Приготування наречених до прийняття Святої Тайни Покаяння

Святими Тайнами називаємо встановлені Ісусом Христом видимі і відчутні символи (знаки), котрі обдаровують нас ласкою Святого Духа.

Отже, в кожній Святій Тайні розрізняємо якийсь предмет і дію, яку над цим предметом виконуємо, слова, котрі супроводжують дії і, врешті, вплив ласки. Знаки Святих Тайн не лише представляють ласку, вони є її носіями; адже, це знаки діючі. Якщо когось дивує, що через воду, оливу і тому подібне, душа повинна отримати ласки, той нехай пригадає собі, що й знання (розум) доходить до духовного пізнання через око, вухо і так далі, тобто, через органи чуття.

Знаки Святих Тайн можна порівняти з людськістю Ісуса Христа, а уділювані ласки – з Божеством Спасителя, що приховується в Його людськості. Слово «Тайна» означає щось таємне, скрите, таємниче, бо в перші століття християнства старанно приховувалися святі речі від поганів.

Окрім знаків, установлених Христом, Церква запровадила ще деякі обряди або церемонії, щоб тим самим ще краще унаочнити уділення ласки і посилити побожність обдаровуючого і приймаючого.

Різні глибоко продумані обряди є наче дзеркалом, в якому бачимо, що відбувається в даний момент у душі. Обряди посилюють побожність обдаровуючого і приймаючого. Обряди — наче одяг Святих Тайни. Коли земний правитель виступає у всій своїй величі в оточенні державних мужів, то ми відчуваємо до нього більшу повагу і шану, ніж коли зустрічаємося з ним особисто. Це ж стосується Святих Тайн. Також обряди є своєрідною деякою підготовкою до прийняття власне Святої Тайни; вони готують ріллю нашого серця, щоб добре насіння Святої Тайни принесло рясні плоди. Обряди, встановлені Церквою, в разі необхідності, можна опустити.

Ісус Христос установив сім святих Тайн, а саме: Хрещення, Миропомазання, Євхаристію, Покаяння, Єлеопомазання, Священство і Подружжя.

Тайни повністю відповідають потребам нашого духу, які схожі на потреби тіла. Життя нашої душі починається з Хрещення, зміцнюється через Миропомазання, доповнюється через Пресвяту Євхаристію; коли втрачаємо життя душі, відновлюємо його завдяки Покаянню або Єлеопомазанню. Священство і Подружжя передає це життя душі з покоління в покоління.

Завдяки сімом Святим Тайнам отримуємо ласку Божу якраз у такі моменти нашого життя, коли найбільше їх потребуємо.

Отже, отримуємо ласку відразу після народження; у пору зрілості, коли потребуємо поживи для душі; коли втратимо приязнь Бога, у хвилини смерті і при виборі нового стану. «Як серед моря є острови й пристані, де моряки можуть відпочити після важкої праці, так і в мандрівці цього життя маємо Святі Тайни, за допомогою яких можемо час від часу підкріпитися та набратися сил» (Св. І. Золотоустий).

Святі Тайни — це ліки для підтримки і збереження здоров'я нашої душі .  Дві Святі Тайни, а саме: Хрещення і Покаяння, дають освячуючу ласку тим, хто її не має; інші п'ять примножують освячуючу ласку тим, котрі вже мають її. І це е головною метою Святих Тайн.

Святі Тайни — це ліки для підтримки і збереження здоров'я нашої душі. Хрещення і Покаяння називаємо Тайнами мертвих (для духовно мертвих), бо вони встановлені для людей, котрі через первородний гріх або через скоєний смертний гріх є мертвими в душі. Інші Святі Тайни називаємо Тайнами живих (для духовно живих), бо вони встановлені для тих, котрі знаходяться у стані ласки, отже, є живими в душі. Хрещення і Покаяння виганяють із душі темряву смерті, вносять у серце світло віри й надії, а також тепло Божої любові; інші Святі Тайни пізніше збільшують це світло ласки. Буває також, що й Хрещення і Покаяння примножують освячуючу ласку. Коли, наприклад., хтось щиро прагне виправитися і жалкує за сподіяне, то може осягнути Святого Духа, а отже, і освячуючу ласку, ще перед Хрещенням або Сповіддю; або коли хтось сповідається, а не має на совісті жодного тяжкого гріха.

Окрім того, кожна Тайна має ще свою окрему мету і тому обдаровує ще особливою ласкою.

Хрещення обдаровує нас милістю (ласкою) жити за законами Євангелія;

Миропомазання — мужньо визнавати віру; Святе Причастя — зростати в духовному житті; Покаяння оберігає від скоєння гріха;

Єлеопомазання приносить здоров'я, Священство і Подружжя обдаровують ласками, які потрібні цим станам. Такий великий і спасенний вплив мають на нашу душу Святі Тайни, однак, люди так мало цінують їх! Чого тільки не робимо, щоб лише підтримати або відновити здоров'я тіла (вживаємо дорогі ліки, відпочиваємо і лікуємося в санаторіях і т. д.). Життя душі набагато важливіше для людини, ніж здоров'я тіла, однак люди не користуються ніякими засобами, щоб підтримати його, є легковажними і байдужими, не розуміють, що відповідатимуть за це у майбутньому.

Щоб дійсно досягти ласки, доросла людина повинна належним чином підготуватися до прийняття Святих Тайн; до Хрещення і Сповіді — через щиру і рішучу зміну способу мислення і поведінки, а до прийняття інших святих Тайн — через очищення від усякого смертного гріха.

Доросла людина, приймаючи святу Тайну Хрещення або Покаяння без щирої зміни способу мислення, або також іншу Святу Тайну в стані тяжкого гріха, скоює ще страшніший гріх — святотатство — і не здобуде милостей Святого Духа, доки не усуне перешкоди, котрі загороджують милості (ласці) дорогу.

У перші роки християнства Церква вимагала двохрічної підготовки до Хрещення, щоб іновірець, котрий навертався, мав час змінити спосіб життя і повністю виправитися. Св. Петро також закликає у своїх проповідях спочатку переглянути і змінити спосіб мислення, а вже потім прийняти Хрещення. («Петро ж до них: «Покайтеся», каже, «і нехай кожний з Вас охреститься і ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів Ваших, і ви приймете дар Духа Святого»Діян. Ап. 2,38; «Тож покайтеся та наверніться що бгріхі Ваші були стерті» 3, 19). Легковажно чинять ті, котрі сповідаються лише за звичаєм і зовсім не думають про щиру зміну способу життя. «Святі Тайни служать для спасіння тим, котрі як слід користають із них, і є згубою для тих, котрі зловживають ними» (св. Августин.). Винятком є лише Хрещення дітей. Чим більш достойно приймаємо Святі Тайни, тим більше отримуємо ласок. Із святими речами треба обходитися свято.

Прийняття поживи душі — Святих Тайн — можливе лиш тоді, коли приймаючий готовий до їх прийняття. Неохрещений, наприклад, не може прийняти іншої Святої Тайни, окрім Хрещення; немовля не може прийняти Тайни Покаяння; здоровий не може отримати Єлеопомазання; жінка не може отримати Священства. Якщо уділити комусь Святу Тайну проти його волі, то приймаючий не стає учасником ласк тієї Святої Тайни. Церква ніколи не схвалювала світських володарів, котрі примушували підданих прийняти Хрещення. Церква завжди діє через навчання і настанови.

Навіть, якщо б був недостойним той, хто уділяє Святу Тайну, однак приймаючий отримує через Тайну ласки Святого Духа

Сила Святої Тайни полягає в заслугах Ісуса Христа, а не в особі того, хто уділяє святі Тайни. «Недостойна поведінка священика не послаблює ласки Святої Тайни» (св. Золотоустий.). «Бог діє і через недостойних» (св. Амброзій.). Будівничий Святих Тайн є лише знаряддям Ісуса Христа (І Кор. 4, 1). Добре насіння дає плоди незалежно від того, чистими чи брудними руками сіяч засіяв його (св. Августин.).

Це ж стосується і уділення Святих Тайн. «Якщо б Святі Тайни мали силу тільки тоді, коли їх уділив добрий священик, то ми були б змушені приймати їх постійно, бо ніколи б не були впевнені в тому, що той, хто їх уділяв, був достойний цього. У такому випадку ми не могли б бути впевненими у своєму спасінні» (св. Бонавентура.).

 

ТАЇНСТВО ПОКАЯННЯ

 

Таїнство покаяння— це великий вияв Божої любові й милосердя до нас, грішних. Бо коли ми, обмиті з наших гріхів у хрещенні та обдаровані Божою благодаттю, знову чинимо зі злоби чи немочі гріх, Господь не відкидає нас і не відвертається, але готовий знову нам кожного разу простити (Лк. 15,12-32). Але для одержання Його прощення, треба мати біль душі за наші гріхи, покаятися і постановити жити з Христом. Відтак визнаємо наші провини перед священиком у сповіді і через його уста одержуємо прощення наших гріхів, за словами Христа, який по воскресінні сказав до апостолів, а через них до їхніх наслідників: « Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, кому ж задержите, задержаться» (Ів. 20,22-23).

Якщо б не було священика, можемо збудити в собі почування глибокого душевного болю та постанову не губити Божої благодаті і при найближчій нагоді висповідати свої гріхи перед духовним отцем. А в наглім смертельнім випадку треба пережити в серці глибокий жаль за свої провини і переблагати Бога, віддаючи себе вповні в Його руки, бо Він — наш люблячий і милосердний Отець.

 

Приготування до сповіді

 

Що треба зробити, щоб наша сповідь була добра ?

1) зробити іспит совісті;

2) збудити в собі жаль за гріхи;

3) постановити поправитися;

4) визнати гріхи перед священиком у сповіді;

5) відбути покуту, яку завдав священик.

 

Як робимо іспит совісті ?

У молитві до Святого Духа просимо про добре проведення іспиту совісті і про ласку доброї сповіді.

Після пригадуємо собі: коли ми відбули останню важну сповідь, чи не забули якогось гріха і чи виконали задану покуту.

Потім переходимо по черзі Заповіді Божі і Церковні та різні роди гріхів, і застановляємося, чи ми не провинилися проти якоїсь заповіді словом, ділом, думкою, або залишенням доброго діла. При тяжких гріхах треба пригадати собі бодай приблизно, як часто ми їх допускалися. До того ж треба собі пригадати обставини, серед яких ми гріх учинили, бо бувають такі обставини, що зміняють рід гріха, або з легкого роблять гріх тяжкий.

Коли ми пригадали собі всі гріхи, тоді збуджуємо в душі щирий жаль за них і постанову поправи, а після того можемо вже приступити до сповіді.

Чи іспит совісті робимо тільки перед сповіддю ?

Добрий християнин робить іспит совісти щовечора, поки піде на спочинок, бо кожної хвилини треба бути готовим на смерть. Такий вечірній іспит совісти показує нам правдивий образ нашої душі.

Що значить жаліти за гріхи ?

Жаліти за гріхи значить збудити в душі біль (не тільки промовляти словами), що ми Бога зневажили, і відчути обридження до своїх гріхів. Досконалий жаль походить з любові до Бога, що Його ми зневажили, і до Ісуса Христа, якого своїм гріхом ми розпинаємо, як каже св. Павло. Жаль є недосконалий, коли жаліємо душею тільки тому, що ми через гріх втратили небо, а заслужили собі на пекло.

Чи сповідь є важна, якщо ми навмисно затаїли тяжкий гріх ?

Така сповідь є неважна, і через неї допускаємося нового, дуже тяжкого гріха, святотатства.

Що робимо, коли ми забули визнати тяжкий гріх на сповіді ?

У такім випадку сповідь є важна, і ми не маємо обов'язку її другий раз повторяти. Вистачає, щоб ми той гріх визнали на нашій наступній сповіді.

Як часто маємо сповідатися ?

Маємо обов’язок бодай раз на рік визнати на сповіді тяжкі гріхи; рівно ж бодай раз на рік, коло Великодня, прийняти Святе Причастя, але Церква заохочує нас частіше сповідатися, навіть і з менших провин, та й часто — навіть щоденно — причащатися.

Чи маємо обов'язок сповідатися щоразу коли приступаємо до святого причастя ?

Не маємо обов'язку сповідатися перед кожним Святим Причастям, хіба що ми допустилися тяжкого гріха.

 

Взірець доброї сповіді

 

Молитва до Святого Духа

 

Царю небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

 

Молитви перед іспитом совісти

 

Вселаскавий і Преблагий Господи! Ти не хочеш смерті грішника, але хочеш, щоб він навернувся до Тебе і жив. Ти завжди готовий простити грішникові і відновити його, розкаяного, Своєю благодаттю. І я, грішний (грішна), хочу відкрити перед Тобою своє серце.

Як блудний син, обтяжений всякими гріхами, приходжу покірно і з повним жалем до найліпшого Отця, і прошу: « Отче, милостивий будь мені, грішному (грішній). Я згрішив, Господи, перед Тобою, і не гідний (гідна) зватися сином Твоїм (дочкою Твоєю). Согрішив (согрішила) я, Господи, прийми мене, що каюся ».

Подай мені, Господи, Свою ласку, просвіти мій розум, щоб я бачив       (бачила) мої гріхи; розбуди в серці правдивий жаль і допоможи мені щиро висповідатися.

Духу Святий, пошли мені благодать з висот і просвіти мій розум, щоб я всі мої гріхи згадав (згадала). Поруш моє серце, щоб я щиро жалував (жалувала) за них і укріпи мою волю, щоб я своє життя направив (направила) і Тобі єдиному, Богу небесному, служив (служила).

Пресвята Богородице, змилосердися наді мною і випроси мені правдиве розкаяння.

 

Іспит совісти

 

Пригадую собі, коли я останній раз сповідався (сповідалася) і чи не затаїв (затаїла) якогось гріха. Якщо затаїв, то який гріх і скільки разів? При кожнім тяжкім грісі пригадую собі, скільки разів я допустився (допустилася) його.

 

1-ша Божа заповідь: Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене.

Чи заперечував правди віри і викликав сумнів в інших? Стидався відверто визнавати свою віру? Мовчав, коли хтось говорив проти Церкви і віри? Занедбував молитву? Як поводився під час Богослуження? Належав до атеїстичних організацій?

2-га Божа заповідь: Не взивай намарне імені Господа, Бога твого.

Чи вимовляв без пошани ім'я Бога або Святих? Кляв? Насміхався з релігійних обрядів? Вживав святих слів до жартів? Присягав криво? Нищив священні, церковні речі?

3-та Божа заповідь: Пам'ятай день святий святкувати.

Чи опускав Службу Божу в неділі і свята? Як часто? Працював тяжко в неділі або свята без конечної потреби? Занедбував глибше пізнання правд християнської віри?

4-та Божа заповідь: Шануй батька твого і матір твою.

Чи зневажав своїх батьків, родичів, учителів чи настоятелів, смутив їх, був їм неслухняний, невдячний? Бажав їм злого, говорив зле про них, чинив їм кривду, не шанував їх?

5-та Божа заповідь: Не вбивай.

Чи заподіяв комусь шкоду в здоров'ї, брав участь у бійці, розбуджував ненависть, бажав комусь зла, проклинав, був мстивий? Спокушав до гріха, намовляв до гріха? Уживав наркотики або давав їх комусь? Скоїла аборт або причинився до нього?

6-та і 9-та Божі заповіді: Не чужолож; Не пожадай жінки ближнього твого.

Чи любувався в нечистих думках, оглядав порнографію? Говорив сороміцькі слова? Чи при дітях? Учинив мастурбацію, онанізм, гомосексуальні акти, мав статеві зносини поза подружжям? Приставав з безсоромними людьми? Читав неморальні книжки? Розбив комусь подружжя? Був у домі розпусти? Занедбував сповнення своїх подружніх обов'язків?

7-ма і 10-та Божі заповіді: Не кради; Не пожадай нічого, що є власністю твого ближнього.

Чи щось украв? Ошукав когось? Робив легкодушно борги, витрачав гроші на непотрібні речі? Завидував комусь? Образив когось? Чи поправив заподіяну шкоду, чи віддав позичену або знайдену річ? Скоїв якусь несправедливість?

8-ма Божа заповідь: Не свідчи неправдиво на ближнього твого.

Чи говорив неправду, виявляв без потреби чужі хиби? Осуджував несправедливо? Обмовляв, брав участь у сплетні? Виявив чужу тайну, образив кого?

 

Церковні заповіді

 

Чи опускав молитву? Ламав піст? Пропустив великодню Сповідь або Святе Причастя? Брав участь у гучних забавах у забороненім часі? Читав злі і пусті книжки, часописи; давав їх іншим читати?

 

Головні гріхи

 

Чи був гордий, захланний? Понижував інших? Радів з чиєїсь шкоди або нещастя? Був п'яний? Гнівався? Був лінивий?

 

Жаль і постанова поправитися

 

Господи, Ісусе Христе, Спасителю мій! Прости мені мої гріхи. У Своїй безконечній доброті Ти сказав, що не хочеш смерті грішника, але чекаєш, щоб він навернувся і жив. Ти, Милосердний, не хочеш моєї загибелі і кожним словом Своєї божественної науки кличеш мене до спасення. Прийми ж моє щире каяття, бо з цілого серця жалую за свої гріхи і гиджуся ними.

Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній). Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

 

Сповідь

 

Роблю знак хреста і вітаю отця сповідника словами:

Слава Ісусу Христу!

Останній раз я сповідався (сповідалася) [тут кажу коли]; я зневажив (зневажила) Бога такими гріхами…

Перечислюю гріхи, так як я їх собі прига­дав (пригадала) в іспиті совісти.

Після чого кажу:

Жалую з цілого серця, що я своїми гріхами зневажив (зневажила) Бога.

Священик подає мені науку і завдає покуту. Відтак подає мені розрішення, а я, хрестячись тричі, молюся:

Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній). Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

Коли священик уже дав розрішення, роблю знак хреста і, подякувавши, відходжу та відбуваю покуту.

 

Молитви по сповіді

 

Безконечно милосердний Господи, дя­кую Тобі з цілого серця, що Ти простив мені мої гріхи і очистив мою душу. Допоможи мені, Господи, щоб я назавжди став (стала) Твоєю доброю й вірною дитиною. На майбутнє постановляю не грішити та уникати всього, що мене доводить до злого.

Дякую Тобі, найдорожчий Спасителю, що Ти установив святу тайну покаяння для нещасних грішників. Відтепер хочу радо й вірно Тобі служити, сумлінно виконувати всі мої обов'язки, поборювати спокуси до гріха та опановувати всі пристрасті.

Навчи мене, Господи Ісусе, гаряче бажати і охоче виконувати все те, що Тобі є миле. Пошли мені ясне пізнання того, чого від мене жадаєш, і зміцни волю й силу все те виконувати. Захорони моє серце перед спокусами і навчи мене пізнати Твою волю і вірно сповняти її в моєму житті. Господи Ісусе Христе, умилосердися наді мною. Пречиста Діво, Богородице, Маріє. Допоможи мені якнайкраще виконувати Божу волю, так як Ти це робила. Будь моєю заступницею перед Богом.

ЦІКАВО:

– Іспит совісті –

(для християнського подружжя)

 

Вступ

Цей іспит совісті має на меті показати ідеал і шлях розвитку, вдосконалення в святості, до якої покликані християнські подружжя. Його слід читати вдумливо і з молитвою, не лише перед кожною сповіддю, але й тоді, коли приходять свята або настають особливі події – під час Великого Посту, реколекцій, в річницю укладення шлюбу, на перше Святе Причастя дітей, а також тоді, коли приходять періоди кризи, морального занепаду, котрі містять в собі небезпеку.

Його варто читати і для того, щоб усвідомити: у спільноті з Христом не буває безнадійних ситуацій, завжди знайдеться вихід, тому що "любити означає підніматися". З Христом кожна християнська родина навіть з попелу може видобути жар любові, аби знову розпалити вогнище, біля якого буде тепло і затишно не тільки членам родини, але й тим заблукалим серцям, що засумнівалися в існуванні вічного Добра на землі.

 

Християнське подружжя є таїнством

 

Христос-Господь щедро поблагословив цю багатогранну любов, що виникла з божественного джерела любові й була встановлена на зразок єдності  Його з Церквою. Як колись Бог першим уклав зі своїм народом союзом любові та вірності, так і тепер Спаситель людства і Жених Церкви виходить назустріч християнським пóдругам через святе таїнство Подружжя. І надалі перебуває з ними, щоб у подружжі чоловік та жінка  любили одне одного у взаємодаруванні й непроминальній вірності, – так, як Він сам полюбив. (Gaudium et spes, 48)

Християнин, котрий позбавляє своє подружжя релігійного і сакраментального характеру, ранить або вбиває в собі Любов Всевишнього, тобто чинить гріх.

• Чи я свідомий релігійного характеру свого подружжя?

• Чи поглиблюю в собі свідомість того, що через Таїнство сам Христос увійшов в подружнє життя і прагне в ньому залишитися?

• Чи я поглиблюю і живлю в собі свідомість того, що через Таїнство сам Христос увійшов в подружнє життя і прагне в ньому залишитися?

• Чи я піклуюся про те, щоб наше подружжя все більше єдналося в Богу?

• Чи я молюся про поглиблення нашої єдності й подружньої любові?

• Чи я нехтую спільною молитвою, спільною участю в Євхаристії, спільним читанням Святого  Письма?

• Чи я не нехтую читанням  католицьких книг про подружжя?

• Чи я піклуюся про наявність в будинку релігійних символів (розп'яття, образи), чи розміщую їх у відповідному місці (не по кутках)?

• Чи я не занедбую релігійні елементи річниці прийняття Таїнства шлюбу (Служба Божа, Святе Причастя);

• Чи я усвідомлюю,  що подружнє життя має бути однією з доріг освячення, а родина ― школою любові до Бога, людей, Батьківщини.

 

Подружня спільнота любові

"І присягаюсь тобі в любові, … а також, що не покину тебе аж до смерті". Любов має багато вимірів. Це не лише еротичне почуття, це, перш за все, бачення вартості, повага, піклування, відповідальність і відданість. Любов ― це мистецтво, котрому можна і потрібно вчитися все життя. Любов кожного дня оживлюється дрібницями, значення яких люди сучасної епохи повинні особливо цінувати (культура, доброзичливість, ввічливість).

• Чи я допускаю егоїзм, піклуючись про власний добробут, власну частку, не рахуючись з іншою стороною?

• Чи я не звожу слово «наше» до слова «моє» (в подружжі все має бути «наше»).

Чи я помічаю зміни духовного стану іншої сторони, чи не залишаюся байдужим до ситуацій, які викликають цей стан (хвороба, втома, нервова напруга)?

Чи я знаю «больові точки» в характері свого чоловіка чи своєї дружини? Чи, знаючи їх,  завдаю болю – навмисно або через брак делікатності?

• Чи я однобічно і самовільно не вирішую справи сім'ї  і дому? Чи я беру на себе в дусі жертовної любові частину домашньої роботи, проблем і турбот дня, чи, навпаки, впроваджую розподіл: "скільки ти, стільки й я"?

• Чи я не залишаю за собою сміття і бруд, вважаючи, що "він", "вона" прибере (ванна, попіл від цигарок, незастелене ліжко тощо)?

• Чи через свої лінощі і байдужість я дозволяю себе обслуговувати?

• Чи не марную часу в соціальних мережах, в онлайн-іграх, за безцільним переглядом інтернет-сторінок і т.п. ?

• Чи не шукаю віртуальних знайомств, пригод, зраджуючи цим свою половинку?

• Чи я не замикаюся в таємничому ображеному мовчанні, чи я мовчки не гніваюся, не пояснюючи, про що мені йдеться?

• Чи я молюся за свого чоловіка/жінку? Чи я перепрошую Бога за його/її гріхи?

• Чи я намагаюся побачити свої провини під час криз подружнього життя?

• Чи я дякую Богові за радості життя і подружнього спілкування?

 

Відповідальність батьківства і материнства

"Подружжя і подружня любов за своєю природою прагнуть до народження і виховання нащадків. Діти є найдорогоціннішим даром подружжя… Тому справжня оцінка подружньої любові і весь сенс сімейного життя полягають в тому, щоб чоловік і дружина … були готові мужньо  співпрацювати з любов'ю Творця і Спасителя, котрий через них постійно збільшує і збагачує свою родину"

(Gaudium et spes, 50)
 

• Чи я не ставлюся до подружжя як споживач, використовуючи його лише для розрядки своїх фізіологічних потреб і отримання задоволення?

• Чи ми без особливих причин не відкладаємо народження дітей?

• Чи причиною народження дитини не є тільки власне задоволення і власні цілі?

• Чи ми без особливих причин не обмежуємося мінімальною кількістю дітей (1-2)?

• Чи я безвідповідально, без поважних причин звертаю увагу на єдину дитину, не враховуючи складностей виховання та її майбутньої долі ("хвороба єдиної дитини");?

• Чи я не ховаю за високими матеріями слабкодухість, егоїзм і страх, не зважаючи на Бога і Божественне Провидіння?

• Чи я не висловлююся погано про багатодітні сім'ї?

• Чи я віддаю Богові на молитві питання щодо кількості потомства та про те, щоб відкласти на якийсь час зачаття нової дитини? Чи шукаю в цьому Божої волі?

• Чи я знаю про існування природних методів розпізнавання плідності, які при необхідності (згідно причин вказаних в Humanae vitae) можуть допомогти відкласти зачаття дитини? Чи користаю з цих методів згідно Божої волі?

• Чи я в поглядах і практичному житті рахуюся з природою інтимного подружнього життя, яку також представляє в своєму вченні Церква?

• Чи з радістю ми приймаємо також і «незаплановану» дитину?

• Чи у статевому співжитті ми не використовуємо контрацепції (механічної та фармацевтичної)?

• Чи я усвідомлюю моральне зло процедури «in vitro» (ЕКЗ) та її згубний вплив?

• Чи у випадку безпліддя вміємо покірно прийняти Божу волю, не вдаючись до неморальних методів вирішення проблеми? Чи допускаємо думку про адопцію?

• Чи я допускаю намір знищення зачатої дитини?

• Чи я не намовляв/ла прямо чи опосередковано до переривання вагітності?

• Чи я погоджувався/лася на вбивство зачатої дитини?

• Чи я не схвалював/ла і підтримував/ла такі злочини?

• Чи я рахуюся з католицькою етикою, приймаючи рішення в сфері прокреаціїї, чи керуюся тільки вказівками і порадами лікаря?

• Чи в сумнівних з моральної точки зору ситуаціях я не уникаю поради духовного наставника або католицького сімейного консультанта?

• Чи в невдачах і труднощах я не бунтую проти Бога, чи не відмовляю Йому в довір'ї, замість того, щоб наближуватися до Розіп'ятого Ісуса?

Виховання дітей і самовиховання

"Діти, а зрештою, і всі ті, які знаходяться в родинному колі, легше знайдуть шлях благородства, спасіння і святості, якщо прокладати його буде приклад батьків і родинна молитва. Чоловік і дружина, обдаровані батьківством і свідомі завдання, яке несе в собі цей дар, старанно виконають свої обов'язки відносно виховання, особливо релігійного, бо ці обов'язки стосуються, перш за все,  них".

• Чи я виявляю свою зацікавленість та чуйність до дитини після її народження?

• Чи я узгоджую засади і методи виховання дитини зі своїм чоловіком/дружиною?

• Чи я не ставлюся до дитини як до власності, забуваючи, що вона є дитиною Божою і нашою (не моєю)?

• Чи не вважаю себе в сфері виховання найвищою і безпомилковою інстанцією, чи не гордую вказівками педагогіки, душпастирів і Євангелія?

• Чи я не підриваю авторитет чоловіка/дружини в очах дитини?

• Чи я не підкупаю дитини за допомогою дорогих подарунків і потакань?

• Чи  я пізнаю темперамент, характер і позитивні чи негативні схильності власної дитини, чи застосовую своєчасно відповідні виховні засоби?

• Чи я безконтрольно не віддаю дитину під вплив третіх осіб, особливо тих, які викликають недовіру в чоловіка чи дружини (теща, дитячий садок тощо)?

• Чи я не ригористичний,  тобто чи не ставлю дитині занадто високі вимоги, чи не занадто суворо караю, чи не створюю навколо неї атмосферу напруги і страху?

• Чи я не викликаю в дитині вибух спротиву, ставлячи перед нею непослідовні вимоги, перебуваючи в стані гніву, роздратування, нетерпеливості?

• Чи я не псую дитини надмірною любов’ю,  не ставлячи їй вимог, не вимагаючи від неї бути обов'язковою, не вчачи її жертвувати своїми інтересами?

• Чи я цікавлюся творчістю і шкільними справами дитини?

• Чи цікавлюся, як моя дитина використовує інтернет? Чи вчу її відповідальності та розважливості у віртуальному світі, чи розповідаю про можливі загрози?

• Чи контролюю кількість часу, який дитина проводить за комп’ютерними чи телефонними іграми? Чи знаю зміст цих ігор?

• Чи я знаходжу час на те, щоб поговорити з дитиною, піти з нею на прогулянку, на природу?

• Чи я постійно піклуюся про атмосферу доброзичливості, безпеки і любові?

• Чи я прагну розширювати межі свободи дитини, привчаючи її до відповідальності?

• Чи я не нехтую тим, щоб змалку вводити дитину в релігійне життя (молитва, біблійні розповіді, церква, катехези)?

• Чи я достатньо підкреслюю словом і вчинком, що Бог і релігія ― це дійсно найвищі вартості (ієрархія цінностей)?

• Чи я  не примушую дітей до релігійної практики, не показуючи їм релігійних і моральних вартостей, а застосовуючи накази і покарання?

• Чи я не примушую дітей до релігійних практик, які не виконують самі батьки (молитва, Служба Божа, Св. Причастя, сповідь)?

• Чи я намагаюсь збільшити  вразливість дитини до морального добра і зла (формування сумління)?

• Чи я достатньо показую дитині вартість добра, чи сам не допускаю «маленькі грішки», такі як обман, хитрість, шахрайство, крадіж, егоїзм, лінь?

• Чи в присутності дітей я не судив/ла людей, факти і події не по-християнські?

• Чи я не наполягаю на виборі дітьми напрямку навчання, стану чи професії згідно з власними бажаннями та амбіціями?

• Чи я достатньо показую своїми словами і вчинками першість духовних справ і вічності по відношенню до земних благ?

• Чи в нашій сімейній бібліотеці є християнська література?

• Чи я не занедбую насичення неділь і свят релігійним змістом (крім Служби Божої ― вивчення Святого Письма, молебні тощо)?

• Чи я не зменшую значення елементів і релігійного настрою в переживанні Першого Причастя, Різдва, Великодня тощо?

• Чи я не ставлюся легковажно до спільних сімейних зустрічей і молитов перед їжею та після неї?

• Чи я не даю дітям поганий приклад аморальними словами, судженням, поглядами і поведінкою (цинізм, розбещеність, пияцтво тощо)?

 

Спільнота любові

Любов "перевищує суто еротичну схильність, котра має егоїстичний підхід, і незабаром трагічно зникає".

• Чи я не розбираюся прискіпливо в причинах "чорного дня", тим самим поглиблюючи депресію?

• Чи я не відкидаю в запалі жести примирення, допомоги, ніжності?

• Чи в розмовах і дискусіях я не роздратовуюся, чи не підвищую голос, чи не вживаю принизливі епітети і вульгарні слова?

• Чи після конфлікту я не ношу в серці гнів і образу, не прагнучи примирення, незалежно від того, хто правий?

• Чи я не намагаюся будь-якою ціною доводити свою правоту і наполягати на ній?

• Чи я залишати іншій стороні можливість "зберегти своє обличчя"?

• Чи я не вражаю самолюбство чоловіка/дружини, підкреслюючи свою правоту: "Ага! Бачиш ― я мав (мала) рацію!" ?

• Чи я не радію приниженню і поразці чоловіка чи дружини?

• Чи я не створюю вдома незатишну і напружену атмосферу ("чіпляюся" до всього)?

• Чи в життєвих конфліктах і ускладненнях я не шукаю тільки провину іншої сторони?

• Чи я цікавлюся  професійними справами та успіхами чоловіка чи дружини?

• Чи я не набридаю похвальбою про власні досягнення?

• Чи я не підкреслюю свою "вищість" на рівні інтелекту, освіти чи "соціального походження"?

• Чи я знаходжу слова вдячності і похвали за докладені зусилля в праці, за щось зроблене вдало і зі смаком (прикрашення дому, вибір вбрання, зачіски, приготування їжі)?

• Як часто я вживаю слова "будь ласка", "дякую", "вибач"?

• Чи, не зважаючи на втому і турботи, я зберігаю спокій, доброзичливість, хороший настрій?

• Чи я не належу до числа тих, які демонструють витонченість і доброзичливість лише "на людях"?

• Чи я піклуюся про спільні вечірки і розваги (подорожі, уікенди, відвідини тощо)?

• Чи я не забуваю про сімейні урочистості, такі як річниця укладення шлюбу, іменини, ювілеї?

• Чи я не виражаю принципово свою розчарованість недоліками іншої сторони, викликаючи враження, що "справу безнадійно програно"?

• Чи я пам’ятаю, що поточні конфлікти найлегше розв’язати за допомогою слова, жесту примирення і чулості (поцілунок)?

• Чи я не випоминаю старі гріхи, невиконані обіцянки?

• Чи я виявляю піклування, розуміння і терпеливість по відношенню до своєї дружини під час вагітності?

• Чи я надмірно не  вихваляю чужих дружин чи чоловіків перед своєю (своїм)?

• Чи я достатньо працюю над зміною і вдосконаленням своєї особи згідно з настановами Євангелія?

• Чи я достатньо молюся про єдність нашого подружжя та взаємну любов?

• Чи я не ставлюся легковажно до збагачуючої ролі сімейних спільнот (формаційні групи християнських подружжів)?

 

Наступне коло родинної спільноти: родичі і друзі

Слід пам'ятати, що зв'язки з батьками первинні по відношенню до подружніх зв'язків. Тому треба приймати існування цих зв'язків і в чоловіка, і в дружини. Але кожна із сторін має відчувати свій подружній обов'язок і більше вкладати душу в нову сім'ю. Бо ж "покине чоловік батька свого і матір свою, і пристане до дружини своєї".

• Чи я поважаю батьків і родичів свого чоловіка чи своєї дружини?

• Чи я не даю їм негативної оцінки, чи не відзиваюся про них зневажливо?

• Чи я поважаю почуття любові іншої сторони до батьків і родичів?

• Чи у вирішенні важливих подружніх справ я не залежу від батьків?

• Чи я дозволяю батькам втручатися в справи сім'ї?

• Чи я не створюю  з батьками "спільний фронт" боротьби з чоловіком чи дружиною?

• Чи я не ізолюю себе від батьків іншої сторони, не надаючи їм дружніх знаків уваги (відвідини, подарунки, участь в родинних святах)?

 

Спільність в матеріальній площині

Подружній любові і єдності має служити і спільність матеріального добробуту, а це означає, що гріхом є знищення цієї спільності.

• Чи я прагну створення спільного бюджету, чи узгоджую основні витрати, чи я  говорю і думаю про гроші, як про «наші»?

• Чи я не вимагаю від чоловіка чи дружини дріб'язкових розрахунків у атмосфері недовіри і підозрілості?

• Чи я з незадоволенням не виказую за малий заробіток?

• Чи я не насаджую думку про нечистий заробіток?

• Чи я безвідповідально не витрачаю гроші на розкоші (вбрання, алкоголь, гостини)?

• Чи я не примушую іншу сторону до принизливих прохань про гроші на повсякденні потреби родини?

• Чи я не висловлюю свої погляди і чи не чиню так, ніби матеріальні цінності відіграють провідну роль в збереженні й розвитку подружньої любові (“Я їй все даю, то чого ж вона ще хоче”)?

• Чи я підтримую на дусі  чоловіка чи дружину в складних ситуаціях, невдачах і матеріальних втратах (зменшення заробітної плати, крадіжка, втрата)?

• Чи я не віддаю всі сили і час для матеріального збагачення за рахунок моральних, культурних і виховних цілей?

 

Спільність любові в подружньому співжитті

Подружній любові і єдності має служити подружнє співжиття. "Любов особливо виражається і доповнюється відповідним подружнім актом. Таким чином, акти, за допомогою яких чоловік і жінка з'єднуються одне з одним інтимним і чистим шляхом, є порядними і гідними". З цього випливає, що гріхом є порушення засади такої інтимної любові і негідне її пережиття.

• Чи я не пропагую, чи не виправдовую "вільну" любов?

• Чи я рахуюся з совістю і моральним правом в цій площині, чи не ставлюся до неї як до сфери необмеженої свободи і свавілля?

• Чи не вважаю чуттєві переживання сутністю і метою подружжя?

• Чи не висловлюю поглядів і чи не чиню так, ніби для істинної любові достатньо віддати тільки тіло?

• Чи, плануючи подружній акт, я рахуюся зі станом здоров'я і настроєм дружини?

• Чи я рахуюся з культурою, скромністю і делікатністю в подружньому співжитті, чи не забуваю про те, що чоловік чи дружина ― це особа, а не річ чи знаряддя?

• Чи я не нав’язую пози, дії і жести, що ганьблять гідність людини і християнина?

• Чи я працюю над дисципліною і самоконтролем в своїй чутливості, щоб заради любові примушувати себе до самопожертви, коли це необхідно?

• Чи я не стаю джерелом спокуси для чоловіка чи дружини?

• Чи я не отруюю себе та іншу сторону ревнощами і безпідставними підозрами?

• Чи я не зав’язую навіть "безневинні" флірти (особливо на роботі чи відпочинку)?

• Чи я, не рахуючись з думкою чоловіка чи дружини, приймаю знаки уваги зі сторони начальника чи колег по роботі (подарунки, машини, ресторан тощо)?

• Чи я не листуюся за спиною чоловіка чи дружини?

• Чи я цілеспрямовано не вирушаю на довгий час з дому (відрядження, відпустка, виїзди за кордон тощо)?

• Чи у разі запізнення я повідомляю про це домашніх?

• Чи я не входжу в небезпечну круговерть: компанія собутильників, потім ― пошук "пригод" і подружні зради?

• Чи я пробачаю недосконалість, вади і гріхи своєму чоловікові (своєї дружині)?

• Чи після пробачення і примирення я не згадую старі гріхи і падіння?

• Чи я не погрожую розлученням, чи не роблю до нього кроки?

• Чи я усвідомлюю велику моральну шкоду "розлучення"?

• Чи я не вигадую, чи не перебільшую причини для визнання шлюбу недійсним в церковному суді; чи безпідставно не вдаюся до сепарації?

• Чи я відчуваю відповідальність за духовну та матеріальну долю іншої сторони після відходу чоловіка/дружини?

 

 Виховання любові

Молодих необхідно, перш за все в лоні сім'ї, відповідно і своєчасно вчити про гідність завдань і мети подружньої любові, щоб, шанобливо ставлячись до цнотливості, вони могли в певному віці перейти від перебування в чистоті під час заручин до подружжя.

• Чи я прагну створити атмосферу, в котрій розвивається і зріє багатогранна любов Бога і людини?

• Чи я вчу словом і прикладом, що любов Бога і різні форми любові людини є найвищими моральними цінностями?

 • Чи я надаю любові першість по відношенню до справедливості?

• Чи я виховую вразливість дітей до любові Бога, а також до страждань і потреб людей?

• Чи я вчу в щоденних ситуація і конфліктах мистецтву любові (прощенню, жертовності, ввічливості, повазі до інвалідів, недужих, старих)?

• Чи я борюся з різними проявами егоїзму в собі і в дітях?

• Чи я не нехтую свідомим вихованням дітей по відношенню до любові еротичної і подружньої, чи не відкладаю його?

• Чи в певному періоді я роблю  спроби поступово роз'яснити вікові проблеми в атмосфері щирості, натуральності й простоти?

• Чи я виправляю фальшиві й аморальних думки, оцінки і погляди в розмовах, читаннях, при прослуховуванні чи перегляді радіо- і телепрограм (вистав, фільмів тощо)?

• Чи я не зберігаю книжки, журнали, газети, що мають шкідливий вплив,  чи не допускаю їхнє придбання або чи без пояснення причин не сварю дитину з цього приводу?

• Чи я не створюю атмосферу беззастережного табу або ж надзвичайної терпимості й байдужості до інтересів дитини (читання, перегляд фільмів, товариство, подорожі, виїзд на природу тощо)?

• Чи я показую сенс, вагомість і релігійні підстави дошлюбної і подружньої чистоти (Непорочна!)?

• Чи я спокійно і доброзичливо вказую на небезпеку і спокуси, а також на випадки, що загрожують цнотливості (наївність, самовпевненість, погане товариство)?

• Чи я не дозволяю дітям позбавлятися скромності і сором'язливості, котрі стоять на сторожі цнотливості?

• Чи я приділяю достатньо уваги  вихованню культури і скромності в одязі дочок?

• Чи я вчу дітей остерігатися сліпого слідування моді, чи вчу їх відповідальності за спокушання та згіршення інших (поведінка та одяг дітей)?

• Чи не буває так, що я не вмію і не хочу (для святого спокою) в крайніх ситуаціях сказати рішуче "ні"?

• Чи я не справляю на дітей поганий вплив, розповідаючи вульгарні анекдоти або сміючись на розповідями інших?

• Чи  не справляю на дітей поганий вплив словами чи негідною поведінкою, розраховуючи на те, що вони не розуміють і не чують?

• Чи я цікавлюся тим, з ким діти підтримують дружні зв'язки?

• Чи я знайомлюся з друзями своїх дітей, чи запрошую до себе додому?

• Чи я хочу якомога раніше познайомитися з хлопцем своєї дочки чи дівчиною свого сина?

• Чи я не виявляю до молоді брак довіри або ж, навпаки, завелике довір`я?

• Чи я не дозволяю дітям пізно повертатися, перебувати в сумнівних компаніях, здійснювати подорожі вдвох, їздити автостопом, виїжджати на курортний відпочинок, за кордон, тощо, не будучи впевненими в їхній моральній витримці?

• Чи в питаннях статевого виховання я консультуюся з душпастирями чи іншими компетентними особами католицького віросповідання?

• Чи я веду розмови на тему священицького і чернечого покликання?

• Чи я не ставлю дітям перепони в реалізації духовного покликання?

• Чи я молюся про виконання Божої волі всіма домочадцями?


Опрацьовано на основі книги: Małgorzata I Jan Wilk «Rachunek sumienia małżonków»

Джерело: CREDO