У Ватикані тривають праці ІІІ Надзвичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів на тему «Виклики душпастирства сім’ї в контексті євангелізації». Всупереч тому, що світські мас медіа звели тему Синоду практично лише до проблем, пов’язаних з душпастирством розлучених, що встановили нові зв’язки, яких Церква не визнає за подружжя, насправді мова йде про дуже широкий спектр питань. Це, зокрема, важливість приготування до подружжя, передавання віри між поколіннями, криза сучасної сім’ї.
Доповіді та виступи перших днів Синоду звертали особливу увагу на необхідність з належною увагою ставитися до мови, яку повинна застосовувати Церква, що відповісти на очікування та бути зрозумілою, говорячи про все те, що стосується звіщення закладеного Богом у створіння порядку та Євангелія родини. В перші дні йшла мова і про поняття поступовості: тобто, що існує певний шлях, яким вірні наближаються до того, що є ідеалом християнської сім’ї і подружжя у світлі навчання Церкви. За словами синодальних отців, слід визнати позитивні аспекти досвіду людей, які живуть в сучасному світі, також і той досвід, який походить з-поза церковної спільноти.
Прозвучало багато доповідей, в яких наголошено на важливості поширювання об’єктивного і глибокого пізнання навчання Церкви про подружжя, яке не завжди є достатньо відомим. Отож, мова йде про постійну катехизацію, про приготування до подружжя не лише безпосередньо перед його укладенням, але на всіх етапах життя, починаючи від християнського втаємничення, аби існувала безперервність і послідовність у зростанні в розумінні християнського життя, одним з аспектів якого є подружжя і сім’я. Прозвучали поради і свідчення щодо душпастирства сімей, звернувши особливу увагу на важливість супроводу пар, які переживають труднощі.
Одна з доповідей стосувалася важливості перевіряти готовність та наявність необхідних до подружжя якостей, бути досить вимогливим, коли пара просить церковного шлюбу, і не боятися цього, адже саме факт легкого одруження, без необхідних передумов, дуже часто стає причиною наступних криз, які переживають сім’ї.
Заторкнуто також біблійні аспекти, ті уривки Святого Письма, в яких говориться про нерозривність подружжя. Не підлягає жодному сумніву, що мова йде про Христові волю і послання, однак, вже в Новому Завіті бачимо труднощі, з якими зустрічалася первісна Церква в інтерпретуванні цих слів та їх впровадженні в життя. Як підкреслено, проблема впровадження радикальних вимог Євангелія у життя супроводжує Церкву протягом всієї її історії та не є чимось новим.
Цілком природно, значна частина вже виголошених доповідей стосувалася різних ситуацій, що існують у Церкві, труднощів у сім’ях, які проживають на теренах конфліктів, тих, які змушені мігрувати. Наголошено на важливості «місійності родини» у звіщенні Євангелія родини іншим сім’ям та в наданні допомоги тим, що переживають труднощі. У цьому контексті неоціненну роль відіграє приналежність до різних церковних рухів.
Підсумок першої частини третього дня праць Синоду можна висловити ствердженням, що «Церква є смолоскипом, який супроводжує люд під час подорожі». У доповідях наголошено на тому, що віра не означає прийняття, насамперед, змісту, але – зустріч з Христом. Зазначено, що криза родин у Церкві, як також криза християнських сімей у суспільстві, пов’язана із загальною кризою віри, характерною нашому часові. Мова йшла про необхідність довіри до Божої благодаті, замість того, щоби брати за основний критерій дій та рішень нашу людську слабкість. У цьому контексті постає очевидним значення молитви та духовності, прощення, спільних родинних прощ.
Часто ставиться запитання про взаємини між істиною та милосердям, вірністю доктрині та уважністю до страждання багатьох людей. Контекст, у якому живемо, названо «культурою свободи», і саме в такому середовищі Церква покликана по-новому і зрозуміло донести до людей вічні і незмінні правди, наслідуючи приклад Другого Ватиканського Собору. У світлі згаданої «культури свободи» складається враження, що нерозривність подружжя суперечить добру людської особи. Однак, у дійсності, істина про подружній зв’язок та його стабільність вписана у людську природу, а тому мова не йде про протиставлення між законом і особою, але про те, щоб зрозуміти, як допомогти людині не зрадити істину про себе саму.
Під час шостого загального засідання, що відбулося ввечері, 8 жовтня, відбувалися дискусії про «Важкі душпастирські ситуації», обговорюючи питання різних сімейних ситуацій. Наголошено, що Церква є «батьківським домом» та повинна надати терпеливий душпастирський супровід кожному, в тому чисті і тим, хто перебуває у неврегульованих станах. Завдання освячення стосується кожного, і замість байдужості до осіб, які переживають труднощі, слід подбати про те, щоб і їм допомогти прямувати цим шляхом.
Наголошено на необхідності пришвидшення процесів, які стосуються визнання недійсності подружжя, але висловлено побоювання, щоб таке пришвидшення не спричинилося до поверховності, адже потрібно завжди дотримуватися істини. Запропоновано можливість проведення цих процесів також і адміністративним, а не лише судовим шляхом.
Щодо душпастирства розлучених, які уклали нові зв’язки, наголошено на тому, що воно не повинно бути «репресивним», але – сповненим милосердя, допомагаючи їм крок-за-кроком дійти до можливості повноцінної участі в церковному житті. Було запропоновано для обговорення різні моделі такого душпастирства. Не засуджувати також означає не говорити про «постійний стан гріха», але допомогти зрозуміти, що недопущення до Святого Причастя є наслідком об’єктивної ситуації існування попереднього нерозривного зв’язку та не означає абсолютної неможливості приступити до Христової благодаті. У цьому контексті підкреслено значення так званого духовного Святого Причастя. Радіо Ватикан
