Що значить бути чоловіком? Яке наше призначення? Чому зараз ми переживаємо кризу чоловічості та які чесноти повинен виховувати у собі кожен чоловік? Минулого тижня у Львові, в рамках Школи сім’ї відбулась зустріч, де обговорювали три харизми чоловіка. Науковий працівник Інституту о. Тарас Бабій ще навчаючись в Папському університеті ім. Івана Павла II (м. Рим) зацікавився цією темою, а відтак, спробував дослідити харизми чоловіка, базуючись на одній з теорій, яку запропонував відомий богослов ХХ ст. Павло Євдокимов.
Хто така людина і як би ви її описали?
Ми маємо людину, яка є в двох іпостасях – чоловіка та жінки. І не з нашої волі, а з волі нашого Творця, між нами є кардинальна різниця – фізично ми створені по-іншому, будова тіла та деякі функції нашого організму є іншими. А мислення? Ми навіть мислимо по-різному. А спосіб молитви? Чоловіки та жінки звертаються до Бога по-різному. Так склалось, що у нас навіть різний світогляд. Усі ці відмінності, які можна ще довго перелічувати, лише підсилюють твердження, що ми з вами інші на фізіологічному, психологічному, духовному рівнях….
Чи ця відмінність між статями має якесь завдання?
Якщо Господь створює людину в двох іпостасях – жіночій і чоловічій, дає певні характеристики жінці й чоловікові, відтак – ці задатки були дані нам не просто так, а мають якісь завдання.
Мене дуже зворушила промова Жанни Джессен, дівчини, яка бореться за захист життя. В одній зі своїх промов Жанна Джессен, говорячи про проблематику абортів, звертається до чоловіків, їхньої чоловічої природи – «Чоловіки будьте чоловіками..». Жанна у цій промові намагається пригадати чоловікам важливу істину, що чоловічість – це завдання, рівно ж і покликання.
Якщо я не зреалізую себе як чоловік, то чи зможу я вповні реалізувати себе як священик, батько…? Покликання бути чоловіком випереджує усі наступні наші покликання. Більше того, якість реалізації цього первинного покликання впливає і на якість реалізації інших чоловічих завдань. Знаєте, яка фраза Жанни Джессен мене найбільше зачепила, яка фактично стала причиною написання наукової праці про дослідження чоловічої ідентичності, – «Чоловіки, я надто виснажилася робити вашу роботу!».
Яке сучасне становище чоловіків?
Тут варто звернути увагу на ті тенденції, які йдуть до нас із-за кордону. Можливо, в Україні вони ще мало відчутні, але повірте, що в багатьох європейських країн вони вже чітко стали вираженими. Американський кардинал Реймонд Берк, який проаналізував становище чоловіка у Церкві, в одному зі своїх інтерв’ю заявляє, що сьогодні Церква фемінізувалася: «На мою думку, впродовж останніх 50-ти років існує певне замішання стосовно конкретного покликання чоловіків у шлюбі і чоловіків в Церкві загалом». А Садро Белласаї, італійський історик, досліджуючи питання чоловіків, підсилює тезу, що сьогодні чоловік стає все менше чоловіком. Роберто Маркезіні, один із сучасних італійських психологів, вивчаючи становище чоловіків у сучасному світі, зазначає, що сучасний чоловік:
«Слабкий, вимучений, демотивований, пасивний, одинокий. Сумний… Деякі чоловіки просто хронічно депресивні, непевні, занепокоєні; переживають свою неадекватність як в сім'ї, так і на роботі, чи у товаристві інших чоловіків; мають низьку самооцінку і мало вірять у свої можливості. Почуваються боязкими, застрашеними та слабкими…» .
Звісно, я не маю на увазі, що всі так почуваються, однак такі тенденції прослідковуються у сучасному суспільстві.
Які ж причини кризи чоловічої ідентичності? Більшість науковців апелюють до двох причин – релятивізму та фемінізму.
- • Релятивізм стверджує про відносність правди, відсутність універсальної правди, бо кожен має свою правду. Однак, чи існує одна загальна універсальна правда, на яку ми маємо зважати і орієнтуватись? За релятивізмом – немає.
- • Щодо фемінізму варто розуміти, що є позитивний фемінізм (боротьба жінок за зрівняння у гідності), і негативний (боротьба проти чоловічості, проти сім’ї, дітей).
Науковці одноголосно заявляють про те, що у період Великої французької революції (1789–1799), а саме у момент повалення абсолютної монархії – відбувається певна зміна у соціальному устрої Європи (зокрема, і зміна мислення). Розпочався новий тип відносин між чоловіком і жінкою. Є така відома фраза Оноре де Бальзака – «Відрубуючи голову Людовіку XVI, Революція обезголовила усіх чоловіків». Суть фрази французького письменника полягала в тому, що у мисленні тогочасної людини поняття авторитету асоціювалася перш за все із особою монарха. Відповідно із поваленням монархії у людських головах зродилася ідея можливості повалення авторитетності як такої. З цього часу розвивається ціла хвиля повалення авторитетності чоловіка перед дружиною, батька перед дітьми і т. д.
Генеза фемінізму також бере початок з Французької революції. Тобто, початок боротьби за рівність у правах між статями та відхід від ідеї комплементарності (взаємодоповнюваності) між статями. Варто зазначити, що головною ідеєю Католицької Церкви, коли ми говоримо про природу чоловіка і жінки, є взаємодоповнюваність у подружжі. Тобто чоловік і жінка доповнюють один одного у подружжі, бо чоловік немає в собі жіночості, а жінка немає в собі чоловічості. У сукупності вони творять повноту людської природи. І саме в часи Французької революції люди починають відходити від цієї ідеї комплементарності, і схиляються до думки, що не потрібно когось іншого, тим більше протилежної статі, щоб віднайти повноту людської природи. Творяться передумови для одностатевих союзів.
Потім з’являється філософія Маркса і Енгельса, які напрацювали власну філософську парадигму комунізму, зокрема принцип загальної власності та рівності між усіма. Тоді ж на фоні праці стирається різниця між статями. Можливість працювати на різних роботах послаблює відмінність між статями, що змінює принцип загальної власності. Концепція жінки-робітниці починає домінувати над концепцією жінки-дружини чи матері. Отже, жінка-робітниця стає вище над поняттями жінки-дружини, матері.
Кульмінацією розвитку фемінізму є сексуальна революція – зведення авторитету чоловіка до мінімуму. Негативний фемінізм поставив собі за мету побороти одну річ, яка кардинально відрізняє жінку від чоловіка – материнство. Саме тому відбувається масове поширення контрацепції, абортів, як спосіб подолання жіночого материнства.
В сукупності релятивізм і фемінізм породили ґендерну ідеологію – парадигму статі, замінену поняттям «ґендер» (як суб'єктивного вибору), тобто кожен сам обирає бути чоловіком чи жінкою. Згідно цієї парадигми, різниця між чоловічою та жіночою статями є виключно соціальним конструктом (витвором) гетеросексуального патріархату.
В Україні вплив цієї гендерної ідеології теж стає відчутним. Минулого року вже дискутували над визначенням подружжя. Коли у Конституцію намагались внести правки, замінивши «союз чоловіка і жінки» на «союз двох осіб», щоб у майбутньому просувати ідею одностатевих шлюбів. Ґендерна ідеологія стала політичною стратегією окремих держав, згідно з якою кожен може обирати ким йому бути: гетеро-, гомо-, бі- чи транс-сексуалом…
Сьогоднішня боротьба негативного фемінізму проти чоловічості ведеться також і шляхом висвітлення чоловічої природи у негативних кольорах. До прикладу, сьогодні ми вже маємо наукові дослідження, які починають стверджувати, що хромосома Y трактується як чисто генетична дисфункція, яка розвиває жіночий організм у вигляді мужчини (хромосома Y немов би недосконала хромосома Х).
Негативне висвітлення чоловічості можна побачити на прикладі одного випадку в Італії. Коли відоме італійське онлайн-видання «Модерна жінка» разом з фотографом Олівєро Тоскані (Oliviero Toscani) розробили проект «Проти насилля над жінками». Подивіться уважно на цей плакат. Яке його основне повідомлення? Хто, на вашу думку, є катом? Маріо, Анна?
Основне повідомлення цього проекту: чоловічість – це щось небезпечне.
Які ж наслідки негативного висвітлення чоловічості?
За словами Маркезіні, чоловік почав вірити у цю діалектику між статями, в якій йому випадає негативна роль. Чоловік практично просить сьогодні вибачення у жінок та суспільства за те, що народився чоловіком…
Читаючи ці слова, мимоволі хочеться попросити вибачення у жінок: «Жінки, вибачте нас, що ми є чоловіками. Бо у нас є тенденція бути катами, неакуратними, вульгарними…». Відтак, коли ми починаємо говорити, що чоловік – це голова сім'ї, лідер, то чи готові ви довірити лідерство небезпечній, вульгарній, неакуратній особі? Чоловічість сьогодні висвітлюється як щось негативне, недосконале.
Чи є ще в цьому світі якась функція, яка б виправдовувала присутність чоловіка у суспільстві? Так, репродуктивна! Але і тут ми не можемо бути на 100% впевненими. Один британський професор Карім Нейєрнія (Karim Nayernia) у своїй науковій статті висунув теорію про можливість отримати сперму із жіночого спинного мозку.
Варто наголосити увагу і на тому, що чоловік сьогодні знаходиться у пошуку нової чоловічої іпостасі, яка б задовільняла апетити феміністичного суспільства. На думку Роберто Маркезіні, чоловік витворив свій новий тип:
«Чоловік шукає сьогодні своєї нової іпостасі, яка б принаймні була толерована з боку феміністичного суспільства. Для цього чоловік «має бути уважнішим до сентиментів, аніж до об'єктивної раціональності. Трохи як плюшевий ведмедик, інертний, пасивний і тому безпечний».
Яким є, на вашу думку, цей новий тип сучасного чоловіка?
Сьогодні у сучасному суспільстві витворюється новий тип чоловіка (метросексуала), який уподібнюється до жінки. І негативний фемінізм, ніби звертається до нас: «Чоловіче, хочеш існувати? Добре, але трохи підкорегуй себе». Як виглядає метросексуал? Дуже акуратно, правда? Це чоловіки, які за своїм зовнішнім виглядом уподібнилися до жінок, вони витрачають багато часу і грошей на свій зовнішній вигляд, відвідують салони краси і ретельно слідкують за модою. Вони розвивають у собі надзвичайну чуйність, емоційність та слабкість. Однак, чи розуміють сьогодні більшість хлопців, що вони несвідомо реалізовують певну ідеологію? Очевидно, що ні! Я не маю на увазі, коли говорю про метросексуала, що чоловік має бути неакуратним, але ж є певні рамки у всьому.
Як щодо українського контексту кризи чоловічості?
Це стало особливо відчутним у минулому столітті. Ми пережили дві Світові війни, Голодомор, комуністичний режим. І як наслідок, це призвело до катастрофічного браку належного прикладу чоловічої ідентичності в сім'ях. Велика частина чоловічого населення вимерла у війнах, Голодоморі, а комуністичний режим поставив собі за мету знищити українську сім'ю. Як наслідок, більшість сімей залишилась без чоловіків, діти зростали без доброго прикладу батька.
А що це означає? Як формується наша ідентичність?
Є два аспекти – фізіологічний і фізіономічний. Хлопчик, народившись, має в собі весь фізіологічно потенційний ресурс, щоб стати чоловіком, натомість, фізіономічний аспект – тобто набрати рис цієї чоловічості, реалізовується у вихованні, культурі, суспільстві. Господь зробив так, що якщо хлопчик зростає біля доброго тата, то ця ініціація виховання хлопчика, прийняття цієї фізіономії приходить у природній спосіб.
Хлопчик, який зростає в повноцінній сім’ї, уподібнюючись до свого батька, бачачи певні способи поведінки, виховує у собі чоловіка. І інколи тато допускає величезну помилку, коли часто повторює своєму синові «ти як твоя мама». На думку о. Тараса, тато своїми словами несвідомо «ламає хребет синові». Тато – це той, хто повинен сформувати цей хребет – постійно говорити своєму синові «ти в мене мужній, ти в мене чоловік, ти молодець». І хлопець, який зростає біля такого тата, має величезний потенціал зреалізувати своє покликання – бути чоловіком.
Історично так склалось, що в Україні через війни, хлопчики зростали без батька, біля мами, бабусі. Вони не мали біля кого виховуватися, як чоловіки, а відтак, створивши свої сім'ї – вони, на жаль, не знають, як це «бути чоловіком у своїй сім’ї». Вони не бачили ніколи, як має поводитись чоловік, батько. Так, вони намагаються це віднайти самостійно.
Відомий американський психолог, Джон Елджріч, автор книги «Дорога дикого серця», влучно пише про чоловічу душу, зазначивши, що син без тата, це як дослідник без карти. Звісно, що якщо син виріс без тата, це не вирок. Він може пройти свою ініціацію – стати чоловіком, однак, має самостійно віднайти критерії – карту, за допомогою якої рухатись. На жаль, часто наші чоловіки не віднаходячи цих критеріїв, тікають в анестезію. Сьогодні ми справді маємо проблему з алкоголем, з чоловіками, які не справляються зі своїм внутрішнім, духовним світом. Вони розуміють, що внутрішній їхній ресурс не реалізується і це викликає у них страхи, нерозуміння, виклики, їм складно з цим справитись, а тому розраду вони шукають в іншому.
Де шукати ту універсальну правду про чоловічу природу у суспільстві, яке за словами Бенедикта XVI, дуже часто за кредо свого життя ставить релятивізм? Як в такому суспільстві, яке не визнає універсальної правди, віднайти правду про чоловіка? Яким він має бути? Які критерії реалізації чоловічого покликання?
За словами о. Тараса, віднайдення правди про чоловічу ідентичність можливе шляхом пошуку архетипу («архетип» походить від грец. άρχή – початок і грец. τυπος — тип, образ; прототип, проформа, прообраз, початковий образ, первісна форма для наступних утворень). Тобто пошуку прообразу чоловіка, первісної форми чоловіка. Саме через поняття цього архетипу можна наблизитись до образу, який чоловіки мали б наслідувати. Існує універсальна правда, яка передається через різні архетипи, символи. Наше завдання увійти в це колективне несвідоме (універсальну базу для людства, яка передається із покоління в покоління, як реальність, що не сформувалася на основі суб'єктивного досвіду, але є вродженою), і побачити цю універсальну правду, і через її архетип показати прообраз чоловіка.
Що перше спадає на думку, коли ми апелюємо до християнського середовища? Невже, це Ісус Христос? – «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог» (Мт 1,23).
Чому цим архетипом чоловіка не є Ісус Христос? Тому що Ісус Христос є вищим над архетипом чоловіка. Ісус Христос є вповні Богом. Не можна сказати, що Ісус Христос є архетипом чоловіка і є виключно для наслідування чоловіків – це було б неправдою. Ісус Христос – перший і найвищий приклад наслідування для всіх чоловіків та жінок.
За словами Павла Євдокимова, Христос є універсальним Архетипом людськості, він є другим Адамом, який вміщає в собі все, як перший Адам до народження Єви, який поєднував в собі чоловічість і жіночість без роздільності. Про це говорить і дослідник Клаудіо Джуліодорі, що Христос є Архетип архетипів, на якого усі рівняються і ніхто вповні не може реалізувати.
Хто ж тоді є архетипом, прообразом чоловіка?
За словами Ісуса Христа: «Поправді кажу вам: між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя!» (Від Матвія 11,11). Отже, Іван Хреститель, який серед чималої плеяди різних біблійних персонажів посідає особливе місце, що видно хоча б по кількості церковних свят, які присвячені цьому святому (Зачаття, Різдво, Усікновення голови, Перше, Друге, Третє віднайдення голови, кожний вівторок тижня присвячений Івану Хрестителю…) за словами Павла Євдокімова є архетипом чоловіка.
Які ж три характеристики Івана Хрестителя, які є неодмінними (як умова) шляхами чоловічої природи? «Дружба Молодого», «Той, хто готує дороги Господеві», «Той, хто здобував Царство Небесне силою». Що значать ці характеристики?
«І прийшли до Івана вони та й сказали йому: Учителю, Той, Хто був із тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, ото хрестить і Він, і до Нього всі йдуть. Іван відповів і сказав: людина нічого приймати не може, як їй з неба не дасться. Ви самі мені свідчите, що я говорив: я не Христос, але посланий я перед Ним. Хто має заручену, той молодий. А дружба молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась!» (Ів 3,26-28).
«Дружба Молодого»
З цього уривку ми дізнаємось, що Іван Хреститель говорить про себе, що він не «Молодий», а він є «Дружбою Молодого». Святе Письмо має багато подружніх символів. Так, Алонсо Шукель, досліджуючи ці подружні символи у Святому Письмі, пояснює, що ці слова, де Іван Хреститель описує себе, як «Дружба Молодого» – трактуються у два способи: моральний та контемплятивний.
а) Морально – вияв покори і смирення Предтечі. Християнське визначення покори – це мистецтво знаходитися на своєму місці. Іван Хреститель стоїть в покорі, смиренний, не збирається займати місце «Молодого». Покора – це характеристика, яка є базовою для чоловічого і жіночого архетипу.
«Коли ж усі люди чекали, і в серцях своїх думали всі про Івана, чи то він не Христос» (Лк 3,15).
«Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від взуття Його я негідний» (Ів 1,27).
«Він має рости, я ж маліти» (Ів 3,30). «Така радість моя оце здійснилась!» (Ів 3,28).
«Покора – це мистецтво знаходитися на своєму місці» (П. Євдокімов).
б) Контемплятивно (наголос на першості Бога) – «Кому розв'язати ремінця від взуття Його я негідний…». Колись в юдаїзмі була традиція левірату – якщо брат померлого не хотів одружуватись з його дружиною, щоб дати потомство, то він мусив розв’язати сандалі і їх залишити. Це був символ того, що він не хоче бути «Молодим» – основним, керуючим.
Символ домінування: «І побачив Господь, що він зійшов подивитися. І кликнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав: Мойсею, Мойсею! А той відказав: Ось я! І сказав Він: Не зближайся сюди! Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, земля це свята!» (Вих 3,4-5).
Тобто, Іван Хреститель усвідомлює свою обмеженість, бо він на своєму місці, знає свої обов’язки, розуміє свою обмеженість, а відтак, як «Дружба» залежить від «Молодого» на весіллі, так само Іван Хреститель залежить від Ісуса Христа.
Іван Хреститель приготовляє Молоду для Молодого:
«І, поглянувши на Ісуса, що проходив, Він сказав: Ото Агнець Божий! І почули два учні, як він говорив, та й пішли за Ісусом» (Ів 1,35-37).
«Кожний, хто приходить до Небесного Молодого, і Йому приводить молоду, тобто власну людську природу, у своєму серці має стати другом молодого» (С. Булгаков).
«Така радість моя оце здійснилась!» (Ів 3,28). Талмуд 144б говорить, що «Молодий» може сказати: «приведіть мого дружбу, щоб я міг радіти разом з ним». Проголошуючи себе другом молодого, Предтеча чітко вказує на пріоритет «Молодого», усвідомлюючи свою обмеженість та залежність від Нього.
Усвідомлення своєї обмеженості та залежності від Бога – це перша і базова характеристика, харизма, яка веде чоловіка до реалізації його природи. Тому чоловіки, які хотіли бути «Молодими», а не «Дружбами Молодого» хотіли зробити неможливе: зайняти місце Бога. Праотці Адам і Єва не можуть бути прообразами чоловічості та жіночості, бо вони за обманом диявола хотіли стати як Бог. Розуміти свою обмеженість і залежність від Бога – це не чоловіча слабкість, а перевага. Бо усвідомлення своєї залежності від Бога – це первинний крок до реалізації нашого покликання, як чоловіків.
«Той, хто готує дороги Господеві»
«Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому! Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину! І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!» (Іс 40,3-5).
Всі євангелісти цитують ці слова вказуючи на Предтечу (Мт 3,3; Мк 1,3; Лк 3,4; Ів 1,27). Місія спасіння розпочинається із приходом Предтечі. «Ось Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І швидко прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви. І ангел заповіту, якого жадаєте, ось іде він, говорить Господь Саваот! (Мал 3,1)».
Що означає готувати дороги Господеві? Без чого всемогутній Бог не міг увійти в цей світ? Без покаяння: «Тими ж днями приходить Іван Хреститель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт 3,1-2). Євангелист Матей вживає слово «μετάνοια», яке означає радикальний перегляд власних цінностей та зміну життя.
Єврейське розуміння спасіння: «Він прийшов у світ, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До своїх Він прибув, та свої відцурались Його» (Ів1,10-11). Чому вони його не бачать? Бо не покаялись. Покайтесь, змініть своє бачення Месії. Євреї потребували змінити свої цінності (μετάνοια), щоб прийняти правдивого Спасителя. Тобто, відчистити своє розуміння Бога, Месії, Царства Небесного…. А відтак «готувати дороги Господеві» означає покаятись (метаноя), змінити спосіб мислення, жити у правді та проповідувати правди. А де є правда, там і приходить Бог.
Іван Хреститель, готуючи дорогу для Христа, сам стає живою дорогою для Спасителя. «Перший чоловік після гріхопадіння готовий до спасіння, зрілий до Царства Небесного, розкаяний у грісі Адама» (С. Булгаков).
Предтеча закликає до життя у правді: «А люди питали його й говорили: Що ж нам робити? І сказав він у відповідь їм: у кого дві сорочці, нехай дасть немаючому; а хто має поживу, нехай робить так само. І приходили й митники, щоб хреститись від нього, і питали його: учителю, що ми маємо робити? А він їм казав: Не стягайте нічого над те, що вам звелено. Питали ж його й вояки й говорили: а нам що робити? І він їм відповів: нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю» (Лк 3,10-14).
Нове життя, яке відкривається у покаянні – це життя у правді. Кожен чоловік покликаний вирівнювати дороги Господеві, тобто жити в правді, проповідувати правду. Чоловік, який віддаляється від правди, губить і свою природу.
«Той, хто здобував Царство Небесне силою»
Пам’ятаєте слова: «Від днів же Івана Хрестителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, здобувають його» (Мт 11,12)?
З приходом Івана Хрестителя настає новий порядок речей, який зустрічає у цьому світі опозицію (Йоана кидають у в'язницю… Христа переслідують…). Боже Царство зустрічає опозицію у цьому світі, але не зважаючи на це, все ж входить у світ. Оскільки, є люди, які силою здобувають його. Чоловіки, ми по своїй природі створені до боротьби. Бути чоловіком є трохи небезпечно, бо часами треба ставити під небезпеку навіть своє життя, але не просто так, а заради конкретної цілі – відстоювання правди.
«Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности» (Еф 6,13-15).
«Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську» (Фл 1,27).
«Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам: переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю Божім» (От 2,7).
Боротьба – невіддільна (частина/ознака) складова релігійного життя, загальна боротьба в духовному світі, відстоювання життя. Жити правдою, проповідувати правду та відстоювати правду. Боротьба ж потребує однієї риси – мужності.
Мужність – це перше і основне покликання чоловіка
«Хто осмислено спрямовується заради добра в небезпеку і не боїться її, той мужній, і в цьому мужність… Це єдино гідний спосіб поведінки в бою» (Арістотель).
Есенція чоловічої ідентичності знаходиться у чесноті мужності. За словами Маркезіні, криза мужності для чоловіка є рівно ж кризою ідентичності. Чоловік більше не знає, ким він є, яким повинен бути, чи яким його хочуть бачити інші. Він пробує задовольнити усіх, але це не функціонує, здається, що ніхто незадоволений ним. І це змушує його страждати. Грецьке слово «ἀνδρεία» є спільнокореневим зі словом «чоловік» – мужність і мужчина. В італійській мові virilità? (мужність) означає вповні реалізований чоловік.
«Воїн-чоловік на полі битви є атлет і солдат Христовий» (П. Євдокімов).
«Кожний чоловік є воїном з народження. Це тому, що він сотворений на образ Божий, який є Великим Воїном. Як батько так і син. Це також тому, що важливою місією чоловіка на землі є разом із Великим Воїном іти у боротьбу для подолання зла» (Джон Елдрідж).
Мужній чоловік – це автентичний чоловік, вповні розвинутий, який ризикує власним життям у боротьбі проти зла. Отже, Чоловік це:
1. «Друг Молодого» – той, хто усвідомлює свою обмеженість та залежність від Бога;
2. Той, хто вирівнює дороги Господеві – живе правдою і проповідує правду;
3. Той, хто застосовує силу для здобуття Царства Небесного – використовує всю свою силу для проповідування цієї правди.
Ці три основні кроки ведуть до реалізації чоловічої мужності. Яскравими прикладами вповні зреалізованих чоловіків є, наприклад, Махатма Ганді, який мужньо йшов у небезпеку, відстоюючи правду; Йосип Сліпий, який не зрікся правди і відстоював її; Омелян Ковч, який віддав своє життя, рівно ж відстоюючи правду. Всі ці люди молилися, тобто, усвідомлювали свою обмеженість і залежність від Бога, вони жили правдою, проповідували та захищали правду ціною навіть власного життя. Це були мужні чоловіки. Пам'ятаєте фільм про гладіатора Максимуса? Як режисер представляє цього чоловіка? Максімус молиться, тобто усвідомлює свою обмеженість та залежність від вишніх сил, він відданий народу Римської імперії, тобто живе правдою, бореться проти несправедливості та підступу сина імператора, тобто, відстоює правду. Навіть на прикладі цього фільму чітко можна побачити присутність трьох харизм чоловіка, які ведуть до реалізації його природи. Це ще раз свідчення того, що є певна універсальна правда про чоловіків, яка відчитується в різних контекстах, і через різні символи вона передається з покоління в покоління.
Чоловіки, нехай Іван Хреститель в небі за нас заступається, подає нам цю мудрість, щоб нам ніколи не забракло мужності. Жінки, допомагайте чоловікам здійснювати це покликання. Так, це не просто, і часами небезпечно, але іншого шляху для чоловіка – немає.
Записала та розшифрувала текст: Ірина Мацькова
Фото та цитати надані доповідачем.
Автор: о.Тарас Бабій
