Напевно нелегко знайти людину, яка б не любила цирк, була би байдужа до того феєрверку радості, сміху, загадковості, чарівності, до демонстрації вершин людських здібностей — фізичних і розумових, людини, в якої не завмирало би серце від акробатичних трюків під куполом і не холонула кров в жилах від моторошного реву дресированих звірів. Але найбільше, що захоплює уяву та руйнує у нашій свідомості певні стереотипи про порядок речей — це виступи фокусників. Мить, коли на наших очах зникають, чи, навпаки, з’являються «нізвідки» речі, тварини, люди, заставляє наше серце битися швидше, а розум гарячково шукати відповіді на питання «як таке можливо?»
І хоча ми, здебільшого, так ніколи і не дізнаємось природи того чи іншого трюку, та знаємо добре, що це ніщо більше як результат праці людського генія. Але були на землі люди, які стали очевидцями явищ надприродних за своєю суттю, діянь, за якими стоїть сила, рівної якій на землі нема і бути не може, бо це сила Бога-Творця. І багато з нас не тільки прагне стати свідком таких таємничих подій, але живе сподіванням такої незвичайної зустрічі. Очікує тієї дивовижної миті, коли ці сірі будні, що наповнюють наше життя, засяють красою і барвами. Ми жадаємо чуда. Прагнемо відчути на собі всю творчу і цілющу силу Господньої правиці. Роздивляємось навколо, а чи не побачимо десь поряд Христового величного вчинку, а може й самого Ісуса Христа чи хоча б Його правдивого послідовника, який на наше прохання відповість словами апостола: «Срібла й золота нема у мене. В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи» (Ді. З, 6).
Старанно прислухаємось до сенсаційних повідомлень про чудесні об’явлення. Все це бентежить нашу уяву, розум і зачаровує. Як ми прагнемо цього чуда! І таке бажання є цілком зрозумілим, а можливо, навіть і виправданим.
Наше повсякдення наповнене неясністю, непевністю у завтрашньому дні і відчуттям незахищеності своєї, своїх рідних, близьких. Людина добре усвідомлює, що її власних сил не вистачить, щоб урятуватись, щоб спастись від того, що страхом наповнює завтрашній день. Саме тому ми й хочемо щасливої розв’язки, прагнемо, щоб в одну мить сталося чудо і все, що непокоїло нас, від чого злякано билося серце, зникло і відчуття впевненості, задоволення, радості і щастя наповнило наше життя.
Святе Письмо часто дає нам приклади чуд, здійснених силою Божої Всемогутності. Старий Завіт демонструє дивовижні речі вчинені Творцем через пророків. Але чуда Нового Завіту цілком відмінні, ми бачимо людину, яка їх здійснює, і при цьому робить їх, керуючись тільки власним бажанням і власною силою. Ісус зцілює хворих, воскрешає померлих, демонструє свою силу і владу над духами зла, керує живою і неживою природою. І сьогодні ми чули про дивовижне нагадування п’ятьма хлібами і п’ятьма рибами п’яти тисяч чоловік, не враховуючи жінок і дітей.
Але, як би ми не захоплювались цими Христовими вчинками, як би не шкодували, що самі не були їх свідками і учасниками, в великій мірі не маємо чого жаліти. Якими б величними і дивовижними вони не були, все ж таки не були в повній мірі досконалими. Бо, незважаючи на це нагадування людей, наступного дня вони знову хотіли їсти, після зцілення їм загрожувала нова недуга, бо й сам Господь казав оздоровленому чоловіку: «Не гріши більше, щоб гірше тобі не сталося» (Йо. 5, 14). Воскреслий Лазар все одно повинен був померти.
Тоді виникає питання, чи не міг Син Божий так годувати всіх людей кожного дня, забрати від них недуги, смерть? Міг! Але згадаймо, в історії людства був уже такий період. Наші прародичі жили в постійній владі над ними чуда в раю, а що з того вийшло?
Чуда Ісуса Христа були тільки демонстрацією Його влади і сили. Тільки проявом палкого бажання покликати людей за собою. Переконати їх у Божественному початку Його вчення. Запевнити, що це справжнє чудо, мета якого — нагорода для всіх, хто прийме ці перші кроки Спасителя на землі, повірить в Них і в Того, Хто їх вчинив. І це дійсне чудо настане дещо пізніше і охопить кожного невимовним відчуттям щастя. Господь пропонує нам його, закликає стати учасниками Його чуда і від нас залежить, чи захочемо прийняти те запрошення.
Чи правильно розрахуємо час і тривалість подорожі і чи захочемо підкріплюватись в тій дорозі тим Небесним Кормом, який дає нам Син Божий. І лише у цьому випадку можемо сподіватися не тільки на те, що станемо свідками Христових дивовижних вчинків, але й на те, що відчуємо їх на собі.
Автор: о.Василь Ткачук, голова Комісії родини Коломийсько-Чернівецької Єпархії.
