ПИТАННЯ: Чи можуть розлучені отримати відпущення гріхів і Причастя ?
ВІДПОВІДЬ: Ми вже неодноразово відповідали на схожі питання, розвіявши поширену помилку, ніби розлучений католик не може долучатися до Таїнств і приймати Причастя. Повернемося ще раз до критеріїв, що визначають можливість для розлучених людей приступати до Таїнств.
По-перше, необхідно проводити розмежування між просто розлученими і розлученими, які вступили в новий шлюб або в співжиття.
Просто розлучені, як і всі інші вірні, не мають ніяких перешкод до того, щоб приступати до Таїнств Примирення та Євхаристії. У першу чергу це стосується людей, що потерпіли від розлучення, тобто невинної сторони.
Винна сторона, тобто особа, яка була ініціатором розлучення, після належного покаяння може приступати до Таїнств. Це покаяння не має на увазі повернення до подружнього життя, якщо розлучена особа вважає, що спільне життя неможливе. Таким чином, кожен з розлучених може приступати до сповіді і Причастя, навіть якщо їх спільне життя припинилося назавжди.
Зовсім інший випадок – це розлучені, які вступили в нове співжиття або зареєстрували новий шлюб (зрозуміло, ні про яке повторне вінчання мови бути не може). Тут можна навести критерії, зазначені в одній з інструкцій кардинала Ратцінгера, коли він був ще префектом Конгрегації віровчення. Інструкція з 1994 р.
Документ підкреслює нерозривність християнського шлюбу, але в той же час рекомендує ставитися до розлучених, які вступили в новий шлюб (йдеться про реєстрацію шлюбу в Державі, а не про Таїнство Подружжя,- прим.КО) з поблажливістю, як до дітей Церкви, навіть якщо вони не можуть ні отримати відпущення гріхів, ні приймати Причастя.
Цей документ містить правила, які застосовуються до тих, хто після розлучення вступив у новий шлюб або в цивільне співжиття.
По-перше, розлучені, які вступили в новий шлюб, перебувають у ситуації, що суперечить об'єктивній нерозривності шлюбу. Будучи вірною вченню Ісуса, Церква твердо переконана, що шлюб нерозривний. Другий Ватиканський собор говорить: «Глибоке єднання і взаємовіддача двох людей, так само як і благо дітей, настійно вимагають від подружжя повної вірності і нерозривної єдності» (GS 48).
Церква переконана, що ніхто, навіть Римський Папа, не має влади розірвати дійсний та звершений шлюбний зв’язок (під звершеним зв’язком мається на увазі взаємна віддача подружжя один одному в акті подружнього єднання). «Схвалений і звершений шлюб не може бути розірваний жодною людською владою і жодною причиною, крім смерті », – читаємо в каноні 1141. Церква, таким чином, навіть в особі папи, не може визнати дійсність другого шлюбу, якщо попередній шлюб був дійсним. Тому заборонено проводити, з якої б то не було причини, нехай навіть і пастирської, обряди і церемонії, що відносяться до укладення другого шлюбу.
Другошлюбні розлучені – говорить далі документ Конгрегації віровчення – залишаються членами Народу Божого. Вони, як і всі вірні, покликані жити любов'ю Христа і материнської близькістю Церкви. Хоча такі віруючі знаходяться в ситуації, що суперечить Євангелію, вони не відлучені від Церкви і залишаються в її лоні, залишаються в церковному спілкуванні. Вони є членами Церкви, оскільки отримали Хрещення і прийняли християнську віру.
Керівництво з пастирського піклування сім'ї Італійської єпископської конференції містить такі уточнення: «Ті, хто перебуває в неканонічній ситуації, хоча і як і раніше належать до Церкви, не перебувають у повному з нею спілкуванні. Це відбувається тому, що їх життєвий статус суперечить Євангелії Ісуса, що пропонує християнам і вимагає від них вчинення нерозривного і вірного шлюбу в Господі». Слідом за Ісусом, який нікого не виключав з Своєї любові, Церква теж повинна бути близька до всіх, пропонуючи свої знаряддя спасіння.
Пастирі повинні розпізнавати різні ситуації: деякі зруйнували свій шлюб тяжкою провиною, інші були покинуті подругом; деякі переконані в неспроможності попереднього шлюбу, а хтось вступає в шлюб для того, щоб виростити дітей, народжених від нових відносин. Серед розлучених другошлюбних, нарешті, є й такі, хто долучився до віри і пройшов довгий шлях покаяння.
Аналізуючи кожну ситуацію, враховуючи особисті обставини кожного, пастирі покликані вказувати вірним конкретний шлях покаяння та участі в церковному житті.
У кожному разі, Церква молиться за них, підбадьорює їх і намагається проявляти материнське милосердя, підтримуючи розлучених людей у вірі й надії.
Будучи хрещеними, розлучені другошлюбні покликані активно брати участь у житті Церкви, в тій мірі, в якій це може бути сумісним з їх об'єктивною ситуацією.
Як дітей Церкви, їх закликають слухати Слово Боже, відвідувати Святу Літургію, невпинно молитися, здійснювати справи милосердя, виховувати дітей у християнській вірі і жити в дусі покаяння, день за днем просячи Божої благодаті.
Що стосується Євхаристії, то в документі Конгрегації віровчення підкреслюється важливість духовного причастя. Кардинал Ратцінгер нагадує також, що участь у церковному житті не може бути зведена лише до прийняття Причастя.
В силу їх об'єктивної ситуації, розлучені, які вступили в новий шлюб, не можуть бути допущені до Святого Причастя і не можуть підходити до нього з власної ініціативи. Це є не дисциплінарною нормою, а природним наслідком об'єктивної ситуації, яка перешкоджає приймати Євхаристію. Це не Церква виключає їх, а сама їх ситуація, що суперечить союзу любові між Христом і Церквою, який вершиться в Євхаристії. Євхаристія – це їжа, яка допомагає подружжю зростати у взаємній любові і взаємовіддачі. При розлученні ця любов і взаємовіддача компрометуються. Існує й пастирська причина, по якій другошлюбні не допускаються до Причастя: якби вони були допущені, то вірні могли б впасти в оману щодо доктрини Церкви про нерозривність шлюбу. Окремі епізоди причащання з власної ініціативи або за згодою священика, що мали місце в пастирській практиці, про які повідомлялося в засобах масової інформації, абсолютним чином суперечать учительству Церкви.
Деякі священики проводять відмінність між офіційним допущенням до Причастя і тими нібито «допустимими» випадками, коли сама совість віруючого авторизує його приступати до Таїнства. Документ Конгрегації віровчення стверджує, що такий підхід помилковий: жоден із розлучених подругів, що співживе не з законним подругом, а з новим партнером, не може приступати до Євхаристії. Кард. Ратцінгер підкреслює, що це є своєрідним християнським свідченням розлучених, які таким чином продовжують підтверджувати нерозривність свого першого шлюбу і свою вірність Церкві.
Розлучені другошлюбні не можуть бути наділені певними видами відповідальності в Церкві – такими, які вимагають повноти спілкування з Церквою і повноти християнського свідчення. Вони не можуть виконувати літургійне служіння, наприклад, бути читцями, не можуть бути катехитами, не можуть бути хресними батьками. Про все це йдеться в документі Конгрегації віровчення від 1994 року. Розлучені, які вступили в нове співжиття, не можуть бути допущені до участі в парафіяльних радах, оскільки їх члени в певній мірі виступають як представники всієї християнської громади.
Однак, немає жодних перешкод для участі розлучених другошлюбних в вінчаннях як свідків, хоча – уточнюється в документі – пастирська мудрість спонукає уникати цього через суперечності між роллю свідка Таїнства Шлюбу і тим фактом, що сама людина порушила нерозривність цього Таїнства в свому житті.
Якщо розлучені, що вступили в новий шлюб, розходяться або живуть як брат з сестрою, припиняючи гріховне співжиття, то вони можуть бути знову допущені до Таїнств. Такі вірні повинні бути серйозно готові змінити своє життя, визнавши порушення нерозривних шлюбних зв’язків і вирішивши розійтися з тим, хто не є їх законним подругом. Якщо це неможливо з серйозних мотивів, наприклад, через виховання дітей, то вони повинні бути готові жити в повному утриманні. За допомогою благодаті, підтримуючої їх намір, їх відносини повинні все більше перетворюватися на дружні, на відносини взаємної підтримки та поваги.
При цьому залишається в силі припис «уникати спокуси» для інших вірних: хоча вони й можуть сповідатися і причащатися, краще це робити в іншій парафії, а не там, де відомо про їх співжиття, – адже навіть якщо вони живуть як брат з сестрою, у них це «на лобі не написано».
І ще одне міркування: якщо розлучений другошлюбний впевнений, що його попередній шлюб точно не був дійсним, то все одно вступ в новий шлюб неможливий, поки недійсність першого шлюбу не буде підтверджена канонічно, оскільки шлюб – це не тільки особиста справа двох подругів, а й громадський і осуспільний інститут. Тому необхідне визнання першого шлюбу недійсним з боку компетентного церковного суду.
Розлучені, які вступили в новий союз, ніколи не повинні втрачати надію на спасіння. І хоча Церква не може йти наперекір вимогам істини і загального блага, вона не припиняє любити своїх синів і дочок, які перебувають у складних особистих обставин. Церква розділяє з ними страждання, супроводжуючи їх з материнською любов'ю і переконана, що вони не позбавлені благодатного світла, яке очищає, просвіщає, перетворює і веде до вічного спасіння. Церква закликає цих своїх дітей, які не мають можливості приступати до Таїнств, долучатися до Божого милосердя іншими шляхами, – до тих пір поки вони не досягнуть умов, необхідних для долучення до Таїнств Примирення та Євхаристії. MCI
