Нам потрібна мудра рука Божа, яка лікує і втішає, зцілює і гладить. І яка виливає ліки милосердя на криваві рани. Таку думку висловив Ґуалтьєро Бассетті — італійський священик, архиєпископ Перуджі від 2009 року, якого Папа Франциск 22 лютого 2014 року іменував кардиналом.
«Мені здається, що з публічних дебатів, а також із різних особистих зустрічей із вірними виразно випливає запитання, яке постійно повертається: чого можна сподіватися після Синоду, присвяченого сім’ї та Ювілеєві Милосердя? Відповідь проста й завжди така сама: ми чекаємо не партійного конгресу чи спортивних змагань, де просто необхідно сподіватися, що хтось виграє (вибори чи змагання).
Ми натомість, із «правою вірою й міцною надією», як сказав Франциск, коли молився перед Розп’яттям, очікуємо, що дія Святого Духа надихатиме і Синодальних Отців у їхньому пастирському розпізнаванні на цьому «спільному шляху», яким є Синод, і всіх людей доброї волі у цей Рік благодаті.
Це також і тому, що питання, яке слід собі поставити, є інакше: які плоди принесе у житті кожної людини (не тільки в житті Церкви) це виняткове зіставлення Синоду, присвяченого сім’ї, та Ювілею Милосердя? Також і в цьому разі відповідь буде надзвичайно проста: плоди діяння милосердя будуть видимі конкретним чином, вони не залишаться виключно безформним прикликанням якогось ідеалу.
Тому що немає нічого, що більше би дивувало й додавало потіхи, ніж дотик милосердя Бога. Наприклад, через Таїнство Сповіді. Уділена всім священикам на Ювілейний Рік влада «розрішати з гріха аборту тих, хто його допустився та зі скрушеним серцем просить про прощення», це дуже значущий момент, у якому відбивається тисячолітня мудрість Церкви.
Стосовно цього уповноваження з боку Папи Франциска деякі монахині написали до мене листи, сповнені радості, виражаючи в них своє зворушення. Я бо пізнав жінок, які плакали впродовж цілого життя. Одна жінка розповідала мені, вона вже у небі, мати чотирьох дітей, — що в часи великої бідності вона з огляду на свою сім’ю перервала дві вагітності, але щодня, щомиті думала з докорами совісті про ці два створіннячка.
Зустрів я й інших жінок, які через неосвіченість вважали, що з легалізацією абортів державою уже немає гріха, а отже, що аборти набули «права» також і релігійно. І ще я зустрів дуже молодих жінок, які зі сльозами розповідали мені, що були примушені до аборту своїм «товаришем життя», які пізніше їх покинули у болю й стражданні.
Ці драматичні факти прошивають нутро людини, немов гострий меч. Аби усунути цей меч, який влучив поміж серцем і душею жінки, виявляється замало людської сили, але доконечна є мура рука Бога. Рука, яка лікує і втішає, яка зцілює і гладить. І яка виливає ліки милосердя на криваві рани.
Головний обов’язок кожної жінки й кожного чоловіка, отже, — зайняти правильну позицію, аби ці ліки прийняти і не противитися їм через свої усталені й застарілі мисленнєві схеми, з егоїзмами, закамуфльованими під добрі наміри, і з правдою, яку інколи плутають з власною думкою.
У кінцевому підсумку потреба сенсу, якої люди зазнають в усі часи, становить джерело динамізму милосердя. Тільки той, хто відкривається, може побачити й оцінити його красу.»
Джерело: CREDO
