Часто трапляється ситуація, коли пара, яка вже деякий час співживе разом, звертається з проханням до душпастиря про християнський шлюб у Церкві. Це питання досі дискутується, відтак не існує єдиної чіткої відповіді на нього.
Слід бути реалістами. Сьогодні багато молодих пар, які приходять до душпастиря з проханням про церковний шлюб, вже запланували цивільні святкування тієї події, і вже співживуть разом як сімейна пара. Церква повинна розробити узгоджену та дієздатну душпастирську стратегію вирішення цього питання, щоб захистити добро вірних, добро Церкви, виконати усі вимоги таїнства шлюбу і уникнути будь-якої нечесності з боку наречених.
Впродовж кількох років я брала участь у програмі з підготовки до шлюбу у ряді парафій у Лондоні (США). Ще на початку 1990-х років, зі слів одного знайомого молодого душпастиря, виникали сумніви щодо того, чи схема підготовки до шлюбу була корисною для пар, з якими він зустрічався. Він стикнувся з проблемою, чи слід відсилати пари на лекції до тих лекторів, які не підтримували усе офіційне вчення Церкви, або на лекції, де пари залучались до банальних вправ, наприклад, вибирати наосліп предмети з коробки (дитячі іграшки, різні речі побуту) і казати, що обрана річ означає для особи.
Коли цей душпастир за підтримки інших священиків започаткував цикл днів з підготовки до шлюбу, я – заміжня жінка, католичка – погодилась брати участь у тій програмі, щоб говорити про вчення Церкви на різні теми. В процесі розвитку тієї програми й поширення її на інші парафії Лондона формат проведення днів підготовки змінювався. Ми вчились на своїх помилках, наприклад, що «панельна дискусія» на кінець дня «з питаннями на різні теми» може стати катастрофою, коли одна пара чи особа буде гаряче сперечатись стосовно офіційного вчення Церкви про гомосексуалізм, аборти, жінок у ролі священиків. Закінчення дня на поганій ноті недоречне.
Ми зауважили одну постійну проблему, яка чекає свого вирішення, що переважна більшість присутніх на програмі молодих людей жили у спосіб, який є несумісний з належним прийняттям сакраментальної благодаті у таїнстві шлюбу.
Наречені були сексуально активними, або вже жили вільним співжиттям як пара, і висловлювали намір продовжувати так поводитись на період заручин та підготовки до шлюбу. І, ймовірно, для одного або обох наречених це вже не перший, а другий, або третій чи четвертий сексуальний партнер.
Щоб вирішити ту проблему необхідно проаналізувати причини цього явища, його психологічні та соціологічні аспекти. Також слід врахувати ставлення сучасної молодої людини до інституту подружжя, її уявлення про сімейне життя.
Загалом говорять про шість головних факторів, які ведуть до вільного співжиття:
1. особистий егоїзм та небажання жити жертовно задля інших,
2. контрацептивна ментальність (пошук приємності та відмова від дітонародження),
3. поширення порнографії та культури вседозволеності,
4. прогалини належного морального виховання молодого покоління,
5. зріст статистики розлучень,
6. страх відповідальності та ослаблення релігійності серед молодого покоління.
Сьогодні сімейне життя втратило свою привабливість й екзистенційну вартість для молодого покоління.
Як слід вирішувати цю проблему?
Рішення, до якого я дійшла, полягає у тому, щоб збирати пари разом у групі для навчання. Священикові важко обговорювати такі проблеми під час індивідуальних зустрічей з поодинокими парами. Для нього просто незручно це робити. Перед ним може сидіти молода, успішна, заможна пара, яка сповідує дещо інші життєві цінності та пріоритети. Молоді люди сьогодні не захоплюються скромним стилем життя священиків.
Часто трапляється, що молода пара ставиться до передшлюбних навчань формально, бажаючи швиденько полагодити усі справи з душпастирем, бо перевагу віддає різним деталям світського святкування свого весілля.
Також молоді люди не регулярно відвідують церковні служби, навіть не мають грунтовної катехитичної підготовки й знань про вимоги християнської віри.
У випадку індивідуальної зустрічі з окремими парами священик повинен говорити лише про належну сексуальну поведінку в сімейному житті, оминаючи різні відхилення від норми. Першою реакцією молодих людей на такі бесіди є питання: «Чи має право цей чоловік говорити про ці справи з нами?» Тому священики є збентеженими, втомленими, заклопотаними, бо усвідомлюють, що вони – не на боці сучасних популярних тенденцій та поглядів молоді. Виглядає спокусливо, щоб священики не говорили про драстичні речі, а зосередились на плануванні церемонії шлюбу, виборі гімнів, щоб оминути невідповідні пісні, мелодії, узгодивши їх з молодятами.
Тож як це зробити?
Коли пара приходить до священика, щоб зареєструватись на участь у зустрічах з передшлюбної підготовки, їй необхідно дати усю інформацію про кількість, місце та дати зустрічей. В ідеалі слід провести певну кількість зустрічей, організованих парафією (або групою парафій), протягом року. Таким чином, пара зможе обирати найзручніші дати для зустрічей. Усю інформацію про зустрічі слід запропонувати у роздрукованому вигляді, нагадати про скромний реєстраційний внесок і чітко зазначити, що відвідування зустрічей є обов’язковою умовою укладення шлюбу в парафії.
Важливим є ще один момент, який не завжди можливо виконати. Крім зустрічей з підготовки до шлюбу, пара повинна відвідати місцевий центр з методів природного планування сім’ї, пройти там навчання, й отримати сертифікат.
На жаль, не всюди можна пройти систематичне навчання з природних методів планування сім’ї. З мого досвіду, в єпархіях, де навчають методам природного планування сім’ї, помітний значний прогрес у покращенні якості підготовки до шлюбу. Послідовне послання з Риму за останні роки було, щоб у кожній єпархії була команда кваліфікованих вчителів природних методів, що слід враховувати. Приготування до шлюбу стає простішим, якщо навчання природним методам відбувається окремо. Але коли не можливо це зробити, важливо навчити молодят основним речам та пояснити християнський підхід до планування сім’ї.
Зустрічі слід починати з молитви та дружнього привітання. Звичайно, сприяє зустрічам також добре підібране і належно підготоване приміщення, для прикладу, великий похмурий зал навіює сон на маленьку групу. Ми побачили, що допомагає музика (найперше, класична, але не дуже гучно) на початок зустрічі, коли пари ще прибувають. Дуже важливо, щоб священик почав зустріч, провів молитву, навіть якщо він не може залишитися на цілу зустріч.
Як виглядає діалог під час зустрічі?
Так, після кількахвилинного дружнього спілкування (атмосфера завжди приємна, бо поряд з нами щасливі закохані пари), діалог виглядає приблизно так:
«Ми всі тут зібрались, тому що шлюб необхідно планувати. Навіть якщо ми не ходимо регулярно до храму, чи відчуваємо, що наш зв’язок з Католицькою Церквою до певної міри непевний, тобто відсутня глибока прихильність, то у нас правильне розуміння, що слід вернутись додому, щоб тут святкувати укладення шлюбу.
Церква є домом нашого Небесного Батька, і саме тут ми складаємо наші обітниці і отримуємо таїнство шлюбу, яке поєднає нас на усе подальше життя. Добре нам тут бути, і це час щоб наблизитись до Бога. Шлюб – це «величний» момент у житті, щоб зупинитись і призадуматись над багатьма речима, щоб бути з Богом і відкривати свої серця для нього. Запрошую вас насолоджуватись часом наших зустрічей.
Коли наближаємося до шлюбу, ми немов підходимо до дверей, що ведуть нас вгору. Ми не можемо побачити наперед цілий шлях спільного життя, але ми знаємо, що будемо йти разом обраним шляхом, який має різні повороти та труднощі. У церемонії шлюбу ми немов проходимо крізь двері, рухаємось разом, щільно закривши їх за собою. Ми не зможемо вже повернутись назад, ми повинні йти разом вперед, підніматися вгору, входячи у спільне сімейне життя.
Це нормально, що відчуваємо деяку тривогу, коли наближаємось до цієї великої події, яка поєднає нас на усе життя. Бог створив шлюб, тому те що робимо, воно повертає нас до самого початку створення світу. Коли Христос відвідав весілля в Кані, він перетворив воду на вино. Шлюб перебуває в центрі усього вчення Церкви. Почуємо, що Церква описана у Святому Письмі як Наречена Христа. Усе християнське вчення тісно пов’язане з подружньою символікою: Нареченого і нареченої, Христа та його Церкви. Навіть вічність описується як шлюбний бенкет, весілля Агнця на небі.
Христос бере воду нашого залицяння і перетворює її на вино подружнього життя. Бог бере нас і через нашу єдність впроваджує нове життя у цей світ, і у вічність.
Шлюб – це важливо. Це чудово! Коли Церква навчає про шлюб, вона говорить про те, що знаходиться у центрі всього, що вона бажає передати. Це не просто набір правил. Це нагода стати частиною Божого плану для всього людства, в якому Він сам бере участь.
Коли обмірковуємо все це, то можемо відчувати, щось на зразок: «Допоможіть!…Я не впораюсь з усім цим!». Можемо відчувати, що у нас не все гаразд у стосунках з Богом. Особливо коли ми вже співживемо разом з особою, з якою хочемо укласти шлюб. Можливо раніше ми вже були сексуально активними. Можливо, ми не були достатньо чесними з самими собою, нашим майбутнім супругом і Богом.
Слід бути реалістами й правдомовними. Сексуальна активність поза шлюбом суперечить Божому закону і несе шкоду нам, і нашому майбутньому супругові. Статистика свідчить, що ті, хто були сексуально активними до шлюбу, набагато частіше розлучаються, ніж ті, які не були. Офіційна статистика свідчить, що співжиття та розлучення стали досить поширеними явищами, і медія висвітлюють цей стиль життя.
Чому так є? Частково, можливо, через нечесність. Ми не кажемо те саме словами, що кажемо мовою нашого тіла. Мова статевого союзу говорить, що наші стосунки назавжди, хоча вони вразливі, проте несуть на собі печать впевненості, що залишимось разом. Проте позашлюбне співжиття сповнене таких слів, як: «давай випробуємо наші стосунки і побачимо, чи вони складуться». На думку одного з партнерів, спроба – це лиш формальність, бо потім буде шлюб. Інший думає, що це неначе купівля автомобіля, що ви маєте право відкинути ту модель, яка не подобається.
Що робитимемо тоді, коли дізнаємось про моральну оцінку наших вчинків? Бог завжди поряд з його прощенням та милосердям, і ним дароване зцілення виправить нашу ситуацію. Пригадайте притчу про Блудного Сина? Батько виходив щодня, чекав і чекав, сподівався, виглядав сина. Можливо його син повернеться сьогодні? Можливо він голодний, хворий, терплячий? І коли він побачив свого сина ще здалеку, якого він повинен був пильно виглядати щодня, кинувся назустріч йому, не дав синові сказати жодного слова, огорнув його в обіймах, і наказав його переодягнути та влаштувати святковий бенкет.
Повернення додому – до Церкви – після надто довгого часу дуже схоже на цю історію. Для католика насправді важливо піти на сповідь, перш ніж брати участь у церемонії шлюбу. Це вимагає відваги. Якщо ж ми серйозно збираємося поєднати своє життя з іншою людиною, то нам потрібна саме така відвага. У Бога є зцілення і бальзам для зранених душ у сповіді. Є речі, які треба сказати Богові та священикові, які не повинен знати ніхто інший.
Якщо будемо боятись це зробити, то пропустимо щось надзвичайно важливе та необхідне для наших відносин, тоді внесемо трагічні й невирішені проблеми у свій шлюб. Бог є добрий. Він завжди готовий зустрітись з нами і допомогти. А ми повинні прийняти запропоновану нам допомогу».
І тоді у розмові поволі переходимо до інших питань. Я хочу підкреслити, що спосіб подачі тем зустрічей слід готувати в контексті розвитку власного молитовного життя. Важливо слухачам передати послання про необхідність спільної молитви.
Ось приклад бесіди: «У кожного може бути свій спосіб як це зробити: можна знайти церкву або собор, або маленьку каплицю, які стануть нашим святим місцем для молитви, або храм, у якому плануємо укласти шлюб. Слід обговорити з своїм партнером наш досвід віри з дитинства, наші думки та переконання про віру. Не потрібно винаходити складні молитви або демонструвати наскільки благочестивими і красномовними ми є. Можемо спокійно проказати Господню молитву разом. Або звернутись до Бога простими словами, сказати що нас турбує, наприклад, про деякі практичні питання, пов’язані з шлюбом. Можемо побути в мовчанці разом, запалити свічку в храмі, або деякий час просто посидіти або постояти на колінах.
Важливо зрозуміти, що молитва – найважливіша з-поміж усіх речей приготування до шлюбу та подальшого сімейного життя. Молитва буде супроводжувати нас під час хвороби нашої дитини, наближення смерті рідних людей, втраті роботи, будь-якої складної життєвої ситуації. Нам буде потрібна Божа допомога на кожному етапі сімейного життя. Тоді шлюб стане чудовою пригодою».
Звичайно, усім хто веде зустрічі з нареченими потрібно жити християнським життям. Успіх наших зустрічей залежить від нашої особистої молитви та вдумливості набагато більше, ніж я собі уявляла ще до того, як почала розробляти зміст передшлюбних зустрічей. Я почала регулярно сповідатись, щиро молитись, дотримуватись християнських принципів любові та прощення у власному житті й шлюбі.
Будь-які спроби розповідати кумедні анекдоти на сімейну тематику, щоб похизуватись своїм розумом, добротою, чудовими стосунками з власним чоловіком або дружиною, правдоподібно, приречені на провал (хоч декілька позитивних коментарів про подружнє життя є доречними).
Потрібне справжнє смирення. Тут потрібне відчуття, як правильно передати те, чого хоче Бог: «Більше від Бога, менше від себе» – як сказав один харизматичний оратор.
Існують також певні виклики для лекторів. Як правильно повестись, коли перед вами сидить гарненька, вагітна дівчина в першому ряду з своїм нареченим? (Немає простих відповідей, однак слід пам’ятати, що ми дуже вітаємо появу дитини на цей світ. Бог любить цю дитину всупереч будь-яким обставинам). А як повестись, коли хтось відверто демонструє свою незгоду з лектором? А як відреагувати коли хтось каже: «Мій священик / вихователь католицької школи / мама не проти того, щоб ми жили разом?» Або бувають зворушливі моменти, наприклад, коли молода людина каже: «Це звучить красиво. Чи можуть протестанти приступити до сповіді?» Або коли ви зустрічаєте в храмі подружню пару кілька років опісля, яка каже: «Ми ніколи не забудемо вашої розмови з нами на передшлюбній зустрічі».
Важливі також конкретні практичні речі. Ми даємо кожній парі пакет з молитовником, гарною святковою карткою, інформацією про те, де і як піти на сповідь, подарункову книгу про шлюб. Насамперед, ми повинні молитися за тих, кого навчаємо. Спікер повинен починати і закінчувати зустріч з молитви, віддаючи все Богові, бо це його робота.
Переклад: Ігор Леньо
