту, оскільки його використання відбувається при подружньому акті, у процесі якого проводиться забір сперми. TIUG цю єдність порушує, оскільки при його використанні забір сперми відбувається шляхом мастурбації. Як при LTOT, так і при TIUG можливими є випадки великої втрати ембріонів. Лише 30% вагітностей, при використанні цих технологій, позитивно завершуються.

 

2.2.2. Екстракорпоральні технології

2.2.2.1. Запліднення у пробірці і перенесення ембріону (ЗУП і ПЕ)

 

FIVET, ЗУП і ПЕ, , ЕКЗ, ЗІВ, ЕКО – скорочення, що означують одне і теж запліднення поза людським організмом.

Запліднення у пробірці проводиться при жіночій безплідності: 1) абсолютна трубна безплідність (відсутність маткових труб або їхня непрохідність); 2) безплідність зумовлена ендометріозом, за відсутності ефекту від медикаментозної терапії; 3) ендокринна безплідність за відсутності ефекту від інших методів лікування; 4) безплідність нез'ясованого генезу за відсутності ефекту від ІСЧ (протягом 6 циклів); 5) безплідність зумовлена цервікальним фактором, за умови відсутності ефекту від лікування методом ІСЧ (протягом 6 циклів); 6) безплідність, зумовлена відсутністю або функціональною неповноцінністю яєчників чи матки, у цьому разі програма ЗІВ буде включати використання донорських яйцеклітин, ембріонів або програму сурогатного материнства. Коли говоримо про чоловічу безплідність, то цю технологію застосовують при олігоастенотератоспермії І – ІІ ступеня за умови неможливості проведення або неефективності ІСЧ.

Технологія FIVET передбачає два етапи: запліднення у пробірці і перенесення ембріона.

Екстракорпоральне запліднення в свою чергу поділяється на три етапи. Першим з них є гормональна стимуляція ячників жінки для того, щоб викликати суперовуляцію (розвиток і вивільнення одразу до двадцяти яйцеклітин), оскільки при перенесенні у порожнину матки кількох ембріонів імовірність імплантації вища, ніж при перенесенні одного ембріону.

Наступний крок у ЕКЗ – метод трансвагінальної пункції фолікулів – це отримання зрілих яйцеклітин (ооцитів) з яйників жінки. Вилучення яйцеклітин призначається через 34-36 годин після введення гормонів. Отримання яйцеклітин здійснюється або лапараскопічним методом, або за допомогою спеціальної голки під ультразвуковим контролем. Лапароскопія проводиться під наркозом, шляхом розрізу нижче пупка. Введення голки через прохід піхви чи стінку сечового міхура здійснюється при анестезії на місці введення.

Яйцеклітини поміщають у спеціальну рідину. Згодом сюди додають оброблену сперму чоловіка або донора ( по 50-100 тисяч сперматозоїдів на одну яйцеклітину, залежно від їх параметрів ), тому ЕКЗ може бути гомологічним або гетерологічним. Зазвичай запліднюють 60-80% всіх яйцеклітин, що були виділені і забрані від жінки. Через 12-20 годин після запліднення запліднені яйцеклітини досліджують. Наявність двох проядер свідчить про нормальне запліднення. Заплідненні яйцеклітини з трьома, чи більше проядрами, знищують. Вирощування отриманих ембріонів людини відбувається в інкубаторі (поживні середовища у яких, для забезпечення білків та фактору росту, додають сироватку пацієнтки, кров із пуповини або підібрану донорську кров) протягом 48 – 72 годин. Зайві ембріони на етапі двох проядер переважно заморожують.

Настає час другого етапу FIVET. Трьохденні ембріони через катетр переносять у порожнину матки. Катетер слід уводити на глибину, що відповідає 2/3 довжини порожнини матки (за даними УЗД) таким чином, щоб не травмувати ендометрій.

Дотепер серед дослідників немає єдиної думки щодо кількості ембріонів, яку варто переносити у порожнину матки, оскільки перенесення більшої кількості ембріонів підвищує ризик настання багатоплідної вагітності. Вважають, що у порожнину матки варто переносити не більше трьох ембріонів, а у разі високої ймовірності настання вагітності – не більше двох.

Після двох місяців перебування ембріонів у матці, їх розвиток досліджують та через візуально визначені вади розвитку або внаслідок багатоплідної вагітності, проводять редукцію частини з них, отже, виконують селективний аборт. Як вказує статистика, багатоплідна вагітність при ЕКЗ спостерігається у 20% пацієнток. У разі невдачі, спробу повторюють через 3-4 місяці до чотирьох разів.

Успішність методу FIVET за кількістю народжених дітей у відношенні до перенесень ембріонів у матку коливається між 19 і 22%. Цей показник буде значно нижчим (5%), якщо оцінювати його у відношенні до всієї кількості утворених із запліднених яйцеклітин ембріонів, які гинуть у 95% випадків. Застосування FIVET, до того ж супроводжується великим відсотком абортів – близько 20% клінічних вагітностей, до 60% після 40 років, тому кількість реально виношених вагітностей не перевищує 10-15% кількості перенесень.

Сурогатне материнство. Розглядаючи FIVET, хочу звернути увагу на популярну сьогодні програму сурогатного материнства. Сурогатними називають матерів, які виношують для третіх осіб-замовників запліднені у пробірці ембріони, що мають яйцеклітину і сперму замовників. Оплата за такі послуги достатньо висока, тому у більшості випадків, заради неї погоджуються стати сурогатними матерями. Бувають випадки, коли матері, маючи власних дітей, беруть на себе це завдання, щоб подарувати дитину своїй безплідній сестрі. Буває також, що так звана „винаймана мати”, виносивши замовлену дитину, відмовляється віддати її, вважаючи своєю.

Деякі „репродуктивні фахівці” стверджують, що перший випадок сурогатного материнства відбувся майже чотири тисячі років тому і описаний він нібито саме в Біблії. У Старому Заповіті (Буття, 16) розповідається про те, як Сара, дружина Аврама, була безплідна і найняла свою служницю Агар, щоб та виносила дитину Аврама. Похилий вік Аврама (86 років) нітрохи не перешкодив заплідненню, і 1910 року до нашої ери у Аврама і Агарі народився хлопчик, якому дали ім'я Ісмаїл. Сара прийняла його на свої коліна як рідного сина.

Таким чином, традиційне сурогатне материнство, про яке йдеться в Священному Писанні, означало, кажучи сучасною мовою, природну інсемінацію жінки-донора, яка таким чином була одночасно і сурогатною матір'ю. При цьому з юридичної точки зору сини, що народилися, вважалися власними дітьми законних дружин біблійних патріархів. Пізніше така ж практика знайшла своє продовження в Стародавніх Греції і Римі.

Показаннями для сурогатного материнства є: відсутність матки (вроджена або набута); деформація порожнини або шийки матки при вроджених вадах розвитку або в результаті захворювань, за яких неможливе виношування вагітності; синехії порожнини матки, які не підлягають корекції; тяжкі соматичні захворювання, при яких виношування вагітності загрожує подальшому здоров'ю або життю реципієнтки, але не впливають на здоров'я майбутньої дитини при здійсненні донації ооцитів для проведення ДРТ методом сурогатного материнства; невдалі повторні спроби ДРТ (4-6) за поінформованою згодою пацієнтів при неодноразовому отриманні ембріонів високої якості, перенос яких не призводив до настання вагітності.

Федір Дахно розглядає п'ять варіантів програми сурогатного материнства: 1) ооцити донора + сперма чоловіка = вагітна жінка (дитина кровна для матері і генетична для чоловіка); 2) ооцити донора + сперма чоловіка = вагітна сурогатна мати (дитина не генетична для сурогатної матері, але генетична для чоловіка); 3) ооцити жінки + сперма чоловіка = вагітна сурогатна мати (дитина генетична для жінки і чоловіка), це найбільш традиційний і найкращий варіант СМ; 4) ембріон донора = вагітна сурогатна мати (дитина не генетична для жінки і чоловіка), але вагітність протікає під наглядом жінки і чоловіка, за їх участю відбуваються пологи і вони більш впевнені в тому, що ця дитина буде більш рідною, ніж усиновлена; 5) ооцити сурогатної матері + сперма чоловіка = вагітна сурогатна мати (дитина генетична для чоловіка і для сурогатної матері). Якщо сперма чоловіка має зміни в кількості та якості сперміїв, виконується процедура ІЦІС.

Скільки ж пар скористалися в Україні послугами сурогатної матері? Кожна клініка тримає в таємниці свою діяльність. В «Ісіді», де щороку народжується тисяча немовлят, одна-дві дитини з'являються на світ від сурогатної матері. Так само і в клініці «Інтерсоно» у Львові чи в Центрі репродуктивної медицини у Києві. Таким чином, за оцінками, близько 30-50 дітей в Україні щороку народжуються від сурогатних матерів, причому десять із них – для іноземних пар.

Країни, в яких дозволено сурогатне материнство: Аргентина, Австралія, Бразилія, Канада, Еквадор, Греція, Гонконг, Іран, Ізраїль, Корея Росія, Південна Африка, Україна, Великобританія, США.

Країни, в яких заборонено сурогатне материнство: Австрія, Болгарія, Чеська Республіка, Франція, Німеччина, Угорщина, Італія, Люксембург, Норвегія, Португалія, Словенія, Іспанія, Швеція.

Сьогодні лікарів більше турбує здоров'я дітей з пробірки, оскільки здійснення методик штучного запліднення супроводжується ризиками пов'язаними із відхиленнями у розвитку дитини. Кожен із методів ЕКЗ збільшує ризик перинатальної патології та важкої неврологічної інвалідності з дитинства. За даними досліджень відомо, що з 82 дітей зачатих іn vitrо — 44 мали неврологічну симптоматику. Зазвичай у народжених дітей з пробірки виникають такі розлади: затримка розвитку (30%), асфіксія при народженні (80%), неврологічні порушення (54%). Діти, зачаті у пробірці, нечасто виживають.

 

2.2.2.2. Інтрацитоплазматична ін'єкція сперміїв (ICSI)

 

Інтрацитоплазматична ін'єкція сперміїв – заплідненя яйцеклітини шляхом введення сперматозоїда безпосередньо в цитоплазму яйцеклітини. Ця програма є різновидом ЕКЗ і проводиться при важких формах неплідності чоловіка – порушеннях сперматогенезу. Для застосування ІЦІС достатньо поодиноких сперміїв у еякуляті. Навіть за відсутності сперміїв у еякуляті їх можна одержати шляхом аспірації безпосередньо із проток над'яєчка, або шляхом відкритої біопсії яєчка з екстракцією сперміїв із тканини яєчка. Спермії селекціонують. Голкою для ін'єкції травмують клітинну мембрану у ділянці хвоста спермія, що призводить до його іммобілізації. Спермій затягують у голку. Тим часом спеціальною голкою з тупим кінцем , фіксують яйцеклітину так, щоб полярне тіло опинилося на 6, чи на 12 годинах. Після цього повільно вводять спермій у цитоплазму яйцеклітини, здійснюючи при цьому пряме, цілковито штучне запліднення. Яйцеклітину визволяють та переносять у інкубатор.

Через 16 годин потрібно проконтролювати наявність пронуклеусів (чоловічого та жіночого) – презоготи, у якій виявляють два про нуклеуса, і перенести їх у чисте середовище. У середньому через 48 годин після запліднення оцінюють морфологічні властивості і темпи дроблення ембріонів. Ембріони готові для перенесення на стадії 4-8 бластомерів. Іноді їх культивують до стадії бластоцисти.

Подібним до ICSI, є техрологія SUZI (субзональне запліднення яйцеклітини), при якій сперматозоїд вводиться під прозору зону яйцеклітини.

Ймовірність успіху при проведенні ІЦІС сягає 70%.

 

2.3. Негативні аспекти застосування допоміжних репродуктивних технологій

 

Охарактеризувавши кожен із методів ДРТ, справедливим, що до тих, хто зацікавився високими здобутками такої репродуктології, і забажав їх випробувати на собі, буде подати відгуки науковців та медиків, що стосуються і негативної сторони штучного запліднення. Оскільки не всі поділяють думку про „абсолютну” безпечність жінок, що забажали завагітніти таким шляхом, а ні дітей, що будуть продуктом даного материнського вибору. На шпальтах газет, а також на Інтернет сайтах можна прочитати про дослідження результати яких, насторожують і навіть лякають. Здебільшого негативні відгуки не конкретизуються на окремих методах, а стосуються загально штучного запліднення, або запліднення „іn vitro”.

Найперше здоров'ям ризикує потенційна мати. Останні дослідження, проведені ізраїльськими медиками, показали, що штучне запліднення значно збільшує ризик захворювання на рак грудей.

У Ізраїлі щорічно десятки тисяч жінок проходять процедури, необхідні для „зачаття з пробірки”. Дослідження показали, що ризик захворювання на рак грудей в цьому випадку зростає на 40%. Крім того, було встановлено, що рак грудей у жінок, що проходили процедури, необхідні для проведення штучного запліднення, значно молодший порівняно з віком жінок, що не піддавалися цим процедурам.

Причиною проведення подібних досліджень послужив той факт, що медикам і раніше було відомо про те, що гормональні зміни збільшують ризик захворювання на рак грудей. Жінкам, що проходять курс лікування від безпліддя, вводяться великі дози жіночого гормону естрогену з метою понизити вірогідність викидня після проведення процедури екстракорпорального запліднення (ЕКЗ). І цей же гормон, судячи з усього, веде до скупчення і розмноження ракових клітин [Див. там само].

В останні роки подібні дослідження проводилися неодноразово, проте їх результати були досить суперечливими. Одні стверджували, що зв'язку між ЕКЗ і раком грудей не існує, інші запевняли, що ці факти пов'язані між собою лише частково. Цього разу, спостереження велося за більш ніж 10000 жінок, і результати виявилися приголомшливими. Дослідження, проведені лікарнею Асаф ха-Рофе, показали – ризик зростає на 40%.

Медики враховували і вік жінок, що проходили курс лікування, і кількість курсів гормонів, які вони пройшли (оскільки для того, щоб завагітніти, далеко не завжди достатньо одного курсу лікування). Згідно з дослідженням, середній вік жінок, що проходили курс лікування, – 32 роки, а середнє число курсів, що припадають на одну жінку, – 3.15 Середній вік жінок, у яких згодом розвинувся рак грудей, – 44 роки.

Рідше трапляються випадки раку яєчників. У 75-85% випадків рак яєчників виявляють аж на третій-четвертій стадіях, коли жити залишається всього лиш півтора року, незважаючи на лікування.

Після кількох невдалих спроб штучного запліднення часто посилюється ситуація з неврозами і депресивними станами. Можливо розвиток алергічних реакцій на стимулюючі препарати. При проведенні пункції яєчників зберігається ризик травмування судин і внутрішніх органів.

Також, не виключаються випадки невиношування вагітності.

Частота Кесаревого розтину при природному заплідненні у нормі – 10%, при штучному заплідненні 40-50%.

Оскільки ЕКЗ є серйозним випробуванням для ендокринної системи жінки, то цілком імовірне порушення в її роботі, збільшення маси тіла і т.д.

У жінок після сорока років крім можливості розвитку раку грудей, вищі шанси на те, що клімакс почнеться раніше покладеного терміну, що є стресом для їх організму.

Можна чекати загострення хронічних гінекологічних захворювань. А в результаті використання спеціальних препаратів в боротьбі з цими загостреннями, цілком можливо виникнення проблем з печінкою (медикаментозні гепатити, гепатози, цирози, і рак печінки).

Дослідження проведені американськими лікарями за дорученням британської організації „Human Fertilisation and Embryology Authority”, показали, що діти, зачаті in vitro, з більшою вірогідністю можуть захворіти на серйозні хвороби з ускладненнями. 

Вони стверджують, що ДНК дітей зачатих методом in vitro відрізняється від ДНК інших дітей, через що їх відносять до групи з більшим ризиком захворіти на ожиріння чи діабет. Відповідно до рапорту «діти з пробірки» частіше мають вади серця і проблеми шлунково-кишкового тракту. Серед хвороб, на які наражаються ці діти, є також хвороба Англемана, що призводить до відставання в розвитку, а також хвороба Беквіта-Відеманна, тобто генетичне захворювання, яке характеризується гіпертрофією мови і грижею.

Відповідно до досліджень лікарів з США, зміни, які є побічним наслідком застосування штучного методу зачаття, відбуваються в так званих епігенетичних механізмах. Вони не мають зв'язку з генетичними мутаціями, але полягають в “загасанні експресії деяких генів”. У дослідників існує побоювання, що діти, зачаті методом in vitro, можуть передавати вади своєму потомству.

Інші американські науковці шляхом дослідів на найбільш генетично подібних до людини мишах виявили, що штучне запліднення порушує роботу генів, відповідальних за обмін речовин і транспорт живильних з'єднань (нутрієнтів) в їх плацентах. Результати дослідження допомагають зрозуміти, чому „діти з пробірки” частіше страждають обмінними порушеннями, такими як ожиріння, артеріальна гіпертонія і підвищений рівень глюкози в крові.

Отже, з одної сторони, ДРТ є вже достатньо розвиненими, і можуть похвалитися різноманітністю методик та результатами здійснених успішно запліднень і народжень. З другої сторони, дослухаючись до висновків науковців, бачимо, що штучне запліднення не є позитивним у всіх аспектах. Найперше слід усвідомити, що це є великий ризик, який не знати, чи принесе очікуваний результат, і не дай Боже – жахливі побічні ефекти, що будуть куди небезпечнішими для життя жінки, ніж неможливість завагітніти.

 

РОЗДІЛ ІІІ. МОРАЛЬНА ОЦІНКА ЗАСТОСУВАННЯ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

Перш ніж перейти до дослідження вчення Церкви про моральність застосування ДРТ, хочемо наголосити на тому, що фундаментом, на якому це вчення побудоване, є гідність та права людини, а саме: недоторкане право на життя та право бути зачатою у гідний людини спосіб.

 

3.1. Моральна оцінка інтракорпорального запліднення

3.1.1. Моральна оцінка штучної інсемінації

 

Досліджуючи, моральне вчення Церкви, що до двох видів штучної інсемінації, ІСЧ та ІСД, мусимо проаналізувати питання, яке передує проведенню інсемінації, а саме – ставлення Церкви до способів і засобів забору сім'я. Це питання залишається актуальними і що до наступних методів ДРТ.

Дозволеність засобів та методів забору сім'я. Дію можна вважати дозволеною, якщо дозволені цілі, задля яких вона виконується, і дозволені засоби, за допомогою яких воно здійснюється. Ми мусимо з етичної точки зору проаналізувати методи забору сім'я.

Забір сім'я здійснюється такими методами: шляхом відсмоктування сперми з піхви, з використанням при єднанні презерватива, шляхом мастурбації, та хірургічно – уколом у зоні придатку яєчка.

Морально-нейтральним вважається відсмоктування сперми з піхви після статевого єднання з подальшим його впорскуванням в матку. Така практика використовується при гомологічній інсемінації. При цьому подружній акт залишається не ушкодженим.

Якщо забір сперми був здійснений шляхом мастурбації, то таке дійство є  морально злим, оскільки позбавлене двох основних цілей людської сталевості: взаємного самовіддання в любові та справді людського продовження роду в любові. Меншим злом було би запліднення спермою батька, добутою хірургічним шляхом. Моральне зло полягало би лише в тому, що дитина була би зачатою шляхом лікарських маніпуляцій, а не у гідний людини спосіб – шляхом подружніх обіймів у любові. Однак у випадку ушкодження чи відсутності у батька сім'явивідних каналів такий спосіб виглядає морально допустимим, тим більше, що при сучасних медичних технологіях можливо поєднати таке запліднення із статевим актом, впорскуючи сперму відразу після оргазму.

Моральна негідність мастурбації при заборі сперми обтяжується ще й тим, що для збудження у таких випадках використовується порнографія, яка є моральною провиною. Моральної негідності додає ще й той факт, що донорство сперми здійснюється за грошову винагороду, перетворюючи його таким чином у джерело прибутку.

Яйцеклітини добуваються хірургічним шляхом. Моральність при цьому буде залежати від способу через, який їх будуть запліднювати. Хірургічне діставання яйцеклітини з яйника та поміщення її в матку, після чого вона запліднюється у природний спосіб – морально нейтральне. Воно має на меті допомогти заплідненню та зберігає непорочними подружні обійми.

Моральність гомологічної штучної інсемінації. Цей вид інсемінації не несе в собі моральної важкості, оскільки йдеться про лікарську допомогу, щоб подружній акт, цілісний у всіх фізичних, психічних та духовних компонентах, міг увінчатися зачаттям і народженням дитини. При цьому мають застосовуватися технології (зокрема, при взятті сімени), які не порушують моральних принципів.

І все ж, моральна оцінка ІСЧ відрізняється в залежності від того, чи мова йде про штучну інсемінацію у прямому значенні цих слів, чи про допомогу подружньому акту. У першому випадку такі дії засуджуються Церквою, оскільки Церква наголошує на обов'язковому збереженні духовно-фізичної єдності подружнього акту. При звичайній допомозі здійснюється технічна допомога для того, щоб сім'я, вивільнене у процесі подружнього акту , могло з'єднатися з яйцеклітиною, і її запліднити.

Вже папа Пій XII, потім Павло VI в енцикліці Нumane vitae, а пізніше і Конгрегація у справах віровчення в Інструкції Donum vitae настоюють на одному важливому аспекті: обов'язковому збереженні духовно-фізичної єдності подружнього акту. Втручання гінеколога можна вважати дозволеним за умови, що це сприятиме ефективності такого акту (у здійсненні його дітородної функції), але в жодному випадку не замінюватиме його. Зачаття та народження дитини зберігає свою досконалість і повноту лише тоді, коли є плодом як фізичного, так і духовного поєднання подружжя. „Народження нової особи, у чому чоловік і жінка співпрацюють із силою Творця, повинно бути плодом і знаком взаємного дарування подругів, їхньої любови та вірности. Вірність подругів у подружжі включає в себе взаємну повагу їхнього права стати батьком і матір'ю лише один через одного”. Слова цього ж змісту містить у собі ККЦ.

З цього випливає, що „Штучна гомологічна інсемінація в рамках подружжя може бути допустимою виключно у тих випадках, коли технічні засоби не підміняють собою подружнього акту, але служать для полегшення і допомоги, щоб акт досяг своєї природної мети”.

Моральність гетерологічної штучної інсемінації. У даному підрозділі разом із моральною допустимістю гетерологічної інсемінації розглянемо сам факт гетерологічності штучних методів запліднення – дозволеність використання гамет донора.

У випадку штучного гетерологічного запліднення у виникненні нового життя беруть участь не лише супруги, але треті особи, донори. У такому випадку порушується право дитини бути зачатою, виношеною в лоні, народженою на світ і вихованою у рамках подружжя. По народженні така дитина буде змушена дізнатися і прийняти цю „нездорову” ситуацію. З психологічного погляду, перед дитиною постає важке завдання встановити особу біологічного батька. В законодавствах різних країн було введено певні юридичні формулювання, що стосуються констатації батьківства, збереження тайни донорства, а також нормативні акти, пов'язані з торгівлею сім'ям. Однак залишається сумнівною допустимість положення, у відповідності з яким для дитини залишається таємницею ім'я її біологічного батька: кожен громадянин має право знати своїх природних батьків, і це право відкрито визнає багато держав.

Порушується і повага до шлюбного союзу, до гідності подружжя та до виключного права стати батьком і матір'ю лише завдяки одне одному. Часто звучить питання: з яких міркувань подружжя просить здійснити для них гетерологічнє штучне запліднення, а не вирішує, натомість, усиновити дитину? Очевидно, лише тому, що, принаймні, одне з них вважає істотною й незаперечною перевагою мати зі своєю дитиною генетичний зв'язок, водночас не враховуючи, що ця перевага була б істотною й незаперечною також для іншого подружнього партнера, якого доводиться замінювати донором. У подружньому контексті ця ситуація наближена за своїм значенням і морального оцінкою до перелюбу, плодом якого є дитина. Таким чином між подружжям створюється різниця «присутності», яка робить проблемним саме його виживання: тобто порушується подружня гармонія та єдність. З психологічного погляду, на ґрунті «умовного» батьківства виникає можливість сімейних негараздів, бо на підсвідомому рівні «умовний» батько ледве чи примириться з тим, що він не є біологічним батьком. Ця обставина може відбитися і на стосунках між подругами, котрі не є у рівній мірі батьками своєї дитини. Це може спричинити підозри у зраді та створювати механізми самозахисту, які будуть виражатися у переживаннях через те, що донор міг бути хворим чи передати спадкову хворобу.

До того ж, право подружжя ставати батьками разом — одне з одним та одне завдяки іншому — бере початок не з їхнього бажання, а є невід'ємним від самої інституції шлюбу, на який вони погодилися свідомо і добровільно: тобто вони не є господарями чи арбітрами цього права і не можуть користуватися ним як їм заманеться. І навіть якщо неплідний чоловік або неплідна жінка дають свою згоду на гетерологічнє штучне запліднення, це не змінює внутрішньої недозволеності акту. Йдеться про згоду, яка, крім усього іншого, не має жодної власної цінності, тому що має своїм об'єктом невідчужуване право.

З цих причин треба розглядати як етично недозволені – оскільки вони суперечать гідності особи і шлюбу – запліднення жінки спермою донора, що не є її чоловіком, і запліднення спермою чоловіка яйцеклітини, яка не належить його дружині, так само як і штучне запліднення жінки неодруженої, дівчини або вдови, незалежно від того хто буде донором, а також виношування жінкою чужого ембріона.

Як висновок до цього підрозділу цитуємо Donum vіtae: „ Штучне гетерологічне запліднення суперечить єдності подружжя, гідності подругів, властивому покликанню батьків і праву дитини бути зачатою і приведеною на світ у подружжі і з подружжя… Більше того, воно є образою спільного покликання подругів бути батьком і матір'ю: воно об'єктивно позбавляє подружню плідність єдності та цілісності. Воно спричинює і проявляє розрив між генетичним батьківством і відповідальністю за виховання дитини”.

 

3.1.2. Моральна оцінка трансферу гамет у маткові труби

 

Застосування технології Gift може бути пов'язане з бажанням оминути етичні проблеми знищення „зайвих” ембріонів. На думку деяких моралістів, Gift не можна вважати формою допомоги – це, радше, заміна подружнього акту: хоч саме запліднення відбувається в лоні матері, але гамети певний час перебувають поза людським організмом.

Інструкція Donum vіtaе не висловлюється ні на захист, ні в осуд Gift, оскільки новизна цієї методики і способи її застосування залишають місце для певних сумнівів, у яких ще треба розібратися.

Взяття сперми під час подружнього акту та анестезію жінки, зроблену для того, щоб узяти в неї яйцеклітини лапароскопічним способом і щоб протягом цього ж таки сеансу перенести гамети у фаллопієві труби, можна вважати допомогою статевому акту подружжя і на цій підставі дійти висновку, що Gift не є його підміною. Але якщо вважати, що технічне втручання, нехай навіть воно відбудеться після подружнього акту, може обійтися й без присутності чоловіка та жінки, а отже, прокреація відривається від єднання двох осіб, слід констатувати, що Gift є цілковитою підміною подружнього акту.

Аналогічною буде моральна оцінка і для ZIFT.

Також під моральним кутом зору розглянемо і інші інтракорпоральні технології: трансфер яйцеклітини у проксимальну трубу – LTOT, і трансфер гамет у порожнину матки – TIUG.

Якщо LTOT можна розглядати, як допомогу подружньому акту, оскільки при його застосуванні не відбувається роз'єднання між подружнім актом, у процесі якого здійснюється забір сім'я, та заплідненням, то TIUG цю єдність порушує, оскільки при застосуванні цього методу забір сперми відбувається шляхом мастурбації.

Як при LTOT, так і при TIUG можливі випадки великої втрати ембріонів, оскільки лиш невелика кількість вагітностей, що почались у клінічних умовах, завершуються позитивно [Див. там само].

 

3.2. Моральна оцінка екстракорпорального запліднення

3.2.1. Моральна оцінка запліднення у пробірці і переносу гамет

 

Перед тим як перейти до моральної оцінки FIVЕТ, слід нагадати дві основні етичні вимоги, пов'язані з людським дітонародженням. Перша вимога – життя ембріона треба захищати і оберігати, друга – зачаття повинно бути результатом особового стосунку законних подругів.

Моральність використання ембріонів. „Повага до гідності людини не допускає жодних експериментальних маніпуляцій над людським ембріоном чи його експлуатацію” – Хартія Прав Сім'ї.

Що стосується збереження життя людського ембріона при FIVЕТ на даному етапі розвитку технологій, то тут ми натрапляємо на поважні труднощі. Однією етичних проблем є „ембріональна редукція”. При імплантації одного ембріона нідація малоймовірна, тому одночасно імплантують три-чотири ембріони для того, щоб хоча б один вкорінився у матку. З цього випливає, що можлива багатоплідна вагітність (хоча за даними статистики частота випадків навіть одноплідної вагітності становить лише 20-30% в розрахунку до числа перенесень ембріонів, або 15% в розрахунку на одну спробу. Доводиться повторювати процедуру імплантації, що спричиняє загибель щораз більшої кількості ембріонів — нових людських життів). У свою чергу багатоплідна вагітність вважається невдачею, адже потрібно підвищити шанси для повноцінного розвитку хоча б одного ембріона. Ось чому в такому разі проводять постімплантаційний селективний (або євгенічний) аборт (під контролем УЗД при терміні вагітності до 10 тижнів у тіла „менш якісних” ембріонів вводять речовини, які призводять до їх загибелі). Такий аборт з позицій біоетики ніколи не виправданий. Він є вбивством ненародженої дитини, а служіння життю, здоров'ю в такому разі перетворюється на служіння смерті. Крім цього, створення «запасних» ембріонів необхідне тоді, коли треба подолати проблему несинхронності між овуляційним і менструальним циклом жінки, а це часто трапляється в жінок, які вдавалися до посиленої стимуляції. Для цього в багатьох лабораторіях дедалі частіше вдаються до кріоконсервації ембріонів. Утворюється «надлишок» ембріонів, і це стає серйозною етичною і юридичною проблемою: «надлишок» можна знищити, використати для експериментів чи для виробництва косметичних засобів, перенести в іншу жінку.

Вважається, що з усієї кількості заморожених ембріонів лише 3-5% зможуть остаточно розвинутися і народитися. Французьке законодавство передбачає знищення ембріонів після закінчення терміну 5-річної консервації. Масове знищення ембріонів відбулося 1 серпня 1996 р. у Великобританії, внаслідок якого було вбито 3300 ембріонів, оскільки закінчився термін їх 5-ти річного збереження. У Великобританії на кожен ембріон, що досягає народження, припадає чотири ембріони, яких використовують для дослідів. Такі ембріони з надчисла вважаються теж потенційними донорами ембріональних тканин, які намагаються застосовувати для лікування деяких хвороб, що неприпустиме з позицій персоналістичної біоетики.

Таким чином, при заплідненні „у пробірці” продукуються ембріони, смерть яких наперед передбачена та запланована, а метод, який нібито покликаний дати життя, насправді спричиняє смерть. Під час проведення FIVЕТ загальна втрата ембріонів сягає 93-94% і лише мізерна їх кількість виживає.

Свідоме знищення ембріонів, як і штучне переривання вагітності, з морального погляду (і не лише католицької моралі), є навмисним знищенням людських істот. Щоб виправдати це знищення живих ембріонів, дехто покликається на те, що і при природному заплідненні внаслідок різних аномалій відбувається велика кількість спонтанних абортів і до, і після імплантації. Зокрема, вони опираються на те що, якщо сама природа виконує селекцію (відбракування), і з числа різних ембріонів імплантуються і розвиваються тільки ті, які мають найбільшу життєздатність, то і в лабораторних умовах також допустимо застосовувати ряд спроб з метою досягнення кращого результату. В цьому випадку лікар лише «копіює» те, що відбувається в самій природі. Але слід чітко бачити різницю між природною смертю і спричиненою смертю.

Практика знищення ембріонів – це лише тимчасове явище – наводять аргумент репродуктологи. Коли технологія буде досконалішою,  такі втрати знизяться до рівня нормального ризику, невіддільного від будь-якого терапевтичного. Ми виправдовуємо технологію, що приводить до смерті, для здобуття досвіду задля досягнення досконаліших технологій. У будь-якому разі, слід констатувати, що в даний час технологія FIVЕТ супроводжується невиправданим знищенням людських ембріонів, яких не лише католицька віра, але й розум визнає людськими істотами і за своєю будовою, і за цінністю.

Статус подружнього акту. Запліднення у пробірці висуває ще одну обставину етичного характеру, а саме: запліднення у пробірці , навіть тоді, коли воно є гомологічним, розбивається єднально-емоційний компонент подружнього акту. Подружній статевий акт єднає подругів і водночас відкриває можливість народження дитини. Тому коли акт зачаття дитини не має тілесного виявлення, він виявляється позбавленим міжособистісного спілкування, яке у всій повноті можна виразити лише за посередництвом тіла (біологічний фактор цього акту відтворюється технологічно перенесенням гамет). Невід'ємною рисою подружньої любові є її цілісність і повнота дарування двох особистостей. Заміна тілесного поєднання призводить до применшення значення подружнього акту, його приниження до рівня суто технічної дії.

Екстракорпоральне запліднення створює розрив між подружнім єднанням і розмноженням людини, воно є заплідненням поза шлюбом: подружжю належить лише генетична спадковість ембріона, бажання батьківства і виношування плода в лоні матері. Немає взаємного самовіддання в любові та продовження роду в любові. Той, або ті, хто здійснює визначальну дію запліднення, є сторонньою для подружньої пари особою, чи групою осіб. Відповідні роздуми на цю тему знаходимо у Катехизмі Католицької Церкви, а також в енцикліці Еvangelium vitае, у якій зокрема, читаємо: „Різні техніки штучного запліднення не прийнятні з погляду моралі, оскільки відділяють дітородження від істинно-людського контексту подружнього акту, а надто це стосується техніки, що донині нараховує високий відсоток невдач: іде мова тут не так про самий момент запліднення, як про наступну фазу розвитку ембріона, нараженого на ризик скорої смерті”.

У цій ділянці ми стикаємося з одним із найбільших суперечностей сучасності: з одного боку, завдяки абортам та контрацепції відбувається поширення ментальності, спрямованої проти життя, а з іншого – відстоюється право будь-якою ціною і будь-яким способом мати дитину за допомогою технології FIVЕТ. У зв'язку з цим виникає велика підозра в тому, що, як в одному, так і в другому випадку, на дитину дивляться швидше, як на «доповнення», чи об'єкт, у відношенні до подругів, але не як на суб'єкт, наділений власною цінністю, що його слід бажати і приймати заради нього самого.

Потрібно мати на увазі ще й такі негативні аспекти цього методу, як медикалізація статевого життя подружжя; постійна непевність у тому, чи внаслідок FIVЕТ зможе народитися здорова дитина; штучний вибір статі; євгенічна селекція ембріонів; явище використання „найманих матерів”; дарування ембріонів. Гетерологічне FIVЕТ нівелює такі життєві аспекти людської особи, як синівство, єдинокровність, родинність та батьківство.

Моральність сурогатного материнства. У разі сурогатного материнства наявні інші зловживання не лише стосовно шлюбу, а й стосовно дитини, до якої не ставляться, як до особистості, що має право знати власних батьків, ідентифікувати себе з ними. Стає очевидною маніпуляція тілесною природою дитини, яка, з одного боку, отримує генетичну спадковість від двох конкретних осіб, а з іншого — кров, харчування і життєве внутрішньо-маткове забезпечення (що в майбутньому може мати наслідки на психічному рівні) від третьої особи — сурогатної матері

Інструкція Donum vitae вважає етично неприйнятним сурогатне материнство з тих самих причин, що й штучне гетерологічне запліднення, бо воно фактично суперечить єдності шлюбу й гідності людського дітородження. Воно спричиняє шкоду сім'ям, призводячи до поділу між фізичними, психологічними й моральними елементами, які утворюють сім'ю.

Оскільки найчастіше метою для сурогатної матері є заробіток, тож дуже часто об'єктом договору купівлі-продажу в цьому випадку є не лише матка сурогатної матері, а й передусім дитина.

З іншого боку чимало знаменитостей відмовляються стати матір'ю, оскільки переживають за власну кар'єру, чи фігуру. Дитина – це лише ще одна річ, яку вони хочуть мати, приклавши при цьому мінімум зусиль, що вимагаються у материнстві. Батьками будуть вони, а хто народить – це вже інше запитання. У такому випадку сурогатне материнство це реальна неспроможність виконувати обов'язки материнської любові, подружньої вірності і відповідального материнства.

Сурогатне материнство, як і торгівля дітьми , зачаття дитини для її безпосереднього продажу після народження та інші подібні дії, є тяжким злочином, гідним суворого осуду. Такі вчинки зневажають Бога та гідність дитини, як особи, створеної на образ і подобу Божу. Також вони є тяжкою зневагою божого дару материнства, глибоко ранять жінку, перетворюючи її на комерційний репродуктивний засіб, а тому за будь-яких обставин є морально недопустимими.

Закон України про охорону здоров'я дозволяє штучне запліднення та імплантацію ембріона за згодою подружжя та при збереженні анонімності донора, що етично неприпустиме. Необхідно негайно переглянути чинні законодавчі акти та прийняти нові закони на основі засад персоналістичної біоетики щодо втручань в людський організм, зокрема щодо репродуктивних технологій.

Отже вже сама засада, на якій ґрунтується запліднення у пробірці, містить зневагу до ембріона, порушує права і гідність людської особи; ембріон зводиться до рівня лабораторного матеріалу. Метод FIVЕТ призводить до масового та планомірного знищення ембріонів, тому не може бути біоетично і морально виправданий. Не можна дозволити зневажати людське життя, починаючи від самого його початку, тобто від моменту запліднення. Адже з цієї хвилини це життя є людським, особовим та неповторним.

 

3.2.2. Моральна оцінка інтрацитоплазматичної ін'єкції

 

Оскільки ICSI є методикою, що проводиться in vitro, а не у природній спосіб, вона прямо порушує обов'язковий елемент моральності – подружнє єднання. Лікар здійснює запліднення, вводячи  шприцом сперматозоїд у цитоплазму яйцеклітини, цілком замінюючи статевий акт, і зводить продовження роду до суто технологічного рівня. „Якщо медична дія технічно замінює собою подружній акт, з метою отримати відтворення, яке не є його результатом ні його плодом, то вона не є на службі подружньому єднанню, але радше привласнює собі відтворюючу (прокреаційну) функцію і таким чином суперечить гідності і невід'ємним правам супругів і праву дитини бути народженою”.

Отже, ICSI є морально-недозволеною технологією.

Підсумовуючи загально ІІІ розділ, можемо зробити короткий висновок, що Церква негативно ставиться до всіх методів запліднення, виправдовуючи лише той, який характеризується медичною допомогою статевому єднанню, для ефективного запліднення та народження дитини.

 

РОЗДІЛ ІV. АЛЬТЕРНАТИВНІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

 

Подружжя, яких торкнулась проблема неплідності, і які дослухаються до позиції Церкви проти штучних методів запліднення запитують: Що ми отримаємо замість цього? Чи штучне запліднення і методи „in vitro” є єдиною відповіддю на ситуацію, коли бажання отримати потомство перекреслюється неможливістю передачі життя? Покладаючись на авторитет Церкви, такі подружжя очікують, чи розрадить їх Вона у цих важких життєвих обставинах? Чи Церква, Як установа Божа, допоможе випросити у Отця Небесного один з його найбільших дарів – діточок? Чи навчить удостоїтись цього дару у спосіб, який би не перечив Богові у його задумі, щодо продовження людського роду?

Не лише неплідні подруги очікують відгуку від Церкви, але сама Церква прямує їм назустріч, бажаючи навчити правильно користуватись технологічними перевагами сучасності у той спосіб, який є угодний Богові. Церква не хоче ставити заборон, але намагається уберегти кожного від небезпек, які чатують на нас у цих несподіваних життєвих ситуаціях – проблемах репродукції. Тому, як альтернативні шляхи вирішення проблеми, Церква подає лікувальну Технологію Натурального Відтворення Потомства, та усиновлення – батьківство великого серця.

 

4.1. Технологія Натурального Відтворення Потомства

 

Професори – „творці дітей з пробірки” і власники „лабораторних фабрик дітей” (так званих, клінік „in vitro”), хочуть переконати кожного, що ДРТ є остаточним вирішенням проблеми неплідності. Цим самим заперечується надбання медицини у сфері лікування проблем, пов'язаних з фертильністю. Тим часом, якщо ми порівняємо результати лікування безпліддя при конкретних виявленнях хвороби 50 років тому і сьогодні, виявляється, наприклад, що при класичному лікуванні ендометрію (в 50-х роках XX століття) шанс на можливість народження дитини складав приблизно 50% – сьогодні in vitro при патології ендометрію дає 27% шансів; хірургічне лікування синдрому полікістозних яйників (дослідження з 1981 року) давало 55-77% шансів для пацієнтів, сьогодні in vitro дає 21-27%. Не дивлячись на постійне інформування про «успіхи репродукційної медицини», результати лікування є гіршими, ніж раніше. Чому?.

За класичним методом спочатку розпізнається причина, розпізнання хвороби, а пізніше – лікування, залежно від результатів обстеження. Комітети експертів гінекологічних товариств говорять взагалі про щось інше: діагностування причини пониженої подружньої плідності (яка має тривати протягом декількох місяців, іноді навіть протягом року, беручи до уваги фізіологічний цикл жінки, необхідність поступового пізнання її фізіологічних механізмів, перевірка правильності анатомічної будови і паралельного обстеження стану здоров'я чоловіка) є «марнуванням репродуктивного часу» і «подружжям, які страждають від неможливості мати потомство, слід як можна швидше запропонувати найсучасніші і найбільш ефективні методи лікування, тобто спочатку штучне запліднення, а після невдалої спроби наступні процедури, пов'язані зі штучним заплідненням: in vitro, ICSI, i всі інші найбільш складні способи уникнення проблеми» (без визначення причини). Пам'ятаючи наведені вище факти, які стосуються ефективності пропонованих методів, слід запитати, чому б не розпізнавати і не лікувати причини??? Чи відповідь знаходиться в тому, що лікування завдає лікареві клопотів і значно зменшує його прибутки? Ця проблема характерна в усьому світі відступається від класичних діагностичних і терапевтичних методів, заперечується цінність, наприклад, урологічного і андрологічного лікування при чоловічому безплідді, щоб якнайшвидше і як можна більше пацієнтів направити на „vitro”.

Лікарі, які хочуть розпізнавати і лікувати, напевно належать до меншості у середовищах, які займаються проблемою пониженої плідності подружніх пар. Але це власне до них скерував своє звернення, розміщене в енцикліці „Humanae Vitae” Папа Римський Павло VI у 1968 році. У 24 номері цієї енцикліки він пише: „ Ми прагнемо звернутися зі словами заохочення до науковців, які можуть принести багато добра для подружжя, сім'ї і спокійного сумління, якщо завдяки спільному зусиллю у проведенні досліджень будуть віддано намагатись пояснити різні чинники, які впливають на властиве регулювання людської плідності. Таким чином науковці, а особливо католицькі вчені, доведуть зі своєї сторони, що аспекти справи виглядають так, як цього навчає Церква, що головним чином не може бути великої суперечності з Божими законами, які стосуються з однієї сторони передання життя, а з іншої – піклування про правдиве подружнє кохання".

Одним з тих людей, які відповіли на цей заклик, присвячуючи увесь свій час і енергію на пошук цього пояснення і гідних людини методів лікування проблем, які стосуються людської гідності, був професор Томас Хілджерс, який спочатку працював у Єзуїтському Університеті Крейтона, а потім в Інституті Папи Римського Павла VI в місті Омаха, штаті Небраска у США. Він беручи за основу овуляційний метод Джона і Евелін Білінгсів, створив разом з групою своїх співробітників, спочатку модель Крейтона, тобто модель цілісного «піклування про фертильність», а на його основі – NaProTechnology  – новий розділ гінекологіі, яка у комплексний і новаторський спосіб трактує плідність і неплідність жінки. У цій галузі використовуються раніше надбані знання у гінекології, ендокринології, а також операційне втручання, відоме до цього часу, а іноді навіть відкинуте лікарями гінекологами. Її новаторство полягає на поєднанні і створенні стандартизованої моделі детального спостереження, аналізів даних і висновків, а також на революційному ставленні до процедурного лікування. У 2004 році Інститут ім. Папи Римського Павла VI видав підручник професора Хілджерса «NaProTechnology – Хірургічна і медична практика», який містив зібрані до цього часу результати обстеження і результати лікування при багатьох гінекологічних захворюваннях, а не тільки при безплідді.

NaProTechnology – Технологія Натурального Відтворення Потомства – «напротехнологія», вже отримала право на присутність у католицьких засобах масової інформації.

Чим є «напротехнологія», якою є суттєва різниця в порівнянні з раніше використовуваними прогресивними методами? Чому це є прогресом? Основним знаряддям Naprotechnology є Creighton Model Fertility CareTM System. Ця система полягає на стандартизації спостережень за біомаркерами – виділеннями, натуральне виникнення яких є ознакою здоров'я жінки і її плідності. Власне вміле розпізнання біомаркерів дозволяє парі завагітніти або уникнути вагітності. Якщо гінекологічне здоров'я жінки погіршиться, то зміна у біомаркерах, за якими стежитиме жінка, повідомить їй про це.

Підставою «напротехнології» є поглибленням суб'єктного обстеження: отримуємо від подружньої пари інформацію, яка стосується перебігу циклу жінки, яку у жоден інший спосіб, ніж спостереження CrMS , отримати не можна. Це є переломом у діагностичних можливостях, також у сфері об'єктного обстеження (тобто фізичного лікарського обстеження і додаткових обстежень: УЗД, рентген і лабораторних), оскільки їх проведення можна ідеально достосувати до фізіологічного циклу жінки, що надає лікареві незрівнянно більше можливостей розпізнавання причин безпліддя і інших жіночих захворювань у спосіб, який відрізняється від традиційного. Ці можливості виникають власне з суб'єктного сприймання подружньої пари, яка потребує лікування. Це подружжя може стати «експертом» з власної плідності, пізнати свій власний біологічний ритм, його порушення, щоб зробити можливою співпрацю з лікарем і інструктором.

Після менш ніж трьох місяців співпраці з інструктором CrMS подружжя потрапляє до лікаря, який, пояснюючи дані, розміщені у картах обстежень, а також усі раніше отримані результати додаткових обстежень, які пара приносить з собою, після лікарського обстеження спрямовує на наступні, чітко допасовані до індивідуального циклу даної жінки, обстеження. Протягом 3-5 місяців триває друга фаза діагностики. Включає вона також (якщо це необхідно) процедури, пов'язані з хірургічним втручанням, такі як: гістеросальпінгографія (ГСГ), гістероскопія, лапароскопія– які є одночасно елементом лікування. Після встановлення причини безпліддя пара направляється на фармакологічне, гормональне лікування, також чітко достосоване до індивідуальних потреб. Якщо наступають відхилення у результатах обстеження чоловіка, то йому також призначаються ліки. Так, отже, після приблизно 6-8 місяців ми маємо опинитись у ситуації, коли місячні цикли та анатомія (прохідність фаллопієвих труб, відсутність злук, вилікувані можливі вогнища патологіі ендометрію і т.п.) будуть правильними, і під час наступного етапу, постійно спостерігаючи за правильністю гормональних обстежень, очікуємо на зачаття. Рекомендуємо подружні акти у «віконечку плідності», яке відкривається завдяки присутності правильного виділення слизу шийки матки, і очікуємо приблизно протягом 12 місяців на зачаття. Увесь діагностично-лікувальний процес триває приблизно 18-24 місяців. Це саме той час, під час якого більшість подружжя мають отримати очікуваний результат. Якщо ні, то ми усвідомлюємо, що зробили усе можливе і морально допустиме для того, щоб допомогти подружжю. Для тих подружніх пар, які відчувають до цього покликання, це може бути вказівкою до того, щоб думати про усиновлення.

«Напротехнологія» керується взагалі відмінним від ДРТ філософським підходом до лікування пацієнтів з безпліддям. «Напротехнологія» сприймає дитину, як дар, що суперечить визнанню права на дитину, так як це стверджує інструкція Donum Vitae: „Правдиве і властиве право на дитину суперечить його гідності і природі. Дитина не є якоюсь річчю, яка б належала подружжю, і не може сприйматись як предмет власності. Дитина є насамперед даром, і то «найбільшим», найбільш безкоштовним для подружжя, живим свідоцтвом взаємної вірності його батьків…”.

Якщо говорити про ефективність «Напротехнології», то для цього ми можемо скористатись з роботи, розміщеної у вересневому (2008) номері «Journal of the American Board of Family Medicine: Outcomes From Treatment of Infertility With Natural Procreative Technology in an Irish General Practice; Joseph B. Stanford, MD,MSPH, Tracey A. Parnell, MD and Phil C. Boyle, MB». У дослідженні в Ірландії, на основі практики Сімейного лікаря у місті Гелвей, у 1998-2002 роках до лікаря звернулось 1239 подружніх пар з приводу безпліддя. Середній вік жінок – 35,8 років, середня тривалість безпліддя – 5,6 років. 33% раніше лікувались за допомогою ДРТ. Показник вагітностей склав 52%. Протягом цього часу вдалось допомогти 140 подружжям після невдалого лікування допоміжних репродуктивних технологій „in vitro".

Ще кращі результати документує у своїх роботах професор Хілджерс, можливо тому, що у нього є кращі, ніж в Ірландії можливості хірургічного лікування. Результати обстежень були опубліковані у 2004 році, у підручнику „The Medical & Surgical Practice of NaProTECHNOLOGY”. Загальні результати, показник вагітностей після лікування безпліддя за допомогою «Напротехнології» у часових проміжках показують, що: 1) до 12 місяців – отримано 44% вагітностей, 2) до 24 місяців – 62% вагітностей, 3) протягом 48 місяців від початку лікування – 71%.

Залежно від причини неплідності (непрохідність фаллопієвих труб, патологія ендометрію, синдром полікістозних яйників, відсутність овуляції), віку пацієнтів, а також часу лікування (до 72 місяців) «Напротехнологія» допомогла у заплідненні і народженні дітей від 40 до 80 відсотків подружжям, які звернулись за допомогою. Ця технологія допомагає також у ситуаціях, коли причиною безпліддя є чоловічий фактор. Існують, звичайно, ситуації, коли допомогти неможливо, наприклад, через генетичні фактори, деякі вроджені вади родових органів, відсутність фаллопієвих труб або неможливість хірургічної корекції їх непрохідності, цілковита відсутність сперматозоїдів у еякуляті. Багато подружь (77%) серед тих, яким не вдалось народити дітей завдяки лікуванню, погодились на усиновлення.

Корисним для подружньої пари повне усвідомлення гінекологічного і статевого здоров'я завдяки постійному спостереженню за ним, поглиблення відносин через краще розуміння себе. «Напротехнологія» дає багатьом подружжям надію на гідне, ефективне лікування відхилень організму, причини їх неплідності з вшануванням їх інтимності і правдивої мови кохання.

До цього часу лікарі, які хотіли спеціалізуватись у цій новій галузі, проходили навчання у США, Північній Америці і в Ірландії. У Польщі перший курс навчання розпочався наприкінці листопада і на початку грудня 2008 року у м. Любліні. Організатором курсу був «Фонд Інститут Лікування Подружнього Безпліддя», у співпраці з «Pope Paul VI Institute» з Омаха (США) і «The Women's Wellness and FertilityCareTM Centre» з Торонто (Канада), і надалі триває у формі 13-ти місячного післядипломного навчання для інструкторів CrMS, а також 6-ти місячне навчання для лікарів. «Напротехнологія» дозволяє брати участь у профілактиці і лікуванні безпліддя не лише лікарям-гінекологам, але також і сімейним лікарям. У цій галузі була введена нова категорія інструкторів, які співпрацюють з лікарем і пацієнтами, з метою якомога повнішого використання даних з обстеження циклу і біомаркерів.

«Напротехнологія» є молодою технологією і тому скористатися нею у Україні поки що не є можливо. Нам бракує спеціалістів ,які б пройшли курс навчання з цієї технології. Та бачимо, що «напротехнологія» практикується вже у Польщі, з якою ми межуємо, а тому надіємось не швидку появу її у наших медичних центрах, і на її допомогу неплідним українським подружжям та сім'ям.

 

4.2. Усиновлення

 

„Не треба забувати, що також і тоді, коли народження потомства є неможливим, подружнє життя не втрачає через те своєї цінності, бо фізична неплідність може дати супругам нагоду до іншого, важливого служіння у справі життя людської особи, як, наприклад, усиновлення, різні форми виховної праці, допомога іншим сім'ям чи вбогим або неповносправним дітям” – промовляє у апостольському повчанні Familiaris Consortio Іван Павло ІІ.

Для Церкви не існує поняття – „ми не можемо мати дітей”. „Було б лише бажання” – відповідає Вона. Кожен може називатися батьком, чи матір'ю лише б були до цього готовими. Бути готовим означає розуміти всю особливість та відповідальність, означає бути готовим на труднощі та радості, які несе з собою батьківство, означає бути готовим прийняти у своє життя ще одне життя. Іншу властивість, яку б порадила Церква для того, хто прагне батьківства, є навчитися бути слухняним Отцю Небесному, прислухатися і коритися його волі, якою б вона не була. Ось це напевно є основною ознакою готовності стати батьками.

Говорячи про незамінність сімейного середовища для зростання та добробуту дитини, Святіший Отець Бенедикт ХVІ зауважив, що «лише ставлячи Христа в центр особистого і подружнього життя, можна жити справжньою любов'ю і дарувати її іншим». «Саме сім'я, заснована на подружжі між чоловіком та жінкою, є найбільшою допомогою, яку можна запропонувати дітям. Вони прагнуть бути любленими матір'ю та батьком, які люблять однин одного, і потребують мешкати, зростати та жити разом з обидвома батьками, оскільки материнська та батьківська постаті є взаємодоповнюючими у вихованні дітей та у формуванні їхньої особистості та самобутності. Тому, важливо робити усе можливе для того, щоб вони зростали у стабільній та з'єднаній сім'ї».

Тверда віра у Боже провидіння повинна вести нас протягом життя. Не все стається так, як хочемо цього ми, не завжди є так, як нам мріялося. Іноді наші фізичні можливості не дозволяють нам осягнути бажаного. Це також трапляється і при бажанні мати дітей. Важкі патології дітородної функції не піддаються лікуванню, і все здається втраченим, весь зміст і ціль життя загублено – у подружжі не з'явиться малеча. Це справді болюче відчуття з яким важко змиритися. Такі удари негативно відбиваються на подружжях. Дуже часто це стає причиною реалізації себе поза подружжям, причиною узалежнень, а не рідко і розлучень. Церква співпереживає з подружжями, яких заторкнув цей біль, і радить не втрачати надії, не тримати образ один-на-одного. Дехто опинився у ще важчій ситуації, декому ще важче сьогодні. Оскільки існують не лише батьки, які не мають діточок, але і діти, які не мають батьків – діти сироти. Діти, яким бракує батьківської любові, опіки, підтримки, розуміння, виховання. І ті батьки які хотіли б, а не можуть мати дітей, цілком у змозі це їм запропонувати. Неплідним родинам Церква забороняє штучні методи запліднення, а заохочує стати батьками шляхом усиновлення. Таке батьківство справді справжнє і жертовне, батьківство, яке народжується з болі неплідного подружжя і дитини сироти, батьківство, яке народжується з бажання поділитися любов'ю, і щасливі ті, хто це зрозумів та відчув.

Ми хочемо звернутися до тих , кого зачепив біль неможливості народити власну дитину. Всі ми родом з дитинства. У кожного існують перші спогади про тепло маминих рук, про бабусині казки на ніч, про татові жарти та сімейні свята. Ці спогади супроводжують нас протягом усього життя і залишаються своєрідною реліквією. Психологи стверджують, що характер людини формується в перші 5-7 років життя, і від того, якими вони були, багато в чому залежить її подальша доля.

Нам, цілком благополучним людям, важко уявити, що відчуває маленька дитина, від якої відмовляються батьки або ж якщо їх позбавляють батьківських прав. І майже безпорадна істота залишається наодинці з жорстоким навколишнім світом, у якому дуже мало любові, турботи та безпеки. Адже все це мала уособлювати родина , якої у крихітки тепер не існує. Діти сироти з самого малечку не мають когось із рідних – чи то матері, чи то батька, а то й взагалі обох. Тому не дивно, що саме ця категорія малечі швидше дорослішає, швидше бачить наше життя таким, яким воно є насправді – і добрим, і світлим, і водночас – з усіма його великими і дрібними негараздами.

У всьому світі є діти-сироти, і наша країна, звичайно, не виключення. Складна соціально-економічна ситуація в країні сьогодні, на жаль, впливає і на українську сім'ю. Йдеться мова про соціальне сирітство, тобто про неблагополучні родини, яких позбавляють батьківських прав (батьки – алкоголіки, наркомани, злочинці, батьки, які жорстоко ставляться до своїх дітей, не займаються їх вихованням, примушують працювати, жебракувати). За даними Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, наприкінці 2008 року складала 103 тис. 542 дитини.

За даними Державної соціальної служби станом на початок 2009 року у базі даних сімей, які опинилися у складних сімейних обставинах, перебуває майже 65 тисяч сімей, в яких проживає близько 130 тисяч дітей, що ризикують втратити родину.

Щороку шість тисяч осіб в Україні позбавляють батьківських прав. Ці цифри просто шокують.

Для дитини, позбавленої сім'ї – держава є і батько, і мати. Показником розвинутого суспільства є ставлення до підростаючого покоління, розуміння того, що чужих дітей не буває.

Суспільство не байдуже до малюків, яким не пощастило з батьками. Не залишають на стороні громадські організації, студенти, школярі, бізнес структури. Вони організовують спонсорську допомогу, акції по збору допомоги (одяг, взуття, підручники, канцтовари, продукти харчування, солодощі, подарунки), влаштовують свята для вихованців дитячих будинків. Але за результатами спілкування 80% дітей, які мешкають в дитбудинках та школах-інтернатах вважають себе нещасливими. Інтернат ніколи не стане альтернативою сім'ї, його можна розглядати лише як місце тимчасового перебування дитини. На формування особистості дитини, яка виховується в інтернаті негативно впливають такі чинники: відсутність родинних зв'язків, спілкування з батьками; нестача любові, ласки, уваги; замкнутість кола спілкування; життя за розкладом часу; закомплексованість; підвищене почуття тривоги; відсутність свободи вибору; відсутність матеріальної та моральної підтримки після закінчення закладу; відсутність соціальних навичок власного життя, тобто побутові проблеми, коли діти навіть не можуть заварити чай, користуватися побутовими приборами.

І як відчути на собі ту любов, коли тебе люблять лише за службовими обов'язками, а після роботи завжди поспішають до власної родини, до рідних дітей?

Прийомна сім'я – сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, включаючи рідних. Прийомні батьки беруть дітей на виховання та спільне проживання на власну житлову площу за наявності відповідних санітарно-гігієнічних та побутових умов.

Національне усиновлення – прийняття громадянином України у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Усиновлення повною мірою забезпечує право дитини на проживання і виховання у родинному середовищі.

За статистикою в Україні всиновлюють лише 30-35% дітей-сиріт. Усі інші залишаються в інтернатах. Про тих, кому знайшли прийомних батьків, говорять як про щасливчиків долі.

Дитина-сирота повинна відчувати турботу про себе, і не лише державну, а й має право жити в сім'ї, виховуватись за принципом цієї міні-моделі суспільства, щоб потім відтворити її у власному житті. Лише родина володіє такою системою подачі інформації, яка дозволяє дитині засвоювати її з максимальною зацікавленістю, повнотою, швидкістю. Компоненти цієї системи – батьківська любов, довіра до батьків, позитивний психологічний клімат в сім'ї.

У прийомних сім’ях може виховуватись до 5 дітей. Батьки, які вирішили прийняти на виховання дитину повинні навчитися витримувати додаткове навантаження та постійно підтримувати позитивний мікроклімат в сім’ї, особливо якщо в сім'ї є власні рідні діти. Тож виходить, що любові до чужої дитини також треба навчити. Таке завдання ставить перед собою Християнський дитячий фонд – благодійна громадська організація, яка діє в 36 країнах світу і допомагає створювати сприятливі умови для виховання дітей. Фонд займається створенням прийомних сімей. Християнський фонд діє поки що лише в 4-х областях України. Фонд активно займається підготовкою майбутніх батьків, з якими проводять заняття досвідчені психологи, педагоги, соціальні працівники, лікарі, юристи. Проводиться взаємопідбір дітей і батьків. Головним результатом цієї благородної справи є те, що діти, яких взяли на виховання в сім'ї, стали спокійнішими, розсудливішими, розумнішими, а головне – відчули батьківську любов, турботу, сімейний затишок, відчули себе потрібними і бажаними. Це не слова, це реальні факти! Ми дуже хочемо, щоб кожна дитина в нашій країні відчувала себе щасливою і мала шанс на повноцінне майбутнє.

Держава ніколи не залишала й не залишає таких дітей на узбіччі. Однак, будемо відверті, в повній мірі забезпечити їх повноцінне щасливе дитинство непросто. Останнім часом у законодавстві України відбуваються певні зміни в частині зміцнення державної підтримки сімей, які виявили бажання усиновити дитину.

Зокрема, з 1 січня 2009 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сімей, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування”, який було прийнято Верховною Радою України 23 вересня 2008 року.

Таким чином, з метою надання державної підтримки сім'ям, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, запроваджено надання додаткових прав та гарантій у вигляді соціальної відпустки у зв'язку з усиновленням дитини та грошової допомоги при усиновленні дитини.

Так, завдяки змінам, внесеним до Кодексу законів про працю України та Закону України „Про відпустки”, особа, яка усиновила дитину віком старше трьох років, має право на одноразову оплачувану відпустку у зв'язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини. У разі, якщо усиновлювачами такої дитини є подружжя – відпустка надається одному з них на їх розсуд.

Право на допомогу при усиновленні дитини має особа, яка є громадянином України, постійно проживає на її території та усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. У разі, якщо усиновлювачами є подружжя – право на допомогу при усиновленні дитини має один з них на їх розсуд.

Розмір такої допомоги має дорівнювати розміру, встановленому для виплати допомоги при народженні першої дитини, зокрема, у 2009 році – 12240 гривень.

Тобто, на відміну від допомоги при народженні дитини, на яку мали право лише усиновлювачі дитини до 1 року, на сьогодні право на допомогу у відповідному розмірі мають всі усиновлювачі, незалежно від віку усиновленої дитини

В Україні продовжує зберігатися тенденція до зменшення загальної чисельності дітей, однак збільшується кількість дітей-сиріт. Саме через допомогу бездітних подружь, чи сімей які б хотіли, проте не в змозі мати більше дітей, Церква намагається вирішити проблему неплідності та сирітства.

 

ДОДАТОК

Таблиця № 1

Скорочена назва (англійською мовою)	Назва англійською мовою	Скорочена назва (українською мовою)	Назва українською мовою
IVF	In vitro fertilization	ЗІВ	Запліднення In vitro
		ЕКЗ	Екстракорпоральне запліднення
AIH	Insemination with husband semen	ІСЧ	Інсемінація спермою чоловіка
AID	Insemination with donor semen	ІСД	Інсемінація спермою донора
IUI	Intrauterine insemination	ВМІ	Внутрішньоматкова інсемінація
GIFT	Gamete intrafallopian transfer	ТГМТ	Трансфер гамет у маткові труби
ZIFT	Zygote intrafallopian transfer	ТЗМТ	Трансфер зигот у маткові труби
TET	Tubal embrio stage  transfer	ТЕМТ	Трансфер ембріонів у маткові труби
SMART	Sperm micro-aspiranion retrieval technique	МАСН	Мікроаспірація сперміїв з над'яєчка
ICSI	Introcytoplasmic sperm injection	ІЦІС	Інтрацитоплазматична ін'єкція сперміїв
PZD	Patrial zona dissection	ЧРБЗ	Часткове розсікання блискучої зони
IVFS	Surrogacy in vitro  fertilization	ЗІВ+СМ	Запліднення In vitro+ сурогатне материнство

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Офіційні Документи Церкви

1. Життя у Христі: Моральна катехиза. Львів: УКУ 2004. 180 с.

2. Катехизм Католицької Церкви. Синод Української Греко-Католицької Церкви: Львів – 2000.

3. Іван Павло ІІ. Апостольське повчання: Familiaris Consortio (Сімейна спільнота). Документи Католицької Церкви про шлюб та сім'ю. Від Лева ХІІІ до Венедикта ХVІ.:– Колесо 2008, с. 177-278.

4. Іван Павло ІІ. Енцикліка Еvangelium vitае (Євангеліє Життя, Ватикан 1995).

5. Павло VІ. Енцикліка Humane vitae (Людське життя). Документи Католицької Церкви про шлюб та сім'ю. Від Лева ХІІІ до Венедикта ХVІ.:– Колесо 2008, с. 115-137.

6. Папська Рада у справах сім'ї. Хартія Прав Сім'ї: Документи Католицької Церкви про шлюб та сім'ю. Від Лева ХІІІ до Венедикта ХVІ.:– Колесо 2008, с. 281-293.

7. Пій ХІ. Енцикліка Casti Connubii (Непорочне Подружжя). Документи Католицької Церкви про шлюб та сім'ю. Від Лева ХІІІ до Венедикта ХVІ.:– Колесо 2008, с. 33-83.

8. Священня Конґреґація у справах віровчення: Donum vitae (Дар життя). Документи Католицької Церкви про шлюб та сім'ю. Від Лева ХІІІ до Венедикта ХVІ.:– Колесо 2008, с. 331-366.

 

Допоміжна література

9. Бойко І. Біоетика: скрипти для студентів. Львів: УКУ 2007. – 180 с.

10. Грищенко В.І., Щербина М.О. Гінекологія .Підручник. – К.:Медицина, 2007. – 360 с.

11. Грищишин М., наук. редак. Созанський О., Селепей Я. Найновіші досягнення у акушерстві та гінекології: Баффалло – Львів 2000. – 516 с.

12. Гусак П. Моральні та правові аспекти Допоміжних Репродуктивних Технологій. – Львівська Богословська Академія. Інститут Родини і Подружнього життя. № 2., 2001. – 57-91 с.

13. Згречча Е., Спаньйоло А. Дж., П'єтро М.П. ді. та інші. Біоетика. (переклад з італійської В.Й.Шовкун): Підручник. – Львів: Видавництво ЛОБФ „Медицина і право”, 2007. – 672 с.

14. Кука О. Плідність – дар і завдання: Навчальний посібник з методу розпізнавання плідності – Львів „Колесо” 2007, 348 с.

15. Кундієв Ю. І. Онтологія біоетики. – Львів: БаК, 2003. – 592 с.

16. Лукас Л. Р. Біоетика для кожного. – Львів: Свічадо, 2007. – 176 с.

17. Москаленко В.Ф., Попов М. В. Біоетика: філософсько-методологічні та соціально-медичні проблеми. – Вінниця: Нова Книга, 2005. – 218 с.

18. Пені О.А. Штучні та природні методи планування сім'ї. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1999. – 72 с.

19. Терешкевич Г. Т. Біоетика в системі охорони здоров'я і медичної освіти: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2008. – 344 с.

20. Хміль С.В., Кучма З.М., Романчук Л.І. Гінекологія: підручник – Тернопіль: Підручники і Посібники, 2006 – 528 с.: 180 рис.

21. Барбур И. Этика в век технологии. Библейско-Богословский Институт св. апостола Андрея. Москва 2001.

22. Курило Л.Ф. Развитие техники оплодотворения ооцыта вне организма. – Акушерство и гинекология , 1984, №1.

23. Лаун А. Любовь в современном мире. Взгляд католика ⁄ Пер. с нем. Смирнов А. И. – СПб.: Алетейя, 2002. – 256 с.

24. Мишаткина Т., Фонотова Э., Денисов С., Яскевич Я. И др. Биомедецинская этика: Учеб. – Минск, Тетра Системс 2003. – 320 с.

25. Овчинникова М. Б. Техника жизни, которая ведет к смерти. Фаворь. Москва – 2002. – 352 с.

26. Сгречча Э., Тамбоне В., Биоэтика. Учебник: – Библейско-Богословский Институт Св. Апостола Андрея – Москва: 2002 – 413 с.

27. Силуянова И. Я. Современная медицина и Православие. Москва 1998, 201 с.

 

Інтернет ресурси

28. Безпліддя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://suzdalcity. info/ blogs/ 17/hohljatskii-blog/bezplddja.html

29. Безпліддя – вирок чи тимчасовий діагноз? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=64746

30. Вплив несприятливих факторів оточуючого середовища на репродуктивну функцію жінок з неплідністю [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www.likar.info/profi/articles/272.html

31. Вплив антропогенних факторів на репродуктивну функцію людини. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://orihiv-rmk.blogspot.com/ 2009/ 10/ fhghfgh.html

32. Все більше українських дітей народжуються з пробірки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.likar.info/news/15594.html

33. В Україні зростає кількість дітей сиріт. [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://www.golosua.com/suspilstvo /2009/05/12/ v-ukrayini-zrostaye-kilkist -ditej-sirit/

34. Державна підтримка сімей, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://helsinki.org.ua/index.php?id=1249593799

35. Діти на завтра. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www. slk. kh. ua/ viewpost.php?id=1380

36. Діти-сироти: проблема, про яку говорять вголос. [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://ua.textreferat.com/referat-12295-1.html

37. Довідка про стан та розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. [Електронний ресурс] – Режим доступу: //www.dcssm.gov.ua/download/Dovidka.doc

38. Життя починається з пробірки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://ifportal.net/news/full/4959.html

39. Завагітніти з першої спроби. У харків'янок з'явилася можливість безкоштовного запліднення. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://uk/rmediaport.ua/news/society/20180

40. Запліднення іn vitro шкідливе для дітей. [Електронний ресурс] – Режим доступу. //http://ruh-za-zhyttia.org.ua/?p=308

41. Збереження репродуктивного здоро'я – пріоритетне завданя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.apteka.ua/article/942

42. Здорове харчування. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// behealthy.org.ua/30/30-004-food.shtml

43. Ідея «управління на рівні ембріонального матеріалу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://romantic.kharkov.ua/post/show/dopustiti dozahistu

44. Імунологічні причини жіночого непліддя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://woman.health-ua.com/article/195.html

45. Контрацепція як заперечення любові. [Електронний ресурс] – Режим доступу. //http://www.kuria-dodatek.szczecin.opoka.org.pl/indexpliki/czytelni/malze nstwo /010.htm

46. Концепція державної програми „Репродуктивне здоров'я нації на 2006-2015 рр.” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.vz.kiev.ua/ med/26-05/2.shtml

47. «Медицынские консультации». Бесплодие: часто задаваемые вопросы. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.health-ua.org/mc/faq/156/

48. Напротехнологія, як спосіб лікування безпліддя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.catholic-media.org/ua/index.php?option=comco ntent& task= view&id=1780&Itemid=1

49. Науково – практичний семінар для представників ЗМІ «Загальні питання репродуктології». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://z-l.com. ua/ua /newsid/17

50. Невідповідність методів контрацепції природі людської особи та її гідності. [Електронний ресурс] – Режим доступу. //http://truelovewaits. at.ua/ld/0/ 17dCT. doc

51. Одна спроба завагітніти безкоштовна. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.umoloda.kiev.ua/regions/72/218/0/12800/

52. Ранні статеві відносини. Профілактика бкзпліддя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://blogs.ukrhome.net/view/2389/4484264/Referat-prof% D1% 96laktika- bezpl%D1%96ddya.html

53. Сім'я є найбільшою поміччю, яку можна надати дітям – Венедикт XVI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.ugcc.lviv.ua/index.php? Option =com_content&task=view&id=1687&Itemid=2

54. Типи жіночого безпліддя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://besplodie.kiev.ua/ua/article/tipy-zhenskogo-besplodiya

55. Четверта полоса – Дитина «на замовлення». Сотні українських пар щорічно стають батьками завдяки новим репродуктивним технологіям. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.tovarish.com.ua/print/ Dytyna.html

56. Чим шкідливе штучне запліднення для жінки. [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://www.mama-tato.com.ua/article/a-345.html

57. Чоловіче безпліддя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://iem. kiev. ua/ urolog/choloviche-bezpliddya/5/

58. Шкода жінці від аборту [Електронний ресурс] – Режим доступу. // http://ruh-za-zhyttia.org.ua/?p=253

59. Штучне запліднення. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www. malecha.org.ua/forum/index.php?showtopic=699

60. Штучне запліднення. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http: // www. mama – tato .com.ua/ article/a-177.html

61. Штучне запліднення: за і проти! [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://h.ua/story/78709/

62. Штучне запліднення збільшує ризик раку. [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://www.intv.ua/news/article/?id=57718660

63. Штучне запліднення – мрія чи реальність? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://para.te.ua/info/statti/happy-married-life/58.php

64. Штучне запліднення порушує обмін речовин у потомства на рівні генів.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://vsevesti.com/go/ru/article/ id/ 549591 / html

65. Як пройти штучне запліднення? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.gazeta.rv.ua/articles/view/2009-10-22/15000.html