Я стояла в довгому «хвості» до каси супермаркету з кошиком, повним продуктів, необхідних для канікулярної поїздки, і бездумно вдивлялася в спину дівчини перед собою. Елегантна, худенька, з телефоном біля вуха — така типова 25-річна молодичка, що вийшла за покупками після роботи. Я не звернула б на неї уваги, якби не факт, що її неголосна розмова зачепила тему, яка мене зацікавила і зворушила.
Не можу сказати, що я підслуховувала — розмова йшла у публічному місці, а я стояла просто за тією дівчиною, і неможливо було не чути того, про що вона говорила. А та молода жінка розповідала комусь близькому, як її справи зі свекрухою. Ось так, мимоволі, я стала свідком життєвих проблем, які викликали повільний розпад її подружжя.
Свекруха з її розповіді була типовою властолюбною матір’ю, що так сильно любить свого сина, аж не бачить руйнувань, які вносить у його зв’язок. Вона регулярно перевіряла, що невістка готує на обід (всілякі замовляння піци чи китайської їжі гостро критикувалися). Оскільки мала ключі від їхньої квартири, то відвідувала їх без запрошення, контролюючи «лад і склад», який там панував. Витягала молодого чоловіка на спільні (але без жінки) походи за покупками, мотивуючи це станом свого здоров’я і проблемами з носінням важких торб, а ще й до всього злого переконувала його, що дружина забагато часу присвячує праці (наскільки я зрозуміла, вона працювала медсестрою і графік мала змінний).
Я знаю, що почула тільки одну сторону, але все це звучало не напоказ, так що я замислилася: а якою тещею чи свекрухою стану я сама? Характер у мене нелегкий, я люблю наполягти на своєму і мати контроль над усім. На щастя для старших синів (тих, які вже поговорюють про плановане подружжя), я маю стільки клопотів із молодшими дітьми, що мені залишається небагато часу на те, щоби перейматися проблемами інших. Але що буде далі?
Я почала думати про свої стосунки зі свекрухою (вони тривають уже 25 років), і можу сказати, що це стосунки більш ніж хороші. Ми мешкаємо в будинках, які стоять за 50 метрів один від одного, щодня бачимося, свята проводимо разом. Чи завжди так було? Ні! Спершу в наших стосунках панувала конкуренція за прихильність цього найважливішого мужчини (її сина, мого чоловіка); ситуацію ускладнювало постійне порівнювання, що ми робимо по-своєму і хто робить краще, а також певна фінансова залежність (ми жили як студенти у приміщенні, оплачуваному свекрами).
Я не знаю, як би поточилися справи, якби не позиція мого чоловіка. Він просто визнав мене найважливішою жінкою свого життя, і маму було трохи відсунуто вбік (сьогодні я вже знаю з власного досвіду, що це болісне, але пережити можна). Виявилося, що то Я краще знаю, як опорядити наше — вже самостійне — спільне помешкання, що зготувати на обід, або що випрасувані мною сорочки то не ганьба. Моя свекруха потроху відступила зі своїх позицій, я почулася впевненіше, народились онуки, і життя показало, що можна жити близько, з любов’ю, але окремо.
Звідси мій висновок: хоча ідеальних свекрух і синів не існує, та всього можна навчитися, а взаємна підтримка молодого подружжя приносить відсотки вдалого зв’язку та добрих стосунків із батьками.
А у свій великий червоний блокнот із кулінарними рецептами від мами і бабці я записала:
– Не втручайся у рішення молодого подружжя, навіть якщо ти впевнена, що бачиш, як розв’язати їхні проблеми.
– Не відвідуй їх без запрошення і сама не напрошуйся надто часто.
– Підтримуй фінансово, тільки коли попросять і тільки якщо маєш змогу.
– Не розпитуй про приватні справи та рішення.
– ЗАЙМИСЯ СВОЇМИ СПРАВАМИ. CREDO
