Через кожне Євангелія, які ми чуємо на кожній Службі Божій Ісус промовляє до нас своїм словом у вигляді розповідей або притч. Сьогодні, притчею про виноградник, Христос повчає нас – дає великі роздуми про людське життя. Адже усі ми живемо у Винограднику, який сотворив Господь, і маємо покликання від Бога бути найманими робітниками у ньому. Притча показує нам стосунки Бога з людиною, і людини з Богом, представляє таємницю спасіння – отже є актуальною в будь-якому часі. І хто як працює у цьому винограднику, який є нашим тимчасовим місцем перебування, – той таку нагороду отримає від Отця Небесного.
Коли ми працюємо у доброго господаря, і робота нам приносить моральне і матеріальне задоволення, – то ми є щасливі, радіємо життю і вдячні є тій людині, яка нам дає працю. Так само вдячна Богу і людина, яка живе у цьому світі, є побожною і дякує Господу за кожен прожитий день на землі, за кожний Божий Дар, який отримує. Така людина є щаслива, бо живе з Богом. А Господь Бог, як Добрий Господар, зробив усе зі своєї сторони, що необхідно людині для її освячення і спасіння, щоб люди могли впевнено будувати свої стосунки з Ним, перебувати у нерозривному зв’язку з Ним та заслужити собі, клопіткою працею у Винограднику Царство Небесне. Для цього Господь дав людині заповіді. І спасіння людини найперше залежить від Бога. А з іншої сторони потрібна теж активна участь самої людини, її особисті зусилля у дотриманні Божих заповідей, униканні гріхів і утвердженні чеснот, в пізнанні Бога і себе самого.
Але притча про виноградарів показує нам також іншу сторону нашого життя. А саме те, що людина буває інколи жорстока і невдячна, а гріх, особливо гріх гордості, може радикально змінити людину, змінити її поведінку і мислення, зробити кам’яним її серце так, що людина може перетворитися із беззахисної істоти на жорстокого тирана.
Коли батьки дивляться на своїх маленьких дітей, бачачи їх беззахисними, – дбають і переживають за них, за їх життя, здоров’я, планують їхнє життя самі, бо впевнені у своїх силах. Але минає час, діти дорослішають, стають самостійними і стається щось інше, щось протилежне… та беззахисна людина, якою була колись, забуває своїх батьків, а інколи стається щось гірше: вона стає жорстокою, невдячною, цинічною, перетворюється на тирана. Чому гріх гордості так опановує людину і руйнує її з середини? Можливо тому, що коли ми виховуємо своїх дітей, то більше покладаємося на себе, на свої можливості, а менше довіряємо виховання своїх дітей Богові. Можливо не прищеплюємо в дітей розуміння, що життя людини і матеріальний достаток є передусім даром Бога, а не особистою нашою власністю. Ми завжди маємо проявляти свою ініціативу і духовному житті, підкорятися Божій Волі і провидінню, завжди прислухатися до волі Господа, щоб не змарнувати своєю працею Божі Дари.
Один багатий чоловік протягом всього свого життя про ніщо інше не думав, лише про багатство і земські достатки. А коли важко занедужав, родина хотіла покликати священика, але батько не хотів, бо ніколи не думав про душу. Йому погіршало, наближався кінець його життя, та родина все-таки привела священика. Хворий був ще при пам’яті, тому священик почав пригадувати йому про Господа і заохочувати до Сповіді. У руках священик тримав хрест і, здавалося, у хворого збудилася совість, бо дуже уважно приглядався до хреста. Але це так лише здавалося, бо, як виявилось, його цікавило срібло, з якого було зроблене розп’яття. Через якусь хвилю хворий запитав: «Скажіть мені, отче, а скільки коштує цей срібний хрест?”». Після цих слів він знепритомнів і помер без покаяння. Цей чоловік не думав про Бога навіть при смерті, бо думав про земні достатки…
Стараймося завжди бути вірними робітниками, яких найняв Христос у свій Виноградник. Адже Бог не потребує від нас земних плодів, а чекає від нас плодів Духовних. Виконуймо Його Волю і навчімося більше у своєму житті покладатися на Господа, не противитися Богові, щоб отримати Вічну нагороду в Небі. Амінь.
ієрей Ярослав Ілюк,
заступник голови комісії у справах родини,
Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ
