У дослідженні американського соціолога Ніколаса Вольфінгера важливу роль зіграв соціолог Пол Амато з Пенсильванського Університету (США). За словами Ніколаса, перші десять років своєї наукової кар’єри він присвятив вивченню явища розлучення, його наслідків та тенденцій схильності до розлучення у сім’ях різних поколінь. Підсумком цієї роботи стала книжка Ніколаса – Understanding the Divorce Cycle: The Children of Divorce in Their Own Marriages, 2005 року. Пропонуємо вам ознайомитись з результатами досліджень Ніколаса Вольфінгера. Далі подаємо переклад його статті "New Research on the Intergenerational Transmission of Divorce".
Коли я починав своє дослідження, Пол Амато вже був відомий як експерт з вивчення наслідків проживання дітей з розлученими батьками. Він писав про передачу досвіду розлучення між поколіннями приблизно в той же час, коли я готував і публікував численні статті на цю ж тему у наукових журналах. Його дві найважливіші статті (Explaining the Intergenerational Transmission of Divorce, The Transmission of Marital Instability Across Generations: Relationship Skills or Commitment to Marriage?) значно поглибили моє розуміння того, чому досвід зростання у розведеній сім’ї має серйозний вплив на майбутню сімейну поведінку дітей. Я у моїй книжці докладно аналізую обидві ці статті.
Враховуючи наш спільний дослідницький інтерес, мені було приємно дізнатись, що Пол Амато продовжує вивчати передачу досвіду розлучення між поколіннями (не кажучи про те, що Пол офіційно звільнився і вже кілька років живе на пенсії), інформація зі статті в журналі Journalof Marriage and Family. Пол і його співавторка Сара Паттерсон, аспірантка Пенсильванського університету, у тій статті згадують про давніші дослідження і подають нові дані на тему розлучення та його наслідків, про що я також писав у науковій статті, опублікованій в 2000 році у журналі Journal of Family Issues. Нове наукове дослідження Пола Амато об’єднує вже усталені в науковій літературі уявлення про розлучення разом з недостатньо ще вивченими, але життєво важливими даними про шаблонну поведінку дорослих дітей розлучених батьків у романтичних стосунках.
Усталеною є точка зору, що кожна зміна структури сім’ї, яку переживає дитина у власній сім’ї або родині, в сукупності збільшує ймовірність негативних наслідків для тієї дитини. Розлучення батьків – це одна із змін, а укладення повторного шлюбу – це ще інша. Якщо повторний шлюб закінчиться невдачею, то дитина у такій ситуації зазнає аж три зміни у структурі сім’ї.
Моя наукова праця ілюструє це, хоча найвідомішою статтею про дану закономірність є, мабуть, стаття Лоуренса Ву, соціолога Нью-Йоркського університету (США) за 1993 рік. Обидві наукові праці – Лоуренса Ву і моя – доводять закономірність, що простий підрахунок кількості змін у структурі сім’ї, які переживає дитина, є найкращим емпіричним методом оцінки того, як структура сім'ї походження дитини, в кінцевому підсумку, впливає на поведінку дитини.
Так, я хочу сказати кілька слів з приводу задуму нового наукового дослідження Пола Амато. Він вирішив, що слід враховувати важкі сімейні втрати як одну із змін структури сім’ї, у той час як я у своїй праці не беру до уваги смерть батьків. Чому я не враховую цього? Численні наукові дослідження довели, що смерть у порівнянні з розлученням несе мінімальні наслідки для подальшої сімейної поведінки дітей. Пол і його співавторка згадують лише одне дослідження на підтримку свого рішення, коли переважаюча низка досліджень, про які я згадую у своїй книзі за 2005 рік, підтверджує мій вибір. Також зроблений мною аналіз даних двох різних загальнонаціональних досліджень показав, що сімейні втрати не мають значного впливу на ситуацію дітей, коли вони у дорослому віці влаштовують своє сімейне життя. Зрештою, це не має великого значення, якщо врахувати що доросла молодь шлюбного віку сьогодні доволі рідко переживає у підлітковому віці досвід смерті одного з батьків.
Взявши це до уваги, важливо зрозуміти, які недостатньо вивчені аспекти сімейних відносин Пол і Сара вивчають? Разом з моєю науковою статтею за 2000 рік у журналі Journal of FamilyIssues їх нове дослідження – це одинокі дослідження усього життєвого циклу розлучення і його впливу на траєкторію відносин, що бере до уваги не лише перший шлюб. Іншими словами, це нове дослідження вивчає наявність особливих типів поведінки дорослих, які в дитинстві пережили досвід розлучення батьків, у контексті їх романтичних відносин. З цією метою вчені підраховують кількість союзів сімейного типу за участі тієї самої особи – шлюбів або пар вільного співжиття – що розпались (Пол і Сара, а також і я, не брали до уваги поведінку у період побачення, оскільки ці зв’язки важко точно окреслити і обрахувати).
Їх результати співпали з моїми. Я розповів про це у інтерв’ю для агенства MPR News (США)у 2009 році, сказавши, зокрема, наступне: «якщо підліток переживає сімейні відносини як тимчасові, то у дорослому віці він буде поводитись так само».
Проаналізувавши найновіші дані, Пол Амато робить висновок, що пережитий у дитинстві досвід кожного наступного розриву стосунків між батьками аж до досягнення дорослого віку збільшує шанси розриву стосунків у вже дорослих дітей на 16%. Цей результат враховує численні потенційні фактори впливу, такі як: вік на момент укладання шлюбу, релігійність, освіту й різні батьківські характеристики.
Як показує нижчеподана таблиця, пережитий у дитинстві досвід змін у структурі власної сім’ї збільшує шанси розпаду сімейних (або романтичних) відносин та більшої кількості утворених стосунків у дорослому житті.
Примітка: Обсяг вибірки 6784 осіб. Дані про розпад відносин у дорослих, які у дитинстві пережили досвід розлучення батьків. Перша колонка – це дані кількості розпадів відносин у сім’ях батьків. Друга колонка – це дані будь-яких розпадів відносин та розлучень у сім’ях дорослих дітей тих же батьків. Дані Національного дослідження здоров’я підлітків за увесь період дорослішання, загальнонаціональний зріз. Джерело: Amato, Paul R. & Sarah E. Patterson, “The Intergenerational Transmission of Union Instability in Early Adulthood,” Journal of Marriage and Family.
Важливість цього результату полягає у його відповідності реальній ситуації з шлюбами і партнерствами вільного співжиття тих, які у дитинстві пережили досвід розпаду відносин. Левова частка досліджень про повний цикл розлучення бере до уваги лише шлюб, хоча це нове дослідження каже, що 79% випадків розпаду відносин припадає на пари вільного співжиття, а не на зареєстровані шлюби. Це на користь моєї точки зору, що слід брати до уваги всі види відносин сімейного типу, а не лише шлюби. Більш ранні дослідження є обмежені під оглядом даних, які вивчали, однак сьогодні це не є виправданням.
Все ж, важливо бачити й розуміти відмінності між шлюбом і безшлюбним співжиттям. Бред Вілкокс та я у нашій останній книзі Soul Mates: Religion, Sex, Love, and Marriage Among African Americans and Latinos говоримо про ці значні відмінності.
Більшість пар безшлюбного співжиття розпадається. Пара або пов’язує себе узами шлюбу або вирішує розійтись впродовж доволі короткого часу. Також пари, які живуть на віру – менш щасливі у своїх відносинах. Очевидно, це не поширюється на усі пари безшлюбного співжиття, бо є пари, які так само щасливі, як і їх однолітки у шлюбі, і які разом живуть протягом десятиліть. Але такі пари – частіше виняток, ніж норма.
Демографічні дані про пари безшлюбного співжиття теж відрізняються. Існує більша ймовірність того, що молоді дорослі особи, менш релігійні особи і люди з низьким рівнем освіти житимуть у стосунках безшлюбного співжиття, ніж у шлюбі. Також безшлюбне співжиття особливо поширене серед людей, які походять з розлучених сімей, або серед тих, які вже встигли розлучитись.
Пол і Сара зауважили, що ті ж самі чинники віщують і розлучення, і безшлюбне співжиття. Однак їх не варто порівнювати між собою, оскільки безшлюбне співжиття – це стан життя, а розлучення – це зміна життєвого стану. Легше порівнювати розлучення з розпадом відносин безшлюбного співжиття, хоча і тут дані доволі змішані. Так, набагато легше спрогнозувати розлучення, ніж розпад пари безшлюбного співжиття. Як я зауважую у праці Understanding the Divorce Cycle: The Children of Divorce in Their Own Marriages, більшість найсильніших провісників (факторів) розлучення не допоможуть передбачити можливий розпад відносин безшлюбного співжиття.
Усі ці факти говорять про те, що Пол аналізував розлучення і розпад безшлюбного співжиття як разом, так і окремо, шукаючи відповіді на питання: Чи зміни у структурі сім’ї однаково впливають на стабільність подружніх і безшлюбних відносин? Зроблене мною дослідження доводить, що зміни у структурі сім’ї (у період дитинства) мають значний вплив на стабільність майбутніх подружніх відносин, і водночас спричинюють мінімальний вплив на явище розпаду відносин безшлюбного співжиття.
Інший результат нещодавнього дослідження Пола, здається, вступає у протиріччя з результатами його ранніх робіт. Нове дослідження доводить, що зростання особи у стабільній, однак нещасливій сім’ї збільшує шанси змін у структурі майбутньої сім’ї вже дорослої особи на 22 %. Однак у іншій статті за 2001 рік Пол у співавторстві з Дінел Ді-Буре каже, що сумнівно стабільні сім’ї, які все ж не розпались, дали значно нижчі показники розлучень у сім’ях вже їхніх дітей.
Діти вчаться уникати неблагополучний шлюб — і це пояснює, чому діти, які пережили досвід розлучення батьків, з непропорційною ймовірністю також вирішують розлучитись (вони не навчились триматися разом як сім’я, коли потрапляють у складну життєву ситуацію). Важко зрозуміти, чому останні результати Пола відрізняються від тих, що він отримав 15 років тому, що може стати нагодою для плідного аналізу майбутнього наукового дослідження.
Пол Амато нещодавно провів якісне дослідження наслідків спільного виховання дітей розлученими батьками за період останніх трьох десятиліть. Його остання стаття – це свіжий доказ на користь усталеного твердження, що багато хто з дітей в кінцевому підсумку поведуться у відносинах так само, як і їх батьки. У той же час, важливо відзначити, що рідна сім’я (їх походження) не завжди визначає подальшу долю дітей. Відповідно до даних дослідження Пола, майже половина (43%) дорослих, які виховувались у сім’ях з обома батьками, розривають шлюб або відносини безшлюбного співжиття, в той час як більше третини (37%) людей, які пережили у дитинстві досвід кількох змін структури сім’ї, ніколи не розірвуть власні стосунки сімейного типу будучи дорослими. Структура сім’ї власного походження – це лише один з багатьох чинників , що визначають чи особа досягне успіху у майбутніх відносинах сімейного типу.
Інститу родини і подружнього життя
