Блаженніший Святослав Шевчук, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви, – про дар батьківства, покликання і відповідальність батька та сучасні виклики, які постають перед українськими родинами
Традиційно українська родина була за своєю суттю патріархальною: батько був головою родини, її оборонцем, саме йому належало приймати визначальні рішення. Його слово було законом. Але бурхливі суспільні зміни, демократизація стосунків зачепили й сім’ю. Нині нам доводиться бути свідками того, як провідне становище і роль батька починає заникати. Результатом цього є певна дезорієнтація як у дітей та дружини, в самого батька, так і в суспільстві загалом. Щораз важче батькові визначити та усвідомити свої функції і покликання в родині, і наслідком такої невизначеності нерідко стає втрата авторитету.
Наголосити на важливості батька в родині, нагадати про його покликання, дати нагоду нашим татусям почуватися любленими, потрібними і поцінованими має на меті щораз ширше відзначення в Україні Всенародного дня батька, який з 2009 року святкують у третю неділю вересня (це суто українська ініціатива, бо Всесвітній день батька відзначають у третю неділю червня).
Цього року вітати наших татусів будемо 17 вересня. Про те, які нагоди відкриває це свято, ким є батько в сучасній родині, чи може батьківство бути дорогою до святості, “Львівська Пошта” розпитала Блаженнішого Святослава Шевчука.
– Ваше Блаженство, що маємо наголосити, відзначаючи День батька?
– Вважаю, що відзначення Дня батька дуже на часі, зокрема в Україні. Сьогодні постать батька, постать чоловіка як такого переживає певну кризу. Сучасне суспільство не до кінця доцінює вартість самої сім’ї в суспільстві. Ми говоримо про кризу сім’ї, про великі виклики, які стоять перед українською родиною. На церковному рівні наголошуємо на тому, що в часи переслідування саме українська родина врятувала Церкву, а сьогодні обов’язком Церкви є врятувати сім’ю, родину. Говоримо про необхідність пояснювати важливість сімейних цінностей в сучасній культурі. І в цьому контексті постать батька набуває особливого значення.
– Які нагоди для родини відкриває святкування Дня батька?
– Думаю, святкування Дня батька допоможе всім. Але в першу чергу самим татусям. Відкрити своє завдання і покликання щодо сім’ї, покликання щодо своєї дружини, а відтак своє завдання щодо народження і виховання дітей.
Бачу, що багато батьків мають потребу відчути себе доціненими і любленими в своїй родині. Тому День батька є дуже гарною нагодою для дітей висловити свою любов і пошану до батька. Очевидно, що вони мають висловлювати її не лише один день у році, але це добра нагода для того, щоби почати це робити або в особливий спосіб це виявити. І для жінки дуже важливо мати гарну нагоду, щоб показати свою любов як жінки і матері до свого чоловіка, а чоловік повинен відчути, що він у сім’ї справді знаходить затишок і що для нього його сім’я є тим бажаним домом, де він відчуває свою гідність і пошану до себе як до мужчини, як до чоловіка і батька.
Покликання батька
– У чому ж полягає покликання батька?
– Батько мусить усвідомити, що він потрібний у родині, що родина чекає його. Зазвичай батьки, тати, усвідомлюють себе тими, що мають завоювати зовнішній світ для родини. Нині дуже часто батько в сім’ї перетворюється на “великого відсутнього”.
Жінка потребує чоловіка не тільки десь там, назовні, який матеріально забезпечить сім’ю, а потребує чоловіка в сім’ї. А діти потребують батька. Батька, який би брав на себе відповідальність за їхнє життя і за їхнє виховання. Постать батька є дуже важливою для того, щоб формувати належним чином особистість дітей. Особа батька завжди пов’язана в уяві дітей із відчуттям безпеки, стабільності, він має бути тим, хто дає чіткі орієнтири для своїх дітей.
– Так склалося, що коли дитина маленька, то нею займається передусім мама. А коли розпочинається татове виховання?
– Дуже часто, коли говоримо про народження і виховання дітей, в нас підсвідомо виникає важливість образу жінки і матері в цьому таїнстві. Але маємо зрозуміти й доцінити роль батька у справі народження та виховання дітей, зокрема в такому, я б сказав, дуже особистісному християнському значенні. Бо батько – це не тільки той, хто співдіє в таїнстві початку людського життя. Жінка, особливо в період вагітності, потребує фізичної присутності свого чоловіка. І очевидно, що присутність майбутнього батька біля дружини, яка очікує народження дитини, впливає й на саму дитину. Ми знаємо, що дитина починає контактувати із зовнішнім світом ще в період внутрішньоутробного розвитку. Тому і для жінки, майбутньої матері, і для дитини, яка очікує свого народження, присутність батька є важливою. Це один із аспектів, який сучасна наука щойно починає відкривати, щойно починає розуміти, наскільки плід в утробі матері глибоко взаємодіє не тільки з особою матері, а й з особою батька.
Очевидно, що виховання дітей не починається з моменту, коли дитині вже сім чи десять років. Перші три роки в житті дитини надзвичайно важливі, фундаментальні, основоположні для формування її особистості для того, щоб вона могла правильно будувати стосунки і в сім’ї, і в навколишньому світі.
– Сьогодні маємо багато неповних сімей. Наскільки важлива для дитини присутність обох батьків, стосунки між ними?
– Ми добре знаємо, зокрема з відкриттів сучасної психології, що дуже часто діти всотують той спосіб стосунків, який бачать у своїй сім’ї. Тобто чи так, чи сяк хлопчик або дівчинка носять у своїй глибинній уяві образ чоловіка і жінки, який отримують на прикладі постави батька і матері. Коли ми мали остатній папський синод під головуванням Святішого Отця, присвячений темі родини, багато єпископів з цілого світу говорили про те, що дуже багато дітей виховуються поза сім’єю, часом є сиротами при живих батьках. Дуже цікаво, що такі діти стають у певний момент не до кінця здатними творити свою повноцінну сім’ю, бо вони не мали прикладу. Це ще раз показує, наскільки для свого особистого щастя і здатності укласти щасливу сім’ю, щасливе подружжя дитина потребує як матері, так і батька. Ось чому навіть сама присутність матері чи батька поруч із дитиною вже є необхідним елементом для того, щоби дитина мала змогу вирости і сформуватися як повноцінна, багатогранна, зріла, здорова особистість.
фото: theological.ucu.edu.ua
Дорога до святості
– Чи може бути батьківство дорогою до святості та в який спосіб?
– Християнське розуміння сім’ї, подружжя якраз і полягає в тому, що подружжя є дорогою до святості вдвох. Іншими словами – для одруженого чоловіка саме сім’я є дорогою до Бога, саме сім’я є дорогою до святості. Бо рано чи пізно Господь Бог спитає батька: а де є твої діти, де є твоя дружина? Спитає про ту відповідальність за них. Тому я з упевненістю можу сказати, що батько потребує своєї жінки і своїх дітей для свого спасіння.
– Церква, вшановуючи святих, пропонує їх приклад для наслідування. Маємо серед них і опікуна Святої родини Йосифа, маємо святих матерів. А чи є серед них святі татусі?
– Я, безперечно, погоджуюся з тим, що, зокрема у нашій Церкві, ми повинні побачити ті приклади святості, які сяють у постатях святих батьків. Дуже часто ми кажемо, що нам бракує таких прикладів. Але не тому, що їх нема, не тому, що їх бракує чи не було взагалі, а тому, що ми не звертаємо на них належної уваги. Маємо, зокрема, одну дуже цікаву постать – нашого блаженного мученика Еміліяна Ковча. Він був одруженим священиком у драматичний період нашої історії. Але, крім того, що був багатодітним батьком, приймав до своєї сім’ї сиріт, яких виховував добрими християнами і чесними громадянами. І очевидно, ділився з ними тим усім, що мали його діти, тим, чим диспонувала його сім’я. Очевидно, що це особлива родина, родина священика. Але думаю, що блаженний мученик Еміліян Ковч був добрим батьком для своїх дітей, що його приклад може служити прикладом такого святого батьківства.
Я переконаний, що є дуже багато таких святих родин. Ми мусимо просто їх пізнати, відкрити їх для себе і наслідувати. І це добра нагода, добрий заклик до наших батьків: будьте святими! Будьте святими в своєму батьківстві, щоб на вас могли рівнятися інші! Щоб Господь Бог міг прославити вас у святості вашого батьківства, поставити вас за приклад такого святого, доброго батька в Христовій Церкві.
– Церква наголошує на сімейних цінностях, навчає, що батьківство є даром, але водночас кличе до монашого життя, яке передбачає зречення цього дару. Чи нема тут суперечності?
– Від самих початків християнства Церква бачила два способи, як стати досконалим християнином. Це сім’я або богопосвячене життя. Дві дороги, які дають людині можливість не тільки досягнути глибини спілкування людини з Богом, святості, але й зреалізувати вповні, тобто розкрити вповні всі ті дари, які вона має. Тому очевидно, що коли хтось вирішує, яку дорогу святості обрати, то мусить розуміти, якими дарами Господь Бог його наділив, до чого його кличе Господь Бог. Коли хтось відчуває себе, скажімо, покликаним до богопосвяченого життя, монашого стану, богопосвяченого дівоцтва, це не означає, що він заперечує гідність чи святість дару батьківства або материнства. А коли хтось відчуває покликання до подружнього життя, це не означає, що він одразу є противником чи негативно ставиться до богопосвяченого життя або монашого стану. Тобто ті два стани в своїй сутності, в своїй природі не є протиставленням.
Дар батьківства
– Чи достатньо нині поцінований дар батьківства?
– Сьогодні в деяких проявах сучасної культури є певне заперечення материнства і батьківства як цінностей самих по собі. Але це заперечення не має нічого спільного з богопосвяченим життям, бо воно в своєму корені атеїстичне. Воно заперечує існування Творця і Бога, а звідти й заперечення будь-яких цінностей, пов’язаних із Божим даром. Сьогодні дуже часто ми відчуваємо, що однією з проблем сучасних молодих людей є втеча від відповідальності. Молодій людині дуже важко прийняти рішення раз і на все життя. І це ми спостерігаємо як щодо прийняття такого серйозного рішення, як, скажімо, стати монахом, монахинею чи священиком, навіть одруженим, так і вступити в шлюб, почати свою реалізацію в сімейному житті.
Сьогодні дуже часто сімейне співжиття чи народження дітей вважається непосильним тягарем. Усе частіше співжиття чоловіка і жінки бачиться чимось, що має давати щораз більшу насолоду з найменшою відповідальністю. Узагалі поняття статевості сприймається сьогодні дуже утилітарно. Тобто мета статевого життя чи статевості людини як такої – бути інструментом для отримання насолоди. Більше нічого. І в такому баченні себе чи іншої особи покликанню до батьківства чи материнства немає місця. Бо і батьківство, і материнство – це життя в жертовній любові. Тобто я віддаю себе в любові задля добра іншого. Не використовую світ навколо для власного добра, але дбаю про добро іншого, добро дружини, добро своїх дітей.
Нерідко в такому баченні діти стають перешкодою для людського щастя, бо народження дітей бачиться як певна проблема, певна трудність. Ну завжди Господь Бог дає дітей у найбільш невідповідний момент! (Сміється). І тоді відразу ж виникає спокуса усунути цю перешкоду на дорозі до особистої кар’єри, до якогось “бізнес-плану” свого особистого життя, здобуття якоїсь позиції в цьому світі.
Дуже часто оте покликання до батьківства і материнства є остатнім з життєвих пріоритетів. Пригадую, як одного разу в Італії, де я навчався і мав нагоду допомагати в одній з італійських парохій (тоді ще не було так багато українців у цій країні), парох сказав, що серед пріоритетів, які мають сьогодні молоді люди, спочатку є навчання, потім робота, кар’єра, добра зарплата, помешкання, друга хата, яхта, ще якісь елементи для гарного, солодкого життя, тоді кіт, собачка та інші домашні тваринки, а вже потім… може, й дитина. Отож, саме одруження відсувається на пізніше, а народження дітей на ще дальшу перспективу. Дуже часто така пара може ставати нездатною до повноцінного народження дітей через регулярне використання контрацептивів, інші обставини. І проблема непліддя сучасних сімей за такого стилю життя стає дуже гострою.
Думаю, що, можливо, День матері, День батька допоможе людині, захопленій таким сучасним стилем життя, який влучно окреслили англійським терміном “чайлдфрі” – горизонти особистого щастя без дітей, вдасться переосмислити. Всім нам разом потрібно не тільки пояснити сучасній людині, в чому полягає велич, краса і добро подружнього життя, – все те, що ми називаємо сімейними цінностями, а в чому полягає велич, краса і святість покликання бути батьком чи матір’ю.
– Папа Франциск у своїй адгортації “Радість любові” пише, що батькам Бог довірив велику місію – дати ім’я дитині, яким він називатиме її у вічності. Які ще важливі місії мають батьки?
– Найважливіша місія, яку отримують батьки, це дар нового людського життя. Тобто батьки співпрацюють з Богом в отриманні цього дару. А відтак із цієї основної, фундаментальної місії можна виокремити певні аспекти. Папа дуже влучно сказав про ім’я. В біблійному розумінні ім’я – це не якась “зовнішня етикетка”. Ім’я висловлює оту внутрішню сутність особи, її покликання. Знаємо зі Святого Письма, що коли Господь Бог надавав окреме завдання чи окрему місію тим чи тим біблійним особам, то змінював їм імена. Знаємо, що у деяких монастирях, коли хтось до них вступає, то змінює ім’я. А тут дійсно Господь Бог доручає батькам назвати дитину. Особливо коли йдеться про таїнство Хрещення, коли дитина отримує хрещальне ім’я і в тому таїнстві отримує свого небесного заступника, свого покровителя.
Пригадую зі свого душпастирського досвіду спілкування з батьками, передусім із жінками, які страждають від постабортного синдрому. Батько також є співвідповідальний, хоча суспільство завжди звинувачує в цій трагедії тільки жінку. Пам’ятаю, яким цілющим для їхньої душі був той момент, коли я пропонував такій родині, батькові і матері, дати ім’я тій дитині, яку вони вбили. А потім молитися за неї, за упокій її душі. Я можу свідчити, що це має колосальний ефект: Господь Бог таким чином не просто заліковує рану, яка лежить на душі жінка і чоловіка, вони отримують дорогу особистого спілкування з дитиною, яку втратили.
– Що найважливіше в житті повинні дати батьки?
– Святий Іван Золотоустий говорить про те, що батько і мати покликані не тільки відкрити своїй дитині видимий і невидимий світ, вони допомагають їй пізнавати весь світ, речі, осіб за їхніми іменами. Пам’ятаєте, як у розповіді з Книги Буття Адам дає імена не тільки своїй дружині Єві, але й усім сотвореним істотам. Батько і мати допомагають своїй дитині відкривати цей видимий світ за тими назвами-іменами, які мають ті чи ті предмети, істоти. Але, як каже Іван Золотоустий, вони покликані відкрити дитині й невидимий світ, тобто батьки, християнські батьки, покликані передати своїй дитині віру в Бога. Іншими словами – познайомити свого сина чи доньку з Господом Богом, навчити молитися, спілкуватися з Ним. Допомогти пізнати той невидимий світ, який ми можемо досвідчити і побачити в храмі. Багато хто з батьків і матерів пережили момент, коли в храмі, чи то під час богослужіння, чи поза ним, дитина, оглядаючи образи, ікони, речі, запитувала: “Мамо, а хто то такий?”, “Тату, а чому так є? Що то означає?”. Це один із перших моментів такої катехизації, навчання віри.
Думаю, що найбільшим спадком, який батьки залишають своїм дітям, є не якісь матеріальні блага, часом не потрібні дітям, а віра в Бога. Пригадую, як один вже старший чоловік у Аргентині колись сказав мені: “Якщо дати дитині великий маєток, а не дати віри в Бога, то вважай, що не дав нічого. Бо вона все втратить, і той спадок, який ти заробляв усе своє життя, може просто змарнувати. А як ти передав дитині віру в Бога, то навіть коли ти не дав їй великого земного достатку чи майна, ти дав їй ключ, інструмент, як все те, чого вона потребує, в чесний спосіб зможе здобути”. Тому-то є великий спадок, великий скарб віри, який ми мусимо передати своїм дітям.
“Мій тато дуже добрий…”
– Ким був для вас ваш батько?
– Я можу дуже багато говорити про свого батька. Але що мені назавжди запам’яталося і наклало дуже глибокий відбиток на моїй особі, це те, що мій батько дуже добрий. На нас, своїх дітей, він ніколи не підняв руки.
– А що з його науки запам’яталося найбільше?
– Як я отримав першу зарплату, тобто був уже не такий маленький (я тоді працював медбратом у залізничній лікарні в Стрию), і з тою першою зарплатою прийшов додому, це була подія для цілої моєї сім’ї. А мій тато сказав мені: “Знаєш, свою першу зарплату мусиш віддати на потреби інших, не можеш її сам для себе, для своїх потреб спожити. Тобто ти маєш зрозуміти, що той момент, той дар ти мусиш пережити разом із кимось”. Це мені дуже запам’яталося. Тут не йдеться лише про якісь гроші, що ти можеш за ті гроші купити, а йдеться про те, що подія першої зарплати є не лише твоєю приватною. Це був момент, коли я відчув себе справді дорослим, бо міг сам зробити щось доброго для інших. Це був для мене один із таких особливих уроків мого батька.
|
| Святослав Шевчук із батьком. Фото з сімейного архіву. |
– Чи був ваш батько “присутнім”?
– Я багато говорив про “великого відсутнього”, а мій батько був “присутнім” з нами в родині. Пам’ятаю, як ми дуже тривожилися, коли він затримувався, бо працював на залізниці. І коли ставалися якісь аварії, то він мусив їхати лагодити зв’язок на колії. Пам’ятаю той великий мир і спокій, який панував у моїй душі, коли батько повертався. Присутність тата в сім’ї була для мене завжди дуже важливою. Дякую Господу Богові за те, що мій тато і моя мама ще живі, що вони мають можливість дбати одне про одного і про нас, дітей!
Завжди, коли я приходжу додому, тато і мама найперше питають, чи мені щось треба, ніколи не хочуть відпускати з порожніми руками. Я кажу: “Тату, мамо, то вам більше потрібно, аніж мені”. Але є такий момент, така складова батьківства чи материнства, як піклування про своїх дітей і турбота, аби щось дати. Не йдеться про якісь конкретні речі, а про оте своє покликання чи завдання щось дати. Я часом беру те, що дають мені батьки, щоби передусім пошанувати оцю їхню потребу, оце їхнє глибинне відчуття, що вони повинні щось дати, щось зробити для своїх дітей.
– Чи є така особа, яку можете назвати духовним батьком?
– Є така особа, але дозволю собі не відкривати своїх секретів. Мені завжди було дуже важливо відкривати зміст тих чи тих своїх духовних пошуків у діалозі. Коли ти переживаєш якусь кризу, якийсь біль чи якесь нерозуміння, діалог із духовним батьком завжди дуже важливий. Бо коли людина сама намагається все зрозуміти, все вирішити, все залагодити, тоді вона поводиться як сліпе котя. В діалозі з духовним батьком, який знає тебе, всі твої вади і всі твої сильні сторони, духовний пошук стає набагато зрілішим.
Хочу побажати всім тим, що читатимуть цю нашу розмову, насправді шукати духовного батька і порадника! Це дуже непросто сьогодні, набагато простіше знайти доброго сповідника. Але коли йдеться про духовний провід чи про духовне батьківство, це щось трохи більше. Бо ти тоді з тою особою справді дуже пов’язаний. І коли духовний батько тебе залишає чи помирає (а таке зі мною ставалося кілька разів), то ти відчуваєш дуже велику порожнечу. І дуже непросто часом знайти того, хто міг би тебе далі духовно попровадити. Але я справді хочу закликати всіх все ж шукати його, а знайшовши – шанувати і всі свої найважливіші життєві рішення приймати в діалозі, в спілкуванні з ним. Тоді можна набагато легше уникнути багатьох невдач, небезпек, помилок, душевних ран і духовних криз. Так набагато легше знаходити правильні рішення, робити правильні вчинки, правильні життєві кроки. Бо на своїй дорозі мусимо бачити перед собою когось, хто йде перед нами. Тоді ми набагато краще розуміємо, яким шляхом самі мусимо йти.
Про священний обов’язок
– Нині маємо багато викликів для батьківства. Один із них – чи добрий батько має відкупити сина від війська, а чи благословити, коли приходить час іти туди?
– Це тяжке питання. Думаю, що тут ми не можемо давати якихось спрощених відповідей, часом це дуже драматично. Але мусимо застановитися над тим, що в нас відкуплялися від усього, від чого тільки можна було, особливо коли якісь завдання чи покликання вимагали дуже великої жертви від людини. Сьогодні ми дуже багато говоримо про корупцію в нашій державі, корупцію на різних рівнях. Але треба собі чесно сказати, що корумпованими є ми всі! Саме через те, що дуже часто шукаємо дороги найменшого спротиву, а ті чи ті виклики чи навіть потреби, які представляє нам нинішня Українська держава, вважаємо чимось таким, від чого маємо відсторонитися. В нашій підсвідомості ще сидить твердження, що держава є зло, що вона є чужою. Ми занадто довго як народ жили в чужих державах… Мусимо зрозуміти, що свою державу маємо будувати самі, що мусимо закони своєї держави шанувати, і якщо потрібно – мусимо свою державу захищати. Це не тільки наше право, це наш священний обов’язок! Бо як не будемо цього робити, якщо ухилятимемося від виконання тих законів, приписів, які існують в нашій державі, якщо будемо відкуплятися, щоб їх обминути, то засвідчимо, що ми є народом, не гідним мати свою державу! Мені дуже хотілося б, щоб так не сталося.
Кажуть, хто не хоче підтримувати, годувати своє військо, той буде утримувати і годувати чуже. Якщо ми не хочемо посилати чи благословляти своїх дітей, щоб вони йшли в українське військо, будьмо певні, їх насильно заберуть у чуже. Так де-факто стається в Криму чи на інших окупованих територіях. Тому якщо ми не хочемо захищати чи не розуміємо цінності своєї держави, будемо жити в чужій.
Надзвичайно важливо, щоб ми усвідомили цінність тих дарів, які сьогодні маємо. Я переконаний, що вільна й незалежна Українська держава є даром Божим, що це не є тягар, від якого мусимо відкуповуватися. Це великий дар і цінність, тому ми повинні не тільки прийняти той дар, збагнути свою відповідальність за нього, а й зробити все, щоб його зберегти і розвинути.
Глава і Отець
– Ваш офіційний титул – Глава і Отець Церкви. Що означає на практиці Отець?
– Найперше це означає, що я маю дуже багато дітей, дітей нашої Церкви, які живуть по цілому світі. Це означає, що я відчуваю свій обов’язок щодо них, що я маю бути поруч. Коли владики покликали мене очолити нашу Церкву, то в своєму першому інтерв’ю я пообіцяв, що відвідаю всіх. Я невтомно відвідую наші парохії, наші єпархії, наші громади по цілому світу. Щиро скажу, що лише зараз розумію, якою великою є наша Церква. Вже шостий рік відвідую і ще всіх не відвідав, ще багато хто на мене чекає.
Дуже важливо, щоб наші люди по цілому світу відчули, що теж мають батька, мають до кого звернутися. А я зі свого боку, користуючись цією нагодою, хочу подякувати всім дітям нашої Церкви, нашим вірним в Україні і по цілому світу, які на мене чекають! Я вже казав, що батько має потребу розуміти і відчувати, що він потрібний всім своїм дітям, і мені мої вірні це чітко нагадують. Мені дуже приємно, що я можу послужити нашим людям, синам і донькам нашої Церкви.
Розмовляла
Ольга Хворостовська
Джерело: http://www.lvivpost.net/ukraine/n/40719
