Щасливе подружжя: шлях до успіху

Наше суспільство, як правило, звертає велику увагу на старт подружжя – і особливо на весільну церемонію. Ми праві, що необхідно звертати велику увагу на щось. Але саме продовження шлюбу – це якраз реальний виклик, і у таких ситуаціях ми залишаємося часто наодинці з проблемою. Пропонуємо вашій увазі дороговказ для подружжя, який є навчальним матеріалом «Школи життя». Він містить двадцять основних ідей про те, як зробити успішними сімейні стосунки на десятиліття після весілля. Любов, зрештою, – не просто почуття, а навик, якому треба навчитись. Ось невеликий посібник, який говорить про це.

1.Песимізм

Ніхто так не розчаровує і засмучує нас, як та особа, з якою ми уклали шлюб, бо щодо неї ми маємо найвищі сподівання. Інтенсивність нашого розчарування відображає масштаб наших очікувань.

Так, вирішення наших хвилювань та того, що закладено у фундамент кожного доброго шлюбу, знаходиться у цікавій сфері: у філософії песимізму. Це, на перший погляд, дивна думка. Песимізм – звучить доволі непривабливо. Його пов’язують з невдачами, з тим що стає на шляху до кращих речей. Однак, коли йдеться про шлюб, то дотик песимізму – це певна гарантія успіху.

Єдиний спосіб зробити шлюб успішним – цікаво – не очікувати усього від шлюбу. Деякі з найщасливіших шлюбів були між людьми, які знали, що незважаючи на їх найкращі наміри, іноді вони можуть завдавати одне одному трохи жалю.

Існують глибоко закорінені причини, чому щастя не завжди буде присутнє у шлюбі. Характер і розум кожного з подругів є надзвичайно складними та заплутаними. Наше дитинство настільки вплинуло на нас, що ми не здобули усіх необхідних в ідеалі навиків, щоб чесно спілкуватися, протистояти нашим незграбним думкам, залишатися спокійними і не ображатися. Подружжя змушує нас сповняти нездійсненну кількість ролей у нашому житті: бути найкращим другом, сексуальним партнером, менеджером домашнього господарства, водієм, кухарем, бухгалтером, можливо батьком чи матір’ю для дитини, мандрівником на час відпочинку… Не дивно, коли нам не вдається завжди належно сповняти деякі з тих ролей.

Наше очікування, що можуть виникати проблеми, не означає бажання, щоб такі проблеми виникали з нашого сприяння. Це означає, що ми повинні прийняти деякі розумні запобіжні заходи. Якщо ж ми зазнаємо певних страждань у деяких моментах від нашого шлюбного подруга, то це не означатиме, що наше життя зійшло на нівець. Швидше це вказує, що наші стосунки відкривають перед нами складну природу справжньої та тривалої любові.

2. Чому ми уклали шлюб саме з тією особою, з якою перебуваємо у шлюбі

Одна з складових успішного подружжя полягає в тому, щоб зрозуміти, чому ми обрали конкретного шлюбного партнера. Врешті-решт, це могла би бути інша людина з-поміж інших наших друзів. Стандартна відповідь: ми обрали цю особу, тому що вона найкраще підходила для того, щоб зробити нас щасливими. Більш складна психотерапевтична відповідь: ми обрали ту особу, тому що вона стала для нас знайомою, рідною. Ми прагнемо відтворити у рамках наших дорослих стосунків деякі почуття, які переживали в дитинстві. Це включає турботу і ніжність, звичайно, але дуже часто любов, яку ми відчували у дитинстві, і яка була змішана з різними пережиттями: можливо, поганим настроєм, постійною зайнятістю, похмурістю, непостійністю…

Майже неминуче те, що ми творимо подружжя з тими, хто віддзеркалює у собі деякі недоліки наших батьків тіє самої статі, які нас приваблюють. На щастя, це не повинно стати катастрофою. Ми повинні лише направити наші зусилля на зміну способу реагування на певні  труднощі, які нас приваблюють з дитинства. Ми реагуємо на них в той самий спосіб, що й у дитинстві. Наприклад: надмірно персоналізуємо проблеми, не шукаємо пояснення нашим стражданням, панікуємо, замикаємось у мовчанні чи шукаємо для себе увагу іншої людини.

Однак існує можливість, що ми перейдемо від дитячої до дорослої моделі реагування на найбільш складні риси характеру нашого партнера: сприйматимемо їх менш емоційно та вразливо.

3. Уміння бути добрим вчителем

Хороший шлюб залежить від незвичного навику: уміння бути добрим вчителем. Це щось більше, ніж необхідність навчитись кількох речей, які звучать романтично. І все ж таки, тому що ми всі настільки недосконалі, необхідність навчатись – це основна складова любові.

Однак дуже сумно, що більшість з нас є жахливими вчителями. Ми так часто панікуємо з приводу того, що наші партнери мають певні недоліки, і ніколи не навчаться того, чого ми хочемо їх навчити. Через це ми дратуємося та звинувачуємо їх. Відтак, вони не можуть зрозуміти, чому ми настільки розлючені, а краще було б просто чітко сформулювали свої вимоги. Ми намагаємось «навчати» в моменти, коли ми найбільше засмучуємось, панікуємо на тлі думки, що ми помилились у виборі шлюбного партнера і так зруйнували своє життя.

Уміння навчати – це набутий навик. Він вимагає від нас терпіння, здатність поставити себе на місце іншого, і почуття доброго гумору на тлі опору і недоброзичливості іншої особи, яка сповняє роль студента.

Ми ніколи не повинні соромитися того, що можемо навчати інших, хоч ми також потребуємо навчання. Єдина провина полягає в тому, що нетактовно відмовляємося від можливості навчатись, якщо це пропонується. Любов повинна бути плідною спробою двох людей досягти повної реалізації свого потенціалу – а не лише «казанком», який закипає від схвалення всіх наших недоліків. Любов може і повинна іноді бути «майданчиком» для навчання.

4. Уміння бути добрим студентом

Часто нас спонукають вірити, що той, хто справді любить, повинен схвалити все, що стосується його шлюбного партнера, любити його/її такими, «якими вони є насправді». Це глупота. Єдині люди, яких треба любити за те, якими вони є насправді, це ідеальні люди, але таких не існує.

Решта з нас повинна визнати, що шлюбний партнер може законно бажати навчити нас, як нам стати кращою версією самих себе. На жаль, багато хто з нас, зауваживши перші ознаки, що інший приймає педагогічний тон (можливо, бажаючи нагадати те, що вже було сказано досить голосно під час вечері, або вдаючись до звички говорити так, як на робочому місці), схильні вважати, що нас «атакують» і зраджують – і тому ми закриваємо наші вуха на повчання, реагуємо з сарказмом і агресією на вчителя.

Нам слід припинити суворо судити будь-які спроби нас повчати. Навпаки, замість того щоб сприймати кожен урок немов напад на нашу особистість, немов попередження що нас хочуть покинути або принизити, нам слід поставитись до цього, як до прояву турботи про нас.

Наші ж друзі менш критичні до нас не тому, що є кращі, а тому що їм не треба турбуватися про нас, оскільки вони залишають нас після кількох годин спілкування з нами.

5. Мовчанка

У любові ми маємо право інстинктивно вдаватись до жорстокої мовчанки. Це не надто приємна річ, а досить поширена імпульсивна реакція. За мовчанкою ховається досить цікаве, проблемне і доволі зворушливе переконання. Особа, яка мовчить, є охоплена думкою, що правильні вияви любові передбачають чудове розуміння іншої особи.

Мовчання ґрунтується на поодиноких, глибоко чудових моментах дитинства, що, як правило, повторюються в перші дні любові, коли ми переживаємо вражаючий досвід, що нас інтуїтивно розуміє інша особа у малих і великих речах. Коли занурюємося у мовчанку, ми пригадуємо собі це прекрасне відчуття і наполягаємо, щоб наш партнер вмів нас розуміти. Однак наш партнер цього не може. Ми хотіли б розповісти про наш день, а партнер говорить про інше. Або партнер пішов і купив, не запитавши нас, не таку прасувальну дошку, – і вона коштує досить дорого; або партнер веде довге спілкування на вечірці, в той час як ми вже готові залишити те місце… За усі ці помилки ми можемо покарати нашого партнера промовистою, тривалою мовчанкою.

Незважаючи на те, що мовчанка виглядає як брак милосердя до іншого, насправді ж це обнадійливий вияв любові, тому що занурюючись у тишу, ми думаємо, що інша людина здатна майже магічно зрозуміти нас. Це звучить привабливо, але – у довгостроковій перспективі – дуже небезпечно.

Ми ніколи не повинні вдаватись до мовчанки, спілкуючись з нашим партнером, навпаки потрібно терпеливо, без агресії пояснити свої наміри та почуття. Справжня ознака любові – це не магічна здатність зрозуміти іншого без слів, а готовність пояснити і спокійно вислухати.

6.Секс у подружжі

Звичайно, секс повинен бути чудовим. Протягом певного часу він може бути рушійною силою розвитку відносин. Крім того наша культура постійно пропагує ідею, що чудовий секс – це первинна ознака близькості. Те, що не було сексу вже довший час, вважається виразною ознакою згасання любові.

Однак глибший аналіз людської сексуальності дозволить нормалізувати ті тривоги, які неминуче супроводжують секс у шлюбі. Майже неможливо для подружжя у довгостроковій перспективі насолоджуватися екстраординарним сексуальним життям. Це має глибокі причини. Стосунки подружжя природно перетворюються на дуже складну арену компромісів та переговорів: бо нам слід бути обережними і передбачливими, нам слід правильно добирати слова і контролювати свої почуття.

Проте секс, в ідеалі, вимагає зворотнього: бути собою без цензури і вимушеної стриманості. Дуже важко підкорятися людині, яка брутально сперечається з вами, не досягнувши згоди щодо рахунків за комунальні послуги. Буває важко не сваритись з своїм партнером, вживаючи грубих слів до партнера, якщо до прикладу він/вона не виявили достатньої симпатії до зламаної щиколотки вашої матері.

Реальною силою, яка допомагає розвивати хороші відносини, – терпеливість, доброта, вміння піти на компроміс, стримувати свій язик – систематично працює проти сімейного статевого життя. Згасання статевого співжиття – це щось набагато більше, ніж ми думаємо, – це ознака того, що шлюб стабілізується, а не занепадає. Якщо ми визнаємо це, то будемо менше панікувати, менше соромитися, менше обурюватись, коли секс ставатиме менш інтенсивним і рідшим. І нас не буде переслідувати нереальна, таємна думка: що все може бути по-іншому, якщо це буде з іншою особою. Так не буде. Ані ми, ані наш партнер не винні у тому, бо такий стан справ – це необхідний, хоч і дивний результат щирого спілкування і спільного сімейного життя.

7. Порівнювання

Це доволі особистий, хвилюючий досвід кожного. Ми живемо у шлюбі, занурившись цілком у будні нашого життя, звикаємо до свого подруга, і ми все менше помічаємо щось екстраординарного у ньому. Ми починаємо звертати увагу на інших людей, які крутяться довкола нашого місця праці, спортивного клубу, місця проживання. Ми звертаємо увагу на їх вигляд, їх посмішку, одяг, зачіску тощо, і це підживлює нашу уяву. Також наш розум вміє творити детальні образи: було б чудово, якби така людина була поряд з нами; вона б не дорікала і не кричала; ми були б щасливими разом. Така поведінка веде до сутички між реальним образом і надуманою уявою про сімейного партнера.

Ми схильні таємно порівнювати нашого партнера з іншими, що веде до розчарування і, як наслідок, впливає на нашу поведінку вдома. А тим, що дійсно допоможе відрізнити вашого партнера від надуманої уяви про нього, – є знання. Ми знаємо нашого шлюбного партнера набагато краще, ніж будь-яку іншу людину, з якою зустрічаємося щоденно, і пам’ятаємо про неї у нашій уяві.

Наші уявлення про інших людей надзвичайно обмежені, бо ми їх не знаємо такими, якими вони є у дійсності. У нашому мисленні формується обмежений образ чужих людей, багато складових якого є надумані завдяки уяві.

Правда про порівнювання людей, звичайно, зводить нас з розуму, бо часто ми не можемо пізнати інших людей настільки добре, щоб зрозуміти, як вони можуть нас дратувати, зачіпати, засмучувати, оскільки ми не спілкувались настільки глибоко з ними. Після ближчого знайомства з ними з нашої уяви зникає ідеальний образ тих людей, бо відбувається заміщення ідеального на реальний, чесний, невтішний образ. Той образ втрачає свою привабливість і красу. Ми розуміємо, що перед нами звичайна пересічна людина. Отже, слід збагнути значення нашого вміння порівнювати, той прихований потенціал схильності до фантазій, і не користуватись ним для нечесних порівнянь свого сімейного подруга з іншими.

8. Похвала компромісам

Слово «компроміс» звучить досить непривабливо. В ідеалі бути з тими, кого любимо, передбачає що нам зовсім не потрібно йти на компроміси. Особливої уваги і розуміння заслуговують ті пари, які залишаються разом не через велику і сильну любов один до одного, а через неромантичні, прагматичні причини: заради дітей, тому що пара розуміє, що так буде для них найкраще; або ж тому, що партнери розуміють, що самостійно поодинці буде важче справлятися з життєвими проблемами.

Це звучить погано, оскільки протирічить поширеному уявленню, що подружжя – це союз двох душ, досконалий, емоційний, симбіотичний (взаємозалежний) зв’язок. Однак такі шлюби досить рідкісні. Тож це не дуже відповідний критерій. Ми йдемо на компроміс не тому, що відмовляємось любити, а тому що маємо краще уявлення про те, якими можуть бути стосунки сімейних подругів у довгостроковій перспективі.

Згідно мудрішого варіанту справедливо і почесно для подружжя мати також практичний вимір: бути економічним об’єднанням, осередком турботи про сім’ю й виховання, командою для ведення домашнього господарства, соціальним партнерством, забезпеченням стабільності у старості. Це серйозні та гідні довіри людські проекти. То не слід приносити їх у жертву, припиняти їх лише тому, що полум’я взаємного задоволення від взаємин згасло.

Гідність компромісу та тягар зрілості ґрунтуються на ідеї, що сповнення певних важливих справ вимагає відмови від відносин з іншими особами, бо не можливо встигнути одночасно осягнути усе добре. Звичайно, ми знаємо, що це правда, але коли йдеться про шлюб, про це забуваємо.

Пари, які йдуть на компроміси, не є ворогами любові, навпаки вони йдуть в авангарді розуміння, що постійні стосунки дійсно їх вимагають, і для чого стосунки існують. Такими подружжями слід захоплюватись, а не ганити.

9. Притирання і сімейні будні

Ми, звичайно, знаємо, що повинні сплачувати рахунки, прибирати, прати, стелити ліжко, готувати їжу, дбати про повний холодильник, виносити сміття. Ці справи вимагають багато уваги та часу, але вони не є основою, задля чого існує подружжя. Ми повинні залишатись разом з нашим подружнім партнером, нашою ідеальною «половинкою».

Уявлення, що практичні справи щоденного життя не мають свого законного місця у подружній любові, лише ускладнює наше життя. Ми дратуємося через незначні деталі, які доводять до божевілля: наприклад, чи віддати сорочки до хімчистки – це марнотратство? По кому можна «проїхатись», хто буде відповідати за ті дрібниці, які нас дратують? Ми навіть дратуємося з факту, що такі дріб’язкові речі викликають у нас роздратування.

Розчарування виникає не через те, що справи є складними, а тому що є несподіваними і складними. Ніхто не скаржиться з приводу того, що важко піднятися на Еверест. Але наша культура протягом десятиліть поширювала ідею, що буденні домашні справи принижують витончену гідність індивідів, що навпаки нам слід не працювати, а веселитися. У нас часто бракує коштів на буденні домашні витрати, і це знову і знову провокує сварки з нашим партнером. Коли ж розуміємо, що справа – важлива і складна, то припускаємо, що вона може викликати у нас розбіжні погляди, що потрібен час, щоб з’ясувати ті розбіжності, почути багато пояснень, провести переговори та дебати.

Так, малі, обов’язкові, часто повторювані завдання домашнього життя фактично відіграють важливу роль у налагодженні нормального життя. У цих завданнях присутні різні чудові теми сімейного життя. Нам необхідно визнати й прийняти фундаментальну гідність наших буднів та притирання.

10. Читання пліч-о-пліч у ліжку

Коли ми рано йдемо спати. Навіть якщо це триває короткий час, ми знаходимось поруч пліч-о-пліч, коли кожен занурюється в інший світ. Один з нас може думками бути на підводному човні під арктичним льодовим покривом, інший ходить Паризькими салонами 18-го століття, але коли доторкаємось одне одного, то витягуємо руку і кілька секунд масуємо шию нашого партнера, перш ніж перегорнути сторінку книги.

Це чудово: скромна, комфортна і досить приємна поведінка. Це моменти, коли подружжя не веде сердечного спілкування, не займається пристрасним сексом, не святкує здобутки одне одного і не їде в аеропорт для захоплюючої міні-вечірки. Але спільне читання в ліжку – це також важливе досягнення. Тому, що не маємо нікого іншого, з ким можемо це зробити.

Коли ми думаємо про те, для чого існує шлюб, часто забуваємо про такі маленькі задоволення: покупка дешевої вази та кількох квіток по дорозі додому; моменти коли разом сидимо на підлозі та сортуємо шкарпетки після прання; коли дивимося разом телевізор; коли разом миємо ввечері посуд, який залишився після вечірки з друзями; коли разом збираємо по деталях книжкову шафу згідно інструкції, і нам щось не вдається.

Подружжя неминуче зустрінеться з серйозними проблемами, тому що двоє складних, незалежних людей не можуть поєднати разом без тертя свої життя. Ми схильні більше звертати увагу на неприємності, ніж пам’ятати про приємні моменти. Не тому, що у нас не було задоволень (розваг), а тому що не завжди помічаємо, якими вражаючими і важливими вони є насправді. Ми приймаємо їх як належне, але не цінуємо їх унікальність. У таких моментах не має гламуру, однак вміння читати пліч-о-пліч у ліжку – це вагоме досягнення і ознака глибокої любові. Наші стосунки можуть бути глибшими, ніж ми думаємо. 

Наступні десять ідей про те, як зробити успішними сімейні стосунки на десятиліття після весілля читайте у матеріалі Щасливе подружжя: шлях до успіху (продовження )

Джерело:Twenty Ideas on Marriage

Переклад 3 глави «Стосунки: зрілість» з «Book of Life», яку пропонує світова організація під назвою «The School of Life», яка допомагає розвивати навики емоційної зрілості, застосовувати знання з психології, філософії та культури у щоденному житті. «Школа Життя» має власний англомовний сайт, на якому можна знайти записи лекцій, фільмів, книг та ігор на різні теми.  

Переклад: Ігор Леньо