Карен Ейман: Чи погана поведінка дитини вказує на те, що ви – погані батьки?

До народження дитини у моїй свідомості було переконання: коли дитина довго плаче, то це означає, що я – погана мама. І це не єдине переконання, яке крутилось у моєму розумі. Також були інші сценарії поведінки, які у моїй свідомості складали образ поганих батьків, зокрема: коли малюк, який не вміє добре ходити, постійно падає і встає, бо пробує самостійно ходити; коли дитина голосно, навіть з плачем, чогось домагається в громадському місці.

Чи будь-яка інша поведінка: коли малюк на дитячому майданчику штовхає іншу дитину, коли десятирічна дитина, закотивши очі, зневажливо заявляє батькам: «А що мені зробиш?». Або коли підліток порушує правила, чи ще гірше – закон, і не відчуває своєї провини. Такі моменти у моїй свідомості вказують на те, що у дитини, мабуть, погані батьки. Кажучи відверто, моя одна дитина саме так і поводилась. На мою думку, це зараховує мене до розряду «найгіршої мами року» чи «десятиріччя», якщо б відбувалось подібне змагання.

А чи так є насправді?

У такій ситуації робиться припущення, що існує прямий взаємозв’язок між поведінкою дитини і компетентністю й здібностями батьків. Виникає інше питання: Чи погані рішення і вчинки дітей означають, що ми не стали добрими батьками? Джілл Севідж і доктор Кеті Кох піднімають цю тему у своїй книжці «No More Perfect Kids, (Jill Savage, Dr. Kathy Koch)».

«Добре виховання не гарантує жодної певності, що ваші діти робитимуть правильний вибір. Це справджується, коли ваш малюк впадає в істерику в зоопарку, або коли ваш син стає батьком вже в 16 років. Цей провал, що трапляються подібні речі, не стосується батьків, ані – вашої дитини, бо цьому існує достатнє пояснення».

Тепер коли мої діти виросли і закінчили коледж, я вже можу розмірковувати над подібними переконаннями, зокрема над міфом, що поганий вибір дітей означає, що у них погані батьки, або схоже твердження, що добре виховання гарантує, що дитина прийматиме мудрі рішення, добре поводитиметься.

Навчаймо дітей змалечку

Один з моїх дітей-підлітків вважав, що буде весело, коли він приєднається до своїх друзів, які жбурляли сирі яйця об стіну сусідського будинку. Він знав, що це поганий вчинок, однак навіть не здогадувався, що це порушення закону. Він дізнався про це лиш тоді, коли власник будинку забажав подати справу до суду.

Коли ваша дитина поводиться неправильно, тому що ви не навчили її відрізняти добро від зла, наприклад, коли малолітній підліток вибирає сухарики з салату та їсть їх в супермаркеті. Тоді обов’язок батьків взяти провину на себе, і показати дитині як можна виправити подібну ситуацію: піти і заплатити за ту їжу. Такою відповідальною поведінкою можемо навчити дитину, що є законним, і що – морально правильним.

З часом як діти дорослішають, вони беруть на себе відповідальність за власні вчинки і визнають провину за неадекватну поведінку. Ці зміни у поведінці дітей можуть становити трудність для батьків. Коли ж діти будуть прислухатись безпомилково до кожної вказівки батьків, тоді діти не навчаться важливих життєвих уроків на прикладі власних невірних рішень і вчинків, а саме: визнавати свою провину, просити пробачення, компенсувати втрати тому, кому завдано збитків. Навпаки батьки повинні навчати, молитись, і намагатись залишатись встороні, щоб дитина змогла навчитись приймати вірні рішення.

Допоможімо дітям навчитись виправляти ситуацію 

Коли поведінка дитини не є зразковою, наприклад, вона захопилась киданням сирих яєць, тоді важливо правильно сповняти свою роль батьків. Відповідальність батьків полягає не в емоційній реакції чи невиправданому застосуванні сили до дитини, переймаючись тим що сторонні люди погано подумають про ваш спосіб виховання. Ваше завдання як батьків – допомогти дитині навчитись виправляти наслідки своїх вчинків, робити вірні висновки і рухатись вперед до зрілості.   

У той час як ваша людська природа буде кричати: «Що ти собі думаєш?» – і будете перейматись тим, що інші можуть подумати про вас, то у такі моменти слід пам’ятати, що ваші діти, правдоподібно, взагалі не замислювались над тим, що вони зробили, так як це роблять дорослі. Насправді у підлітків ділянка мозку, яка відповідає за прийняття відповідальних рішень, найдовше розвивається – аж до 25 років.

Ми очікуємо, що діти прийматимуть відповідальні рішення так, як це роблять дорослі. Але іноді діти цього не роблять. У такі моменти, кажу це з власного досвіду, корисно вказати на правила, і допомогти дитині виправити ситуацію. У таких ситуаціях я також допомагала дитині визнати свою відповідальність, і підказувала їй як можна загладити наслідки своїх вчинків. У такі моменти немає необхідності перейматись надуманим почуттям провини. Ваша дитина вчинила неправильний вчинок. Ви – ні. А це – різні речі.

Це не означає, що ви підтримуєте її проступок. Навпаки, це вказує, що ви боретесь з бажанням спалахнути емоційно, засоромити, осудити, або відкинути дитину. Як сказав мені один розумний друг: «У різних ситуаціях коли батьки найменше бажають мати справу з власними дітьми, саме тоді діти найбільше потребують батьківської допомоги». Батькам необхідно побороти мимовільне бажання, спричинене почуттями збентеження й розчарування, відмовитись від підтримки й наставництва власних дітей, аби допомогти їм пройти через складні моменти їхнього життя, виправляючи наслідки свого поганого вибору.

Керуймося лише  любов’ю

Коли стаєте свідками проступків своїх дітей, виявляйте лише любов і прихильність – спершу до дитини, а тоді до самих себе. Також не забувайте виявляти любов до інших батьків, які також мають складнощі з подоланням проступків їхніх дітей. Цю любов черпайте зі спілкування з Богом, і від усвідомлення правди, що ваша дитина має свобідну волю, і тому не є вашою копією. 

У випадку жбурляння моєю дитиною сирих яєць об стіну сусідського будинку я підтримала свого сина, коли він зробив те, що слід було зробити після цього інциденту: порозмовляв з поліцейським у відділку, прибрав біля будинку потерпілого сусіда, залагодив усі непорозуміння з своїми друзями та їх батьками. Хоча у мене було бажання призначити додаткове покарання, але я разом з моїм чоловіком вирішили, що визначеного законом покарання було досить. Нашою реакцією повинно стати лише дарування любові.

Ви не можете робити вірний вибір за ваших дітей. Однак ви повинні стати вчителем, порадником, тими хто дарує любов і прихильність своїм дітям, коли вони чинять неправильно.

Завдання батьків – допомогти дітям пережити наслідки поганих проступків і винести уроки з досвіду виправлення завданих збитків, що ми і робили у житті наших дітей. І забудьте про ваші «надумані» батьківські переконання, бо вони не відповідають дійсності.

Карен Ейман піднімає дуже важливе питання: Яких батьків потребують найбільше діти? Який стиль батьківства і виховання може найкраще забезпечити щасливе дитинство дитині? Кожна дитина має право на щасливе дитинство в середовищі сім’ї під опікою двох люблячих батьків. Відповідь на це питання дає Джеймс Фаулер у своїй статті «On Being a Parent» (Якими слід бути батьками?). Ось уривок з цієї статті, який органічно підсумовує думки Карен Ейман.

Діти потребують турботливих батьків, які виконуватимуть Богом дану батьківську роль, щоб допомагати і турботливо супроводжувати дітей на шляху сповнення їх Богом даних потреб, пов’язаних з особистісним людським розвитком. Кожна дитина потребує, щоб її любили і приймали, приналежати до сім’ї, яка поважатиме і підтримуватиме, відчувати себе в безпеці, мати можливості вчитися і спілкуватися, почуватись важливою, задоволеною, неповторною, мати свою особисту ідентичність, виявляти свободу й відповідальність, досягати результатів й служити іншим, мати надію та життєве покликання на майбутнє. Батьки – це Богом дані помічники, які покликані забезпечити виконання тих потреб.

Діти не потребують надмірно опікаючих й оберігаючих батьків, які захищатимуть їх від «жорстоких ударів» життя. Батьківська гіперопіка й надмірний захист – це різновид певного відкинення дитини, бо дитині забороняють навчитися як можна впоратися з життєвими невдачами і несправедливістю. Те, що дитині ніколи не дозволяють пережити невдачу, не дають можливості навчитись правильно реагувати на неминучі життєві промахи, є гіршою ситуацією, ніж сам факт – що дитина зазнала невдачі.

Діти потребують прощаючих батьків, які не будуть часто пригадувати їм про їх невдачі і помилки. Тому батьки мають першими пережити Боже прощення, і визнавати перед Богом власні невдачі, помилки і проступки. Діти не є досконалими. Вони будуть «вибухати», робитимуть помилки, і можуть стати співучасниками серйозного проступку або злочинної діяльності. Батьки, які пережили досвід прощення, також вмітимуть прощати своїх дітей.

Джерело: "Does a Child's Bad Behavior Mean You're a Bad Parent?" by Karen Ehman

Карен Ейман, є спікером з питань сімейного виховання, автором книг на цю тему: «Hoodwinked: 10 Myths Moms Believe and Why We All Need to Knock It Off», «Let It Go» та «Keep It Shut».

Переклад: Ігор Леньо                                      Інститут родини і подружнього життя