Відома нам ця притча про двох осіб, що своїм життям визначили своє потойбічне майбутнє. У цій притчі Господь відкриває, невідомі для ока, грані реальності життя людської душі після смерті. Другим одкровенням цієї притчі є важливість земного життя людини, як основного вибору життя майбутнього віку. Наші вчинки, слова, поведінка і наш вибір цього віку є шляхом, що цілком розкриється у віці, що приходить. Молимося у молитві «Символ віри»: «…очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку…».
Якщо подивитися на сучасний світ людей, то побачимо, що криза сучасного суспільства в тому, що вони не знають для чого живуть. Брак сенсу життя стає очевидним викликом для сучасного суспільства. Як же можливо прийняти життя і гідно прожити його, якщо людина не знає для чого вона живе. Прийшовши у цей світ без моєї згоди, на тисячі років після моїх древніх предків… я проник на світову арену і продовжую подивляти тайну буття. Людина стає учасником контексту подій, що розгортаються у часі і просторі.
Раз я особа, отже маю виконати якесь завдання, якусь місію. Постає питання яку саме? Для чого я живу? Хто я є? Чому тепер народився? Для чого? І куди я йду? Такі, або подібні питання постають в свідомості кожної мислячої людини. Особливого значення і актуальності набувають ці питання для людей у дитячо-юнацький період життя. Це період розвитку і вибору своєї стежини у житті. Здебільшого відповіді на ці питання юнак шукає у своїх батьків. Це природно шукати відповіді на важливі запитання у батьків. Дитина, або юнак може отримати відповіді на ці питання лише при одній умові, якщо батьки самі знають відповіді на них, або принаймні робили серйозні зусилля шукаючи ці відповіді. Не маючи достатніх відповідей на ці фундаментальні питання, батьки стають «сліпими проводирями сліпих» для своїх дітей. Вони не можуть навчити глибоких основ віри та моралі. Не можуть дитині подарувати світло, яке б освітило їхню земну путь. Так з’являється людина, що загублена у вирі і хаосі сучасного світу. Навіть здобуваючи великі матеріальні успіхи, люди не знаходять себе і щастя у цьому житті. Їхня доля може стати схожою до цього євангельського багача, чиє ім’я навіть не удостоєно озвучення в контексті цієї притчі. Виховний аспект цієї Євангелії полягає якраз у тому, що розуміючи свої вічні перспективи, людина може гідно і правильно побудувати своє земне життя. Наслідком цієї правильної поведінки у словах, вчинках, ідеях, мотиваціях, буде якраз те щастя, якого прагне кожна людська істота. Щастя, яке розпочнеться тут на землі продовжиться і максимально розвинеться у житті майбутнього віку. Життя з Богом є завжди перспективне тут у світі і, тим більше, коли ми будемо віч-на-віч оглядати Його славу у вічності. Сім’я і родина має стати школою Євангелія, школою життя у благодаті. Така спільнота буде побудована на міцній основі і витримає виклики та труднощі теперішнього віку. Така спільнота буде місцем віднайдення сенсу життя, місцем віднайдення свого покликання у житті. Така спільнота принесе великі плоди розвитку всього суспільства. Якщо ж людина відмовиться від світла істини, від моралі, від поваги до ближнього, то автоматично успадкує темряву, аморальність і злам свого життя. Сіре, хаотичне і беззмістовне життя стане наслідком такого вибору. В перспективі така людина може розділити сумну участь євангельського багача, як навчав Ісус Христос.
Бог ніколи не кидає слів на вітер. Все, що написано у Святому Письмі є важливим. Зробімо добрі висновки з цього уривку Євангелія! Нехай Господь наставить наші стопи на добру дорогу.
Автор: отець Тарас Костик , голова Комісії УГКЦ у справах родини, Стрийської Єпархії
