Наразі я вступила у найважчий період в моєму житті. Вчитель? Моя дочка, Абігейл. Моя мати завжди говорила, що діти навчають нас значно більше, аніж ми їх. Проте я не могла повірити, що це правда аж поки на світ не з’явилася моя донечка. За два роки вона допомогла мені відкрити очі на стільки нових речей. Я дізналась набагато більше про себе та про те, що насправді є важливим у житті. Відтак, з огляду на те, що я її мати, я щодня навчаюсь.
Я навчаюсь отримувати задоволення від простих речей. Дивовижно, як змінюються ваші плани, коли у вас з’являються діти. Через мою дочку я заново відкриваю світ. Речі, які видаються простими та зрозумілими,- як мої пальці, світло лампи або танець тіней на стінах, тепер я досліджую очима Аббі. Раптом матеріальність світу та необхідність заповнити час переглядом фільму чи використанням гаджету, змінилась на споглядання за тим, як моя дочка відкриває для себе навколишній світ.
Я навчаюсь знаходити час для розваг та відпочинку. До того, як донька з’явилася в нашому житті, ми з чоловіком жили дуже перевантаженим життям, але дитина допомогла нам переоцінити наш спосіб життя, сповільнитися та знайти час для розваг і відпочинку. Життя дитини просте – гратись, їсти і спати. Нічого більше не потрібно. Так через Аббі ми вчимось знаходити час для себе.
Я дізнаюся про те, що є речі, які я не можу робити самостійно. Я завжди пишалася тим, що була незалежною жінкою, здатною самостійно виконувати різноманітні завдання, не покладатися ні на кого, окрім Бога. Та коли народилася моя донечка я зіткнулася з реальністю: є багато речей, яких я не можу виконувати самостійно. Я змушена була навчатися просити про допомогу, висловлювати свої потреби та покладатися на інших, як ніколи раніше. І я зрозуміла, що в цьому немає нічого поганого. Ми не призначені для того, щоб крокувати по життю наодинці.
Я навчаюсь не котролювати все і всіх довкола. Хоча я люблю керувати. Я організований перфекціоніст, і це завжди відображалося на моєму будинку. Я живу за розкладами, складаю списки з переліком справ та опираюся на календарі, щоб організувати своє життя. Та коли в моєму житті зявилася донечка, раптово контроль зник з мого життя. Відтак, я вже могла жити за жорстким графіком завдань та подій. Мені довелось навчатись розслаблятись, навіть біля раковини, заповненої тарілками. Це не означає, що в моєму домі тепер панує безлад, проте я навчаюсь приймати те, що в помешканні може бути пил чи те, що я не завжди можу виглядати якнайкраще.
Я усвідомлюю, наскільки егоїстичною я є насправді. Поки Аббі не з’явилася в моєму житті, я ніколи не вважала себе егоїстичною людиною. Але, зясувалось, що я є такою. Щодня донька навчає мене бути самовідданою, щоб ставити її потреби та обов’язки, які я маю по дому, вище своїх потреб. Я знала, що в теорії так і буде, проте втілювати це на практиці кожного дня стає дедалі важче. Я знаходжу час, щоб не займатись власною справою. Через Аббі я дізнаюсь, як це отримувати радість від безкорисливої відданості і жертовної любові.
Перш за все, я навчаюсь довіряти та молитися. Ніколи раніше я не почувалась настільки неідеальною, такою, що не контролює все довкола, настільки обтяженою та залежною від Господа. Я завжди вірила в Бога. Я бачила, як Він робив дивовижні речі, і довіряла Йому тоді, коли ми з чоловіком переживали непрості часи. Після того, як я стала матір’ю, я відкрила в собі те, чого й не могла уявити. Щодня я звертаюсь до Господа з проханням про мудрість, терпіння, мир та самовіддану любов. І щоразу Він нагороджує мене усмішкою мого малюка, який навчив мене значно більше за ці два коротких роки життя, аніж я навчилася за свої 37. Вона найкращий вчитель, якого я тільки могла уявити і я чекаю з нетерпінням на ще багато років навчання так, як я вірю у Бога і довіряю Йому майбутнє моєї дочки.
Джерело: Інститут родини і подружнього життя