Sekretariado arquidiocesano de
cursos de preparacion al matrimonio mendoza.
о. Володимир Духович (перекладач)
ТЕМА І: ЛЮБОВ І ЩАСТЯ.
В цій темі ми хочемо заторкнути такі дві важливі реальності людського буття як любов і щастя, а також проблему взаємовідношень між ними.
Любов – найактуальніша тема радіо, кіно і телебачення. Щодня ми чуємо і самі говоримо про любов, однак чи задумувалися ми по-справжньому хоча би раз, що означає це поняття: “любов”.
Те саме стосується і щастя. Всі про нього говорять, всі його шукають, але чи багато здатні його осягнути?
Здавалося б, любов і щастя нероздільні, однак на практиці часто буває по-іншому. Спробуємо розібратися: чому дві особи, які любляться, не завжди є щасливі. Як правило, головна причина цього у тому, що в них немає розуміння того, що є справжньою любов’ю, і вони мають хибне уявлення про те, що є правдивим щастям.
І. Взаємна любов.
У подружжі чоловік і жінка через своє взаємне особисте дарування мають прагнути до співіснування задля того, щоб кожен із пари міг досягнути особистої досконалості, щоб співпрацювати з Богом у народженні і вихованні нового життя.
Під взаємною любов’ю розуміють таку тенденцію до злуки, в якій одна особа доповнює іншу.
Злука, до якої покликана пара, не виникає сама по собі, це процес, в якому повинні працювати чоловік і жінка, враховуючи всі сфери свого буття. Тут подамо деякі аспекти, в яких подружжя повинно шукати злуку, хоча в житті ці аспекти поєднані і впливають одні на одних.
1. Фізична злука.
Вона виражає і вдосконалює любов. Це своєрідний двигун у злуці душ. В цьому вона фундаментально відрізняється від злуки тварин, яка підпорядковується лише інстинктові.
2. Злука характерів.
Характери у кожного з членів подружжя різні. Деякі відмінності у вдачі пов’язані з психологічними особливостями чоловіка і жінки. Велике значення тут має спадковість, темперамент, виховання, біографія.
Аспекти співпадіння у характерах служать базою для злуки. Однак цілковиті відмінності (напр. практичний чоловік і мрійлива жінка) можуть бути причиною суперечок і непорозумінь. В такому випадку завдяки любові чоловік і жінка повинні обмежувати себе один задля іншого.
Основне у подружжі досягнути одностайності, не дивлячись на характер. Запорукою цього повинна бути інтеграція різних особливостей вдачі, взаємне доповнення, а не поглинення. Чоловік і жінка повинні займати своє місце в сім’ї як задля власної самореалізації, так і задля нормального розвитку своїх дітей.
Злука в діяльності.
Інколи виконання тієї самої праці може стати фактором злуки (напр. подружжя медиків). Різна праця також може збагатити і доповнити світогляд подружжя (при умові діалогу і духові співпраці). Узгодження повсякденної діяльності – це ознака злуки.
Єдність смаків і звичок.
Сюди належить: брати разом участь у розвагах, бувати у товаристві друзів, відвідувати театр, виставки, займатися спортом чи туризмом, читати і коментувати книги. Кіно, телебачення, радіо, спільне хоббі також можуть бути фактором для злуки. Однак все це – лише добрі передумови для створення діалогу і любові. Якщо в подружжі існує спільність смаків і звичок, треба затриматись і подивитись, що буде далі.
Економічна злука.
Економіка – це спільне питання подружжя і не відноситься лише до одного з членів. Добре було б, щоб економічні сімейні питання вирішувалися разом.
6. Злука сердець.
Це означає руйнувати бар’єри, звільнятися від образ з любов’ю і для любові; мати спільні радощі і переживання: народження дитини, професійний успіх чи невдача тощо.
7. Злука душ.
У духовному житті і у відношенні з Богом існує дуже особиста інтимна зона; існує духовність подружньої пари, спільна молитва, медитація, спілкування на теми духовних переживань. Моральна проблематика подружньої пари (напр. кількість дітей) повинна вирішуватися спільно.
Злука душ у Бозі – це те, що дозволяє любові реалізуватися у повноті.
ІІ. Щастя.
Де немає правдивого щастя.
Людське серце безперервно шукає щастя. Потужні засоби соціального спілкування і загальна думка, яку вони складають, сприяють тому, щоб люди вбачали щастя у матеріальних речах, у комфорті, вигодах і статках.
Вважають, що щастя приходить ззовні і що в ньому ми знайдемо відпочинок. Не думають при цьому про те, що при досягненні бажаного в людини завжди виникають нові потреби, ілюзії та мрії (чим більше маємо, тим більше хочемо).
Маємо приклад багатьох людей, оточених комфортом, славою, грошима, але безрадісних і розчарованих.
Це відбувається тому, що матеріальність, хоча й допомагає у досягненні щастя і доповнює його, аж ніяк не є щастям і не може ототожнюватися з ним.
2. Правдиве щастя.
Правдиве щастя не залежить від зовнішніх речей, воно внутрішнє і просте. Це особиста власність, і кожен є творцем свого щастя.
Щастя – це відчуття повноти і миру, яке постійно перебуває у глибині душі, незважаючи на труднощі і страждання.
Внутрішній мир – плід порядку: порядок у тому, що нам каже наша совість і що ми робимо, лад у тому, про що ми думаємо і як живемо, порядок у всіх аспектах любові, тому що сексуальність не повинна і не може суперечити ані розумові, ані Божій ласці.
У подружжі щастя досягається тоді, коли любов є тим, чим має бути, коли виконує цілі, задля яких Бог створив це подружжя: взаємна любов чоловіка і жінки, передання життя фізичного і духовного.
Бог, який є правдивим Отцем, ставить межі в одруженні не для того, щоб обмежувати любов, а для того, щоб спрямувати її до повноти.
ІІІ. Подружня любов і щастя.
Як бачимо, щастя у подружжі залежить від того, чи ми вміємо жити нашою любов’ю. Але любов не є чимось статичним. Вона є вогнем у ватрі, який потребує, щоб його постійно підтримували. Любов лише тоді триває впродовж всього життя, якщо подруги постійно практично реалізують завдання любові.
Які є завдання любові?
1. Любити – це пізнавати:
Це стосується не тільки зовнішнього, але й внутрішнього: пізнавати позитивні і негативні риси один одного, спільні та відмінні інтереси. Все це вимагає часу і терпіння, тому що таємниця душі – безмежна і її потрібно розгадувати послідовно. Потрібно також навчитися виявляти себе такими як ми є, ставати прозорими для інших.
Любити – це приймати себе.
Передусім ми повинні приймати себе такими, якими ми є, не ідеалізувати ані себе, ані іншого. Також приймати працю свого партнера з усіма її труднощами і проблемами (терміновий від’їзд, важкий розклад і т. д.).
Приймати себе такими, якими ми можемо бути.
Життя повне змін: фізіологічний аспект, який змінюється, втрата грошей і праці, хвороби – всі такі життєві труднощі допомагають поглиблювати любов, роблять її зрілою.
Ми ніколи не повинні спокушуватися думкою про те, щоби при найменших (часто несподіваних) змінах у житті, особливо якщо вони негативні чи не дуже приємні, залишити все і втекти: залишити роботу, друзів, покинути жінку й дітей і піти на розваги, шукати пригоду поза шлюбом. Мусимо навчитися приймати життя у його змінах, у часоплині, мусимо готувати себе до того, щоби прийняти себе та іншого із тими змінами, яких нам може завдати життя.
Любити – це розуміти і прощати.
Потрібно вміти перевищувати егоїзм – любов до себе –справжньою любов’ю, практикувати толерантність і самовідданість. Відмова від себе задля того, щоб віддатись іншому, – це основне у подружжі.
Потрібно запам’ятати наступне: при суперечках ми не можемо піти спати до того часу, поки не помирилися.
5. Любити – це бути терпеливим і вміти чекати.
Не можна думати, що все нам дається готове. Адаптація характерів, сексуальна адаптація вимагають від обох у подружжі великої терпеливості.
Вміння чекати, не робити поспішливих кроків, не приймати рішень згарячу – запорука тривалості любові.
6. Любити – це відновлювати.
Подружжя не є чимось сталим, тим не менше у подружжі дуже важко уникнути рутини. Перерахуємо фактори, які є цілком природними, однак часто руйнують любов саме через те, що подружжя не прагне до постійного оновлення (хоча б у дрібних деталях) певних аспектів спільного життя:
q Монотонність у звичках.
q Монотонність прозаїчних домашніх потреб.
q Втома від труднощів.
q Монотонність в афективному житті (коли чоловік і жінка вже не знаходить слів одне для одного, немає діалогу, розмову часто заміняють монологом або сідають перед телевізором).
q Монотонність у сексуальному житті, коли злука між партнерами стає звичкою.
Потрібно навчитися використовувати кожну нагоду до відновлення подружнього життя, продовжувати з увагою і делікатністю цікавитися іншим, як перед шлюбом. Радість і добрий настрій – це два важливі складники подружнього життя.
Дуже корисно один день в тижні присвятити для того, щоб спокійно поговорити, залишитись тільки вдвох на одинці, відновлювати злуку.
7. Любити – це приймати відповідальність за іншу особу.
Це означає відповідати за іншого, піклуватися про всебічний розвиток його людських можливостей і про його спасіння.
Для того, щоб досягнути цього, потрібно цінувати іншого, підбадьорювати, вірити в нього і виявляти це. Важко перемогти тій людині, в яку ніхто не вірить і ніхто не надихає її.
Любити свого чоловіка чи свою жінку в Бозі – означає любити його чи її на рівні Бога, бачити його чи її як проект реалізації, що потребує любові для свого виконання.
Кожному чоловікові і кожній жінці Бог дає таке призначення у житті, яке може виконати тільки він чи вона. Необхідно спільно допомагати одне одному в цьому і не перешкоджати Божим задумам.
Ця взаємна допомога у “зростанні” є основою подружньої злуки; один стає іншим, вже не існує “ти” і “я”, вони вдосконалюють і збагачують одне одного, створюючи нове буття “ми”. Це означає поділяти все: постанови, страждання, радість, перемоги. Вже не живуть “двоє самотніх”, що характерно для багатьох подружніх пар.
8. Любити – це віддавати себе:
Давати себе іншому –
це не означає давати речі (житло, гроші, їжу), але віддавати все, повністю, тому що любити означає дарувати: своє тіло, дух, надприродне життя, які поєднані між собою. Вміти дарувати і вміти приймати, але не вимагати. Треба мати постійне бажання служити: по відношенню до чоловіка (їжа, одяг), по відношенню до жінки (допомога по потребі). Обмежування дарування себе іншому призводить до егоїзму обидвох. Немає правдивої любові, якщо вона не виходить від обох.
Віддаватися дітям –
це передусім шанувати дітей і усвідомлювати, що вони надають нового виміру подружній любові, звертають батьків до співпраці з Богом у величній справі сотворення. Діти допомагають позбутися власного егоїзму і вчать досконалішої любові.
Давати себе світові –
необхідно вкласти нашу частку у розбудову кращого світу. Родина повинна відкритися світові, який страждає через брак любові, відкритися для світу, щоб зробити його часткою своїх цінностей.
Віддавати себе в любові вимагає від нас очищення від егоїзму. Ми повинні погодитися з тим, що один отримує щастя від іншого (від роботи, дружби) і прийняти те, що задля нашого щастя хтось жертвується і страждає. Отож, ми також повинні постійно прагнути жертвуватися заради іншого, бути джерелом його щастя.
Цей шлях любові не можна пройти відразу, за один день, він довгий і проходить через непорозуміння, болісні кризи і труднощі. Але в плані Бога ці серйозні конфлікти призводять до зрілості, зміцнення і вдосконалення любові
Важливим є те, щоби протистояти загостренню конфлікту, коли він виникає. Не боятися обговорювати його, але завжди з наміром примирення; не надавати багато значення проблемі “чому?”, але спробувати зрозуміти “для чого?”.
Так само, як і все живе, любов змінюється і перетворюється, втрачаючи сяйво чарівності. Молода подружня пара може думати, що любов з часом зменшується. Однак справжня любов не старіє, а дозріває.
Правда життя у тому, що ми маємо постійно боротися проти зовнішніх і внутрішніх ворогів любові.
Ззовні нам загрожує матеріалістичний світ, що послаблює любов і зводить її до сексу, змішує комфорт зі щастям.
Зсередини нам загрожує наш егоїзм, який виявляється у нашій чуттєвості, заздрості, ворожнечі і т. д.
Тільки з допомогою співучасника подружжя, яким є Бог, ми переможемо, і наше людське серце, створене для щастя, буде запалене вогнем істинної любові.
ТЕМА ІІ: ЛЮДСЬКА ПАРА (спільні і відмінні риси)
Любити, поміж усім іншим, – це приймати людину, яку любиш, і хоча це досить важко, ми повинні вчитися цього, щоб досягнути справжньої гармонії в подружжі.
Коли ми намагаємось вивчити свого нареченого(у), то відразу виявляємо його(її) відмінності. Звичайно, не існує двох однакових людей, кожна особистість – інша, має індивідуальну форму буття.
Але є й інша причина для відмінностей: приналежність до різних статей. Іншими словами, тут йдеться про те, що існують різні риси, поведінка, звички, які можемо назвати чоловічими, а інші – жіночими.
Мусимо зважати на це і спрямовуватись на прийняття іншого у конкретній діяльності:
– як цілком відмінного;
– із загальними тенденціями статі;
– з власними особистнісними формами.
Характеристика чоловіка і жінки.
Передусім маємо мати на увазі відмінності у характерах чоловіка і жінки, які не є чітко визначені. Іншими словами, деякі тенденції зустрічаються змішаними і через це чоловік втрачає свою чоловічість, а жінка стає подібна до чоловіка. Але ми будемо визначати ті характери, які найбільш притаманні кожній статі.
І. Основна відмінність:
Існує одна характеристика, яка може складати фундаментальну лінію відмінностей між чоловіком і жінкою. Жінка має схильність бути “сконцентрованою”. Це означає, що її життя обертається навколо одного центру, з яким стають пов’язані всі інші аспекти життя. Це проявляється, звичайно, і у чоловіків. Проте чоловік частіше піддається “розсіюванню”, у значенні, що він легко може абстрагувати одну річ від іншої, розділяти на частини, створювати уяву паралельного життя.
ІІ. Аспекти, у яких є відмінності.
Фізичний склад (чоловіка і жінки):
а) Тілесні форми;
б) Тілесна активність (жінка фізично слабша, її увага звернена на збереження плоду; чоловік сильніший, має більшу енергію, може працювати більше).
Процес мислення:
а) Спосіб бачення реальності:
Жінка надає перевагу деталям, шукає конкретності.
Чоловік прагне до суті, дивиться на все в цілому.
б) Спосіб виявляти істину.
Чоловік іде шляхом роздумування і попереднього аналізу. Через це рухається більш повільно у виявленні чогось, але прямує з більшою певністю.
Жінка мислить інтуїтивно, миттєво вловлює свою правоту, швидко і прямо.
в) Спосіб налагоджувати зв’язки між ідеями.
Чоловік має строгу логіку. Переважно на початку складає попередній план.
Жінка більш гнучка і здатна адаптувати свою логіку до обставин.
г) Спосіб судження:
Чоловік судить більш об’єктивно, перевіряє всі дії.
Жінка спрямовує свої судження переважно у напрямку до іншої людини і також з навантаженням чутливості.
Спосіб любити:
“Любов чоловіка є світом, а світом жінки є любов” (Кободевіля). Ці слова показують важливу річ: кожній статі притаманна любов певного спрямування. Мотивом життя жінки є любов як така, жінка повністю віддається любові, в той час коли чоловік більш схильний до світу, котрий повинен будувати, чоловік надає світові великої ваги і через це виявляє у ньому нові причини, щоб жити і боротися. Чоловік має здатність нав’язувати свою волю світові, щоб завоювати його, а жінка схильна обійняти цей світ, прийняти його.
Поведінка обох статей що виявляється перед світом, спричинюється різним спрямуванням любові: чоловік – завойовник і жінка – завойована. Це не означає, що любов жінки є пасивна, але, що любов чоловіка виявляє більш відкриту ініціативу.
Важливим також є аспект вираження любові, відмінний для обох статей: для чоловіка є досить любити, а для жінки потрібно сказати це.
4. Релігійне життя:
ІІІ. Причина відмінностей.
Кожен сотворитель вкладає у сотворене необхідні ознаки для того, щоб виконувалася функція сотвореного. Якщо Бог-Творець сотворив різними чоловіка і жінку, отже, кожен з них має різну місію.
Ця місія включає покликання, яке є спеціальним завданням, до якого Бог закликає свої створіння.
Жінка покликана бути матір’ю, однак не лише в тому значенні, що вона обов’язково повинна народжувати дітей, покликання жінки – приймати, захищати, пестити, віддавати саму себе.
Чоловік, в свою чергу, призначений бути батьком, у тому значенні, що він покликаний будувати, провадити, керувати, змінювати світ на краще.
Якщо ми уважно переглянемо визначальні характеристики статі, то дійдемо висновку, що завдяки ним кожен з подружжя може реально й успішно виконати своє покликання, зреалізувати покладене Господом завдання.
ІV. Характер відмінностей.
Важливо зазначити, що відмінності не сотворені для того, щоб протиставляти дві статі. Навпаки, вони служать для кращого доповнення, призводять до більшого єднання.
“Не є добре, щоб чоловік був сам. Дамо йому відповідну допомогу”, – сказав Бог (Буття 2,18). Насправді жінка потребує від чоловіка підтримки і скерування, а чоловік, зі свого боку, стає дуже твердим без ласки жінки.
Виявім багатство нашої статі, пізнаймо і приймімо його від іншого, для того щоб підтримати наших дітей, що матимуть в такий спосіб правдивий приклад, якими повинні бути чоловік і жінка.
ТЕМА ІІІ: СПІЛЬНА МОРАЛЬ.
Вправляти нашу здатність любити, щоб ідентифікувати наше буття і наше життя з іншими особами, – це те, що нас наповнює і ощасливлює. Але любов – це гра, що має свої власні закони, яких потрібно дотримуватись. Любов має свою власну мораль.
Коли говориться про любов, то відразу у нас виникають асоціації із серією заборон. Це упередження походить зі стародавнього фальшивого концепту, що виявляє мораль як щось, що нас сковує й обмежує нам свободу. Мораль насправді – це щось протилежне: це те, що показує нам шлях, яким ми повинні йти, щоб жити з більшою повнотою. І через те, що мораль насправді означає, вона не повинна бути прийнятою через підкорення, страх, покарання і т. д., але через глибоке переконання, що це є добре для нашої реалізації як особистості. Наша мораль – це наша вільна і цілком свідомо вибрана поведінка, про яку ми знаємо, що вона дасть нам правдиву свободу.
Існує також фальшива ідея про свободу як про те, що свобода є тоді, коли хтось робить те, що хоче. Але життєвий досвід нам говорить, що людина, яка вдається до такої свободи і керується тільки власними інстинктами чи забаганкою, неодмінно зазнає невдачі.
Бог не є суддя, що створює закони, щоб обмежити нас чи утискати. Це – батько, що перебуває серед нас і бажає нам добра і нашої реалізації.
Реалізуватися – це виконати те, для чого ми є створені, виконати нашу мету. Усе в людині є спрямованим до мети. Так, наприклад, як завданням вії є робити тінь і захищати око.
Любов, що є без сумніву найбільш прекрасним творінням Бога, теж має свою мету і реалізується повністю тільки тоді, коли виконує те, для чого була сотворена.
Тому мораль не є серією норм, що обмежують, але є трампліном для того, щоб осягнути щастя. Це той випадок, коли Бог дає нам певні закони для того, щоб любов була повною.
Коли вона є такою? Тоді, коли є бажанням досконалості, вічності і щастя. Повнота любові у взаємному постійному стремлінні партнерів завжди любити один одного, а не просто на словах повторювати багато разів: “Тебе люблю назавжди”. ”Ти є моя єдина любов”.
У сучасному світі часто спостерігаємо, як після шлюбу любов не виконує своїх обіцянок. Ми бачимо пару, в котрій злука зводиться до звички або терпиться через дітей.
“Трагізм любові, – каже Гойвет, – це постійна боротьба між своїм покликанням (покликанням до досконалості, до вічності) і своїм безсиллям.” Мусимо долати цей трагізм буття силою власного духу і пам’ятати, що, тільки виконуючи ту мету, задля якої ми сотворені Богом, зреалізуємо нашу любов у повноті.
“Так”, мовлене подружжям один одному перед вівтарем – це “так” Богові, це зобов’язання виконувати мету подружжя, яка записана в нашому серці. І цією метою є:
1) з’єднатися у зростаючій любові,
2) мати дітей і виховувати їх.
Ці дві цілі однаково цінні і нерозривно поєднані, бо не можна приймати справжню любов, якщо вона не великодушна і не плідна, і неможливо народжувати і виховувати дітей, якщо немає прикладу подружньої любові.
ТЕМА ІV: ЛЮБОВ ПОДРУЖЖЯ.
Бог створив чоловіка і жінку, щоб вони дійшли до більш інтимної і глибшої злуки, що існує на землі. “І залишить чоловік свого батька і матір, і з’єднається з жінкою, і будуть вони двоє одним”.
Повне єднання: уся істота, у всіх своїх планах: фізичному, духовному, надприродному.
Постійна злука: Христос ясно каже: “Що Бог злучив, людина хай не розлучає”, – в цьому полягає суть подружжя. Для того, хто любить правду, нерозлучність – це найкращий захист любові. Злука також означає повну вірність: не тільки фізичну (не іти до іншої людини), але вірність серця, що відкриває нас одне одному, відкидає порівняння, двозначну поведінку, критику одного з подружжя, все, що може відкрити дорогу до розлуки подружжя.
q Вірність потрібна як чоловікові, так і жінці, і повинна зберігатися, незважаючи на те, що поступово зникають зовнішні приваби;
q Вірність – це викликати довіру одне в одного;
q Вірність – це разом переборювати труднощі, які зустрічаються у практичному сімейному житті: економічні, побутові, психологічні, труднощі в плані характеру, здоров’я, сексуальної гармонії, планування народжуваності і виховання дітей, в дозвіллі і праці.
Постійна злука полягає у тому, щоб її невтомно шукати у всіх аспектах: фізичному, духовному, надприродному.
Фізична єдність
Єдність тіл не послаблює, але розширює єдність сердець і душ.
Сексуальна злука супроводжується задоволенням, яке є добре і бажане.
Усі ласки, фамільярності, інтимності, які супроводжують реалізацію основного акту близькості є нормальними, коли є виливанням взаємної любові.
Подружжя перед престолом поручили один одному свої тіла, вимовляючи “так”. Жінка вже не є господиня власного тіла, але її чоловік, так само чоловік вже не є власником свого тіла, а його дружина, як каже св. ап. Павло.
Тому уникати близькості без причини, коли інша половина просить її (пригадати, що жінка лише натякає), є несправедливо.
Духовна злука.
Потрібно звикнути не розділювати своє життя на житті в подружжі і поза ним ( на роботі, з друзями, родичами); не реалізувати паралельні життя, але шукати і відновлювати зустріч з партнером кожного дня. Робити якомога більше речей спільно.
Викликати діалог. В діалозі уникати виявлення свого егоїзму, бо егоїзм є смертю для любові: знати, як відкидати те, що не спричиняє добро для іншого (певні друзі, поїздки і т. д.).
Кожна особа з подружньої пари має мати автентичне переживання за свою сім’ю.
Співпрацювати з дружиною у домашніх справах і питаннях освіти дітей.
Чоловік і жінка повинні укріплюватися у взаємній підтримці: бути п'єдесталом, а не надмогильною плитою.
Супроводжувати іншого у всьому, не обмежуючи і не зневажаючи його.
Супроводжувати, якщо не фізично, то хоча би морально: своїми інтересами, прийняттям вимог його роботи чи професії, прийняттям його місії у світі, хоча це означає пожертвування часом, котрий один віддає іншому.
Надприродна злука.
Ми повинні пам’ятати про те, що ми самі не спасемося. Якщо ми створимо правдиву злуку, то спасіння одного буде спасінням іншого. У подружжі перебування у ласці не є питанням одного, але двох.
Існує багато ситуацій морального характеру у подружжі, які можуть бути вирішені лише при взаємній згоді і у присутності Бога. Тому так необхідна віра обидвох, віра у Христа, яка не розлучає, а єднає пару і допомагає поглибити її любов.
Народження і виховання дітей.
Дитина – це втілена любов. Це свідчення плідної любові, виявленої без егоїзму.
Мати дитину означає співпрацювати з Богом у справі творення.
Бог поручає нам здатність продовжувати справу творення і робить нас відповідальними за це. Це більше, ніж обов’язок, це – дар, гідність, яка повинна прикрашати нас щодня. Цій довірі, яку Бог нам поручає,може відповідати тільки щиросердечна ствердна відповідь.
Можемо запитати себе, чого Бог бажає від нас з огляду на те, що ми маємо в цих конкретних обставинах: в цьому домі, з цими грошима, здоров’ям, можливостями, здобутою освітою, з цими дітьми чи в їх відсутності. Ані духівник, ані лікар, ані мама чоловіка чи жінки, ані жодна інша особа не може вирішити це питання проблему замість чоловіка чи жінки. З ними подружжя може радитися, але рішення залишається за ними особисто у присутності Бога.
У прийнятті рішення треба бути обережним, щоб не ошукати себе. Якщо ми хочемо дати менше ніж те, що ми можемо дати, тоді ми не виконуємо нашої місії. Тому дай Боже, щоби в кінці нашого життя ми повторили слова Христа, які він промовив до свого небесного Отця: “Я виконав те, що ти мені поручив”.
Ми повинні дати щиросердечну відповідь Господу на його заклик і не дозволяти, щоб у нашому рішенні переважали зайві речі, наприклад, турбота про комфорт переважала бажання мати дитину. В цьому конкретному випадку ми не повинні відкидати батьківство і через такі речі, як, наприклад, страх перед жертвою і стражданнями, які випливають з народження дитини (особливо для жінки). Треба пам’ятати, що зроблене без зусилля не є цінним.
Понад усе потрібно мати довіру до Бога, тому що його доброта невичерпна і з часом Він компенсує нам наші втрати і витрати.
Крім того, пригадаємо також те, що місія передавати життя не обмежується цим світом, а звернена до вічного призначення людини, у яке не можуть увійти чисто матеріальні міркування.
Не можна приймати рішення про кількість дітей один раз і назавжди. Обставини можуть бути різними і вони можуть давати різні можливості для народження іншої дитини (збільшення зарплати, покращення умов життя). Таке свідоме, добросердечне, жертвенне батьківство, довірене Богові, називається відповідальним батьківством і протиставляється зручному батьківству, в якому шукають власну вигоду і затишок. Пригадайте собі, що подружня пара, яка одружується з обіцянкою не мати дітей, не має цінності в Божих очах.
Бажаний аборт – це спровоковане виштовхнення живого плоду, який був не достатньо розвинений, щоб могти жити. Звідси випливає автентичний злочин, важкий гріх не тільки для тих, які чинять його, але й тих, які його радять. Тому в деяких країнах аборт заборонений законом.
Не забувайте негайно хрестити дитину у випадку природного аборту, для якого досить лише помазати голову водою, кажучи: “Я тебе хрещу в ім’я Отця, і Сина, і Св. Духа”.
Мотиви для обмеження народжуваності дітей:
1) Розумна дистанція у народжуваності: від двох років і більше.
2) Погане здоров’я, хронічні хвороби, важкі роди, важка вагітність.
3) Психологічні мотиви: серйозне непорозуміння у подружній парі, психічні суперечності.
4) Можливість чи певність народжуваності дітей з дефектами (шизофренія, алкоголізм, сліпота, спадкова німота).
5) Економічні умови: дуже непевне майбуття, бідність, скрута.
6) Соціальні мотиви: проблеми праці, житла, велика густота населення.
7) Виховні мотиви: нездатність батьків дати освіту своїм дітям, психічні дефекти, розумові хвороби.
Засоби для регуляції народжуваності. (про природ. планування).
ТЕМА V:БАТЬКІВСТВО І МАТЕРИНСТВО.
Коли чоловік і жінка об’єднуються у подружжі, то беруть на себе велику відповідальність перед Богом, але одночасно мають великий привілей: співпрацю з Творцем у даруванні життя.
Злука двох дає можливість для народження. І дитина для свого нормального розвитку вимагає, щоб двоє перебували у єдності.
Виховання дітей вимагає з боку батька і матері постійної співпраці. Одному важко справитися з цим складним завданням.
Мати допомагає батькові приймати відповідальні рішення і краще пізнавати своїх дітей.
Батько, в свою чергу, підтримує і допомогає матері у вихованні дітей згідно зі своїм призначенням.
Дитина вже з першого моменту свого життя також підтримує любов подружжя. Любити – не означає дивитися один на одного, а разом приходити до спільного рішення. Виходячи з цього твердження, можемо сказати, що дитина допомагає поглибити любов батьків, робить її зрілою, бо спонукає відкидати егоїзм і збільшувати злуку, бо ніщо так не з'єднує, як спільна праця задля однієї мети.
Здорова поведінка щойно одружених – це народження дитини.
Тут відкриваємо правдиву суть батьківства і материнства.
1. Завдання батька.
Батьківство – найбільш вимоглива і поглинаюча професія з-поміж усіх інших, бо вона не знає ні перепочинку, ні відпусток, ні заміни. Батьком треба бути 24 години на добу. Якщо будь-яка інша професія чи обов’язок вимагає сьогодні довгого приготування (кількарічного навчання), то тим більше потрібне приготування до батьківства.
Бути батьками – це передусім народити дитину. Якщо батько вважає дитину “обузою” чи тягарем, то він не може називатися батьком.
Народження дитини вимагає від батька подвійного обов’язку: обов’язку прогресувати і обов’язку присутності.
Батько повинен знати, що з перших своїх років дитина захоплюється батьком, а потім починає його судити. Отже, необхідно працювати над власним вдосконаленням, щоб не розчарувати її. Тому чоловік, що має дитину, насамперед повинен відчувати потребу постійного “підживлення” своєї власної цінності, професійного зросту, бо у вихованні дітьми звертається увага не так на слова, проповіді, поради батька, як на приклад, засвідчений його власним життям. Діти мають неймовірну здатність відчувати фальш, різницю між тим, чим дійсно живеться і про що говориться.
Дитина не знає, для чого служить батько, але здогадується про його роль і його важливість для власної безпеки і безпеки родини та світу в цілому. Дитина відчуває силу, яка походить від батька. Ця сила вселяє в дитину почуття захищеності. Звідси випливає обов’язок його присутності для маленької дитини. Батько повинен знати, що кожний його найменший жест буде мати глибокий відбиток у майбутньому дитини. Потрібно однак вважати, щоб поява батька не травмувала дитину.
Мама зобов’язана відкрити батька для своєї дитини. Батько на початку буде для своєї дитини тим, яким його бачить мама (як мама представить його перед дитиною).
Також батько не повинен бути вдома, ніби «поза домом ”. Бути «поза домом» – означає не тільки фізичну відсутність, але й бути на віддалі в духовному плані, не цікавитися інтересами і проблемами дітей і матері, бути неуважним до них, бути переповненим іншими проблемами, зайнятим своїми власними справами, навіть за умови фізичної присутності в колі сім’ї.
2) Батько виховник.
Обов’язок батька – це передусім виховання.
Основні аспекти:
а) Служити дитині.
Дитина дуже швидко починає запитувати про різні речі. Батько повинен вміти заслужити довіру і не зловживати цією довірливістю дитини.
В іншому випадку, відмовляючись від діалогу з дитиною, поглиблюється дистанція, яка відокремлює одну генерацію від іншої, створює передумови до виникнення конфлікту «батьків і дітей».
Треба довіряти своїх дітей багатьом вчителям. Але вчителі інформують, дають відомості дитині, а батько відповідає за виховання і формування її особистості. На протязі тривалого часу свого розвитку дитина дивиться на всі речі очима свого батька. Для того, щоб бути зрозумілим власній дитині, батько повинен старатися у певні моменти бачити світ її очима.
Існує таке переконання: часто батьки хочуть забагато від своїх дітей, хочуть, щоб їхня дитина була подібна до них, щоб точно наслідувала їх у професії, праці, зайнятості, навчанні і т. д. Потрібно шанувати свободу дитини і її бажання.
б) Посередник між родиною і світом.
Батько, через свої особливі властивості і свою діяльність, від природи є посередником між родиною і світом. Він повинен відкривати нові горизонти для своєї дитини: не закривати її у світі родини. Він повинен допомагати їй розгадати життя і світ.
Але так само повинен зважати на те, щоб не відкрити дитину «на чотири вітри» без почуття міри.
Добрий батько ніколи не залишає поза увагою посвячення своєї дитини у таємницю життя, не покладається у цій справі на випадок, або на більш брутальних своїх друзів, які у присутності дитини не комплексують розмовляти з ними на інтимні теми. З простотою і натуральністю добрий батько так поведе розмову про різницю статей та їх завдання. Дитина побачить, що стать притаманна спільно всім тваринам, але стать у світі людей поєднана з реальністю любові. Тільки людина може сприймати і посідати любов.
Батько повинен показати дитині значення любові у плані Бога, і допомогти у формуванні її свободи для того, щоб дитина у належному віці не потрапила у рабство природніх інстинктів.
в) Батько – голова родини.
Обов’язок батька навчати і виховувати, але також провадити, керувати і наказувати.
1.Авторитет.
Авторитет батька повинен бути сталим. Мати авторитет не означає бути тираном дому, але він зобов’язаний провадити і орієнтувати. «Авторитарність» душить, вбиває ініціативу і довір’я. Правдивий авторитет звільняє, дає орієнтацію, оживляє, вміє дозволити, і вміє сказати «ні», коли потрібно.
Спосіб, у який батько наказує, створює в сім’ї певну атмосферу. отже, від батька в першу чергу залежить морально-психологічний клімат у родині (дружній, доброзичливий чи нервовий, заснований на почутті страху).
Авторитет батька має за мету навчати дитину добре використовувати свою свободу, орієнтувати її у її виборах і рішеннях до часу, коли дитина буде здатна сама вільно вибирати, орієнтуючись на свій власний розум і сумління.
Батько, який свариться, бурчить і вказує, не ставить себе на місце своїх дітей. Але батько, який занедбує свою дитину, передчасно довіряючи їй свободу у всьому, виставляє дитину бути анархічною, свавільною.
2.Духовне управління батька.
Для християнина великим ризиком батьківства є духовний ризик. Батько провадить до Бога.
Бути батьком – означає бути призначеним до жертви. Життя батька – це життя постійного дарування, віддачі без отриманя назад. Через батька виявляється Бог, через отця земного, кревного дитина пізнає Отця Небесного.
Материнство.
1) Актуальне поняття жінки.
Якщо ми переглянемо публікації у пресі чи проаналізуємо телевізійну чи відеопродукцію, побачимо, що вони презентують жінку найперше як мотив сексуального атракціону і лише в окремих випадках як центр родинного життя.
Також існує тенденція, що кожного разу все більше вихваляють професійну працю жінки, її надзвичайні справи й досягненя, але знижують і ставлять на другий план її місію як дружини та матері.
Останнім часом набула поширення теза, що діти забирають прагнення жінки до свободи.
Мусимо пам’ятати, що все перелічене – звичайні світські пересуди, які не можуть бути нам життєвим орієнтиром.
2) Суттєва і вічна реальність жінки.
Істинна, благословенна Богом правда у тому, що жінка вповні реалізується тільки у материнстві: фізичному і духовному. Кожна жінка має, за влучним висловом Папи Павла VІ, “свідомість колиски”.
Коли маленькі дівчатка заколисують своїх ляльок, вони через свої жести природньо виявляють своє материнство, до якого є покликані.
Тіло жінки є ніби в очікуванні дитини, і все її життя психологічне є зорієнтоване на давання любові.
Через це жінка, яка добровільно (наприклад, через свої професійні здобутки) відмовляється від материнства, почувається в середині без задоволення і без заспокоєння. Велике число таких жінок наповнюють консультаційні кабінети психіатрів.
Материнство не анулює жінку, а навпаки допомагає їй реалізуватися. Більше того, обов’язки матері вимагають такої кількості вмінь і розумінь, що сприяють всебічному розвиткові жінки як особистості, її духовному, фізичному та інтелектуальному вдосконаленню.
3) Духовне материнство.
Бути матір’ю – означає давати життя. Однак під цим розуміємо не тільки життя фізичне, але також і духовне життя.Через це жінки, які добровільно чи не добровільно, відмовляються від материнства фізичного (монахині, богопосвячені особи), однак самозречено віддаються любові до тих, які цього потребують, виконують в собі досконале і щасливе материнство.
4) Відхилення у материнській любові.
Не існує закону чи заповіді, яка каже, щоб любити своїх дітей, тому що така любов надхнена самою природою людини. Отже, є легко любити своїх дітей. Проте любити їх добре, з розумом, без власного егоїзму є часом важко.
а) Егоїстична мати.
Така мати любить тільки себе. Вона є легковажна, кокетлива, світська. Дитина для такої матері є свідомою чи несвідомою перешкодою в отрманні різного роду “насолод” від життя, тому мати її відкидає і протиставляє ій свої інтереси. Егоїстична мати живе, зрікаючись свого жіночого стану, при цьому виставляє себе “жертвою”. Вона шукає, щоб її зрозуміли і любили, але сама не здатна вийти за коло власних інтересів і потреб і віддати себе іншим.
Наслідки спілкування і співжиття з такою жінкою для інших є дуже серйозними; в дітей вона може спричинити травму на все життя. Більшість труднощів, які виникають у дітей (агресивність, сексуальні відхилення, негативізм і т.д.), спричинені незадоволеною потребою любові. Саме тому, наприклад, дитяча смертність найбільш поширена серед дітей-сиріт і покинутих грудних дітей. Вже у перші миті життя дитина підсвідомо відчуває брак підтримки, тепла, любові.
б) Мама, що захищає свій егоїзм у дитині.
Для неї любити дитину – любити саму себе. Вона захищає свою дитину як власні інтереси, як саму себе. Дитиною вона захищається від світу, від багатьох обов’язків, в тому числі подружніх. Дитиною виправдовує свій паразитизм, бездіяльність, лінивство. Відносини “мати – дитина” для такої жінки є абсолютною цінністю, вони руйнують відносини “мати – батько” і відносини “батько – дитина”.
в) Домінуюча мама.
Нав’язує свої смаки, думки, вирішує і вибирає все за свою дитину, не розуміючи, що все у вихованні повинно мати міру, навіть любоі і опіка: одного дня дитині перерізано пуповину, яка з’єднювала її з матір’ю, це є реальністю, яку треба тверезо прийняти.
г) Поблажлива матір.
Вона вірить, що любити – означає дозволяти все, поступатися у всьому, навіть через надмірні жертви (купувати дорогі іграшки, щоб тільки дитина не плакала, дозволяти речі, в яких сумніваємося чи вони добрі і т. д.).
Такі матері мимоволі, самі того не бажаючи, формують завжди незадоволену, егоїстичну істоту, яка, зустрічаючись із життям, виявляється слабкою, бо ніколи не знала дисципліни і обмеження. Дитина, вихована такою матір’ю, як правило, не навчена бути щасливою з того, що дозволене, у майбутньому вона болісно прийде до усвідомлення, що речі, які можемо купити, не дають правдивого щастя.
5)Справжня мати.
Вона знає, що дати життя – це більше ніж народити, тому що життя дається постійно, аж допоки не довершиться діло виховання. Виховати – означає показати цінності, які повинні спрямувати життя і навчити нас жити свобідно, не через зовнішні нав’язування.
Справжня мати віддається своїм дітям повністю, з досконалою врівноваженістю: вона вміє віддатися чоловікові, не відбираючи нічого від дітей і навпаки. Вона знає, як бути дружиною (пізнаючи і підтримуючи свого чоловіка, шукаючи час для діалогу з ним); вона знає як бути матір’ю, об’єднюючись з чоловіком у піклуванні і вихованні дітей, представляючи його своїм дітям в кожній обставині свого життя (“так думає твій батько”, “він працює задля тебе”). Вона поважає іншу особу, якою є її дитина, і поважає відмінності (особливості) своїх дітей. Виховання не має уніварсальних рецептів і вимагає гнучкості. Треба любити свою дитину такою як вона є, не забуваючи при цьому, ким вона повинна стати.
Мама повинна широко співпрацювати з батьком у статевому вихованні своїх малих дітей. Їй належить понад усе виховання любові у своїх доньках. Мати не має права обманювати, боятися щирості і відвертості, відповідаючи на складні питання. Краще зробити все передчасно, ніж запізно.
Мама за звичай посвячує свою дитину у відношення з Богом. Вона повинна навчити її, що релігія – це не низка обрядів і зовнішніх поклонінь, встановлених Церквою, а життєва поведінка посвяти і любові.
Дехто вірить у те, що краще не виховувати свою дитину у жодній релігії, для того щоб вона потім, коли виросте, сама вибрала її свобідно. Це найбільша зрада, яку ми можемо вчинити по відношенню до своїх дітей. Ніхто не позбавляє дитину їжі з певним підтекстом, що надалі вона зможе вибирати те, що їй до смаку, тому що знає, що без їжі дитина захворіє і помре. Позбавити дитину ласки віри – це залишити її на власні сили, це забрати світло, яке дасть її життю повноту, для якої вона створена.
а) Виховання осіб.
Справжні чоловіки і жінки здатні спрямовувати своє життя згідно з розумовими і вольовими цінностями, цінностями сумління і братерства.
б) Виховання у вірі.
Батьки повинні прищепити своїм дітям християнську доктрину і євангельські чесноти та реалізувати цю місію з великою любов’ю до Бога завдяки слову і ще більше прикладу, який допоможе дітям легше віднайти шлях людської суті, спасіння і святості.
в) Ініціатива розвитку.
Виховуючи своїх дітей, треба відгукуватися на потребу свого ближнього, матеріально і духовно, збуджуючи цим самим у своїх дітях любов і повагу до всіх людей, особливо до потребуючих. Початок спільноти починається у сімейному житті, потім відчуття спільноти продовжиться у місцях навчання і праці.
ТЕМА VI: ЖІНКА, ЩО ПРАЦЮЄ.
Щораз більше одружених жінок працюють поза домом. Бажано, щоб перед одруженням наречені вирішили питання, чи буде майбутня дружина працювати, щоб після шлюбу мати в цій проблемі згоду, яка збереже гармонію і рівновагу у домі.
Спершу треба вияснити потребу жіночої праці.
Чи допоможе праця дружини покращити економічну ситуацію в родині?
Чи має жінка правдиве покликання до своєї професії чи діяльності і чи не буде гріхом це покликання відкинути?
Що буде другорядним , а що визначальним для жінки: сім’я чи робота?
Чи зможе жінка реалізуватися вповні, якщо не працюватиме?
Щоб відповісти на усі ці запитання, необхідно аналізувати конкретну жінку. Здатність поєднувати працю і дім залежить від здоров’я жінки, від її нервової сиситеми і природніх нахилів: швидкості, вмілості, і т. д. Треба враховувати особливості характеру жінки, наприклад, бувають випадки, коли жінка може відчувати незадоволення і впадати апатію від того, що починає уникати своїх домашніх обов’язків.
На кінець, корисно робити списки своїх витрат і прибутків, що випадають на роботі, щоб бачити чи дійсно вони компенсуються.
З огляду на те, що жінка йде працювати, треба теж враховувати діяльність чоловіка.
Для того, щоб чоловік прийняв таку ситуацію, коли жінка працює, тут не досить часткової або натягнутої згоди чоловіка. Легко прийняти гроші, щоб заплатити податок за авто, але нелегко прийняти журбу жінки, її професійні проблеми, прийняти те, що вона не завжди бездоганно виконує домашні обов’язки через свою зайнятість, наприклад, прийняти безпорядок у меню перед подачею.
Якщо приймається, що жінка заробляє гроші, повинно бути прийнятим також і те, що ця платня повинна допомагати у домогосподарстві.
Обоє повинні розписати свій розклад обов’язків і укріплятися, щоб бути подружжям і батьками.
Робота жінки і дитина.
Коли очікують першу дитину, то наречені вирішують:
1 – жінка залишатиме працю після одруження і відразу буде мати дитину.
2 – спершу працює трохи, а дитину народжує потім.
3 – йде працювати до вагітності.
4 – не залишає своєї праці, хоче це буде перешкодою для того, щоб мати дітей.
5 – спершу буде працювати, щоб заплатити за борги, дитину буде народжувати потім (ця поведінка не бажана).
Жінка повинна чітко усвідомити, що її першим і невід’ємним обв’язком є обов’зок дружини і матері. Якщо вона працює, то потрібно, щоб зазделегіть вона шукала адекватні рішення, піклуючись про дім і своїх дітей (особливо якщо вони є малими). Краще економити (витрачати менше гршей) і жити у мирі, ніж жити під тиском, але з комфортом, без якого можна обійтися.
Важлива проблема: коли зарплата чи великі гроші отримує в сім’ї саме жінка. Ця ситуація вимагатиме від неї покори, щоб не принизити свого чоловіка, відкрито чи нехотячи, словами чи своєю поведінкою.
Чоловік потребує покори, щоб прийняти таку ситуацію, пізнати і відшкодувати свій авторитет в іншій діяльності, або просто старатися бути кращим чоловіком і батьком.
У кінці підсумуємо:
1 – чи дійсно потрібно, щоб жінка працювала;
2 – якщо так, погодитися і взаємно прийняти плюси і мінуси цього, шукаючи між двома в подружжі адекватних рішень.
3 – не приймати остаточних вирішень, коли змінюються обставини.
4 – вміти оцінювати працю не тільки поза домом, але й домогосподарство, важливість якого є унікальна, бо ця праця помітна лише тоді, коли її не роблять. Не забувати, що життя в домі надає жінці багато можливостей, щоб реалізуватися особисто.
ТЕМА VII: СПІЛЬНА ДУХОВНІСТЬ.
Ми вже бачили зовнішньо деякі аспекти подружжя: подружжя як засіб людського щастя, як дарування свого розуму і духу, як задоволення глибинних інстинктів, як інструмент продовження людського роду…
Але всі ці аспекти походять з іншого – фундаментального – і бліднуть поряд з основною суттю: подружжя – це покликання від Бога до певного стану життя, так само як священиче і монаше покликання. Наше покликання є конкретне і особисте. Бог хоче, щоб ми спаслися завдяки саме цьому вибраному стану, а не через інший.
У подружжі ми повинні освячуватися, виховувати дітей для неба і старатися змінити світ на краще.
Ми не повинні думати, що святість є чимось неможливим, що вона доступна тільки для відокремлених від світу людей – монахів. Святість є для всіх, це шлях, який починається тут, на землі, і закінчується у Бозі, іншими словами у ласці, через життя у дружбі з Богом. Тут йдеться про те, щоб не передувати у стані важкого гріха.
Жити в ласці, у подружжі – це не є чимось важким. Бог – це творець і автор любови. Чоловік і жінка не можуть любитися тільки через те, що Бог сотворив їх здатними любити, а через те, що створив їх на свою подобу (Бог є любов).
Правдою є те, що людська любов є зранена і загрозлива. ця любов, що має жити у світі, який не знає, що таке любов і насміхається з неї, оплямовує її і фальсифікує. Тобто існує загроза ззовні.
Для цієї любові існує також загроза з середини подружжя: егоїзм у всіх його недоліках (ревність, злоба).
Для всіх, звичайно, буде важким у подружжі наступне: випробування, втома, сум, рутинність, криза середини віку.
Для того, щоб врятувати нашу любов, Христос у своїй Особі з’єднується з нами на дорозі життя. Немає дилеми: любов до Бога чи людська любов, але людська любов у любові до Бога.
Через Тайну Подружжя Христос перебуває між нами не для того, щоб відокремити нас, а для того, щоб з’єднати назавжди.
Це Христос “бере на себе” нашу родину: ми лише робимо свій внесок – взаємну любов і волю бути вірними, беремо на себе обов’язки як подружжя і як батьки, а також намір підтримувати один одного у здоров’ї і в хворобах, у багатстві і бідності, у радості і горі.
Христос бере на себе наші намірення, наші мрії і надії, і обіцяє дати нам свою ласку кожен раз, коли нам потрібно і коли ми його просимо.
Дуже важливо знати, що Він ніколи не залишає нас, Він знає, що нам потрібно у нашій дорозі до Бога.
Коли ми слухаємось Христа, Він покличе і запросить нас до постійного зросту, дасть ласку не зупинятися, але кожен раз краще прогресувати у любові, причому щоразу більш вимогливо: любов ніколи не каже досить.
Господь дає нам необхідні ласки для того, щоб перевищити себе: ласки для боротьби, тому що Христос не звільняє від зусиль, Він кличе нас до себе і тримає нас у собі. Христос прийшов спасти любов, але він не спасає без нас, ані не зважаючи на нас, але з нами.
Христос дає ласку через всі акти подружнього життя. Він перебуває з нами у всьому, що ми робимо (інтимність, фізична злука, повсякденна праця).
Якщо багато родин не досягають святості, то тільки тому, що не вірять у постійну присутність Христа і тому, що не використовують цього.
Оскільки Бог поважає нашу свободу, для того, щоб Він працював у нашій любові, ми маємо дати Йому місце в нашій родині і відкривати Йому своє серце. Нехай Христос буде першим гостем у нашому шлюбі, але не на один день, але назавжди.
Тому святкування одруження має бути простим. Великою помилкою є впадати в борги на кілька місяців або років, тільки через бажання “показатися”. Церква, яка є домом Божим, не повинна перетворитися у зал бенкету.
Набагато важливішим за зовнішнє приготування (одяг, квіти, музика) є внутрішнє приготування.
Взаємна згода молодих (“так, хочу”) робить правдивою подружню злуку. Тому слово “так” мають вимовити голосно і чітко.
Головним у Тайні Подружжя є не священник, який благословляє молодих і їхні обручки. Головним у цій Тайні є саме подружжя.
Для того, щоб правдиво прийняти Тайну Подружжя, потрібно бути у ласці Божій, тобто без тяжкого гріха в душі.
Якщо молоді приступають до Св. Тайни Подружжя у важкому грісі, вони осквернюють цю Тайну.
Тому перед прийняттям цієї Тайни маємо добре приготуватися доброю сповіддю: усунути перешкоди, відкритися для ласки, для того, щоб з чистою душею почати нове життя.
Кожен раз, коли будемо падати у гріх, маємо пригадати, що Ісус назвав себе Добрим Пастирем і сказав нам, що буде більша радість на небі, коли грішник навернеться… (Лк. 15,7). Ми без вагань маємо вийти Йому на зустріч, тому що тільки в згоді з Богом знайдемо мир, а в мирі – правдиву радість.
Єдність з Богом, що почалася з моменту отримання ласки у Св. Сповіді, має відновлюватися постійно через молитву, читання Св. Письма, розважання і Причастя.
1. Молитва
Молитва – це розмова з Богом. Молитися – не означає повторювати складні формули, а починати відверте спілкування дитини з Отцем, промовляти до Нього з простотою і природністю, роблячи Його учасником наших переживань і радощів.
Повсякденна праця і фізичні страждання, пропоновані Богові, також складають правдиву молитву. Каже св. Павло, що навіть їсти і пити у ласці Божій означає молитися. Христос навчив нас молитися “Отче наш”, це найвища молитва, тому що Він її створив. Треба старатися не повторювати її механічно, а задумуватися над значенням кожного слова. Молитва за столом, в сімейному колі, хоча б коротка, робить Христа присутнім між нами і гарантує єдність. “Сім’я, яка молиться разом, перебуває разом”.
2. Читання Св. Письма і розважання.
Господь промовляє до нас через Євангеліє. Потрібно, щоб кожне подружжя мало вдома Євангеліє і часто його читало. У святому Письмі подруги повинні знайти відповідь на багато проблем, які виникають кожен день. Діалог з Богом дає нам контакт з Тайною, що є тайною любові і перетворює нашу волю у Його волю.
Але нам потрібно пам’ятати, що Бога можна почути тільки “у покірності і тихості серця” (Павло VI), тому треба вміти віддати Йому частину нашого часу і приступати до Євангелія з простотою і покорою.
3.Св. Причастя.
Каже Ісус: “Я є Хліб Життя, хто їсть Моє Тіло і п’є мою Кров, має життя вічне”.
Подружжя потребують не тільки фізичної сили для того, щоб працювати і передавати життя, але також і духовних сил для того, щоб виконувати своє призначення: подружжю потрібна мужність у спокусах, відвага у поступі, витриваліть у стражданні, мудрість у вихованні дітей.
Не вистачає приймати тільки перше Св. Причастя, так само, як не вистачає приймати їжу тільки один раз в житті для того, щоб не померти.
Тільки часте Св. Причастя дає нам духовне життя і енергію, яка нам потрібна.
Пригадаймо, що священик є посередником і мостом між Богом і людьми, відкриймо для нього нашу родину і звертаймося до нього, щоб він провадив наше духовне життя.
Спочатку ми сказали, що подружжя – це дорога до святості, але ласки Тайни подружжя спрямовані до спільної святості, тому молитва, читання Св. Письма, розважання, слухання Служби Божої повинні виконуватись разом для того, щоб Христос мав живу присутність у подружжі і поглиблював та перетворював нашу людську любов, роблячи її все більш подібною досконалій Божій любові.
ТЕМА VIII: РОДИНА – ЦЕНТР ВИПРОМІНЮВАННЯ.
Родина не повинна ніколи закриватися у собі, а відкриватися для суспільства, для світу і для Церкви.
До цього відкриття спонукає:
1. Природна вимога любові.
У перший період злуки пара зосереджується в собі, уникає розсіювання серед інших з такою ж силою, яку прикладає для того, щоб уникати втручання інших. Це є логічно і це є необхідністю нової любові, яка прагне стабільності, збагачення і відкриття одне одного.
Через певний час любов дорослішає і починає відкриватися для інших: дітей, друзів, суспільства. Заперечувати цю еволюцію – означає жити “егоїзмом двох”. Потрібно перевищити “ти для мене і я для тебе” задля “ми для всіх”. Родина, яка через страх, лінивство, егоїзм не хоче відкриватися для інших і бажає зберегти “гніт” для себе, наражається на велику небезпеку, тому що любов подібна до вогню: “якщо не передається – гасне”.
У закритій родині любов слабне. У родині відкритій любов збільшується такою мірою, якою віддається для інших.
2. Необхідне спілкування з Церквою і світом.
Плідність у родині не обмежується тільки дітьми, потрібно також оживляти і покращувати суспільство, яке родину оточує.
Нічого не може бути для нас байдужим, коли ми маємо створити кращий світ для своїх дітей.
Треба зрозуміти також, що відновлення суспільства відбувається через кожного з нас, від нас повинно виходити не руйнування, а будування, яке має грунтуватися на автентичному свідченні життя. Без цього наші слова і вчинки не матимуть ані змісту, ані сильного переконання. Ця діяльність може бути особиста, чи в парі. Якщо особиста, то від іншого вимагається зрозуміння і щедрість для того, щоб погоджуватися з відсутністю іншого через зовнішні справи.
Коли ця діяльність здійснюється в парі, це робить внесок у поглиблення подружньої злуки.
Існує ще апостольська дія, до якої спонукає нас обіцянка, яку ми дали в день нашого Хрищення.
Подружжя – це частина Церкви, і воно покликане будувати її. Подружжя – це соціальна тайна, і тому воно повинно мати спільне проектування. Тобто подружжя має приймати свою частку у відповідальності за будівництво кращого світу і розуміти, що все, що вони прийняли: здоров’я, час, розум, – має правдивий зміст лише тоді, коли щедро віддається на службу Богові та іншим.
Є різні шляхи такого віддання. У світі існують різні види голоду: голод хліба, любові і передусім – правди. Кожен, згідно своїх можливостей і особливого покликання, може віддатися особистій чи організаційній діяльності.
