Часто чую від матерів, що одну дитину важче виховати, ніж трьох. Мабуть у цих словах дійсно є доля правди. Адже батьки не роблять тих помилок, які були з першою дитиною. Коли народжується третя дитина, з нею все стає легко. З нагоди Міжнародного дня сім’ї журналістка Правди іф. поспілкувалася з батьками, котрі виховують трьох і більше дітей. Як живеться великим родинам читайте у нашому матеріалі.
Ілона Мурзова, директор БО БФ «Платформа соціальних інновацій «Трансформація», організатор Фестивалю особистісного розвитку «Арт-Практик» та інших івентів. Мама 5-х дітей.
У нас 5 дітей, разом ми 7-я. Дані – в серпні 20 років, Кароліні – 15, Далілі та Домініці- по 9 років, а Даниїлу- в грудні було 3 рочки. Якщо говорити про побут, то у нас система тижневого чергування (Дана вже не чергує, а Данік ще не чергує), в обов’язки входить: помити посуд та підлогу і застелити ліжко. Для всіх діє домовленість – класти речі на свої місця, для тих хто забув ввели штрафні присідання (від 10 до 50 раз). Ще є можливість заробити – оголошую справу(розвішати прання, помити сходи і тд.) пропоную грошовий бонус (5-10 грн), між тими хто бажає кидаємо монетку. Дана коли має можливість може щось приготувати, також разом їздимо в магазин, сумки розбирають, до речі, переважно діти. У вільний час любимо разом дивитись фільми, грати в УНО, діти гуляють з друзями, можуть брати зі собою братика, чим вже допомагають мені. Якщо говорити про плюси та мінуси багатодітності, то є декілька моментів. З мінусів: плануючи відпочинок нам не просто підібрати варіанти і в такі моменти ми думаємо: «Треба більше заробляти, а не менше витрачати», в гості нас запрошувати родиною – це не так просто для наших друзів, можливо є ще так звані «мінуси», але я намагаюсь сприймати все в позитиві. З плюсів: в нас є «пільги багатодітних» (хоча діють вони частково та відносно) – все інше, певно не залежить від кількості дітей, а просто від сприйняття і вибору, як до цього ставитись. Враховуючи той факт, що у мене 5 дітей і їхнє виховання справа не легка, в мене відсутнє відчуття особливості, більше того в нас діти самостійні, збираємо тільки меншого, тому в цьому форматі ми як батьки 1 дитини. Звичайно, можу бути втомленою і відчуття, що ти постійно щось робиш, а того і не видно буває, але думаю, то відчувають і батьки 1-2 діток. У вихованні молодшої нам діти допомагають – це правда, а ще батьки чоловіка, дуже вдячна їм за це. Мрію, що між дітьми будуть дружні та підтримуючі стосунки. Держава менше допомагає чим могла б – не всі пільги реально отримати, але деколи можливо, наприклад ми зробили пластинку Домініці безоплатно, Дана вчиться в університеті на державному(якщо 5 та більше дітей – це передбачено на законодавчому рівні), проїзд (хоча ми рідко цим користуємось), навіть декілька разів отримували ліки безкоштотно (але там така довга процедура та відсутнє фінансування, що користуватись нею проблематично).
Христина Осташ, перебуває в декретній відпустці, активно займається авторським розписом посуду, мама 3-х дітей.
В нашій сімї троє дітей: Юрко – 11 років, Марко – 6 років і Євка – 2 роки. Зазвичай, Юра приходить зі школи обідає і одразу сідає за навчання, буває я бачу, що дитина втомилася, ми перериваємо цей важливий процес і всією сім’єю йдемо на кілька годин на прогулянку. Коли повертаємось, хтось із батьків готує вечерю а хтось з дітками доробляє уроки. Плюси багатодітності: це щастя помножене на кількість дітлахів, діти ростуть і розвиваються в великій сім’ї, це ніби маленьке суспільство, де вони з пелюшок вчаться взаємодіяти допомагати один одному, відстоювати і відвойовувати своє. Їм ніколи не сумно, вони дуже згуртовані, завжди розуміють, що є хтось, хто так само в рівних умовах перед світом, батьками, бабусями і дідусями. Це в першу чергу розуміння один одного, вміння діяти в команді і велике тренування один одного до справжнього дорослого життя. З мінусів мені важко сказати. Це стосується мабуть лише батьків, це просто банальна фізична втома і велика сім’я трішки вимагає все ж більших матеріальних затрат, а звідси і фізичних зусиль. Насправді це дрібниці, мені просто бракує особистого психолога і ще зо 15 годинок в добі. Мені дуже допомагає чоловік. Ми з ним абсолютно в рівних умовах займаємося дітьми, кухнею і роботою, просто по черзі. Наприклад , я художник, не змогла покинути улюбленого заняття і цілковито та глибоко поринути в декрет мені не вийшло, тому часто я працюю вночі, відповідно, зранку сплю. Тож весь тягар зібрати двох дітей в садочок і школу лягає на татка, він в нас справді супергерой. Хоча хлопців збирати не важко, важко заставити їх нормально поснідати і перевірити їм рюкзаки, бо часто там не вистачає важливих речей: ручки чи робочих зошитів. Все одно мені здається, що на кілька годин пізніше я витрачаю втроє більше часу щоб вивести двохрічну Єву в пісочницю. Фраза, що молодшу дитину виховують старші не про нас. У нашій сім’ї Євку точно не виховують старші дітки, в мене навпаки таке відчуття ніби ми з чоловіком саме їй зараз вливаємо весь концентрат уваги , турботи і зусиль. Хоча любов у рівних позиціях ділимо на трьох. Єва дуже цікава хлопцям, а особливо хлопці дуже цікаві саме їй. Вона швидко їх втомлює і виводить з рівноваги, тому особливо покладатися на допомогу старших дітлахів я не можу. Це швидше звучить якось так: «Юра, включи Єві мультфільми , хай мама голову помиє», а в результаті за дві з половиною хвилини, мама з нашампуненою головою знімає Єву з кухонного стола, бо хлопці самі «завтикали» в мультик і не помітили, що найменше шило підступно зникло (сміється). Але це весело, з таких моментів складається наше життя. З допомогою від держави є свої нюанси. Ми не отримуємо нічого. Ну окрім одноразової виплати на дитину при народженні. Ще у нас є пільги 50% на оплату комунальних послуг, ще 50% знижка на оплату послуг садочка для середнього сина, і безкоштовне харчування старшого сина в школі( але про це ми дізналися всього 2 місяці назад, досі платили).
Людмила Лучин-Микулець, перебуває в декретній відпустці, виготовляє композиції з їстівної продукції: солодкі букети та подарунки з різних напоїв. Мама 3-х донечок.
У нашій сім’ї три дівчинки :11 років, 4 роки та 2 роки. У побуті мені допомагає чоловік. Мені пощастило, він дуже смачно готує і блискуча, глянцева поверхня – це його фішка. Я ж в свою чергу займаюсь дозвіллям і навчанням дітей, звісно хатні справи ніхто не відміняв і наразі своє хоббі перетворила на достойний заробіток. У багатодітній сім’ї я не бачу мінусів, є тільки плюси. Перш за все дівчаткам не сумно. Менші завжди разом граються, старша допомагає деколи приглянути за меншими. Ми не супергерої, просто насолоджуємось тим, що маємо. Буває важко звісно, особливо коли чоловік їздив в АТО чи у відрядження, але коли ми разом, то все набагато легше і не помітно якихось труднощів. Навіть враховуючи різницю між старшою донею і молодшими дівчатами, я не заставляю старшу няньчити малечу. Коли хочуть тоді й граються, окрім екстренних випадків, коли просто треба пригледіти на кілька хвилин. Кожна дитина повинна займатись своїми улюбленими речами, а не слугувати батькам. Що стосується допомоги від держави, то регулярних виплат чи чогось подібного немає. Від держави ми мали лише посвідчення старшій дитині для безкоштовно проїзду в громадському транспорті, яке зараз не має ніякої вартості без карти франківця.
Йордана Дранчук, мама 3-х дітей.
У нашій сім’ї троє дітей: 11 років, 10 років та 3 роки. Побут у нас максимально автоматизований, дуже допомагає чоловік і діти. Якщо говорити про плюси та мінуси великої сім’ї, то плюсів є багато, перш за все це відчуття повної сім’ї, завжди емоційно, весело та усі щасливі. Мінус лише один – у нас завжди шумно. Виховувати більше ніж одну дитину не так і важко, ніхто з батьків не є героями. Ти ростеш як багатодітний батько разом з дітьми. Тобто вони тобі в один день на голову не звалилися, а народились і ти ними займаєшся від народження, тому все природньо, жодного геройства. Щодо зборів, то всі мої діти дуже самостійні. Найстарший будить мене перед виходом до гімназії і приносить каву в ліжко. У нас молодшу дитину виховують всі, навіть старші діти. Виховання – це процес наслідування перш за все. Це обмін інформацією, досвідом, звісно все відбувається від старших до менших, це природньо. Старші за бажанням можуть допомогти, але це не їх обов’язок, а наш, тому все тільки добровільно. Ми дуже раді, що ініціативи, особливо у середущого Богодара так багато. Я повністю з перших місяців довіряла купання Августина (найменшого) середущому Богодару ( йому тоді було 6 років), переодягання в підгузники, тощо. Це було бажання старшого брата, вони досі «не розлий вода». Щодо допомоги від держави, то ми на неї ніколи не чекали. Обоє з чоловіком працюємо і на державу не розраховуємо. Жодних соціальних програм не маємо, окрім безщкоштовного проїзду дітям у транспорті, зменшену оплату за садок і харчування у школі. Зрештою, держава – це ми, нічого незвичайного в багатодітності не бачу, сім’я – це те місце де всім завжди весело. Найважче з першою дитиною. Знаю, що кажу, бо я мала і одну дитину, і другу, і третю. Скажу тільки одне, що встигаю все, і працювати на основній роботі, і займатись творчістю в плані музики, і професійно займатись фотографією, доглядати за собою і цікаво проводити час із дітьми, друзями, батьками.
Єдине, що я не можу зрозуміти, чому люди думають, що багатодітні сім’ї бідні, нещасні, а діти чимось обділені. Це зовсім не так, принаймні в моєму оточенні. Навпаки, народження кожної дитини стимулює твій розвиток, як професійний, так і особистісний, і сприяє ще більшому покращенню умов життя. Минулого тижня в мене був цікавий діалог з мамою із садочка куди ходить найменший син. Одна мама попросила мене, щоб я не давала дитині із собою іграшки в садок. Я сказала, що це мабуть не можливо. Тоді вона відповіла, що у них тільки одна дитина, а у мене багато, відповідно у них більше можливостей купити дитині класні іграшки. Я спитала звідки вона може знати про мої можливості і пішла. Ми з чоловіком довго над тим сміялися, але насправді це не смішно.
Юрій Прилепський, священик. Батько 3-х донечок.
В нашій сім’ї три дівчинки: Марія – 6 років, Вероніка – скоро нам 3 роки і наймолодша Єлизавета, їй нещодавно минув рочок. Побут в родині налагоджуємо просто, все якось по ходу. Немає далекоглядних планів чи розписаних справ, так є речі першочергові, а є другорядні. Вчитися так вчитися, гратися так гратися. Все вирішуємо поступово. Наша сім’я – це своєрідна команда. Плюси в тому, що ми разом, нас багато, ми живемо так як говориться в одному гаслі: «Один за всіх і всі за одного». Завжди є допомога від старших до молодших. Мінуси хіба в тому, що хотілося б більше мати вільного часу і менше відповідальності. Втім, якщо чесно то зараз вже й по-іншому собі життя не уявляється. Звичайно, буває складно: школа, садок, ранкові вставання, одягання – це все стомлює, виснажує, забирає багато сил та енергії. Однак я не відчуваю себе героєм. Краще про це спитати в мого друга в якого є 11 дітей. Для мене він дійсно супергерой. Щодо виховання молодшої, то частково допомагають старші. Але діти є діти і ними вони хочуть бути завжди. Правда, що молодші наслідують старших, однаково як в добрих справах, так і в поганих вчинках. Тому треба працювати і над собою, і для своєї сім’ї. Адже від держави допомоги великої немає. Ту допомогу, яку надають багатодітним сім’ям – це справді мізер. Якщо б на неї чекав то б нікуди не дійшов. Однак треба вміти дякувати Богу за все, довіряти Йому та самому багато працювати і все вийде.
Чомусь у нашому суспільстві існує стереотип, що багатодітна родина у більшості живе не благополучно. Дійсно, троє і більше дітей – чимале навантаження на батьків. Але багатодітна сім’я – не означає малозабезпечена. Зараз відповідальні батьки прикладають максимум зусиль для того, щоб діти розвивалися. Чимало сімей створюють успішний бізнес, в якому задіяні усі діти. Цих п’ять історій, це лише маленька частина із життя кожної сім’ї. І таких сімей в Україні дуже багато. Батьки народжують дітей, дбають про їхнє сьогодення і майбутнє, нам залишається тільки сподіватися, що керівництво держави буде краще дбати про багатодітні родити.
Марія Франчук
