Робочий документ надзвичайної Асамблеї Синоду Єпископів на тему сім’ї (підсумок)

1_0_809527У четвер, 26 червня 2014 р., у Ватикані було представлено Instrumentum Laboris – Робочий документ, на основі якого проходитимуть праці Надзвичайної Асамблеї Синоду Єпископів Католицької Церкви, яка у жовтні ц.р. відбудеться у Ватикані на тему «Виклики душпастирства сім’ї в контексті євангелізації».

Перша частина цього програмного документу присвячена звіщенню Євангелія родини в сучасному контексті. Насамперед, підкреслено біблійне визначення сім’ї, як подружжя між чоловіком та жінкою, створеними на Божі образ і подобу, які покликані стати співробітниками Творця у передаванні життя. Пригадавши різні документи Церкви, присвячені сім’ї, відзначено низьку поінформованість вірних щодо них, також і через невідповідне приготування священиків, які не завжди вміють належним чином трактувати питання подружжя і сім’ї. Тому вірні дуже часто лише частково приймають навчання Церкви, погоджуючись, в загальному, з темою необхідності захисту життя, але відкидаючи те, що стосується контролю за народжуваністю чи нерозривності подружжя або передподружніх стосунків. Серед причин названо сучасний суспільний контекст, що вимагає пошуку нових способів вираження та донесення навчання Церкви.


Окрему увагу робочий документ Синоду присвячує труднощам, які стосуються розуміння значення й цінності «природного закону», який лежить в основі взаємин між чоловіком та жінкою. Адже для багатьох «природне» є синонімом «спонтанного», що відкриває шлях до розуміння прав людини, як самоствердження окремого індивіда, що стає причинною розлучень, співжиття без шлюбу, уникання народження дітей, яких часто сприймається, як перешкоду для особистого добробуту.


Іншим викликом названо процес зведення родини до приватного сектору, позбавляючи її значення активного елемента й фундаментальної клітини суспільства. На прикладі Пресвятої Родини з Назарету вказується на важливість батьків, як перших вихователів у вірі, підкреслюється відмінність ролей батька й матері та важливість участі кожного з них у зростанні дітей. Велике значення має зв’язок сім’ї з парафією, справжньою «родиною родин», та підтримка сімей, які переживають кризу.


У другій частині, заголовок якої «Душпастирство сімей перед обличчям нових викликів», пригадавши про важливість приготування до подружжя, про розвиток місійної, а не зосередженої на собі родинної духовності, розпочинається аналіз сучасних викликів. Справді, існує багато викликів, яким покликана протистояти сім’я: ослаблення постаті батька, фрагментарність, спричинена розлученнями, насильство й зловживання, торгівля людьми, наркоманія, алкоголізм, узалежнення від азартних ігор чи віртуального спілкування, яке шкодить особистим взаєминам.


Синодальний документ також вказує на вплив на родинне життя сучасних аспектів праці, таких як вичерпуючі графіки, нестабільність, необхідність далеких переїздів, відсутність недільного відпочинку. Явище міграції вимагає спрощення процедури возз’єднання родин. Викликами названо також бідність, споживацтво, війни, труднощі виховання, пов’язані з відмінністю віросповідання батьків, сучасний підхід до хвороб. Тінь на свідчення Церкви також кидають випадки сексуальних скандалів за участю духовенства, як також випадки невідповідного наставлення виключення з боку душпастирів щодо розлучених чи одиноких батьків.


Робочий документ наступної асамблеї Синоду Єпископів заторкує також непрості душпастирські виклики, як от співжиття і так звані «громадські шлюби», які є наслідком браку виховання до подружжя, наставлення до любові, як до приватної справи, боязні втратити індивідуальну свободу та ряду соціальних причин. Це вимагає виховання чуттєвості та сповненої любові присутності Церкви серед молоді. Значну увагу присвячено неврегульованим подружнім ситуаціям, в яких наставлення Церкви повинно бути не як судді, що засуджує, але матері, яка завжди приймає своїх дітей, пам’ятаючи що неможливість приступати до Святих Тайн не означає бути виключеним із взаємин з Богом. Душпастирі також покликанні виявляти готовність і відкритість у тих випадках, коли з проханням про уділення подружжя звертаються не практикуючі вірні, намагаючись використати цю нагоду для євангелізації пари. Незамінним є також належний супровід пар після одруження, організовуючи відповідні зустрічі.


Третя частина Instrumentum Laboris називається «Відкритість на життя та відповідальність за виховання». У ній, насамперед, звертається увагу на те, що навчання Церкви про відкритість на життя є мало відомим у позитивному вимірі та сприймається, як втручання у внутрішнє життя пари. Це вимагає, щоб Церква якомога краще пояснила свою позицію, спростовуючи часто карикатурні образи, поширені в мас-медіа. Належної відповіді, а не лише загального осуду, вимагає гендерна ідеологія. Слід також поширювати відкриту на життя ментальність шляхом суспільного заанґажування християн у прийняття належного законодавства та створення структур для підтримки життя, що має народитися.


Окрему увагу присвячено передаванню віри у сім’ї. Робочий документ наголошує на обережності, якої вимагає невпевненість, з якою сьогодні батьки впроваджують дітей до практикування релігії. Допомогою для батьків є католицькі школи, які слід підтримувати. Щодо передавання віри у складних контекстах, як от випадки батьків з неврегульованою подружньою ситуацією, які просять Святі Тайни для дітей, душпастирів закликається виявляти відкритість, позбавлену пересудів, пам’ятаючи, що дуже часто діти стають євагелізаторами для своїх батьків. Висвітлено також необхідність відновлення належної оцінки ролі хресних батьків на шляху зростання віри, здійснення особливого душпастирського супроводу подружжь, укладених між представниками відмінних віровизнань.

РАДІО ВАТИКАН

Опубліковано у Комісія у справах родини Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *