Чи дозволяє Новий Завіт планування сім’ї?

 

1_0_765652ПИТАННЯ: Чи дозволяє Новий Завіт планування сім'ї?

ВІДПОВІДЬ: Біблійні підстави планування сім'ї ми знаходимо насамперед у Старому Завіті, де Бог в словах «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю і володійте нею» (Бут 1,28) висловлює Свою волю, Свій задум щодо людини, перше завдання, дане першим людям. З моменту гріхопадіння людина постійно намагається планувати по-своєму, будувати свої власні плани, що не відповідають задумам Бога, хоча часто видає їх саме за плани Божі, за волю Бога.

З іншого боку, планування саме собою зовсім не означає неодмінного порушення планів Божих. І хоча не всім нашим планам належить здійснитися – якщо вони не відповідають волі Бога або Його допуску, – то планування вносить у наше життя певний порядок. Першоосновою будь-якого порядку, на противагу хаосу, є Бог. Тому приведення нашого життя у відповідність з планами Бога і є тим плануванням, яке прийнятне і необхідне для кожного християнина.

Плідність є даром і метою шлюбу, оскільки подружня любов за своєю суттю прагне до дітородження. Тому всякий подружній акт повинен бути відкритим для передачі життя. Це вчення, що постійно наголошується у науці Церкви, засноване на визнанні нерозривного зв'язку між об'єднуючим і відтворюючим аспектами подружнього акту.

Передаючи життя, подружжя долучаються до творчої могутності і батьківства Бога. Подружжя – ніби співробітники Бога Творця, тому вони повинні виконувати цей обов'язок з людською і християнською відповідальністю, проголошує пастирська конституція «Радість і надія» Другого Ватиканського собору. Планування сім'ї – аспект цієї відповідальності. При наявності обгрунтованих причин подружжя може відкласти час народження своїх дітей. Але вони повинні випробувати себе і переконатися, що таке бажання не було продиктовано егоїстичними мотивами, а є проявом відповідального батьківства. У контексті відповідального батьківства та материнства подружжя може вдаватися до періодичної стриманості або використання неплідних періодів, які визначаються за допомогою самоспостереження. Застосування таких методів – методів т.зв. природного планування сім'ї – не суперечить новозавітній моральності й грунтується на взаємній повазі подружжя, а також на справжній свободі. Однак неприпустимі ніякі дії, які робляться під час або після подружнього акту для того, щоб перешкодити зачаттю або розвитку природних наслідків подружнього акту. Застосування будь-яких видів контрацепції несумісне з християнським вченням про шлюб. Штучне попередження вагітності і природне планування – це вираження абсолютно різного розуміння людини і її сексуальної сфери.

Методи природного планування сім'ї, засновані на визначенні плідних і неплідних днів жіночого циклу, не мають нічого спільного з контрацепцією, тобто навмисним позбавленням подружнього акту його дітородного аспекту. Природне планування відрізняється від контрацепції як намірами, так і використовуваними методами. Намірами – тому що штучна контрацепція має на меті позбавити подружній акт його плідної функції, в той час як природне планування не включає такого наміру. Природні методи жодним чином не порушують задуму Бога, оскільки вони не перешкоджають повній взаємній віддачі подружжя, – чого не відбувається у випадку перерваного акту, механічною або хімічною контрацепцією, коли акт єднання подружжя навмисно спотворюється штучним втручанням, що створює штучне безпліддя подружнього акту. Крім того, контрацепція сприяє тому, що людина і не намагається панувати над власними інстинктами, – тоді як методи розпізнавання плідності і використання неплідних днів для подружнього єднання вчать подружжя поважати ритми одне одного і панувати над своїми бажаннями в ім'я відповідального батьківства.

Однак і при використанні методів розпізнавання плідності можуть бути зловживання. Як писав Папа Іван Павло II, іноді подружжя вдаються до них невиправдано, уникаючи дітонародження чи зводячи його до мінімуму, в той час як стан здоров'я подружньої пари, психологічні, соціальні та економічні умови та інші обставини дозволяють їм мати більшу кількість дітей.

«Чесний спосіб регуляції народжуваності, – пише Павло VI в енцикліці Humanae Vitae, – припускає насамперед, щоб чоловік і дружина твердо дотримувалися справжніх цінностей сімейного життя і щоб вони прагнули домогтися досконалого володіння собою. Панування над інстинктами за допомогою розуму і вільної волі, безсумнівно, вимагає аскетичної практики, щоб чуттєві прояви подружнього життя підпорядковувалися правильному порядку, зокрема, щодо періодичного утримання. Ця дисципліна чистоти далека від нанесення шкоди подружньому життю, більше того, вона надає їй більш високу людську цінність. Хоча це вимагає постійних зусиль, під її благотворним впливом чоловік і дружина повністю розвивають свої особистості, духовно збагачуючись. Така дисципліна приносить плоди спокою та миру в сімейне життя, дозволяючи вирішувати інші проблеми; вона допомагає подружжю бути уважними одне до одного, долаючи егоїзм – ворога справжньої любові, і зміцнює їх почуття відповідальності».

А що можна вважати великою новозавітньою підставою для цієї концепції, як не справжню любов і свободу: любов, що виражає в повній взаємній віддачі себе подругів, і свободу, яка виявляється в самовладанні, у здатності вийти з-під влади власних бажань і інстинктів?

Лікар-гінеколог Джон Біллінгс, що розробив знаменитий «метод овуляції Біллінгса», який після нього був неодноразово удосконалений і став основою для все більш точних методів розпізнавання плідності, у своїй статті «Природне планування сім'ї та контрацепція. У чому різниця?» визначає суть методів природного планування таким чином: «Вони залежать від того факту, що жінки не є плідними протягом більшої частини свого репродуктивного життя. Бог створив жінок так, що їх плідні періоди розділені тривалими періодами неплідності». Ці методи «природні» тому, що вони не передбачають ніякого хімічного або механічного втручання при завершеному подружньому акті.

Отже, головна новозавітня підстава природного планування полягає в тому, що в серці кожної людини вписаний моральний закон, який знаходить повноту і єдність у Христі. Закон – це справа Божественної премудрості та впорядкування розумом. Як ми вже говорили на початку цієї передачі, розум, який уподібнив до Законовчителя – Бога, спонукає нас «планувати», тобто приводити наші хаотичні, порушені гріхопадінням плани, у відповідність з планами Творця. І дітонародження – істотна частина цього задуму, до якого ми також повинні підходити відповідально, не порушуючи при цьому природного порядку. Ще раз повторимо, що мова може йти тільки про природне планування, оскільки штучне регулювання народжуваності суперечить моральному закону і виключає Бога з життя людини: подружня пара ставить себе на Його місце, пригнічуючи природні наслідки подружнього акту, встановленого Богом не тільки для єднання подружжя, але і для продовження роду. Католицький інформаційний оглядач

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *