Сучасний світ пропонує нам багато «новинок», які досить стрімко та позитивно схвалюються суспільством. Актуальною «новинкою» сьогодні також виступає «нове подружжя». Запитаєте чому «нове»? Ця Свята Тайна сьогодні зазнає великих негативних змін, які, на жаль, вносимо ми своїми вчинками або байдужістю.
Щоб дати відповідь на запитання «Як не втратити правдиву сутність сімейного життя?» пропоную взяти найурочистіший та водночас наймістичніший момент із Тайни Подружжя – обряд присяги.
Саме текст присяги, який запропонований церквою, повинен назавжди стати гарантом, або ж опорою спільного життя та закарбуватися в серцях молодих людей, які свідомо та добровільно присягають: «… і не залишу тебе аж до смерті». Якщо любов у подружжі виступає як основа та фундамент, то присяга повинна стати другим ключовим елементом цього союзу. Отож, розглянемо детальніше.
«Я, (ім’я) …» – елементарна ідентифікація особистості. Саме я беру тебе за дружину, і все решту буду говорити виключно я, і тільки від свого імені, водночас розуміючи свою безпосередню участь у всьому сказаному далі. Наступний цікавий елемент «…беру тебе, (ім’я), за жінку», – знову та ж ідентифікація іншої особи – нареченої. Я беру виключно тебе за свою дружину, з усіма твоїм «плюсами та мінусами», з усім твоїм минулим, теперішнім та майбутнім, розуміючи, що ми завтра будемо змінюватися: візуально, психологічно та фізично, і я готовий все це приймати, адже «… беру тебе (ім’я)…».
«За жінку/мужа» – елемент, який саме підводить нас до цілі подружжя, тобто я хочу створити з тобою сім’ю, і беру тебе за жінку. Я готовий стати для тебе чоловіком, і водночас хочу, щоб ти була моєю дружиною.
Наступний етап також не менш важливий, і я б поставився до нього з особливою увагою. «І прирікаю тобі…», – в деяких перекладах наших церковних книг зустрічаємо інший термін – «обіцяю». Ось це «прирікаю», або ж «обіцяю» дає нареченим гарантію: ти можеш бути впевненою, не сумнівайся. Але, окрім такого серйозного чи солодкого запевнення, паралельно випливає зобов’язання: все, що буду перелічувати пізніше, не лише обіцяю, але й беру на себе відповідальність виконувати.
Любов! Як уже зазначалося, це основа та фундамент будь-якого подружжя. Говорячи про любов, можна вдаватися до різних поділів та термінів, але зараз не про це.
Роздумуючи над темою любові, варто заглянути на сторінки Святого Письма, зокрема до першого послання св. Ап. Павла до Коринтян. Апостол найкраще описує це поняття любові в так званому «Гімні любові»: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає» (1 Кор. 13, 4-7).
Задумаймося над останнім «любов ніколи не переминає», вона не може в будь-який момент вичерпатися чи зникнути. Ми часто чуємо: «Кохання живе три роки». Можливо і так, але «любов ніколи не переминає». Вона не гасне навіть тоді, коли в життя приходять найбільші труднощі та випробування. Саме це почуття любові повинні допомогти подружжю в будь-якому віці разом подолати найбільші та найболючіші проблеми.
Любов – це жертва, і тільки людина, яка справді любить, готова піти на цю жертву, інколи віддавши все, щоб ощасливити подруга.
Вірність. Говорячи про вірність, пропоную звернутися до Катехизму УГКЦ «Христос – Наша Пасха»: «Суттєвою рисою християнського подружжя є вірність, що ґрунтується на вірній Христовій любові, а не лише на людських зусиллях подругів. Подружня вірність випливає з вірності Бога Своїй обітниці та вірності Христа Своїй Церкві. Бути вірним – означає вміти бути мужнім у своєму виборі та відповідальним за свій обіт (присягу)».
За зразком вірності можемо повернутися в Старий Завіт, де Господь, незважаючи на численні прогрішення та зради ізраїльського народу, не покидає своєї обіцянки та залишається їм вірним до кінця.
Глибокою проблемою вірності є порівняння. На перших порах це може виглядати звичним та нормальним, але якщо подивитися глибше, то зустрінемося з низкою проблем. Порівняння вже в самій своїй основі має зраду, адже в цей час чоловік звертає увагу не на ту, якій присягав, а на іншу. І на підтвердження цього варто послухати слова Самого Спасителя: «А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт. 5, 28).
Саме вірності торкається проблема зради. Зраджуючи своїй дружині, чоловік зраджує присязі, яку він свідомо та добровільно присягав на книзі Святих Євангелій в момент укладання Тайни Подружжя. В цей же час він також зраджує самому Богові, Якого закликав до допомоги. «Подружню вірність послаблює і навіть руйнує обман, нещирість, ревнивість, легковажна поведінка, що може призвести до подружньої зради та марнування благодаті таїнства Подружжя», – Катехизм УГКЦ «Христос – Наша Пасха».
…І чесність подружню. Чесність – важлива умова будь-яких стосунків, чи це робочі, чи дружні. Коли йдеться про подружню чесність, то можемо додати інший термін, а саме щирість. Ця риса в подружжі дозволяє подругам будувати міцну довіру та відкритість. Коли в подружжі немає щирості, то виникає небезпека «закулісного» або ж подвійного життя. Адже недовіра відкриває дорогу до сумніву, а опісля – й до зради. Чесність сприяє важливому духовному єднанню двох людей, які мали різне минуле, але готові разом крокувати в спільне майбутнє, будучи одним тілом.
А тепер – увага! «І послух подружній» – деталь, на яку ми інколи не звертаємо уваги. Цікаво, що цей послух присягає тільки наречена, але нічого небезпечного чи принизливого тут немає. Чому? Все просто, варто тільки замінити «послух» на «вияв любові», і все стає зрозумілим та доступним.
Давайте знову повернемося до Святого Письма: «Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви, свого тіла, якого він Спаситель. А як Церква кориться Христові, так у всьому й жінки – своїм чоловікам» (Еф. 5, 22-24). Тут ап. Павло говорить найперше про покору та послух жінки чоловікові, але не для того, щоб принизити гідність жінки. Адже Сам Христос піднімає її гідність, народжуючись від Марії. Апостол Павло говорить це задля того, щоб підкреслити справжню любов, якою Церква кориться Христові, а також вказати на приклад, як все ж таки потрібно любити.
Апостол також тут не залишає без уваги і величезну гідність жінки: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї» (Еф. 5, 25). Ну що, бачиш, як жінка має любити тебе? Так само і ти, ба навіть більше, адже Христос полюбив Церкву і видав себе за неї. Тобто не бійся пожертвувати собою заради тієї, яку ти обрав. Хочеш, щоб жінка корилася тобі як Церква Христові? То дбай і люби її так, як і Христос полюбив Церкву.
Таким чином, утворюється гармонія, завдяки якій подруги можуть осягнути спільну мету.
«…І що не залишу тебе аж до смерті». Це речення виступає немов підсумком та запевненням моєї постійності. Я присягнув тобі любов, вірність, чесність, і з цим усім хочу прожити з тобою ціле своє життя, у будь-який важкий момент бути поряд, навіть тоді, коли це видається неможливим.
«Так мені, Боже, поможи, в Тройці Святій Єдиний, і всі святі». Ці слова-підсумок подружнього обіту в нашому християнському житті мають неабияку вартість. З одного боку, прикликання Бога на допомогу, а з іншого – визнання нашої людської недосконалості. Нам замало буде тільки повної свідомості та добровільності, щоб усе це виконати, саме Господня Сила нам допоможе все це зберегти. У кожній хвилині подружнього життя наречені вже не залишаються самими, адже сам Господь перебуває у їхньому житті.
Тут варто замислитися, що, прикликавши Бога на допомогу, ми закликаємо ціле небо, яке засвідчує наш шлюб, а опісля стає для нас силою та опорою для його збереження. Саме це і є великою перевагою Тайни Подружжя.
Шлюб – це не тільки велика Тайна Христової Церкви, це створення нової домашньої Церкви, над якою завжди стоїть Господь «в Тройці Святій Єдиний, і всі святі».
Іван Харевич
«Нова Зоря» ч.5 ст.6
