Ми працюємо разом уже понад десять років, з них одружені — майже два. І нам ще не надокучило дивитися один одному у вічі, дихати в спину і трапезувати за одним столом тричі на день.
Ми — це Христина та Олексій з гурту «Кана». Ми музиканти і вже протягом деякого часу працюємо в сфері музики при Церкві і, здається, непогано собі даємо з цим раду. Наша праця — це цілодобовий творчий процес, вона доволі хаотична, часто залежить від «музи», яка любить прийти посеред ночі, а тому плеєр на кнопці Rec тримаємо практично під подушкою. Наша творчість — це і є наша робота. Вона вимагає постійних подорожей, ночівлі у потягах, автобусах, чужих домівках — це все достатньо виснажує з одного боку, проте з іншого — дарує безмежну радість життя. Ми любимо нашу працю, тим більше вона приносить користь і до неї, що найголовніше, покликав нас Господь, а тому із спокійним серцем оремо свою землю. Ми пишемо власні пісні на прославу Бога і доводимо матеріал до готовності. З ним концертуємо в середньому двічі на місяць, крім цього додаються ще репетиції, реколекції для музикантів та різні похідні творчі події.
Повертаючись до теми роздумів, то в нас усе вийшло, мабуть, навпаки і не так як у людей: свої сімейні відносини ми вже побудували на міцному фундаменті праці, тобто бути в одному колективі ми навчились далеко до появлення ідеї відносин. Щодо переваг спільної праці, то в багатьох пунктах саме вона визначила вектор розвитку нашої сім’ї. Ми чітко усвідомлюємо місце нашого служіння та праці в Бозі для людей, і це робить наше земне життя наповненим суттю. Крім того наші таланти поєднані в цьому служінні, і ми не ставимо собі зайвих запитань. Вважаю це великим благословенням, адже більшість наших друзів продовжують існувати і бути незадоволеними власним життям.
Тепер щодо практики. Почну з того і ще раз підкреслю, що працювати вдвох нам дуже добре, і це точка відліку всіх наступних аргументів. Ви можете сказати, що це думка жінки, а жінки – вони такі, люблять тримати чоловіків при нозі. Можливо. Такі ми вже є і мусите нам, дорогі чоловіки, це непереборне бажання пробачити. Проте це не означає, що мудра жінка так і робить. По-перше, хочу наголосити, що спільна праця в подружжі навпростець залежна від наших хворих чи здорових відносин у сім’ї, і ми над цією темою неустанно працюємо. Як і в родині, є певні сфери, за які відповідальний чоловік, а є зона відповідальності дружини — приблизно так і виглядає наша робоча програма перерозподілу праці. Олексій дуже слушно зауважив: чоловіки як у сім’ї, так і на роботі, повинні спілкуватись, умовно кажучи, із людьми, які їх не люблять, а от жінкам залишаються більш приємні персони. Про що мова? Чоловіки повинні постійно підтримувати в собі дух завойовника, який виборює місце під сонцем, а завдання ж жінки — це місце обжити.
Теж важливо для нас завжди пам’ятати, що ми по своїй Божій природі різні і є один для одного доповненням, а не конкурентами, тобто ми намагаємось чітко триматися лінії перерозподілу праці відповідно до талантів, природного призначення і навіть навичок. Для жінки та й, зрештою, і для чоловіка важливо розуміти своє місце і не сприймати його як приниження чи навпаки — бонус-варіант, що часто трактується саме так, але як місце втілення властивих саме мені талантів, реалізації єства й Божого задуму. Коли ми перестали «залазити на території один одного із взуттям», нам значно легше повелось у житті.
Зрештою, ми не набридаємо один одному, бо маємо спільні захоплення, цінності, погляди, вміємо слухати один одного, вчимось поступатись і довіряти, передавати завдання і не втручатись. У цьому випадку спільна робота економить нам чимало енергії, ми радше аналізуємо ситуації, а не розповідаємо про них, спільно знайомимось з новими людьми, подорожуємо всюди разом, не потребуємо спеціального відпочинку, словом, ділимо й ділимось одним життям на двох.
І трохи з негативного досвіду. Багато часу нам йде на те, аби вчитись розмежовувати працю і відпочинок. Теж бували моменти, коли «Кана» ставала на перше місце, і це порушувало шкалу пріоритетів. Звісно, бувають спокуси, особливо коли справи йдуть не найкращим чином, тоді хочеться кинути все і податись у «великий бізнес». Проте найчастіше Бог вчасно повертає нас до свідомості, тому такі моменти перетворюються на час благодаті й вчать нас бути вірними Богу і бути разом у моментах смутку чи горя. Вчимося залишатися вірними покликанню, хоч це буває часами дуже важко, але Бог веде, підтримує і благословляє! CREDO
