ПОЛЬЩА: СПРАВА ПРИЧАСТЯ ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА І ПОСЛІВ ПІСЛЯ ЗАКОНУ ПРО IN VITRO

in-vitro-fertilizationГріх, скоєний публічно, яким стала участь у затвердженні закону, що порушує гідність людського життя, становить особливу форму спокушання, — сказано в заяві архиєпископа Анджея Дзєнґи. Голова Юридичної ради Конференції єпископату Польщі також стверджує, що «голосуванням за закон, який допускає in vitro, або його підписання автоматично не стягує на людину екскомуніку».

Учора, 3 серпня 2015 року, Церква Польщі поширила заяву за підписами голови і секретаря Юридичної ради Конференції польського єпископату про «наслідки на сакраментальному полі», які випливають із голосування та затвердження в цій країні закону про штучне запліднення, — президент Броніслав Коморовський підписав його перед відходом зі свого поста керівника держави. Юридична комісія конференції подає певні пояснення стосовно цієї справи.

«1. Ухвалений польським парламентом закон стосовно in vitro — ціною народження дитини — безпосередньо вціляє в життя інших дітей, зачатих підчас цієї процедури, і в недоторканість людського життя від зачаття й до природної смерті (див. Evangelium vitae, 58-63). Через це такий закон не може бути жодним чином схвалений католиками. Пан Президент РП і парламентарії, що підтримали законопроект стосовно in vitro, тим самим публічно висловили свої погляди, які стали причиною обурення численних вірних, що є «позицією або поведінкою, яка провадить іншу людину до скоєння зла» (ККЦ, 2284). Хто з католиків свідомо й добровільно підписується або голосує за припустимість методу in vitro, той підриває communio, тобто повноту своєї спільності з Католицькою Церквою (ККП, кан. 204-205, 208-214).

2. Голосування у парламенті (сеймі або сенаті) має ранг публічної декларації, і саме так його розуміють громадяни Речі Посполитої. Для тих громадян, хто належить до Католицької Церкви, це голосування також має вимір публічного засвідчення волі. При цьому слід припускати, що кожен посол і сенатор — ухвалюючи у цих справах рішення в парламенті — діяв у спосіб свідомий і з повною внутрішньою свободою. Якби, однак, хтось із парламентаріїв не мав на момент голосування повного знання або мав би знання фальшиве, або ж мав обмежену свідомість на той момент, то повинен би про це публічно заявити. Аналогічно мав би вчинити той, у кого відібрали чи кому обмежили свободу. Це ж саме стосується і пана президента.

3. Щодо питання осіб, які приступають до Святих Таїнств, згідно з Кодексом канонічного права: «Хто має усвідомлення тяжкого гріха — не повинен без сакраментальної сповіді (…) приступати до Святого Причастя» (ККП, кан. 916). Отож, якщо хтось свідомо й добровільно висловився проти гідності людини шляхом голосування або підписання закону, що легалізує процедуру in vitro, а хотів би приступити до Святого Причастя, то спершу повинен примиритися з Богом і спільнотою Церкви через Таїнство Покаяння, виразити жаль за скоєний гріх, постановити його виправити, і сповнити покуту. В цьому разі має бути певність, що ця особа змінила свою думку і визнає скоєну помилку. В обговорюваному випадку треба пам’ятати, що гріх, скоєний публічно, яким є участь у встановленні законодавства, що порушує гідність людського життя, становить особливу форму спокуси для інших. З огляду на це, така людина повинна зі свого боку утриматися від приймання Святого Причастя, доки не змінить своєї позиції публічно.

4. Щодо тих, хто уділяє таїнства, треба ствердити, що фактична відмова будь-кому у Святому Причасті — це надзвичайно важко, оскільки ніколи не відомо, чи ця особа раніше не була на сповіді й не дістала розрішення з цього гріха, виражаючи скруху, постанову виправитися і відшкодування за гріх Богові та людям. Це дуже делікатна справа. З огляду на складність у виданні однозначної оцінки, чи в такому разі має місце ситуація «упертого тривання в тяжкому гріху» (ККП, кан. 915), безпечніше буде переказати цю справу для оцінки [єпископа] ординарія.

5. Шляхом голосування за закон, який допускає in vitro, або його підписання, людина не стягує на себе екскомуніку [відлучення від Церкви] автоматично. Згідно з Кодексом канонічного права, екскомуніку накладає ординарій після ретельного вивчення справи (пор. ККП, кан. 750; кан. 1371 § 1).

У такому важливому питанні, що стосується людського життя та гідності, повторюємо слідом за св. Павлом: “В ім’я Христа просимо: примиріться з Богом!” (2 Кор 5, 20)».

 

Опубліковано у Комісія у справах родини Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *